Постанова

від 08.01.2025 по справі 904/2060/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2060/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 (суддя Васильєв О.Ю.)

у справі № 904/2060/24

за позовом: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )

до: Приватного підприємства «Ал-Груп»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Ал-Груп» (відповідач) про стягнення 74 299,35грн. (в т.ч.: 37 228,19грн. - пеня, 37 071,16грн. - штраф).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 закрито провадження у справі №904/2060/24. Повернуто позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ; реквізити: банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ; p/p UA 448201720343150001000008834) суму судового збору із Державного бюджету України у розмірі 1 211,20грн. згідно платіжної інструкції №1114 від 07.05.24р., яка наявна в матеріалах справи №904/2060/24.

Не погодившись з вказаною ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі № 904/2060/24 в частині відмови та стягнення судових витрат у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- 15.05.2024 Позивачем направлено до суду заяву про стягнення судових витрат у справі №904/2060/24. В якій йдеться про те, що Відповідачем не сплачено Апелянту/Позивачу витрати на судовий збір в розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок). З цього слідує, що Позивачем не направлялась заява про відмову від позову, що свідчить про хибні твердження суду першої інстанції в ухвалі про закриття провадження;

- судом першої інстанції не надано жодної оцінки заяві Позивача про стягнення судових витрат з Відповідача у справі №904/2060/24, що на думку Апелянта/Позивача призвело до порушення норм процесуального права;

- згідно з нормою ч.9 ст.129 ГПК України, наявні підстави для покладення на Відповідача у повному обсязі витрат Апелянта/Позивача на судовий збір, так як спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, під час виконання договору, що призвело невчасного постачання товару та нарахування штрафних санкцій.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 08.01.2025 приймав участь представник позивача (апелянта). Представник відповідача, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги скорочені строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначені ч. 2 ст. 273 ГПК України та необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні судових витрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким покласти витрати у повному обсязі на відповідача.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Ал-Груп» (відповідач) про стягнення 74 299,35грн. (в т.ч.: 37 228,19грн. - пеня, 37 071,16грн. - штраф).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №183-23(ЦЗ) про закупівлю термоса харчового для транспортування їжі від 27.03.23р. в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою суду від 14.05.24р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику та повідомлення сторін.

15.05.24р. від позивача надійшла заява, яка обґрунтована тим, що відповідачем сплачено штрафні санкції за порушення умов договору від 27.03.23р. у повному обсязі.

Суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 130, п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі та повернення позивачу з державного бюджету 1 211,20 грн, що складає 50 відсотків від суми судового збору у розмірі 2 422,40 грн, сплаченого позивачем згідно з платіжною інструкцією №1114 від 07.05.24р., яке наявне в матеріалах справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266 (провадження № 12-186звг19).

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі №404/251/17.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 ГПК України).

09.05.2024 Апелянтом подано позовну заяву до Господарського суду Дніпропетровської області про порушення Приватним Підприємством «АЛ-ГРУП» умов Договору №183-23(ЦЗ) від 27.03.2023 та стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 14.05.2024 відкрито провадження у справі №904/2060/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику та повідомлення сторін.

14.05.2024 Відповідачем сплачено сума штрафних санкцій у розмірі 74 299,35 (сімдесят чотири тисячі двісті дев`яносто дев`ять гривень 35 копійок) грн шляхом їх перерахування на рахунок Позивача.

15.05.2024 Апелянтом до суду направлено заяву про стягнення судових витрат з Відповідача у справі №904/2060/24.

У заяві зазначалося, що Відповідачем не сплачено Апелянту/Позивачу витрати на судовий збір в розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

При цьому слід зауважити, що у заяві Позивачем не вказувалося про відмову від позову, що свідчить про помилковість визначених судом першої інстанції правових підстав для закриття провадження у справі.

15.05.2024 Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній визнає вимоги Позивача викладені в позовній заяві та повідомляє про сплату штрафних санкцій, та просить суд закрити провадження у справі №904/2060/24.

За приписами ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Зазначена норма частини третьої статті 130 ГПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат лише в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц, від 01.07.2024 у справі № 910/290/24.

Водночас, слід зазначити, що закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору не є правовою підставою для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

Подібні за змістом правові викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 688/3712/19, від 08.07.2020 у справі № 688/3320/19, від 09.07.2020 у справі №688/3556/19, від 23.07.2020 у справі № 688/3708/19, від 24.07.2020 у справі № 688/3361/19, від 11.01.2021 у справі № 688/3359/19, від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц, від 03.04.2024 у справі № 461/4349/23.

Положення ч. 3 ст. 130 ГПК України застосовуються лише у разі коли позивач відмовився від позову з причин задоволення вимог відповідачем, чого у цій справі не встановлено.

Натомість згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, зважаючи на невстановлення обставин відмови позивача від позову, на що також вказують доводи його апеляційної скарги, враховуючи закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору та подання позивачем заяви про стягнення судових витрат, апеляційний суд вважає наявними правові підстави для повернення йому з державного бюджет сплаченої суми судового збору в повному обсязі.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.

Так, принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 no. 4436/07, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява №42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги та необхідність зміни абзацу 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі № 904/2060/24, шляхом викладення його в такій редакції: «Повернути ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України 2 422,40 грн судового збору, сплаченого за подання позову згідно платіжної інструкції №1114 від 07.05.24р.».

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті позивачем судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на відповідача, як особу, внаслідок дій якої виник даний спір.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі № 904/2060/24 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі №904/2060/24 в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши абзац 2 її резолютивної частини в наступній редакції:

« 2. Повернути ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України 2 422,40 грн судового збору, сплаченого за подання позову згідно платіжної інструкції №1114 від 07.05.24р.».

Стягнути з Приватного підприємства «Ал-Груп» (49061, м. Дніпро, вул. Вакуленчука, 3, кв. 24, код ЄДРПОУ 35544611) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 2 422,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.01.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко