Постанова

від 14.01.2025 по справі 215/4624/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1145/25 Справа № 215/4624/24 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 215/4624/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року,яке ухваленосуддею КоноваленкоМ.І.у містіКривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 вересня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що в період роботи у шкідливих умовах праці тривалий час дробильником технологічної служби дробильної фабрики на ПрАТ «ЦГЗК», ним отримані хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої-третьої стадії (пиловий бронхіт другої-третьоїстадії, емфізема легень другої-третьої стадії), група Е. ЛН третього ступеня, які, відповідно до акту розслідування від 23 лютого 2022 року, виникли з вини роботодавця.

Згідно висновку МСЕК від 12 квітня 2022 року, вперше позивачу була встановлена 3-тя група інвалідності та 45% втрата професійної працездатності безстроково. У зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я, був вимушений проходити стаціонарні лікування, а згодом, за рішенням ЛКК, позивача було направлено на повторний огляд МСЕК. При повторному огляді, висновком обласної МСЕК № 2 від 11 червня 2024 року позивачу була визначена стійка втрата професійної працездатності внаслідок професійного захворювання у розмірі 65% безстроково. За висновком МСЕК йому рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні. Позивача турбує задишка при мінімальному фізичному навантаженні та ходьбі, напади утрудненого дихання до 2-4 рази на добу, які виникають як при фізичному навантаженні, так і спонтанно, незалежно від часу доби, частіше - сильний кашель з виділенням невеликої кількості слизового вязкого харкотиння, рідше - приступоподібний кашель, біль у грудях та міжлопатковій ділянці, загальну слабкість, підвищену втому, запаморочення, головний біль, погіршення мови та зниження слуху на обидва вуха, постійний шум у голові та у вухах, біль у хребті, задишка за шкалою ММРД - 2 бали, ТОХ - 22 бали. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує його нормальні життєві зв`язки. При цьому позивач розуміє, що стан його здоров`я не відновиться навіть при лікуванні, і це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Вважає, що шкода завдана не тільки йому особисто, а і його сім`ї. Через погіршення стану здоров`я не може матеріально забезпечувати свою сім`ю як раніше, і навпаки сам потребує фізичної та моральної допомоги від своїх близьких.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 470 000 грн моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень, без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 3 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача ПрАТ «ЦГЗК» подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржене рішення скасувати і відмовити у позові в повному обсязі.

У разі, якщо суд прийде до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, то зменшити суму відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання до 65 000 грн з утриманням із суми моральної шкоди податків та інших обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості, оскільки факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема, в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру, тривалості фізичних та моральних страждань позивача.

Суд не дослідив, що навіть суттєве погіршення стану здоров`я не змусило позивача змінити професію, пройти навчання новій професії, що доводить факт недбалого ставлення позивачки до свого здоров`я. Позивач, під час проходження обов`язкових щорічних медичних оглядів, вже відчував симптоми захворювань, проте, приховував від відповідача дані факти, з метою набуття необхідного стажу для виходу на пільгову пенсію. Позивач самостійно, на власний розсуд, обрав місце роботи з шкідливими умовами праці, яке забезпечувало йому не тільки вищу оплату праці, порівняно з працюючими в нормальних умовах, а й зменшення пенсійного віку, отримання пенсії за віком на пільгових умовах.

У постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тому покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли така шкода була викликана протиправною поведінкою осіб та за наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою.

У постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц ВС вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності

Також, вказує, що питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі.

Наголошує на тому, що положеннямиЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( даліЗакон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.

Зазначеною нормою закону передбачено, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаютьсядохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом,тобто, відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.

Розмір відшкодування не відповідає усталеній судовій практиці судів першої та апеляційної інстанцій.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

При цьому, представник ПрАТ «ЦГЗК» - Львов А.Л., якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 22 листопада 2024 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на стабільний відеозв?язок із судом не вийшов та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працюючи дробильником технологічної служби дробильної фабрики з 07 листопада 2000 року по 31 серпня 2020 року, ОСОБА_1 виконував роботи з керування, обслуговування дробарок та іншого гірничозбагачувального устаткування при збагаченні та транспортуванні гірничої маси, брав участь в роботах з ремонту, монтажу, демонтажу гірничозбагачувального устаткування.

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнений у зв`язку із виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6-8).

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 23 лютого 2022 року встановлено, що внаслідок недосконалості технології збагачення руди, мавши місце порушень роботи системи вентиляції та режимів експлуатації гірничозбагачувального устаткування, підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони та шуму, рівень якого перевищував нормативний (а.с.18).

Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання від 23 лютого 2022 року (а.с.16-19), позивачу ОСОБА_1 встановлені хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В. ЛН другого ступеня.

Позивачу вперше встановлена 3-тя група інвалідності з 04 квітня 2022 року та 45 % втрати професійної працездатності безстроково, із яких: 30% - ХОЗЛ, 15% - туговухість, згідно висновку МСЕК від 12 квітня 2022 року, де також зазначено, що позивачу протипоказані важка фізична праця в умовах виробничого пилу та шуму; рекомендовано медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.20-21).

При повторному огляді позивачу підтверджена 3-тя група інвалідності та встановлено 65 % втрати професійної працездатності з 29 квітня 2024 року безстроково, із яких: 45% - ХОЗЛ, 20% - туговухість, згідно висновку МСЕК від 11 червня 2024 року, де також зазначено, що позивачу рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.22).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання, отримані останнім під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому ПрАТ «ЦГЗК» зобов`язане відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нступне.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачувисновком МСЕКвстановлено з04квітня 2022року -45% втрати професійної працездатності, а повторно 65 %, тобто, встановлено наявність пошкодження його здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23 лютого 2022 року, встановлені хронічні професійні захворювання. Виробничими факторами, що спричинили захворювання є: хімічні фактори - перевищення в повітрі робочої зони гранично-допустимої концентрації пилу переважно фіброгенної дії із вмістом вільного діоксиду кремнію від 10% до 70% в 3,1 рази (6,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3); шум еквівалентний рівень шуму на 9 дБА перевищує гранично допустимий рівень (89 дБА при ГДР 80 дБА). Умови виробничого середовища та важкість праці дробильника відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості (а.с.16-19).

Позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів понад 19 років.

Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ЦГЗК» яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушенняПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 300 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.

Відповідно дост. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимогст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП Українипередбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП Українипередбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності достатті 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другоїстатті 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно достатті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормоюстатті 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку МСЕК від 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 первинно встановлено 45 % втрати професійної працездатності в зв`язку з професійними захворюваннями, - з наступним переоглядом.

При переогляді11червня 2024року позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності з 29 квітня 2024 року безстроково та третю групу інвалідності безстроково. (а.с.22)

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями.

Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.

Вказаний висновок суду відповідає положеннямст. 23 ЦК Українита рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, тому сума морального відшкодування має бути визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зазначенням в рішенні, що сума морального відшкодування стягнута без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ПрАТ «ЦГЗК» зверталося з даного питання до Державної податкової служби України, яка в індивідуальній податковій консультації від 03 вересня 2021 року роз?яснила, що у випадку, коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров?ю, більша, аніж 4-х кратний мінімальний розмірі заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Так,порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПрАТ «ЦГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Крім того, слід зазначити, щоіндивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надаватидетальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 470000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381,382 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»- залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає

Повне судове рішення складено 14 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: