Постанова

від 15.01.2025 по справі 915/1177/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/1177/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 (складено та підписано 16.10.2024, суддя Ільєва Л.М.)

по справі №915/1177/24

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОКА

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Тока про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ ТОКА від 20.09.2024, що оформлене протоколом № б/н від 20.09.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що її, як учасника ТОВ ТОКА не було належним чином повідомлено про проведення загальних зборів.

Водночас, позивачем подано до Господарського суду Миколаївської області заяву про забезпечення позову в якій позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо зміни відомостей про керівника ТОВ ТОКА.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що під час розгляду даної справи, керівник ТОВ ТОКА, якого призначено оскаржуваним рішенням загальних зборів, може знову провести загальні збори товариства, без повідомлення та участі позивача, на яких прийняти рішення про зміну керівника товариства на іншу особу, та внести відповідні зміни до реєстру, що призведе до неможливості виконання та неефективності рішення суду про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, оскільки неможливо буде змінити відомості в реєстрі про керівника товариства. Через ймовірну зміну керівника на іншу особу, позивач вимушений буде знову звертатися до суду з новим позовом про скасування наступних реєстраційних дій та змін керівника товариства.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 по цій справі відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони проведення реєстраційних дій щодо ТОВ ТОКА порушуватиме права учасників товариства брати участь в управлінні товариством. До того ж, такі заходи забезпечення позову не перебувають у безпосередньому зв`язку зі спором, що розглядається, та призводить до невиправданого обмеження прав товариства, його учасників.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою і незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав:

- судом першої інстанції залишено поза увагою те, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного рішення загальних зборів буде підставою для внесення змін у Єдиному державному реєстрі щодо керівника ТОВ «ТОКА», зокрема поновлення відомостей про позивача, як керівника товариства;

- в оскаржуваній ухвалі не враховано, що під час розгляду даної справи, нинішній керівник відповідача може провести неправомірні загальні збори товариства, без повідомлення та участі позивача, на яких прийняти рішення про зміну керівника товариства на іншу особу, та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру про нового керівника;

- неправомірні зміни керівника можуть бути зроблені кілька разів до закінчення розгляду справи, чим знову будуть порушуватись права позивача як учасника товариства;

- такі дії призведуть до неможливості виконання та неефективності рішення суду про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, оскільки неможливо буде змінити відомості в Єдиному державному реєстрі про керівника, а саме позивача, адже керівником вже може бути інша особа;

- через ймовірну зміну керівника на іншу особу, позивач вимушений буде знову звертатися до суду з новим позовом про скасування наступних реєстраційних дій та змін керівника товариства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 15.01.2025.

13.01.2025 до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без участі її представника.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Передбачивши різні види забезпечення позову, закон не встановлює конкретно, який вид в яких судових справах застосовується. Це питання вирішується судом за заявою заявника (особи, яка бере участь у справі), враховуючи причини, у зв`язку з якими необхідно забезпечити позов, характер спірних правовідносин тощо.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи вимоги частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, необхідно з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та суд не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Так, згідно з ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018р. у справі № 916/2786/17).

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повного припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

Так, в даному випадку, позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про вжиття заходів забезпечення позову в якій просив:

- заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо зміни відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю ТОКА.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ ТОКА б/н від 12.09.2024 буде підставою для зміни (скасування/анулювання) відомостей в Єдиному державному реєстрі про нового керівника ОСОБА_2 та поновлення відомостей про попереднього керівника ТОВ ТОКА ОСОБА_1 .

Однак під час судового розгляду, на думку заявника, учасник ТОВ ТОКА ОСОБА_2 може знову провести загальні збори товариства, без повідомлення та участі позивача, на яких прийняти рішення про зміну керівника товариства на іншу особу, та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру про нового керівника. Неправомірні зміни керівника, на думку позивача, можуть бути зроблені кілька разів до закінчення розгляду справи, що призведе до порушення права позивача, як учасника товариства.

Позивач також вважає, що такі дії призведуть до неможливості виконання та неефективності рішення суду про визнання недійсним рішення загальних зборів від 12.09.2024, оскільки неможливо буде змінити відомості в Єдиному державному реєстрі про керівника з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , адже керівником вже може бути інша особа. Через ймовірну зміну керівника на іншу особу, позивач вимушений буде знову звертатися до суду з новим позовом про скасування наступних реєстраційних дій та змін керівника товариства.

Пунктом 2 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачена така підстава для відмови у державній реєстрації, як "у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії".

Отже, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом про державну реєстрацію (постанови Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №916/3479/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 07.09.2020 у справі №904/1766/20).

Однак, дослідивши наявні матеріали справи, а також доводи заяви про забезпечення позову та докази на підтвердження обставин, з якими заявник пов`язує необхідність застосування визначених ним заходів забезпечення позову судова колегія зазначає таке.

Як вже було наголошено, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

Так, у даному випадку, стверджуючи про ймовірність ускладнення виконання рішення суду в майбутньому, позивач не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження певних обставин, зокрема, що відповідачем, після звернення до суду з позовом у цій справі, вживаються заходи щодо скликання загальних зборів товариства до порядку денного яких, серед іншого, включено питання про зміну керівника ТОВ ТОКА.

Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження того, що відповідачем вживались дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про зміну керівного складу ТОВ ТОКА.

Отже, позивачем не доведено існування відповідних обставин, які б достеменно свідчили про вжиття відповідачем, під час розгляду справи, дій задля внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зокрема й щодо відомостей про керівника.

Колегія суддів також зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Отже, у даному випадку, питання про порушення допущені під час скликання та проведення загальних зборів учасників ТОВ ТОКА від 20.09.2024, що оформлене протоколом № б/н від 20.09.2024, яке є предметом даного спору, буде вирішуватись судом під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів зауважує, що у даному випадку позивачем оскаржується конкретне, окреме рішення загальних зборів учасників ТОВ ТОКА від 20.09.2024, інші рішення товариства позивач у даному спорі не ставить під сумнів.

У відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подається, зокрема, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв`язку з юридичною особою.

Так, відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

До компетенції загальних зборів відповідно до пункту 7 частини другої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасників належать: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Виходячи з наведених законодавчих приписів, заборона державним реєстраторам вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо зміни відомостей про керівника ТОВ ТОКА, не перебуває у безпосередньому зв`язку з даним спором та призводить до невиправданого обмеження прав товариства та його учасників.

Тому за цих конкретних обставин справи заборона судом вчиняти реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника товариства є втручанням у компетенцію учасників товариства, оскільки протягом дії ухвали вони позбавлені права реалізації своїх рішень, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі. Саме такої позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23

Крім того, заявлені заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки у разі задоволення позовних вимог рішення загальних зборів відповідача, які будуть прийняті в майбутньому, зокрема й ті, що стосуються зміни керівника товариства, не мають наслідком автоматичного визнання їх недійсними, адже вказані питання віршуються судом в окремому судовому провадженні.

Таким чином, запропоновані позивачем засоби забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог (постанова Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 906/781/21).

В свою чергу, позивачем не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову.

У зв`язку з наведеним правомірним є висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що під час розгляду справи, нинішній керівник товариства може провести загальні збори товариства, на яких прийняти рішення про зміну керівника товариства на іншу особу, та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру про нового керівника, оскільки як вже було вказано вище, такі доводи апелянта не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням про скликання загальних зборів, протоками про їх проведення, звернення до реєстратора щодо внесення відповідних записів, тощо.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №915/1177/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.01.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Принцевська Н.М.