Постанова

від 14.01.2025 по справі 373/328/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 373/328/24-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2009/2025

Головуючий у суді першої інстанції: Рева О.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Стрижеуса А.М.

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України про стягнення заробітної плати,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України - Фляшовського Вадима Анатолійовича на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року,

встановив:

у лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заробітну плату в сумі 76 432, 20 гривні та інфляційні втрати в сумі 43 031,13 гривня, та просив допустити негайне виконання рішення суду про стягнення заробітної плати в розмірі 6 396 гривень.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року позовні вимоги було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 в сумі 8 719 гривень та за період з 01.05.2018 по 25.06.2018 в сумі 9 751 гривня, судовий збір в сумі 1 211 гривень та допущено негайне виконання рішення суду за один місяць в розмірі 2 953, 44 гривні. В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши на його користь заробітну плату в розмірі 59 209,44 гривень та інфляційні втрати в розмірі 43 031, 13 гривні, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача - Фляшковський В.А. також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача - Фляшковський В.А. подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника відповідача - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача слід частково задовольнити, а апеляційну скаргу, а подана представником відповідача задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що він працював у відповідача на посаді генерального директора підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України. З ініціативи адміністрації на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України він був звільнений з роботи згідно розпорядження Голови громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» №25-к від 25.06.2018. На виконання цього розпорядження наказом тимчасово виконуючої обов`язки генерального директора підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України від 25.06.2018 № 22 з ним з 25.06.2018 були припинені трудові відносини.

На день звільнення його з роботи і до цього часу відповідач не виплатив належну йому суму коштів заробітної плати в сумі 76 432, 20 гривень з урахуванням індексу інфляції. В ході розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, та просив стягнути заробітну плату в розмірі 63 510 гривень, допустити негайне виконання рішення в розмірі стягнення заробітної плати в розмірі 6 396 гривень

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року позовні вимоги було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 в сумі 8 719 гривень та за період з 01.05.2018 по 25.06.2018 в сумі 9 751 гривня, судовий збір в сумі 1 211 гривень та допущено негайне виконання рішення суду за один місяць в розмірі 2 953, 44 гривні. В іншій частині вимог відмовлено.

Такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі є законним та обґрунтованим, оскільки в частині відмови в задоволенні вимог висновок зроблений з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 43 Конституції України, ст. 94, 233, 235, 236 КЗпП України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою та другою статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ч. 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком ( у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX).

Після внесення змін редакція ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю Українивикладена в наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач працював на посаді генерального директора підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України з 20.07.2001. Розпорядженням №20-К від 27.04.2012 його було звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року його було поновлено на роботі та стягнуто на його користь 58 646, 88 гривень заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вказане рішення було виконане. Розпорядженням №24-К від 24.04.2014 його було призначено на посаду генерального директора безстроков. З ініціативи адміністрації на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України він був звільнений з роботи згідно розпорядження Голови громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» №25-к від 25.06.2018.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.12.2020 року (справа №373/131/20) ОСОБА_1 поновлений на посаді генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України». Вказаним судовим рішенням з відповідача на користь відповідача стягнуто 80 270,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова Київського апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виконана, про що 11.10.2021 старшим державним виконавцем Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Павлюченко М.А. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. В частині поновлення позивача на роботі постанова суду також виконана, про що старшим державним виконавцем Руденком А.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.12.2021.

Станом на 03.12.2021 ОСОБА_1 фактично поновлений та допущений до робочого місця.

Скарга позивача на вказану постанову державного виконавця залишена без розгляду ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21.02.2022, залишеною в силі постановою Київського апеляційного суду від 23.12.2022 у справі №373/131/20. Відповідно, спір між сторонами щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вирішеним.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі зводяться до того, суд першої інстанції припустився помилки при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі і судом не було розглянуто його вимогу про стягнення інфляційних втрат.

Суд першої інстанції правильно визначив розмір заборгованості по заробітній платі: за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 в сумі 8 719 гривень та за період з 01.05.2018 по 25.06.2018 в сумі 9 751 гривня. Вказаний розмір судом було визначено з урахуванням розміру всіх сум, що належать до виплати ОСОБА_1 , звільненому з роботи з ініціативи адміністрації на підставі п. 11 ст. 41 КЗпП України № 052/1 від 25.06.2018, ОСОБА_1 за період з 01.05.2012 по 31.12.2013 нараховано, але не виплачено 59 209 грн 44 коп. Така сума більша від суми, що визначена рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 25.12.2013 на 562, 56 грн., оскільки період нарахувань за рішенням суду розпочався 28.04.2012 та закінчився 25.12.2013.

Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам представника відповідача, що цій частині позовних вимог провадження не може бути закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки вказана норма передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

В цій справі спір виник між тими самими сторонами, але не про той самий предмет і не з тих самих підстав. В зв`язку з вищевикладеним, суд зоробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 25.12.2013 підлягало самостійному виконанню і стягнення належних ОСОБА_1 сум заробітної плати за період з травня 2012 року по грудень 2013 року мало відбуватися відповідно до вказаного судового рішення.

Доводи представника відповідача - ОСОБА_2 , викладені в апеляційній скарзі зводяться до того, що позивач допустив зловживання процесуальними правами, оскільки позивач вже в сьомий раз звертається до суду з даним позовом. При зверненні до суду за іншими позовами він подавав заяви про залишення позову без розгляду.

Відповідно до пункту 2) частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Також представник відповідача посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даними вимогами.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року (справа №260/3564/22), на яку посилається представник відповідача в апеляційній скарзі, мститься правовий висновок наступного змісту.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, однак не зазначив підстави для відмови.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно зі стст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми

нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний

місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на

індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за

який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 цього Закону).

Відповідно до статті 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

індексація є складовою частиною заробітної плати, яка відповідно до статті 116 КЗпП України повинна бути виплачена працівникові при звільненні.

Враховуючи встановлений судом першої інстанції розмір заборгованості по заробітній платі, який підлягає стягненню на користь позивача, з відповідача також має бути стягнуто індексацію в розмірі 10 324, 73 гривні.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі та скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України - Фляшовського Вадима Анатолійовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат задовольнити частково та стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 10 324, 73 гривні.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року.

Головуючий

Судді