Постанова

від 15.01.2025 по справі 229/274/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/391/25 Справа № 229/274/23 Суддя у 1-й інстанції - Дубовик Р.Є. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №229/274/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» та Міністерства освіти і науки України про стягнення заробітної плати, відпускних та щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення до основної щорічної відпустки, за апеляційними скаргами Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» та ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 травня 2024 року, ухваленого у складі судді Дубовика Р.Є., -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року представник позивача адвокат Деменкова Є.С., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» та Міністерства освіти і науки України про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначала, що з 25.02.2009 року позивач працює викладачем з механічних дисциплін, є спеціалістом 1 категорії, 13 розряду Відокремленого структурного підрозділу «Бахмутський індустріальний фаховий коледж» Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». З травня 2022 року позивачу не виплачується заробітна плата, не оплачена відпустка та не виплачені кошти на оздоровлення відповідно до умов колективного договору. Позивач звертався до відповідачів з приводу виплати йому заборгованості із заробітної плати, але його заробітна плата станом на день звернення до суду із цим позовом залишається невиплаченою. Так, відповіддю №1/9898-22 від 30.08.2022р. Міністерство освіти і науки України повідомило позивача про те, що грошові кошти на виплату заробітної плати виділені, але потрібно, щоб відповідні відомості подав Державний вищий навчальний заклад «Донецький національний технічний університет» до МОН через свої структурні підрозділи, тобто бездіяльність посадових відповідальних осіб з боку відповідачів призвела до виникнення заборгованості зі сплати заробітної плати позивачу. Зазначає, що відповідач Міністерство освіти і науки України не профінансував, а Державний вищий навчальний заклад «Донецький національний технічний університет» не виплатив позивачу заробітну плату за період з 01.05.2022 року по 31.08.2022 року та компенсації з приводу реорганізації в загальній сумі 47072,04 грн., тому просить стягнути з відповідачів солідарно вказану суму. Крім того, оскільки відповідачі самоусунулися від вирішення питання щодо організації виплати боргу із заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення до основної щорічної відпустки, оплати щорічної відпустки за відпрацьований робочий 2021-2022 рік, то позивачу, який знаходиться на диспансерному обліку у сімейного лікаря з діагнозом цукровий діабет ІІ типу, були спричинені додаткові незручності та душевні страждання які, хоч і не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, але виразилися у душевних стражданнях та переживаннях, яких зазнав позивач у зв`язку із порушенням його прав, позбавлення права на отримання заробітної плати, яка так вкрай важлива для позивача в теперішньому стані (позивач має малолітню дитину, дружина не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років), відсторонення відповідачів від вирішення питання по суті в досудовому порядку (перекладання обов`язків один на одного щодо організації виплати заробітної плати позивачу), вимагає від позивача вжиття додаткових заходів для захисту своїх прав, враховуючи необхідність зміни його нормального життєвого стану, зокрема у зв`язку із витрачанням часу та коштів на звернення до суду, що також спричинило значні незручності позивачу, оскільки він не отримував заробітну плату, іншого доходу не мав.

Просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 20 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, витрати за надання юридичної допомоги ним понесені в сумі 3 000 грн., які також просить стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 31 травня 2024 року позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , до ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» та Міністерства освіти і науки України, про стягнення заробітної плати, моральної шкоди, задоволено частково, стягнуто з ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 23905,11 грн., з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 12521,71 грн.

Стягнуто з ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.

Стягнуто з ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» на користь держави судові витрати в розмірі 1610,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 536, 80 грн. В іншій частині позову відмолено.

У задоволенні позову до Міністерства освіти і науки України про стягнення заробітної плати, моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, відповідачем ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» подано апеляційну скаргу, у якій апелянт просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 травня 2024 року в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів про перебування у трудових відносинах з відповідачем та фактичного виконання ним своїх посадових обов`язків, оскільки, у доданих копіях трудової книжки містяться записи з посиланням на накази, оригінали яких відсутні у відповідача. У зв`язку з наведеними обставинами та перебуванням будівель коледжу у м.Бахмуті на території, наближеній до активних бойових дій, у адміністрації університету та коледжу повністю відсутній доступ до документів кадрового та бухгалтерського обліку, що на теперішній час унеможливлює встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах з коледжем. Документів, які підтверджують розрахунок заборгованості, позивач не надав. Враховуючи, що стосовно позивача відсутні документи кадрового та бухгалтерського обліку, позивач як працівник до роботи не став, будь-яких трудових функцій за посадою не виконував, тому відсутні підстави для виплати заробітної плати і така вимога не підлягає задоволенню. Довідки ОК-5 та ОК-7 не можуть застосовуватися для встановлення трудового стажу, факту перебування в трудових відносинах, тощо.

Крім того апелянт вважає, що позивач з цим позовом звернувся до суду з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, позивач не навів доказів в залежності від чого розрахована саме така сума моральної шкоди тощо, тому така вимога не підлягає задоволенню.

Також вважає, що стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим.

Від представника позивача ОСОБА_1 Деменкової Є.С. також надійшла апеляційна скарга, в якій вона просить рішення суду в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено, скасувати та ухвалити в цій частині нове, про задоволення їх задоволення.

На думку позивача, судом першої інстанції помилково було відмовлено у стягненні відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення до основної щорічної відпустки, у зв`язку з тим, що роботодавцем не було видано відповідного наказу із визначенням конкретних днів відпустки, незважаючи на наявність узгодженого сторонами графіку надання відпусток.

Вважає, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що у період з 07.07.2022р. по 31.08.2022р. позивач перебував у відпустці самовільно, адже, по-перше, це є специфікою роботи освітян, де щорічно, всі педагоги після завершення навчального року перебувають у щорічній основній відпустці, по-друге, графіком надання відпусток, який був складений, погоджений сторонами і доведений до педагога, чітко передбачена вказана відпустка позивача протягом 56 днів, жодного документу, який би свідчив, що роботодавець із вказаною відпусткою позивача не погоджується, заперечується ним або оспорюється, відповідачем-1 до суду не було надано (у тому числі «самовільної» відпустки).

Тим більше, судом першої інстанції було встановлено, що адміністрація закладу освіти своєчасно не виконало наказ МОН про переміщення, а керівництво відповідача-1 нічого не зробило для відновлення архівних кадрових документів. Позивач надав суду документи, які були у нього в наявності, бо в момент виконання своїх обов`язків педагога, позивач навіть і думки не допускав, що відповідач-1 взагалі буде заперечувати його наявність у складі працівників ВСП БІФК «Дон НТУ».

Разом із тим, жодним законодавчим актом не передбачено такого поняття як «самовільна» відпустка. Про те, що саме працівник зобов`язаний звертатися до роботодавця із заявою про надання відпустки та придання відповідного наказу роботодавцем, в жодній статті Закону України «Про відпустки», як і в Колективному договорі ВСП БІФК «Дон НТУ» не передбачено, тому висновки суду, що «конкретні дні відпустки узгоджуються сторонами шляхом звернення працівника із заявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботодавцем» не ґрунтуються на законі, а є припущенням, що унеможливлює законність судового рішення в цій частині.

Від представника відповідача Міністерства освіти і науки України Остапенко Ю.О. на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування зазначає, що відповідно до ч.ч.10, 11 ст.10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визнається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Тобто, конкретні дні відпустки узгоджуються сторонами шляхом звернення працівника із заявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботодавцем.

Разом з тим, відсутні докази того, що заява позивача на відпустку розглядалась відповідачем 1, була підписана, відповідний наказ, який би визначав дату початку відпустки, її тривалість, з урахуванням дії воєнного стану, доказів надання позивачу відпустки матеріали справи не містять, отже, позивач перебував у відпустці самовільно.

Крім того, співрозмірність та справедливість розміру витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., враховуючи, що представником позивача до суду подано низку позовних заяв аналогічного змісту, відрізняються тільки дані позивача та прохальна частина, аналогічно з апеляційними скаргами, саме тому МОН вважає, що 5000 грн. за правничу допомогу, а саме подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції є завищеною.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 09.05.2022 №420 «Про тимчасове переміщення відокремлених структурних підрозділів ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» з метою збереження життя та здоров`я громадян України, а також створення безпечного освітнього середовища, організації здобуття освіти, освітнього процесу в умовах воєнного стану, відокремлений структурний підрозділ «Бахмутський індустріальний фаховий коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (ВСП БІФК ДонНТУ), тимчасово переміщений на базу Луцького національного технічного університету за адресою: вул. Софії Ковалевської, 29, м. Луцьк, Волинська область, 43012, до завершення дії воєнного стану (т.1, а.с.186).

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про фахову передвищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу фахової передвищої освіти здійснює його керівник (директор, начальник тощо). Права, обов`язки та відповідальність керівника закладу фахової передвищої освіти визначаються законодавством і установчими документами закладу фахової передвищої освіти.

Адміністрація закладу освіти не виконало наказ МОН про переміщення. Колишній директор ВСП БІФК ДВНЗ ДонНТУ ОСОБА_3 не організував переміщення архівних документів (особових справ працівників, документів бухгалтерського обліку тощо), технічного та програмного забезпечення.

Відповідно до статей 104-107 Цивільного кодексу України, статті 28 Закону України «Про фахову передвищу освіту», пункту 14 частини другої статті 32 Закону України «Про вищу освіту», статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ураховуючи подання Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» від 01.07.2022 №01-09/385 та рішення Вченої ради Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» від 30.06.2022, протокол №6, МОН видало наказ від 29.07.2022 №676 «Про реорганізацію відокремлених структурних підрозділів Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». Цим наказом МОН погодилося з рішенням Вченої ради Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» щодо реорганізації Відокремленого структурного підрозділу «Бахмутський індустріальний коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (код ЄДРПОУ ВП 33670479) шляхом його приєднання до Відокремленого структурного підрозділу «Костянтинівський індустріальний коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (код ЄДРПОУ ВП 36512800). Наказом встановлено, що Відокремлений структурний підрозділ «Костянтинівський індустріальний коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» є правонаступником прав і обов`язків Відокремленого структурного підрозділу «Бахмутський індустріальний коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет», якому наказано здійснити інвентаризацію майна Відокремленого структурного підрозділу «Бахмутський індустріальний коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». Державному вищому навчальному закладу «Донецький національний технічний університет» наказано утворити комісію з реорганізації Відокремленого структурного підрозділу «Бахмутський індустріальний коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» та забезпечити здійснень заходів з реорганізації відповідно до законодавства.(т.1 а.с.187, 188).

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній в період з 25.02.2009 року перебуває у трудових відносинах з Відокремленим структурним підрозділом «Бахмутський індустріальний фаховий коледж» Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» та займає посаду викладача з механічних дисциплін, є спеціалістом 1 категорії, 13 розряду вказаного навчального закладу, записи про звільнення позивача у трудовій книжці відсутні. (т.1 а.с.14-16, т.2 а.с.236, 237).

Відповідно до ст.48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження).

Відповідно до Закону України від 05.02.2021 №1217-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» роботодавцю доступна історія трудової діяльності працівника в електронному вигляді і може бути врахована під час обчислення трудового стажу та ін.

Окрім наданої позивачем копії трудової книжки, факт перебування позивача у трудових відносинах з Відокремленим структурним підрозділом «Бахмутський індустріальний фаховий коледж» Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на ім`я ОСОБА_1 та листом ГУ ПФУ України в Донецькій області від 06.11.2023 року, згідно якого вбачається, що за інформацією, що міститься в реєстрі застрахованих осіб по ОСОБА_1 наявна інформація про суми нарахованого доходу за період з 02.2009 по 03.2022 страхувальником Відокремлений структурний підрозділ Бахмутський індустріальний фаховий коледж ДВНЗ Донецький національний технічний університет (ЄДРПОУ 33670479). (т.1 а.с.21-23, т.2 а.с.235).

Представником відповідача ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» не спростовано факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем та виконання ним своїх трудових обов`язків, позивач не зобов`язаний вести табелі обліку робочого часу, облік виконаної роботи, щоб доводити це при нарахуванні заробітної плати, це є обов`язком роботодавця. Відповідачем не надано також і доказів звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Перебування позивача у трудових відносинах з роботодавцем підтверджується наданими доказами які містяться в матеріалах справи. Відповідачем дана обставина, з наданням відповідних доказів, не спростована.

Посилання представника відповідача ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» на відсутність оригіналів наказів, які зазначено у записах доданої копії трудової книжки, судом обґрунтовано не прийнято, так як через об`єктивні обставини, які не залежать від волі позивача, доступ до вказаних документів (архіву) було втрачено, що не заперечується сторонами.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 94 КЗпП України визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому еквіваленті, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно з ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст.30 КЗпП України працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Отже, трудовій договір передбачає, що саме роботодавець повинен забезпечити умови праці працівника, тобто забезпечити працівника роботою. Працівник отримує заробітну плату за факт виконаної роботи (за процес), а не за кінцевий результат (в протилежність цивільно-правової угоди, де оплачується саме кінцевий результат роботи). Таким чином оплаті підлягає весь час знаходження працівника у трудових відносинах до дати звільнення.

Відповідно до частини першої статті 57-1 Закону України «Про освіту» (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану» від 15 березня 2022 року № 2126-ІХ, що набув чинності 20 березня 2022 року) працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується, зокрема, організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку та інших виплат, передбачені законом.

Згідно з листом Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2022 року №1/4444-22 «Про оплату праці працівників закладів освіти» - посадові особи (керівники, голови, начальники), органи управління (структурні підрозділи) у сфері освіти приймають у межах своєї компетенції рішення, обов`язкові до виконання на відповідній території, для реалізації державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) (том 2 а.с.130).

30 серпня 2022 року Листом №1/9898-22 Міністерство освіти і науки, у зв`язку із надходженням численних звернень з приводу переміщення співробітників та невиплати заробітної плати працівникам Бахмутського коледжу, звернулось до ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» та правонаступника коледжу - Відокремленого структурного підрозділу «Костянтинівський індустріальний коледж ДВНЗ ДНТУ» з проханням терміново повідомити про стан справ з виконанням наказів МОН, вжиття заходів щодо забезпечення виплати заборгованих коштів та проінформувати заявників та МОН (том 2 а.с.129).

Відповідно до ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами) - заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати та не звільняється від обов`язку виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій.

З виписок з рахунку НОМЕР_2 відкритого в Управлінні Державної казначейської служби України у м.Бахмут Донецької області на ім`я Відокремленого структурного підрозділу «Бахмутський індустріальний фаховий коледж» (код ЄДРПОУ 33670479) за період з 01.04.2022 року по 31.05.2022 року вбачається, що:

- 04.04.2022 (термін сплати 05.04.2022р.) на рахунок відділення ПУМБ в м.Бахмут здійснено перерахування за кодом 2201420; 2282; «з/плата за I половину 04.2022р.» в сумі 525570,39;

- 13.04.2022 (термін сплати 14.04.2022р.) на рахунок відділення Вiддiлення ПУМБ в м. Бахмут здійснено перерахування за кодом 2201420; 2282; вiдпускнi за 04.2022р. в сумі 150550.94;

- 28.04.2022 на рахунок відділення ПУМБ в м. Бахмут здійснено перерахування за кодом 2201420; 2282; «З/плата за II половину 04.2022р. т.сплати 28.04.2022р.» в сумі 17579,86;

- 20.05.2022 здійснено банківську операцію по списанню коштів та по перерахуванню на рахунок Відділення ПУМБ в м. Бахмут за кодом 2201420; 2282; З/плата за I половину 05.2022р. Т.сплати 10.05.2022р. в сумі 351487,35 грн. (т.2 а.с. 213-220).

З реєстру №49 від 05.04.2022 року перерахування на рахунки отримувачів ВСП БІФК ДВНЗ ДонНТУ авансу за квітень 2022 АТ ПУМБ вбачається, що ОСОБА_1 виплачено 8900 грн. (т.2 звор. а.с.222, 223).

З реєстру №51 від 14.04.2022 року перерахування на рахунки отримувачів ВСП БІФК ДВНЗ ДонНТУ відпускні за квітень 2022 АТ ПУМБ вбачається, що ОСОБА_1 виплачено 1980 грн. (т.2 а.с.226).

З реєстру №54 від 27.04.2022 року перерахування на рахунки отримувачів ВСП БІФК ДВНЗ ДонНТУ зарплати за квітень 2022 АТ ПУМБ вбачається, що ОСОБА_1 виплачено 2544,43 грн. (т.2 звор.а.с.223).

З реєстру № 72 від 23.05.2022 року перерахування на рахунки отримувачів ВСП БІФК ДВНЗ ДонНТУ авансу за травень 2022 АТ ПУМБ вбачається, що ОСОБА_1 виплачено 8442,43 грн. (т.2 а.с. 225).

В судовому засіданні представник відповідача ДВНЗ ДонНТУ пояснила, що табелі робочого часу щодо ОСОБА_1 . ДВНЗ ДонНТУ не складались, та оскільки нарахування заробітної плати відбувається на підставі табелю обліку робочого часу, заробітна плата ОСОБА_1 не виплачувалась.

Таким чином, судом встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 відповідачем нараховувалась та виплачувалась по день переміщення ВСП БІФК ДВНЗ ДонНТУ відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 09 травня 2022 №420 «Про тимчасове переміщення відокремлених структурних підрозділів ДВНЗ «Донецький національний технічний університет». Після 09.05.2022 року заробітна плата ОСОБА_1 відповідачем не нараховувалась та відповідно залишається невиплаченою.

Після 09 травня 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 відповідачем не нараховувалась та відповідно залишається невиплаченою, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту невиплати заробітної плати позивачу та часткового задоволення його позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з 10 травня 2022 року по 06 липня 2022 року включно (за 16 робочих днів травня 2022 року, червень 2022 року та 4 робочі дні липня 2022 року).

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на відсутність оригіналів наказів, які зроблено у записах доданої копії трудової книжки, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначалось вище, це відбулось не з вини позивача, а є зоною відповідальності ВСП БІФК ДонНТУ, які покладені на нього Законом України «Про освіту» (ст.26).

Крім того, обов`язок доказування при вирішенні трудових спорів покладений саме на роботодавця, а не на працівника.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведений факт виконання ним своїх посадових обов`язків, оскільки в 2022 році в м. Бахмут велись бойові дії, через що пізніше заклад перемістився до м. Луцьк, колегією суддів також відхиляються, оскільки, згідно пояснень представника закладу, 11 травня 2022 року була ініційована та проведена організаційна нарада із керівниками відокремлених структурних підрозділів ДВНЗ ДонНТУ, на якій директор ВСП БІФК ДонНТУ ОСОБА_4 був ознайомлений з наказом МОНУ №420, отримав відповідне доручення ректора, але відмовився особисто приїжджати та забезпечувати переміщення ВСП БІФК ДонНТУ до м.Луцьк, внаслідок чого на теперішній час фактично втрачений доступ до будь-якої фінансової та кадрової документації коледжу, документів обліку освітнього процесу, архівів та ін.

Окрім наданої позивачем копії трудової книжки, факт перебування позивача у трудових відносинах з Відокремленим структурним підрозділом «Бахмутський індустріальний фаховий коледж» Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на ім`я ОСОБА_1 та листом ГУ ПФУ України в Донецькій області від 06.11.2023 року, з якого вбачається, що за інформацією, що міститься в реєстрі застрахованих осіб по ОСОБА_1 наявна інформація про суми нарахованого доходу за період з 02.2009 по 03.2022 страхувальником Відокремленим структурним підрозділом Бахмутський індустріальний фаховий коледж ДВНЗ Донецький національний технічний університет (ЄДРПОУ 33670479) (т.1 а.с. 21-23, т.2 а.с. 235).

Також колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що позивач з цим позовом звернувся до суду з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки Постановою Кабінету міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 строк дії карантину, встановлений Постановою Кабінету міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 09 грудня 2020 року №1236 з 19 грудня 2020 року було продовжено до 30 червня 2023 року.

Оскільки, відповідно до п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, та не наведено від чого розрахована саме така сума моральної шкоди тощо, а тому така вимога не підлягає задоволенню, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода не може бути виміряна квитанціями чи матеріальними витратами на її послаблення.

Згідно з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, а саме: позивач є мешканцем міста, де проходять активні бойові дії, в період воєнного стану був позбавлений основного джерела доходів, а також те, що він страждає на захворювання цукровий діабет ІІ типу, через що перебуває на диспансерному обліку в медичному закладі, крім того, є єдиним годувальником в родині, маючи малолітню дитину, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, задовольнив вимоги частково в розмірі 10 000 грн.

Разом з тим, колегією суддів також не приймає доводи апеляційної скарги представника позивача про законодавчу невизначеність узгодження сторонами конкретних днів відпустки шляхом звернення працівника із заявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботодавцем, оскільки, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята статті 10 Закону).

Як правило, графік надання відпусток затверджують щороку на самому початку календарного року - не пізніше 5 січня поточного року, на дотримання пункту 20 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Державного комітету СРСР з питань праці та соціальних питань від 20 липня 1984 року №213.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за 2 тижні до встановленого графіком терміну.

Форму такого повідомлення законодавством не встановлено, тому його оформлення має довільний характер. Працівник також вважається письмово повідомленим про відпустку, якщо він поставив підпис у наказі про відпустку.

Надання щорічних відпусток оформлюється наказом. Типова форма наказу (розпорядження) затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці".

Встановлено, що в червні 2022 року позивач звертався до керівництва відповідача 1 з заявою про надання йому частини 24 календарних дня, щорічної оплачуваної відпустки.

Надання працівникові такої відпустки оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця із зазначенням підстав надання такої відпустки та її тривалості. Обов`язковою умовою при оформленні такої відпустки є згода сторін. Отже рішення, надавати чи не надавати працівникові з тієї чи з іншої причини зазначеної відпустку, належить виключно до компетенції роботодавця, проте наказ про надання ОСОБА_1 днів відпустки відповідачем не видавався.

Працівник не звільняється від обов`язку виходити на роботу через подання заяви про надання відпустки, яка не розглянути та не видано відповідний наказ про відпустку.

Позивачем не надано суду належних та переконливих доказів того, що його заява про надання йому відпустки була узгоджена з керівництвом відповідача-1 та останнім був виданий відповідний наказ про надання відпустки.

Схожа правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 341/1825/16-ц.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці в оскаржуваних частинах. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: