Постанова

від 15.01.2025 по справі 161/17463/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 161/17463/24 пров. № А/857/29253/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року (головуючий суддя Шестерніна В.Д.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі № 161/17463/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

19.09.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову серії MVA №2429447 від 26.08.2024, яка винесена старшим інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП; провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрити.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на вул. Градний Узвіз, 2 в м. Луцьку розміщені контейнери для збору твердих побутових відходів, відповідно до Схеми санітарного очищення міста Луцька, затвердженої рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 18.12.2018 №840-1. Суд першої інстанції вказав, що додатком №1.4 до Схеми санітарного очищення міста Луцька передбачено встановлення на вул. Градний Узвіз в м. Луцьку 3 (трьох) контейнерів об`ємом 1,1 м. куб. (порядковий номер 363). Суд першої інстанції зазначив, що в м. Луцьку по вул. Градний Узвіз, 2 на прибудинковій території будинку розташовані саме контейнери для збору твердих побутових відходів, а не контейнерний майданчик. Суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на абзац перший п. 2.8 Державних санітарних норм в даному випадку не є релевантним, обставин невідповідності місця розміщення або облаштування безпосередньо контейнерів вимогам законодавства позивачка не навела і не підтвердила.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що системний аналіз п. 3.2.2-3.2.6 Правил благоустрою міста Луцька підтверджує, що поняття контейнер і контейнерний майданчик співвідносяться між собою таким чином, що контейнер це ємність для збору сміття, а контейнерний майданчик це місце для розміщення контейнерів. Скаржник вказує, що розміщення контейнерів за межами визначених контейнерних майданчиків не передбачене. Скаржник зазначає, що 2.6-2.10 Державних санітарних норми і правил передбачає окреме розміщення контейнерів лише на присадибній ділянці, або у випадках передбачених пунктом 2.20 Санітарних норм (у сміттєприймальних камерах житлового будинку). Скаржник стверджує, що під час паркування біля контейнерного майданчика позивачка виходила з вимог пункту 15.10 Правил дорожнього руху та п. 2.8 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, тому притягнення її до адміністративної відповідальності вважає несправедливим та протиправним.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 26.08.2024 старшим інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Салівончиком О.М. винесено постанову серії MVA №2429447, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено на неї штраф у розмірі 340 грн.

Зі змісту цієї постанови вбачається, що 25.08.2024 о 10:40, за адресою: м. Луцьк, вул. Градний Узвіз, 2 особа, яка керувала транспортним засобом Mini Cooper Countryman, д.н.з. НОМЕР_1 , порушила правила стоянки, а саме: здійснила стоянку транспортного засобу ближче 5 метрів від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання відходів, чим порушила п. 15.10 «е» Правил дорожнього руху.

Вважаючи постанову прийняту з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 263/15738/16-а.

Частиною 2 ст. 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржувана постанова відповідає зазначеним вище вимогам.

Згідно зі ст.279-1 КУпАП у разі, якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

За змістом ст.277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою статті 122 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб`єкта цього правопорушення.

Згідно частини 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п.1.10 ПДР України зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо не необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

За змістом п.15.10 ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Стоянка забороняється: а) у місцях, де заборонена зупинка; б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м; г) ближче 50 м від залізничних переїздів; ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху; д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства; є) на газонах.

Згідно п. 3.2 ДСТУ-Н Б Б.2.2-7:2013 контейнерний майданчик спеціально обладнанні майданчики для розміщення контейнерів для зберігання побутових відходів із зручними під`їздами для спеціально обладнаних транспортних засобів.

Згідно п. 1.1. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць (затвердженні Наказом МОЗ України №145 від 17.03.2011), контейнер для зберігання побутових відходів (контейнер) - металева або пластикова ємність, призначена для збирання та зберігання побутових відходів, виготовлена згідно з вимогами державних стандартів.

Як вбачається з матеріалів справи, контейнери для твердих побутових відходів по вул. Градний Узвіз встановлені відповідно до «Схеми санітарного очищення міста Луцька», затвердженої рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 840-1 від 18.12.2018.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач здійснила стоянку транспортного засобу ближче 5 м (а саме 2,435 м) до контейнерів для збору твердих побутових відходів, чим порушила вимоги п.15.10 «е» ПДР, що підтверджується фотофіксацією адміністративного правопорушення (а.с.30).

Суд апеляційної інстанції відхиляє покликання апелянта на те, що значна частина контейнерних майданчиків не облаштовані належним чином: відсутні огородження, накриття або немає твердого покриття, оскільки згідно п. 3.2 ДСТУ-Н Б Б.2.2-7:2013 контейнерний майданчик це спеціально обладнанні майданчики для розміщення контейнерів для зберігання побутових відходів із зручними під`їздами для спеціально обладнаних транспортних засобів, а згідно Додатку 1.4 до Схеми санітарного очищення м.Луцьк затвердженого Рішенням виконкому №840-1 від 18.12.2028, по вул. Градний Узвіз передбачено розміщення контейнерів, а не майданчика з контейнерами.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у позові, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 316, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року у справі № 161/17463/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко