17/297-07
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
У Х В А Л А
"10" грудня 2007 р. № 17/297-07
За позовом Акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк”
в особі Київської філії Акціонерного комерційного банку
“Індустріалбанк”
до Відділ державної виконавчої служби Фастівського
міськрайонного управління юстиції
треті особи: 1. Закрите акціонерне товариство “Фастівський комбінат хлібопродуктів”
2. Управління Пенсійного фонду України у м. Фастові
3. Товариство з обмеженою відповідальністю “КМТ-Агро”
4. ЗАТ “Торговий дім “Укртатнафта”
5. ВАТ “Укртелеком” в особі Центру електрозв'язку № 6 Київської обласної філії в інтересах цеху електрозв'язку № 9
6. Товариство з обмеженою відповідальністю “Трифар”
7. Товариство з обмеженою відповідальністю “Деметра-Хліб”
8. Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Нива”
9. Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтерагроінвест”
10. Відкрите акціонерне товариство “Київспецтранс”
про звільнення заставленого майна з-під арешту та опису
Суддя Суховий В.Г.
Представники згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи:
В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 17/297-07 за позовом Акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” в особі Київської філії Акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” про звільнення заставленого майна з-під арешту та опису.
В позовній заяві позивач просить суд:
1) звільнити усе майно, що належить на праві приватної власності ЗАТ “Фастівський комбінат хлібопродуктів” з під арешту (опису), та зняти заборону на його відчуження, що накладені Постановою Державної виконавчої служби в м. Фастів та Фастівському районі Київської області про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 22 лютого 2006 року.
2) зобов'язати Державну виконавчу службу в м. Фастів та Фастівському районі
Київської області скасувати Постанову про арешт майна боржника та оголошення
заборони його відчуження від 22 лютого 2006 року.
3) Зобов'язати Державну виконавчу службу в м. Фастів та Фастівському районі
Київської області подати до органів нотаріату, та інших органів, що здійснюють
реєстрацію майна відомості, щодо звільнення майна, що належить на праві приватної
власності ЗАТ “Фастівський комбінат хлібопродуктів” з під арешту (опису), та зняття заборону на його відчуження.
4) Заборонити Державній виконавчій службі в м. Фастів та Фастівському районі
Київської області накладати арешт (опис) та заборону на відчуження на майно, що є
предметом іпотеки/ застави.
Підставою позову є посилання позивача на те, що у зв'язку з невиконанням ЗАТ “Фастівський комбінат хлібопродуктів” власних зобов'язань за договорами кредиту, позивач має намір від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України “Про іпотеку”. Проте, арешт майна та заборона на його відчужування позбавляють позивача такого права.
Відповідач у відзиві на позовну заяву № 6497 від 01.10.2007р. проти позову заперечує, посилаючись на те, що станом на 20.10.2007р. у відділі ДВС Фастівського МРУЮ на виконанні перебуває зведене виконавче провадження, до складу якого входять 9 наказів господарського суду про стягнення коштів з ЗАТ “Фастівський комбінат хлібопродуктів”. У зв'язку ж несплатою боргу в добровільному порядку та забезпеченням збереження майна боржника (ЗАТ “Фастівський комбінат хлібопродуктів”) державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та заборону на його відчуження.
Згідно преамбули Закону України “Про виконавче провадження” (далі –Закон) цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Таким чином, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження щодо примусового виконання, зокрема, рішень судів.
Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень встановлено ст. 121І ГПК України, у якій передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.
Таким чином, як випливає із приписів даної правової норми, у разі дії чи бездіяльності органу Державної виконавчої служби, що порушує право, зокрема, сторони виконавчого провадження в процесі виконання судового рішення, така сторона протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена може подати до суду скаргу, яка розглядається за правилами встановленими вищенаведеною правовою нормою.
Позивач не є стороною виконавчого провадження, тому його заява не підлягає розгляду за правилами ст. 121І ГПК України. Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, права та законні інтереси суб'єктів господарської діяльності при здійсненні ними такої діяльності захищаються, зокрема, шляхом припинення бездіяльності або дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Згідно ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про державну виконавчу службу” державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, як випливає з приписів вищенаведених правових норм, державна виконавча служба та її органи є суб'єктом владних повноважень, що здійснює виконання судових рішень на підставі закону.
Аналогічна позиція з даного питання викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2006р. у справі № 139/11-06.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із п.7 ч.1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (ч.1 ст. 17 КАС України).
Як вбачається з позовної заяви, позивач фактично оскаржує рішення (постанову) відповідача та його дії щодо арешту та опису майна, яке є предметом договору іпотеки.
Вимогу про визнання права власності на спірне майно позивачем у даній справі не пред'явлено. Позивачем не подано доказів того, що у нього виникло право власності на майно і що це право оспорюється. З матеріалів справи не вбачається, що стосовно майна існує спір про право.
В судовому засіданні представник позивача також підтвердив відсутність у позивача права власності на майно, а також відсутність спору про право цивільне.
Договори ж іпотеки від 30.09.2005 року № 010/215-326/329 та від 08.07.2005 року № 010/452/11-11/507, а також договори застави від 08.07.2005р. № 010/452/11-11/506 та від 08.07.2005р. № 010/452/11-11/508, на які посилається позивач та які додані до позову, не містять умов, які б підтверджували виникнення у позивача права власності на спірне майно.
Отже, виходячи з наведеного, дана позовна заява є адміністративним позовом, а тому не підлягає розгляду в господарському суді за правилами ГПК України.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Таким чином, провадження у даній справі підлягає припиненню.
З урахуванням наведеного, керуючись п. 1 ч.1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Провадження у справі № 17/297-07 припинити.
2. Копію ухвали надіслати сторонам та третім особам.
Суддя Суховий В. Г.
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 10.12.2007 |
Оприлюднено | 09.01.2008 |
Номер документу | 1244373 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Суховий В.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні