Постанова

від 26.12.2024 по справі 385/767/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 грудня 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/767/24

провадження № 22-ц/4809/1528/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорова С. М., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Олена»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області (суддя Гришак А. М.) від 12.08.2024,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

18.05.2024 ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Остащенко Олеся Миколаївна, звернулася з позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі -ФГ «Олена») у якому вимагала таке:

1)визнати відсутнім право оренди у ФГ «Олена», що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.12.2022 (номер запису про інше речове право: 48602751) державним реєстратором Корсун В. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте на підставі додаткової угоди від 12.11.2022 до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3521110100:02:000:0082;

2)зобов`язати ФГ «Олена» повернути позивачці земельну ділянку з кадастровим номером: 3521110100:02:000:0082 площею 2,85 га.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що їй на праві приватної власності належить вказана земельна ділянка за кадастровим номером: 3521110100:02:000:0082 площею 2,85 га, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

09.01.2012 позивачка та ФГ «Олена» уклали договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. З урахуванням того, що за умовами цього договору він набрав чинності з часу його державної реєстрації, які відбулася 12.12.2012, строк дії договору закінчився 12.12.2022.

На підставі цього договору відповідач користувався її земельною ділянкою.

У грудні 2022 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка дізналася, що 01.12.2022 державний реєстратор прийняв рішення та зареєстрував право оренди земельної ділянки за відповідачем на підставі додаткової угоди від 12.11.2022 до договору оренди від 06.01.2012, згідно з якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032.

Позивачка стверджує, що вона не підписувала додаткової угоди до договору оренди, а тому ця угода є неукладеною.

У зв`язку із цим вона вважає, що її права на земельну ділянку порушені, а тому вона звернулася до суду за їх захистом.

Оскільки раніше постановою Кропивницького апеляційного суду від 16.04.2024 у справі № 385/277/23 їй було відмовлено у позові до ФГ «Олена» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди з підстав обрання неефективного способу захисту, позивачка звертається до суду з іншими позовними вимогами.

2. Короткий зміст рішення суду

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12.08.2024 позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» задоволено, а саме:

-суд визнав відсутнім право оренди у ФГ «Олена», що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.12.2022 (номер запису про інше речове право: 48602751) державним реєстратором Гайворонської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.12.2022 (індексний номер: 65662580), яке прийняте на підставі Додаткової угоди від 12.11.2022 до Договору оренди земельної ділянки, відносно земельної ділянки кадастровий номер: 3521110100:02:000:0082, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2665740235020, що належить на праві власності ОСОБА_1 ;

-суд зобов`язав ФГ «Олена» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер: 3521110100:02:000:0082, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2665740235020, площею 2,8541 га, що розташована: Кіровоградська область, Гайворонський район, Гайворонська міська рада;

-суд стягнув з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та 10370,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка довела, що додаткову угоду до договору оренди вона не підписувала, а тому цей правочин є неукладеним. Договір оренди припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Підстава, на якій здійснена державна реєстрація права оренди за відповідачем, спростована, що порушує права позивача на користування та розпорядження його майном.

Суд поклав на відповідача компенсацію понесених позивачем витрат на сплату судового збору, а також на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

У поданій до Кропивницького апеляційного суду апеляційній скарзі відповідач у справі ФГ «Олена» просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12.08.2024 у справі № 385/767/24 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги полягають у наступному:

- суд порушив норми матеріального та процесуального права;

- суд не врахував, що якщо договір виконувався обома його сторонами, то його не може бути кваліфіковано як неукладений. Водночас зі справи відомо, що звернення позивача до суду договір виконувався належним чином, а тому звернення позивача до суду з позовом це порушення принципу заборони суперечливої поведінки;

- та обставина, що позивачка е підписувала додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки не доведено належним чином;

- суд не взяв до уваги, що заперечувану позивачкою додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки відповідач не надав до суду з поважної причини втратою документа;

- суд безпідставно присудив позивачці компенсацію витрат на професійну правничу допомогу коштом відповідача так, як позивачка не довела, що витрати в 10370,00 грн були дійсними та необхідними.

4. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Остащенко Олеся Миколаївна подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ФГ «Олена» у якому висловила заперечення щодо доводів та вимог апелянта.

У відзиві стверджується, що суд повно і правильно встановив обставини справи, зокрема встановив відсутність у відповідача оригіналу додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, що унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи, зробив правильний висновок про відсутність волевиявлення позивачки на укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору, правильно застосував норми права, які застосовуються до правовідносин сторін, вирішив спір відповідно до закону.

Зазначено про неправдивість твердження апелянта про виконання обома сторонами договору після укладення додаткової угоди, дійсно відповідач продовжує неправомірно використовувати належну позивачці земельну ділянку, однак позивачка орендну плату не отримує, тому використання відповідачем земельної ділянки не може вважатися за виконання сторонами умов договору.

Крім того, у відзиві представник позивачки заперечив проти доводів апелянта щодо необґрунтованості рішення в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, вказавши, що реальність, необхідність та розумність таких витрат позивачки підтверджена доказами, а заяву про їх зменшення відповідач до суду першої інстанції не подав.

Поряд з цим представник позивачки висловив заявив про витрати позивачки на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 39000,00 грн.

5. Короткий зміст позицій учасників справи, висловлених у суді 26.12.2024

ФГ «Олена» та його представник - адвокат Дяченко М. І. повідомленні належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (судової повісти-повідомлення) в їх електронні кабінети (а. с. 145, 146, відповідно).

Позивач ОСОБА_1 повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але особисто в судове засідання не з`явилася. Натомість її представникадвокат Остащенко Олена Миколаївна апеляційну скаргу відповідача не визнала, просила залишити її без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

6. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 2,8541 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0082.

09.01.2012 між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачці на праві власності, строком на 10 років. Державна реєстрація договору відбулася 12.12.2012.

Згідно з копією додаткової угоди від 12.11.2022 до договору оренди земельної ділянки від 09.12.2012 оредодавець ОСОБА_1 та орендар ФГ «Олена» дійшли згоди викласти вказаний договір оренди від 09.01.2012 у новій редакції. Згідно з п. 3.1. нової редакції договору його укладено строком на 20 років і діє він до 12.12.2032. Згідно з копією додаткової угоди, вона містить підпис орендодавця та орендаря.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки площею 2,8541 га, кадастровий номер: 3521110100:02:000:0082, вбачається, що 01.12.2022 Державним реєстратором Корсун Віталіною Станіславівною Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду № б/н від 12.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 19.07.2023 у справі №385/277/23 позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі задоволено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16.04.2024 у справі №385/277/23 скасовано рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 19.07.2023 та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» відмовлено, з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права у той час, як ефективним способом могло бути пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідача за відсутності на те правових підстав.

7. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, а тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

8. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1. Застосовні норми права та їх джерела

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові майна належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке він реалізує на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Таким законом є Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХІV).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону № 161-ХІV).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону № 161-ХІV).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону № 161-ХІV).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 Закону № 161-ХІV).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону № 161-ХІV).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону № 161-ХІV).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст. 6 Закону № 161-ХІV).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права (ч. 1 ст. 19 Закону № 161-ХІV).

Про те, що право оренди земельної ділянки (речове право, похідне від права власності) підлягає державній реєстрації, також вказано у п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст.і 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справа № 582/18/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 зазначено, що «рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 зазначено, що «Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім[…] належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.08.2024 у справі № 683/396/23 зазначено: «Вимога про повернення позивачу належної їй земельної ділянки може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права оренди».

8.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції з трьох підстав:

1) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме неукладеність сторонами по справі додаткової угоди до договору оренди землі;

2) неправильність розподілу судових витрат.

Щодо правильності встановлення судом обставин справи та висновків суду по суті спору

Аналізуючи перший аргумент апелянта, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що з урахуванням змісту ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України у поєднанні з п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України можна вважати, що з огляду на принцип змагальності цивільного судочинства сторони зобов`язані доказувати обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, а також інші обставини, які мають значення справи.

При цьому склад фактів, які підлягають доказуванню (предмет доказування) визначається нормою права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Наявність або відсутність обставин (фактів), що мають значення для справи, має підтверджуватися доказами, обов`язок з подання яких до суду покладається на сторони.

Випадки, коли сторони звільняються від обов`язку доказування окремо визначено у ст. 82 ЦПК України.

Крім того, деякі статті цього Кодексу містять норми, які дають суду право визнавати або відмовляти у визнанні стверджувальних стороною обставин без надання відповідних доказів на їх підтвердження (ч. 4 ст. 81, ч. 10 ст. 84, ст. 109 Кодексу).

У цій справі власник земельної ділянки пред`явив до користувача земельної ділянки свої вимоги про визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки з тих підстав, що раніше належне ФГ «Олена» право оренди її земельної ділянки припинилося 12.12.2022 у зв`язку з закінченням десятирічного строку дії договору оренди від 09.01.2012, зареєстрованого 12.12.2012. Наразі, на думку позивачки, правових підстав користування його земельною ділянкою відповідач не має, а здійснена на підставі додаткової угоди від 12.11.2022 до договору оренди державна реєстрація за відповідачем права оренди земельної ділянки не має правових підстав так, як цю додаткову угоду позивачка (власник земельної ділянки) не підписувала, а тому вона є неукладеною.

За змістом ч. 1, ч. 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, порядок проведення якої встановлюється законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 цього Закону підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно є укладений в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на які підлягають державній реєстрації.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Судувідомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобтодержавна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи(п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, п. 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право особи на нерухоме майно, зокрема таке похідне від права власності право, як оренда земельної ділянки, створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (книжкове володіння).

Якщо власник такого майна або інша заінтересована особа вважає, що таке право припинено або взагалі не існувало, то він може звернутися з позовом про захист свого права чи інтересу, спростовуючи презумпцію державної реєстрації речового права.

У цій справі належне ФГ «Олена» право оренди земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачці ОСОБА_1 , презюмується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію цього речового права, здійснену державним реєстратором Корсун В. С. на підставі договору оренди землі № б/н від 12.12.2012, а також додаткової угоди до цього договору № б/н від 12.11.2022.

Як вже було вказано, позивачка оспорює засвідчену даними Державного реєстру прав презумпцію права ФГ «Олена» на оренду земельної ділянки, заперечуючи факт укладення нею додаткової угоди від 12.11.2022, якою строк оренди збільшено до 20 років, тобто до 12.12.2032, посилаючись на те, що позивачка, як орендодавець, її не підписувала.

При цьому необхідно враховувати, що підставою виникнення права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, є договір оренди (ст. 13 Закону № 161-ХІV). Крім того, таке речове право є строковим (ст. 1 Закону № 161-ХІV), припиняється у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі (ст. 31 Закону № 161-ХІV).

До закінчення строку дії договору оренди землі сторони мають право вносити зміни до умов договору, зокрема, щодо строку дії договору. Відповідно до ст. 30 Закону № 161-ХІV такі зміни умов договору здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди, то спір вирішується в судовому порядку.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суд першої інстанції встановив, що волевиявлення позивачки на зміну умов договору оренди земельної ділянки від 09.01.2012 (12.12.2012) щодо збільшення строку його дії не було, оскільки додаткову угоду від 12.11.2022 вона не підписувала.

Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.

З огляду на положення ч. 2 ст. 207 ЦК України про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), можна виснувати, що підписи сторін договору оренди земельної ділянки чи додаткової угоди до нього є обов`язковим елементом письмової форми цього правочину, який підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію.

Відповідно до п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5,основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікаціявиконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Отже, для ідентифікації виконавця підпису на договорі необхідні спеціальні знання експерта, оригінали документів, які містять підписи особи.

Позивачка вказувала, що вона додаткову угоду від 12.11.2022 до договору оренди земельної ділянки не підписувала, а про існування додаткової угоди дізналася у грудні 2022 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно примірника цієї додаткової угоди вона не має.

Відповідач вказав суду, що він також не має примірник цієї додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у зв`язку з її втратою.

Такими ж були позиції цих самих сторін і в іншій цивільній справі № 385/277/23 за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі. Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20.03.2023 у ФГ «Олена» було витребувано оригінал додаткової угоди від 12.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, але вимогу суду відповідач не виконав, пославшись на відсутність у нього цього документа. Це стало перешкодою для проведення у справі експертизи та підставою для визнання судом на підставі ч. 4 ст. 81, ч. 10 ст. 84, ст. 109 ЦПК України стверджувальної позивачкою обставин не підписання нею вказаної додаткової угоди без надання відповідних доказів на їх підтвердження.

У справі № 385/767/24, яка наразі переглядається в апеляційному порядку, також відсутня можливість проведення судової почеркознавчої експертизи з метою ідентифікації виконавця підпису від імені орендодавця ОСОБА_1 на додатковій угоді від 12.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, оскільки місцевий суд за клопотанням представника позивачки з метою вирішення питання про призначення експертизи у судовому засіданні 30.07.2024 з`ясовував у представника відповідача щодо наявності у відповідача оригіналу додаткової угоди на що було надано негативну відповідь (протокол судового засідання від 30.07.2024, а. с. 73, запис 51 53).

Враховуючи, що позивачка заперечує факт підписання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, якою, нібито продовжено строк дії договору, оренди земельної ділянки, а також врахувавши ненадання відповідачем оригіналу спірного договору, відсутність оригіналу цього письмового доказу в матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не спростував доводи позивачки про відсутність її волевиявлення на укладання спірної додаткової угоди від 12.11.2022 та продовження дії договору оренди земельної ділянки до 12.12.2032, визнавши додаткову угоду неукладеною.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 25.10.2023 у справі № 385/1290/21, а також у постанові від 21.02.2024 у справі № 385/342/23 у якій за схожих обставин відповідачем було ФГ «Олена».

Оскільки відповідач не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою ФГ «Олена» продовжує користуватися, чим порушуються права на користування та розпорядження належним позивачу майном, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що додаткова угода від 12.12.2022 свідчить про намір сторін продовжити строк дії договору, є безпідставними, з огляду на встановлену судом відсутність волевиявлення позивачки на укладення додаткової угоди.

За відсутності в матеріалах справи доказів виконання сторонами спірної додаткової угоди, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032, зокрема про отримання позивачкою коштів орендної плати за договором оренди землівід 09.01.2012 (зареєстрований 12.12.2012) поза межами строку, вказаного в договорі, відсутні підстави вважати що договір надалі виконувався обома сторонами, а дії позивачки щодо звернення до суду з позовом такими, що суперечать принципу добросовісності учасників цивільного обороту та проявом зловживання своїми цивільними правами.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права у питанні розподілу судових витрат.

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За змістомч. 1, ч. 2 ст. 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1ст. 58 ЦПК Українисторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1ст. 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4ст. 62 ЦПК України.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 4 - 6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частинах 4 - 6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас зі змісту ч. 4ст. 137 ЦПК Українивбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5ст. 137 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 21, 22 додаткової постанови від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, позивачка, в особі її представника, просила суд стягнути з ФГ «Олена» на свою користь 31500 грн витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 1 4).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції позивачем було надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги про представництво адвокатом Отсащенко О. М. інтересів ОСОБА_1 в Гайворонському районному суді Кіровоградської області (а. с. 5 на звороті); копію договору № 126 про надання правової допомоги від 07.07.2022 (а. с. 25 - 26); копію додаткової угоди № 1 від 07.05.2024 (а. с. 26, на звороті); копію Акту виконаних робіт від 14.05.2024 (а. с. 27, на звороті); копію квитанції до прибуткового касового ордера від 13.05.2024 № 287 відповідно до якої позивачка сплатила частину гонорару адвоката за надану правову допомогу у розмірі 10000,00 грн (а. с. 27).

ФГ «Олена» у відзиві на позовну заяву зазначало про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М. та стягнення з відповідача на користь позивача 10370,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

За таких обставин, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10370,00 грн, яка була стягнута судом першої інстанції з ФГ «Олена» на користь позивачки, не відповідає вимогам реальності та необхідності таки витрат.

9. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи справу, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

10. Про судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції відхиляє вимоги апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову залишає без змін, то понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору з подання апеляційної скарги в сумі 3633,60 грн (а. с. 115) покладаються на нього без компенсації.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Остащенко О. М. просила стягнути відповідач компенсацію витрат позивачки на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 39000,00 грн.

На підтвердження таких витрат позивачки представник надав до суду апеляційної інстанції такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1440402 від 07.05.2024 про представництво адвокатом Остащенко О. М. інтересів ОСОБА_1 у Кропивницькому апеляційному суді (а. с. 128); Акт виконаних робіт від 26.10.2024 до договору № 126 про надання правової допомоги та додаткової угоди № 1 від 07.05.2024 (а. с. 129); квитанцію до прибуткового касового ордера № 340 від 26.10.2024 про сплату ОСОБА_1 20000,00 грн згідно з договором № 126 про надання правової допомоги (а. с. 130); докази надсилання клопотання про стягнення витрат на послуги професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції з додатками ФГ «Олена» (а. с. 131).

Крім того, у справі містяться копія копію договору № 126 про надання правової допомоги від 07.05.2024 (а. с. 25 - 26), копія додаткової угоди № 1 від 07.05.2024 (а. с. 26, на звороті).

Згідно з матеріалами справи від представника відповідача клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не надійшло.

У судове засідання апеляційного суду представник відповідача також не з`явився, заперечень не висловлював.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Отже, суд має перевірити, чи є судові витрати неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, пропорційними.

Згідно з актом виконаних робіт АБ «Остащенко» надало позивачці правову допомогу: аналіз апеляційної скарги з метою складання відзиву (3 години)9000 грн; аналіз судової практики Верховного Суду з аналогічних правовідносин, що застосовані при складанні відзиву на апеляційну скаргу (4 години)12000 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу (5 годин)15000 грн, а всього 36000 грн.

Крім того, актом передбачено, що сторони погодили участь адвоката в одному судовому засіданні в режимі відеоконференції в Кропивницькому апеляційному суді, гонорар за яке склав 3000 грн, без складання окремого акту.

Водночас заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, визначеним положеннями ст. 141 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 16.10.2024 у справі № 385/513/23 зазначав, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд враховує, що сторона позивача підготувала та подала відзив на апеляційну скаргу, що відповідає критеріям дійсності й необхідності. При цьому у справі не було подано нових доказів, не досліджувалися нові обставини, а правові позиції сторін відповідали тим. Які ними заявлені у суді першої інстанції, тож присудження позивачці компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у більшому розмірі ніж той, який присудив суд першої інстанції не відповідає вимогам розумності та добросовісності.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України до 10000 грн.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12.08.2024 - без змін.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з Фермерського господарства «Олена» (код юридичної особи у ЄДР: 20657357) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 10000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 15.01.2025.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. І. Чельник