Рішення

від 15.01.2025 по справі 420/35814/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35814/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасуванням рішення зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 19 листопада 2024 року надійшов позов ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області, в якому позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб;

- зобов?язати Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області надати ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб з дати звернення;

-здійснити розподіл судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 липня 2024 року, ОСОБА_1 (далі за текстом - позивачка) перемістилась до м. Южне, Одеської області з м. Нова Каховка Херсонської області. Майже одразу після прибуття вона звернулась до Управління соціального захисту у м. Южне (далі Управління) з метою отримання довідки внутрішньо переміщеної особи. Натомість в Управлінні позивачка отримала в усній формі відмову у реєстрації її як внутрішньо переміщеної особи з посиланням на те, що вона перемістилась не з зони бойових дій, або тимчасово окупованої території. Згодом, 12.07.2024 р., позивачка звернулась на урядову «гарячу лінію» зі скаргою. 25 липня 2024 р. позивачка, на свою електронну адресу, отримала відповідь відповідно до якої їй відмовлено у реєстрації як ВПО з тих же підстав, що були зазначені вище. 02 серпня 2024 р. позивачка звернулась з письмовою заявою до Управління про взяття на облік внтрішньо переміщених осіб. На зазначену заяву позивачка отримала лист за № 18-08/1739 від 02.08.2024 р. та копію наказу від 02.082024 р. № 18-12/44 Д про прийняття рішення щодо відмови у видачі довідки ОСОБА_1 . Підставою для відмови є твердження Управління, що позивачка разом із сином нібито перемістилась не з територій на яких ведуться бойові дії, або з тимчасово окупованих Росйською Федерацією територій. Підставою для такого твердження став той факт, що позивачка із неповнолітнім сином та своєю матір`ю виїжджали з окупованого міста Нова Каховка Херсонської області через територію тимчасово окупованої АР Крим, території РФ, територію Республіки Білорусь на території Республіки Польща і згодом лише на територію України.

Вважаючи протиправним рішення Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що позивач звернулася до Управління з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи 02.08.2024 року, тобто лише через місяць з дати переміщення до м. Южне. Під час спілкування з спеціалістом Управління позивач повідомила, що працювала з грудня 2021 року по вересень 2022 року на підприємстві ТОВ «М.В.КАРГО» ЄДРПОУ 32834564 (місцезнаходження юридичної особи: Одеська обл., Одеський р-н, село Визирка) та проживала в м. Південне (стара назва м. Южне) Одеського району Одеської області. Отже, позивач на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій статті 1 Закону № 1706, а саме на 24.02.2022 року - м. Південне Одеського району Одеської області, чого позивач і не спростовує. Крім того, при заповненні заяви позивач власноруч зазначила, що 12.05.2023 року зі своїм малолітнім сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з м. Нова Каховка Херсонської області перемістилася до Республіка Польща, де й проживала до літа 2024 року. До України позивач повернулася лише 03.07.2024 року, а саме до АДРЕСА_1 . З вище наведеного вбачається, що позивач більше року проживала на території Республіки Польща.

Положеннями пункту 2 Порядку № 509 (в редакції постанови КМУ № 709 від 11.07.2023, зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 126 від 21.11.2023) встановлено, що, починаючи з 1 серпня 2023 р. на отримання довідки мають право особи, які залишили або покинули своє місце проживання у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону Закон № 1706, та перемістилися з територій, на яких ведуться бойові дії, або з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, а також особи, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) житлове приміщення.

Отже, з зазначених норм вбачається, що внутрішньо переміщеною особою є особа, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, та яка перемістилися до безпечних місць у межах України й скористалися її захистом, отримавши статус внутрішньо переміщеної особи.

Отже, відповідач зазначає, що на момент повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну позивач проживала в м. Південне Одеського району Одеської області, і лише потім перемістилась з безпечного місця до окупованого м. Нова Каховка Херсонської області де жила до травня 2023 року, і лише 12.05.2023 року з м. Нова Каховка Херсонської області позивач перемістилася не в межах України, а одразу виїхала за кордон до Республіки Польща та звернулася за міжнародним захистом в Європейському Союзі, де проживали до липня 2024 року. Повернувшись з Республіки Польща до України 03.07.2024 року, позивач звернулась до Управління з метою отримати статусу внутрішньо переміщеної особи та отримання довідки 02.08.2024 року.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

11 грудня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/73269/24).

20 грудня 2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вхід. № ЕС/76790/24).

25 грудня 2024 року від відповідача до суду поштовим зв`язком надійшов відзив на позовну заяву з доданими документами (вхід. № 78085/24).

Станом на 15 січня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, перевіривши її доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Згідно даних, які містяться у паспорті громадянки України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 29.04.2005 року.

03 липня 2024 року, ОСОБА_1 (далі за текстом - позивачка) за її словами перемістилась до м. Южне, Одеської області з м. Нова Каховка Херсонської області.

Майже одразу після прибуття вона звернулась до Управління соціального захисту у м. Южне з метою отримання довідки внутрішньо переміщеної особи. Натомість в Управлінні позивачка отримала в усній формі відмову у реєстрації її як внутрішньо переміщеної особи з посиланням на те, що вона перемістилась не з зони бойових дій, або тимчасово окупованої території.

Згодом, 12.07.2024 року, позивачка звернулась на урядову «гарячу лінію» зі скаргою.

25 липня 2024 року позивачка, на свою електронну адресу, отримала відповідь відповідно до якої їй відмовлено у реєстрації як ВПО з тих же підстав, що були зазначені вище.

02 серпня 2024 року позивачка звернулась з письмовою заявою до Управління про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області прийняло наказ від 02.08.2024 року №18-12/44Д «Про прийняття рішення щодо відмови у видачі довідки ОСОБА_1 », яким наказано відмовити ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у зв`язку із відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення.

З наказу від 02.08.2024 року №18-12/44Д вбачається, що 02.08.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надала заяву про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. До заяви додано документи, передбачені п.3 порядку, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2024 №509.

Відповідно до вказаної заяви встановлено, що 12.05.2023 року заявник та її син виїхали до тимчасово окупованої території АР Крим, звідки виїхали до Республіки Польща, де проживали більше року. З Республіки Польща 03.07.2024 року прибули до України, а саме до м. Южне Одеського району Одеської області (вказані встановлені обставини позивачем не заперечуються).

При прийнятті спірного наказу, відповідачем, із посиланням на приписи п.1 ч.10 ст.4 Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», зазначено, що 03.07.2024 року ОСОБА_1 з сином перемістилась не з територій, на яких ведуться бойові дії або з тимчасово окупованих рф територій, а повернення з-за кордону не пов`язане з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», за відсутності інформації щодо наявного знищеного або пошкодженого (до ступеня непридатного для проживання) житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України.

Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Джерела права та висновки суду

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

За приписами частин 1-3 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.7 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності (за наявності), документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

Згідно з ч.10 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо: 1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону; 2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; 3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення; 4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті; 5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці. Особа має право звернутися із заявою повторно, якщо у неї з`явилися підстави, визначені у статті 1 цього Закону, або усунуті підстави для відмови у видачі довідки, передбачені цією статтею, чи оскаржити рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до суду.

Механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи врегульований Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 (надалі - Порядок №509)

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (п. 1. Порядку № 509)

Згідно із п.8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення);

4) у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.

З наведених вище положень законодавства слідує, що наявність у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, є достатньою підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо особа проживала на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Факт реєстрації позивачки в АДРЕСА_2 з 29.04.2005 року підтверджується копією паспорту та не заперечується відповідачем, як й не заперечується, що на момент виникнення обставин, зазначених у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», позивач проживала за цією адресою.

Факт того, що позивачка працювала з грудня 2021 року по вересень 2022 року на підприємстві ТОВ «М.В. КАРГО» (місцезнаходження юридичної особи: Одеська область, Одеський р-н, с. Визирка) не спростовує вищевказаних обставин.

Іншого відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

За таких обставин суд вважає, що позивач підпадає під визначення внутрішньо переміщеної особи, наведене в ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», і зазначені ч.10 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та пунктом 8 Порядку №509 підстави для відмови позивачу у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи були відсутні.

Вирішуючи у який спосіб мають бути задоволені позовні вимоги суд враховує наступне.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядком № 509 визначено, що за наслідком розгляду заяви про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи уповноважений орган приймає рішення про видачу заявнику довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, яке підписується керівником цього органу.

Оскільки позивачу відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи саме рішенням, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід визнати таке рішення протиправними та скасувати його.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета кореспондує положенням статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, з урахуванням вище окресленого, належним способом захисту прав буде зобов`язання Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області видати ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за її заявою від 02.08.2024 року.

Суд вважає що саме такий спосіб захисту порушеного права в даному випадку є належним та достатнім.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача суд відхиляє, оскільки його рішення не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеними ч.2 ст.2 КАС України.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (а.с.11), а відтак, керуючись ст.139 КАС України, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 139, 242-246, 258, 261, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасуванням рішення зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області оформлене наказом від 02.08.2024 року № 18-12/4Д про відмову ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Зобов`язати Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області видати ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за її заявою від 02.08.2024 року.

Стягнути з Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області (вул. Т.Г. Шевченка, буд. 7/1, м. Южне, 65481, код ЄДРПОУ 22492021).

Суддя С.О. Cтефанов