Ухвала

від 15.01.2025 по справі 620/15956/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 січня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/15956/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та «Про державний бюджет України на 2021 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.01.2020 по 20.08.2021;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та «Про державний бюджет України на 2021 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.01.2020 по 20.08.2021 з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням індексації, яку позивач отримував під час проходження служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням та з урахуванням індексації, яку позивач отримував під час проходження служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

26.12.2024 на виконання ухвали суду представник позивача надав заяву щодо строків звернення до суду. Вказує, що на стадії відкриття провадження по справі суд процесуально не може встановити наявність події та дату порушення прав позивача, отже не може обчислювати строк звернення до суду від події, яка не встановлена. Крім того, позивач звернувся до суду про нарахування та виплату сум грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.08.2021, тобто з позовом про виплату всіх належних йому сум грошового забезпечення за період до 19.07.2022, який не був обмежений строком звернення до суду. Також наголошує, що позивач не отримував від відповідача письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні в порядку, визначеному відповідно до статті 116 КЗпП України. Зазначає, що порушення прав позивача відбулось у вигляді бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення у належному розмірі, а бездіяльність суб`єкта владних повноважень це триваюче правопорушення, відповідач продовжує своєю бездіяльність порушувати право позивача на отримання грошового забезпечення за спірний період у належному розмірі. Просить відкрити провадження у справі.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Позивач 20.08.2021 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2021 №172.

Предметом спору є протиправні дії відповідача щодо невірного нарахування грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.08.2021, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Суд зауважує, що у даному випадку мають місце саме дії відповідача, а не бездіяльність як помилково зазначає представник позивача, оскільки відповідач виплачував грошове забезпечення, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за спірний період, проте позивач не погоджується з порядком розрахунку та відповідно розміром виплаченого грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною 1 статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за №2352-IX (далі-Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

За приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час невиплати спірної індексації та грошового забезпечення до 19.07.2022) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2023 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Отже, строки звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та виплат при звільненні на час порушення прав позивача щодо виплати спірних коштів до 19.07.2022 не застосовувалися.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023. Встановлений з метою запобігання поширенню на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Указані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 по справі №380/15245/22.

Суд зазначає, що з урахуванням наведених правових норм, тримісячний строку звернення до суду після закінчення карантину розпочався з 01.07.2023.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є невиплата позивачу під час проходження військової служби в належному розмірі грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.08.202, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

При щомісячному отриманні позивачем грошового забезпечення за весь спірний період, позивачу в будь-якому разі має бути відомо як його розмір, так і складові.

Тобто, про розмір належних сум грошового забезпечення позивач мав знати щоразу при його отриманні, а щодо остаточного розрахунку на день звільнення - з 20.08.2021.

До суду з даним позовом позивач звернувся лише 03.12.2024 (документ сформовано в системі «Електронний суд»).

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість звернення ним до роботодавця з метою з`ясування правильності нарахування та виплати грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Разом з тим, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (постанова Верховного Суду від 28.08.2024 №580/9690/23, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 №620/17995/23, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 №620/3690/24).

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства Україниповернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Оскільки вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до судує неповажними, позовну заяву належить повернути позивачу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 123,169,241-243,248,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И Л А:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст ухвали складено 15 січня 2025 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО