Рішення

від 14.01.2025 по справі 380/22619/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 рокусправа № 380/22619/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; далі - Позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; далі Відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; далі Відповідач 2) в якому просить суд:

Рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі якого оформлено поіменний список від 21.10.2024 №1/9918 військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення його для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 , - визнати протиправним і скасувати.

Наказ ТВО командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2024 №305 щодо солдата ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період, - визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами прийнято рішення в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період. Зокрема, позивач зазначив, що відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він не підлягав призову на військову службу, оскільки є членом Церкви християн віри євангельської «Жива Надія» у м. Львові. Просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що 17.10.2024 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Вказують, що позивач під час проведення мобілізаційних процедур, не подано доказів для підтвердження наявності у нього підстав для відстрочки від мобілізації у зв`язку з бронюванням та/чи оформлення права на відстрочку від призову на військову служу у встановлений законодавством спосіб. Наданий лист Мінагрополітики від 24.03.2023 року вих. № 21-2010-09/9203, не є документом у розумінні Порядку про бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану, затвердженого ПКМУ № 76 від 27.01.2023 року. Також зазначають, що у відповідача відсутні підстави для заміни військової служби на проходження альтернативної (невійськової) служби, а тому відповідач 1 діяв виключно в межах своїх повноважень та на виконання вимог діючого законодавства. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник відповідача 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що у відповідності до вимог статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В своєму позові позивач посилається на статтю 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і вказує, що на підставі вказаної статті його не мали призивати для проходження військової служби. Відповідач 2 стверджує на те, що стаття 23 вищевказаного Закону регулює питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а не строкову військову службу. В даному випадку позивач був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, а не для проходження строкової військової служби, тому положення закону «Про альтернативну (невійськову) службу» на нього не поширюються. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 11.11.2024 року, вказану позовну заяву залишено без руху, а особі, що звернулась, надано строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали судді від 11.11.2024 року позивачем виконано повністю.

Ухвалою від 25.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Листом Міністерства аграрної політики та продовольства України, від 24.03.2024 року за № 21-2010-09-9205, повідомлено ПрАТ «Концерн Хлібпром» від 07.03.2023 року № 074/01, що заявлені до категоризації в якості об`єктів критичної інфраструктури об`єкти ПрАТ «Концерн Хлібпром» (код ЄДРПОУ 05511001), надіслані листом ПрАТ «Концерн Хлібпром» від 09.02.2023 року № 041/01, включені до секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу в повному обсязі.

Згідно довідки Приватного Акціонерного Товариства «Концерн Хлібпром» від 24.10.2024 року за № 135, судом встановлено, що ОСОБА_1 , дійсно працював у ПрАТ «Концерн Хлібпром» ВП «Львівський хлібзавод № 1» на посаді водія автотранспортних засобів відділу транспортної логістики з 29.07.2021 року (Наказ про прийом № 447 К від 28.07.2021 року) і був звільнений з роботи з 26.08.2024 року за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України (Наказ про звільнення № 549-К від 23.08.2024 року).

Згідно довідки Приватного Акціонерного Товариства «Концерн Хлібпром» від 24.10.2024 року за № 134, судом встановлено, що ОСОБА_1 , дійсно працює у ПрАТ «Концерн Хлібпром» ВП «Львівський хлібзавод № 1» на посаді водій автотранспортних засобів відділу транспортної логістики з 27.08.2024 року (Наказ про прийом № 552 К від 26.08.2024 року) за основним місцем праці по даний час.

Відповідно до Довідки Релігійної громади Церкви християн віри євангельської «Жива Надія» у м. Львові від 15.07.2024 року за № 100, яка видана ОСОБА_1 1997 р/н про те, що він є членом Церкви християн віри євангельської «Жива надія» у м. Львові, водне хрещення по вірі приймав у 2023 році і поділяє вчення церкви, яка у своєму віровченні дотримується Закону України «Про альтернативну/невійськову службу ст. 24 ПКМУ від 10.11.1999 року № 2066, роз`яснення щодо мобілізаційної підготовки та призову на військові збори віруючих громадян від 11.03.2014 та ч. 4 ст. 36 Конституції України. ОСОБА_1 через релігійні погляди і переконання совісті не може брати зброю до рук та просить звільнити його з додаткових військових зобов`язань.

Представник позивача зазначає, що 17.10.2024 позивач, як працівник ПрАТ «Концерн Хлібпом», виконуючи свої службові обов`язки водія автотранспортних засобів відділу транспортної логістики на автомобілі з надписами підприємства та табличкою, на лобовому склі, про належність до критичної інфраструктури, відповідно до завдання визначеного в марштному листі, рухався з м. Львів в сторону м. Самбір для доставки хлібопродукції у торгівельні заклади. О 07.45 год. 17.10.2024 року автомобіль, яким керував позивач, був зупинений в м. Рудки Самбірського району Львівської області працівниками поліції спільно з працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 . Незважаючи на доводи, що він є працівником підприємства, яке належить до критичної інфраструктури та виконує обов`язки по доставці хлібопродукції, позивача, з застосуванням фізичної сили, було відсторонено від керування автомобілем та виконання службових обов`язків, повідомлено, що він буде мобілізований до лав ЗСУ та доставлено в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач заявляв представникам ІНФОРМАЦІЯ_4 , що виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконаннями і він просить забезпечити його право на проходження альтернативної військової служби, що гарантовано ч. 4 ст. 35 Конституції України. На підтвердження зазначених обставин, позивачем було пред`явлено довідку від 15.07.2024 №100 Релігійної організації «Релігійної громади Церкви християн віри євангельської «Жива Надія»», якою підтверджується, що ОСОБА_1 , 1997 р.н. є членом Церкви християн віри євангельської «Жива Надія» у м. Львові яка в своєму віровченні дотримується Закону України «Про альтернативну (невійськову службу) і через релігійні погляди і переконання совісті він не може брати зброю до рук, і має право на альтернативну (невійськову) службу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 оформлено поіменним списком № 1/9918 від 21.10.2024 щодо призову та направлення для проходження військової служби позивача ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №305 від 21.10.2024 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення, а з 23.10.2024 року зараховано на продовольче забезпечення.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачами в основу оскаржуваного рішення, яке оформлено поіменним списком від 21.10.2024 № 1/9918 та Наказу №305 від 21.10.2024, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ст. 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Суд зазначає, що представник позивача посилаючись на те, що позивач є членом Церкви християн віри євангельської «Жива надія» у м. Львові, водне хрещення по вірі приймав у 2023 році і поділяє вчення церкви, яка у своєму віровченні дотримується Закону України «Про альтернативну/невійськову службу ст. 24 ПКМУ від 10.11.1999 року № 2066, роз`яснення щодо мобілізаційної підготовки та призову на військові збори віруючих громадян від 11.03.2014 та ч. 4 ст. 36 Конституції України. Позивач через релігійні погляди і переконання совісті не може брати зброю до рук та просить звільнити його з додаткових військових зобов`язань.

Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що п. 4 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ст. 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно з п.п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

З матеріалів справи слідує, що позивач є військовозобов`язаний та наказом начальника командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2024 № 305, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 « АДРЕСА_4 » відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».

Тобто, у цьому випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, на думку суду, позивач не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .

Між цим, суд також зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. в умовах воєнного стану.

Окрім цього, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Слід також зазначити, що згідно з положеннями ч.3. ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Водночас, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача щодо можливості реалізації його права на альтернативну (невійськову) службу.

Статтями 9-12 Закону №1975 - ХІІ визначено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.

Для явки за викликом до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації громадянин звільняється від навчання, а також від роботи із збереженням середньомісячного заробітку.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;

неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.

Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Позивач, не зважаючи на встановлений порядок направлення на альтернативну службу, не надав суду доказів на підтвердження того, що після охрещення по вірі яке приймав у 2023 році, згідно довідки № 100 від 15.07.2024 року, звертався до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання з мотивованою письмовою заявою для вирішення питання про направлення на альтернативну службу.

При цьому варто зауважити, що відповідачі в даній справі не наділені повноваженнями щодо направлення громадян на альтернативну (невійськову) службу.

Щодо покликання позивача на те, що абзацом 24 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках, а також те, що позивач, як Член Церкви християн віри євангельської «Жива Надія» у м. Львові, належить до «інших військовозобов`язаних або окремої категорії громадян», які на підставі до абз. 24 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ч.4 ст. 35 Конституції України не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке.

Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Так, згідно з п. 24 ч.1 ст. 23 цього Закону (в редакції станом на дату розгляду справи), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 11.04.2024 №520/7954/22.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з заявами про надання відстрочки на підставі абз. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та що йому було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та не подано доказів звернення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з заявами про надання відстрочки під час мобілізації у зв`язку бронюванням та/чи оформлення права на відстрочку від призову на військову служу у встановлений законодавством спосіб.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач будучи військовозобов`язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації,

На виконання частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина 2 вказаної статті передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що незважаючи на встановлену вказаною нормою презумпцію винуватості суб`єкта владних повноважень, позивач не звільняється від свого процесуального обов`язку, встановленого частиною 1 статті 77 КАС України, довести належними та достатніми доказами ті обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, діяли у межах повноважень, наданих їм законодавством та довели правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування рішень, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна