Постанова

від 28.11.2024 по справі 910/9304/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р. Справа№ 910/9304/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Ніконенко Є.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 28.11.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024

у справі №910/9304/23 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом ОСОБА_1

до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації),

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Релігійна організація "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України)

за участю третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації

про визнання протиправним і скасування розпорядження, визнання незаконною та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) (далі - відповідач) №359/2023-р від 11.05.2023 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на зборах мешканців територіальної громади м. Нетішин жоден з членів Релігійної організації та він не приймав участі, а тому дані збори не були парафіяльними зборами та не були скликані у спосіб та за процедурою, визначеною Статутом, а особи, які приймали участь у зборах, не були членами релігійної організації «Свято-Параскевська Церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 у позові відмовлено повністю.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вказав, що зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву про визнання протиправним і скасування розпорядження №359/2023-р від 11.05.2023 та про визнання незаконною та скасування державної реєстрації задовольнити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а суд повинен захистити таке порушене право в обраний саме позивачем спосіб, навіть якщо він є менш ефективним, ніж у спірних правовідносинах, а не замість позивача вирішувати, яким саме чином він має захищати своє порушене право.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

10.09.2024 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що рішення загальних зборів Релігійної громади УПЦ "Свято-Параскевської церкви", оформлене протоколом № 1 від 09.04.2023 року не є предметом позову у справі № 910/9304/23, а тому, враховуючи загалом обрання Позивачем неналежного способу захисту у справі № 910/9304/23, дійсність або недійсність цих рішень не може бути предметом дослідження у справі № 910/9304/23.

13.09.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що скасування розпорядження начальника Хмельницької обласної військової адміністрації № 359/2023-р не приведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними.

Всі інші письмові пояснення учасників апеляційного провадження залишаються колегією суддів без розгляду як такі, що подані з пропуском процесуального строку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: - Шапрана В.В., Андрієнка В.В.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 06.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9304/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи, які надійшли на адресу суду 12.08.2024.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Шапрана В.В., Андрієнко В.В. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23. Призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 на 19.09.2024.

13.06.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) надійшов відзив, разом з клопотанням про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 клопотання Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

У зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В. на XX черговому з`їзді суддів України з 18.09.2024 по 19.09.2024, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 призначено на 24.10.2024.

04.10.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 клопотання Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

У зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В., у відрядженні, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 призначено на 28.11.2024.

23.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 клопотання представника ОСОБА_2 на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

22.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Йосипенко Соломії Тарасівни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 клопотання представника Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) Йосипенко Соломії Тарасівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

25.11.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В. від розгляду справи №910/9304/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В. від розгляду справи №910/9304/23 - відмовлено.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання та розгляд клопотання

Представники позивача, відповідача та третьої особи-1 з`явилися у судове засідання 28.11.2024 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Інші учасники апеляційного провадження не з`явилися, про дату ,час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, На території міста Нетішина Хмельницької області як Релігійна громада діє «Свято-Параскевська церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви».

Указом єпископа Шепетівського і Славутського Володимира №025/08 від 01.11.2008 призначено ОСОБА_1 настоятелем храму Святої великомучениці Параскеви м. Нетішин Славутського округу Шепетівської єпархії УПЦ.

31.08.2017 на парафіяльних зборах релігійної організації, оформлені протоколом №3, було прийнято статут у новій редакції та затверджено керуючим Шепетівською єпархією Української Православної Церкви єпископом Євсевієм.

Розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації №932/2017-р від 11.10.2027 зареєстровано статут реляційної організації у новій редакції.

09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів Релігійної організації, що підтверджується протоколом №1, місце проведення зборів Хмельницька область, Шепетівський район, м.Нетішин, кількість присутніх членів - 2449 осіб.

На даних зборах членами релігійної громади затверджено наступний порядок денний, а саме:

1. Про обрання голови та секретаря загальних зборів, уповноваження їх на складання та підписання протоколу за результатами проведення зборів.

2. Про обрання лічильної комісії загальних зборів.

3. Про зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади шляхом внесення відповідних змін до Статуту Релігійної організації.

4. Про зміну повного та скороченого найменування Релігійної організації.

5. Про затвердження Статуту Релігійної організації у новій редакції та уповноваження голови та секретаря зборів на його підписання.

6. Про обрання складу Парафіяльної ради Релігійної організації.

7. Про обрання складу Ревізійної комісії Релігійної організації.

8. Про проведення реєстрації статуту Релігійної організації в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну організацію, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За результатами проведених зборів прийняті наступні рішення:

1. обрано головою зборів - ОСОБА_4 , секретарем зборів - ОСОБА_5 , яких уповноважено на складання та підписання протоколів зборів за результатами означених зборів.

2. обрано лічильну комісію у складі - ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8

3. вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади «Свято-параскевська церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви) та перейти в канонічне підпорядкування організації «Управління Хмельницької Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)».

4. змінено найменування повне та затверджено скорочене на релігійної організації.

5. затверджено статут релігійної громади у новій редакції з новим найменуванням, уповноважено голову та секретаря зборів підписати, подати прийнятий статут в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею Управління спархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», Приосвященішому Павлу . Єпископу Хмельницькому і Камянець-Подільському та Хмельницькій обласній військовій адміністрації для реєстрації.

6. обрано парафіяльну раду Релігійної організації.

7. обрано Ревізійної комісії Релігійної організації.

8. вирішено провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; уповноважено ОСОБА_4 на представництво інтересів релігійної громади перед органами державної влади з метою реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції та проведення державної реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду до ЄДР, подавати всі необхідні документи для вищеозначених дій.

Також, 09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації «Свято-параскевська церква», оформлені протоколом №1, за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб, що підтверджується додатком №1 «списком членів». Порядок денний складався з наступних питань:

1. обрання членів лічильної комісії, Головуючого на Загальних (Парафіяльних) зборах членів та Секретаря для ведення протоколу Загальних (Парафіяльних) Зборів членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» та надання повноважень на підписання цього Протоколу.

2. затвердження складу (списку) членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» на підставі заяв про зарахування до складу членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

3. визначення підлеглості РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» у канонічних і організаційних питаннях.

4. надання повноважень на державну реєстрацію змін.

5. уповноваження на введення обліку членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

За результатом проведених загальних (парафіяльних) зборів членів релігійної організації «Свято-параскевська церква» за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб були прийняті відповідні рішення.

10.04.2023 керівник та протоієрей релігійної організації «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» ОСОБА_1 надіслав звернення до в.о.голови та першого заступника голови ХОДА Сергія Тюріна, в якому повідомив про небажання змінювати підлеглість рілігійної організації, яка затверджена протоколом загальних парафіяльних зборів релігійної організації «Свято-параскевська церква». Крім того, позивач просив представників Хмельницької обласної державної адміністрації зупинити розпалювання міжконфесійної ворожнечі на території Нетішинської МТГ, організувати координацію та контроль діяльності органів місцевого самоврядування по захисту конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян у кризових ситуаціях на релігійному ґрунті, які виникли та продовжують виникати у різних населених пунктах України та загрожують національній безпеці України, взяти під особистий контроль відновлення порушених прав і свобод членів Релігійної організації «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА», забезпечити дотримання чинного законодавства України на території Нетішинської МТГ.

Надалі, 10.04.2023 позивач звернувся до начальника ВПД №1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області із заявою про вчинення представниками Нетішинської міської територіальної громади злочинів, передбачені Кримінальним кодексом України.

17.04.2023 представник релігійної громади «Свято-параскевська церква» м.Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви звернувся до відповідача із заявою, в якій просив останнього надати копію статуту та розпорядження про його реєстрацію, у зв`язку із втратою оригіналу.

20.04.2023 відповідач на виконання запиту від 17.04.2024 надав завірені копії діючої

редакції статуту релігійної організації «Свято-Параскевська Церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви» в 1 прим. та розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2017 №932/2017-р «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Свято-Параскевська Церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви» у новій редакції в 2 прим.

28.04.2023 представник третьої особи-1 звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції із новою назвою «Релігійна організація "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православна церква України)».

03.05.2023 протоієрей ОСОБА_1 звернувся до відповідача та третьої особи-2 з інформаційним запитом, в якому позивач просив надати копії матеріалів реєстраційної справи релігійної організації «Свято-Параскевської церкви», а саме: статути, протоколи про їх прийняття, розпорядження ОДА, заяви, які були подані до адміністрації, про прийняття статуту в новій редакції у 2023. Крім того, позивач повідомив, що після 2018 загальні парафіяльні збори релігійної організації «Свято-Параскевської церкви» не приймали статуту в новій редакції.

09.05.2023 на виконання запиту від 03.05.2023 відповідач надав позивачу матеріали реєстраційної справи релігійної громади «Свято-параскевська церква» м.Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви. Крім того, відповідач повідомив позивача про те, що 09.04.2023 члени релігійної громади прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної організації та внесення відповідних змін до її статуту.

09.05.2023 Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації, розглянувши звернення від 10.04.2023, зазначив, що у випадку прийняття членами будь-якої релігійної громади рішення про зміну конфесійної підлеглості та подання усіх, визначених діючим законодавством документів для реєстрації нової редакції статуту, у органів державної влади відсутні підстави для відмови зареєструвати статут чи зміни до нього. Відмова у такому випадку може бути розцінена саме як протиправне втручання держави у справи релігійної організації. На реєстраційний орган, в даному випадку Хмельницьку обласну військову адміністрацію, покладений формальний обов`язок з перевірки повного та належного оформлення документів.

11.05.2023 першим заступником начальника Хмельницької ОВА винесено розпорядження №359/2023-р про реєстрацію статуту РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА НЕТІШИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ "СВЯТО-ПАРАС-КЕВСЬКОЇ ЦЕРКВИ" УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ)" у новій редакції та визнано тикам, що втратило чинність розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2017 №932/2017-р.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Корпоративними правами, відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно із ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року по справі № 910/10011/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Поряд з цим за частиною 1 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

Розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації №932/2017-р від 11.10.2027 зареєстровано статут реляційної організації у новій редакції.

До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (п. 16 Статуту).

Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів. Рішення Парафіяльних зборів приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним (п. 19-20 Статуту).

Як зазначає позивач, 09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації «Свято-параскевська церква», оформлені протоколом №1, за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб, що підтверджується додатком №1 «списком членів». Порядок денний складався з наступних питань:

1. обрання членів лічильної комісії, Головуючого на Загальних (Парафіяльних) зборах членів та Секретаря для ведення протоколу Загальних (Парафіяльних) Зборів членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» та надання повноважень на підписання цього Протоколу.

2. затвердження складу (списку) членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» на підставі заяв про зарахування до складу членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

3. визначення підлеглості РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» у канонічних і організаційних питаннях.

4. надання повноважень на державну реєстрацію змін.

5. уповноваження на введення обліку членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

За результатом проведених загальних (парафіяльних) зборів членів релігійної організації «Свято-параскевська церква» за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб були прийняті відповідні рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:

"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не передбачає фіксованого членства віруючих даного віросповідання, а тому прийняття рішення Парафіяльних загальних зборів віруючих релігійної організації «Свято-параскевська церква», оформлені протоколом №1, про затвердження складу (списку) членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» на підставі заяв про зарахування до складу членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА», суперечить Конституції України, вимогам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки прийняття вказаного рішення не дозволяє більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 також виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

Колегія суддів зазначає, що 09.04.2023 загальними зборами (за присутності 2449 осіб) Релігійної громади вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади «Свято-параскевська церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви) та перейти в канонічне підпорядкування організації «Управління Хмельницької Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)».

При цьому, як вбачається з протоколу №1 від 09.04.2023, на вказаних загальних зборах не був присутній настоятель Релігійної організації ОСОБА_1 .

10.04.2023 керівник та протоієрей релігійної організації «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» ОСОБА_1 надіслав звернення до в.о.голови та першого заступника голови ХОДА Сергія Тюріна, в якому повідомив про небажання змінювати підлеглість рілігійної організації, яка затверджена протоколом загальних парафіяльних зборів релігійної організації «Свято-параскевська церква». Крім того, позивач просив представників Хмельницької обласної державної адміністрації зупинити розпалювання міжконфесійної ворожнечі на території Нетішинської МТГ, організувати координацію та контроль діяльності органів місцевого самоврядування по захисту конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян у кризових ситуаціях на релігійному ґрунті, які виникли та продовжують виникати у різних населених пунктах України та загрожують національній безпеці України, взяти під особистий контроль відновлення порушених прав і свобод членів Релігійної організації «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА», забезпечити дотримання чинного законодавства України на території Нетішинської МТГ.

09.05.2023 Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації, розглянувши звернення від 10.04.2023, зазначив, що у випадку прийняття членами будь-якої релігійної громади рішення про зміну конфесійної підлеглості та подання усіх, визначених діючим законодавством документів для реєстрації нової редакції статуту, у органів державної влади відсутні підстави для відмови зареєструвати статут чи зміни до нього. Відмова у такому випадку може бути розцінена саме як протиправне втручання держави у справи релігійної організації. На реєстраційний орган, в даному випадку Хмельницьку обласну військову адміністрацію, покладений формальний обов`язок з перевірки повного та належного оформлення документів.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, що статут Нетішинської релігійної громади Української православної церкви м.Нетішин Хмельницької області, зареєстрований розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації №932/2017-р від 11.10.2027, не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади.

При цьому при зверненні до суду з вказаним позовом позивач мав послатись на відповідне положення статуту, яке визначає вказаний порядок, однак він на такі положення статуту не посилається. Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.

Щодо наявності порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод та/або інтересів ОСОБА_1 у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, в постанові від 27.01.2020 року у справі № 598/157/15-4, яка стосувалася розгляду позову фізичних осіб до релігійної громади, яка змінила підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, про визнання недійсним протоколу, яким оформлено рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, дійшов висновку, що "так як на загальних зборах членів релігійної громади приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободи віросповідання".

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) №359/2023-р від 11.05.2023, визнання незаконною та скасування державної реєстрації внесення змін до відомостей про юридичну особу релігійну організацію "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви", колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 78-99 постанови від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 вказала наступне: "Відповідно до ч. і ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ч.2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи Такий інтерес підлягає судовому захисту.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від її вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/ касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті Закону № 987-ХІІ держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).

Отже, зважаючи на характер спірних відносин, колегія суддів цілком погоджується із позицією суду першої інстанції, що належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19)."

Враховуючи викладене, колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) №359/2023-р від 11.05.2023 про реєстрацію статуту РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА НЕТІШИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ "СВЯТО-ПАРАС-КЕВСЬКОЇ ЦЕРКВИ" УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ)" у новій редакції, як і похідні від неї позовні вимоги про визнання незаконною та скасування запису про державну реєстрацію щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу релігійну організацію "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви", яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/9304/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано14.01.2025. (після виходу суддів з відпустки)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк