Постанова

від 01.10.2024 по справі 904/1730/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1730/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Карпенко А.С.

Представники сторін:

прокурор: Буршаєвський Костянтин Леонідович (в залі суду) - посвідчення № 069934 від 01.03.23

від позивача: Дерило Вадим Геннадійович (в залі суду) - виписка з ЄДР

інші представники сторін у судове засідання не з`явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 (суддя Красота О.І.) у справі №904/1730/22

за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс", м.Дніпро

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС", м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_1 , м. Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_2 , м. Кам`янське

про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" і просив суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 185 кв.м, розташовану по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд;

- скасувати державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, розташовану по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, загальною площею 175 кв.м, за Товариством з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" від 14.05.2020 № 36518120, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1918467512101).

06.03.2023 від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову, в якій вона просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку загальною площею 185 кв.м, розташовану по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд;

- скасувати державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, що розташована по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, за Товариством з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС", із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1918467512101.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22 у задоволенні позову в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" відмовлено.

Позов в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" задоволено в повному обсязі.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку загальною площею 185 кв.м, розташовану по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Скасовано державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, що розташована по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, за Товариством з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС", із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1918467512101.

Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 962,00 грн., судовий збір за подання заяви від 02.02.2023 про забезпечення позову у розмірі 1 342,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги від 15.02.2023 у розмірі 2 684,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно, відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого органу на розпорядження земельною ділянкою про передачу її в оренду не приймалось, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилась; документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди на спірну земельну ділянку відсутні; відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладались.

Таким чином, за висновком господарського суду, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні.

При цьому, судом першої інстанції визначено, що під час укладання спірних договорів сторонами порушено вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки реєстрація права власності на багатофункціональну будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" відбулась на підставі нікчемного правочину - Акту № 6 приймання - передачі майна від 12.11.2019, господарським судом виснувано, що відповідно й реєстрація права власності на багатофункціональну будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" відбулась на підставі нікчемного правочину - Акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна від 14.05.2020, а у подальшому й реєстрація права власності на багатофункціональну будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" відбулась на підставі нікчемного правочину - Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2022.

З огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини набуття об`єкту нерухомості по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпро, правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного, за висновком суду першої інстанції не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку. Державна реєстрація права власності на багатофункціональну будівлю, що розташована по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпро, здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстави для скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, що розташована по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпрі, за Товариством з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС", із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1918467512101.

За висновком суду першої інстанції Прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовну заяву в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

Скаржник звертає увагу, що ТОВ «МКТ-Сервіс» є добросовісним набувачем спірного майна. Крім того, на момент укладення акту приймання передачі були відсутні судові спори щодо вказаного майна; укладений акт приймання - передачі відповідав усім ознакам дійсності правочину і наразі тако не визнаний судом недійсним.

За доводами апелянта, задоволення позовних вимог щодо знесення спірного об`єкту нерухомого майна прямим втручанням у право ТОВ «Грейт Естейт», як добросовісного набувача (зазначене не спростовано та зворотнє не доведено), що призводить до недотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, а відповідно до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Скаржник наголошує, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна виникло до 2001 року, томі слід врахувати законодаство, що існувало на час виникнення відповідних правовідносин.

На думку скаржника, передумовою для висновку прокурора про порушення будівельних норм та правил мала б бути відповідна перевірка Департаменту ДАБІ (наразі ДІАМ) у випадку виявлення факту самовільного будівництва, складення протоколу про виявлення порушень та видача припису на їх усунення.

Проте, як зазначив скаржник, прокурором не надано суду допустимих доказів того, що під час будівництва спірного майна були допущені певні порушення.

На підставі наведеного, скаржник просить суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетрвської області від 20.06.2023 року у справі №904/1730/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзиви на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справи між суддями від 11.09.2023 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В. (доповідач), судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

У зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Березкіної О.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду №2147/23 від 13.09.2023, для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, тощо, проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2023 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Чус О.В. (доповідач), суддів: Кощеєва І.М., Дарміна М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 року відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/1730/22. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/1730/22.

18.09.2023 року матеріали справи №904/1730/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

У зв`язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи, а саме вихід на роботу судді-доповідача Березкіної О.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду №2299/23 від 25.09.2023, проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.09.2023 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_3 (доповідач), суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Рішенням ВРП від 28.09.2023р. ОСОБА_3 , звільнено з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, у зв`язку з чим, на підставі розпорядження керівника апарату суду №2536/23 від 16.10.2023, проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22. Поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.01.2024 о 10:30 годин.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22 на 26.03.2024 об 11:30 год.

26.03.2024 у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Дарміна М.О. у відпустці, розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11.06.2024 о 11:30 годин.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від

В судовому засіданні, що відбулось 16.01.2024 судом оголошено перерву до 01.10.2024 на 10:30 год.

01.10.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

17.09.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу" Олійник А.М. зареєстроване право приватної власності за ОСОБА_2 (далі - Третя особа-2), реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_2 , виданий 28.09.1998 Міським відділом Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області на багатофункціональну будівлю площею 175 кв.м, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37в; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918467512101 (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, т. 1, а.с. 78-80).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі Договору купівлі-продажу від 14.08.2001 № 11/016, укладеного на Товарній біржі "Дніпродзержинська" між Третьою особою-1 - ОСОБА_1 , як продавцем, та Третьою особою-2 - ОСОБА_2 , як покупцем (т. 1, а.с. 35, 36).

У подальшому, 18.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. на підставі Акту № 6 приймання - передачі майна, яке передається до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" від 12.11.2019, реєстраційний № 4090, 4091 зареєстровано право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" на багатофункціональну будівлю, літ. А-1, загальною площею 175 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918467512101, номер запису про право власності 34245031) (т. 1, а.с. 37-54, 78-80).

У матеріалах справи міститься копія технічного паспорту, виготовленого станом на 01.03.2014, інвентаризаційна справа № 506 (т. 1, а.с. 30-34).

Надалі, 14.05.2020 право власності на вищезазначену багатофункціональну будівлю по АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" (далі - Відповідач-1) (номер запису про право власності 36518120) на підставі акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна до Статутного капіталу від 14.05.2020 (т. 1, а.с. 55-80).

Дніпропетровська обласна прокуратура листом від 03.06.2021 за № 15/4-480вих-21 просила Комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради надати інформацію щодо: заведених реєстраційних та інвентаризаційних справ на багатофункціональну будівлю площею 175 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстрації права приватної власності Максименко Лілії Миколаївни на підставі свідоцтва про право власності від 18.05.1998 в реєстровій книзі № 7 за реєстровим № 280; реєстрації права приватної власності Гречіна Євгена Володимировича на підставі Договору купівлі-продажу № 11/016 від 14.08.2001, укладеного на Товарній біржі " Дніпродзержинська" в реєстровій книзі № 7 за реєстровим № 280 від 18.08.2001 (т. 1, а.с. 81, 82).

Комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради у листі від 11.06.2021 № 7197 повідомило Дніпропетровську обласну прокуратуру, що станом на 31.12.2012 технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на багатофункціональну будівлю площею 175 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, буд. 37в не проводилась (т. 1, а.с. 83).

Дніпропетровська обласна прокуратура у листі від 28.07.2021 за № 15/4-656вих-21 просила Головне архітектурно - планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради надати інформацію щодо: звернення фізичних чи юридичних осіб щодо адресації об`єкту нерухомого майна за адресою: пр. Героїв, буд. 37в, м. Дніпро та прийнятих розпоряджень про присвоєння адреси; наданих дозволів на розміщення малих архітектурних форм або містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за вказаною адресою (т. 1, а.с. 84, 85).

Головне архітектурно - планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у листі від 04.08.2021 за № 12/19-323, спрямованому Дніпропетровській обласній прокуратурі, зазначило про те, що: згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: пр. Героїв, буд. 37в не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою управлінням не оформлювались; у даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів, на підставі яких була присвоєна (змінена) адреса об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці по пр. Героїв, буд. 37в; інформація щодо надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм на земельній ділянці по пр. Героїв, буд. 37в, в управлінні відсутня (т. 1, а.с. 86).

У подальшому, Дніпропетровська обласна прокуратура у листі від 02.09.2021 за №15/4-744вих-21 просила Дніпровську міську раду з метою поновлення прав територіальної громади, стягнення коштів до міського бюджету у зв`язку з самовільним зайняттям земель комунальної власності розглянути питання щодо проведення обстеження земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37в та надати інформацію щодо вжитих Дніпровською міською радою заходів, направлених на усунення перешкод у використанні комунального майна, у тому числі звернення до суду із позовами на захист порушених і охоронюваних законом прав та інтересів територіальної громади міста, припинення безпідставної державної реєстрації речових прав, знесення самочинно збудованого майна, що розташоване за адресою: пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпро (т. 1, а.с. 90-92).

Дніпровська міська рада у листі від 21.09.2021 за № 7/11-2412 про надання інформації, спрямованому Дніпропетровській обласній прокуратурі, повідомила, що у Департаменті по роботі з активами Дніпровської міської ради відсутня інформація щодо здійснення заходів із самоврядного контролю за використанням та охороною земельних ділянок, зокрема за адресою: пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпро, а також про відсутність обставин, які перешкоджають пред`явленню органами прокуратури позовів про стягнення майнової шкоди, яка була спричинена самовільним зайняттям земельних ділянок (т. 1, а.с. 93-94).

Відповідно до листа Дніпровської міської ради від 11.11.2021 за №12/11-310 про надання додаткової інформації, спрямованого Дніпропетровській обласній прокуратурі, робочою групою з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпра Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради 04.11.2011 було здійснено вихід на місцевість, у ході якого з`ясовано, що будівля із зазначеною конфігурацією у наданому Дніпропетровською обласною прокуратурою технічному паспорті відсутня за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37в (т. 1, а.с. 95).

Надалі, Дніпропетровська обласна прокуратура у листі від 08.12.2021 за № 15/4-986вих-21 повідомила Дніпровську міську раду, що у зв`язку із порушенням охоронюваних законом прав та інтересів держави, обласною прокуратурою вбачається наявність достатніх підстав для звернення із позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" (т. 1, а.с. 96-98).

Дніпровська міська рада у листі від 28.12.2021 за № 7/11-3407 про надання інформації повідомила Дніпропетровську обласну прокуратуру, що найбільш ефективним способом захисту прав Дніпровської міської територіальної громади у зв`язку із самовільним зайняттям земельної ділянки комунальної власності є спосіб, передбачений частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України (т. 1, а.с. 99).

Дніпропетровська обласна прокуратура у листі від 20.06.2022 за № 15/4-283вих-22, спрямованому Дніпровській міській раді, зазначила про те, що: із тексту листів Дніпровської міської ради вбачається, що міською радою заходи щодо захисту та поновлення прав територіальної громади міста Дніпра на спірну земельну ділянку не вжито; у зв`язку із наявністю достатніх підстав для захисту порушених інтересів держави, Дніпропетровською обласною прокуратурою прийнято рішення про пред`явлення до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" про зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд та скасування державної реєстрації прав на нежитлову будівлю (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918467512101) (т. 1, а.с. 87, 88).

У подальшому, 21.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" (Відповідач-1, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" (Відповідач-2, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 2, а.с. 162-167).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що на підставі вказаного Договору 21.12.2022 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. зареєстроване право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "УРБАН РЕНТ ПЛЮС" на багатофункціональну будівлю, загальною площею 175 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), пр. Героїв, буд. 37в (т. 2, а.с. 157-161).

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України ,колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (п.1).

Розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (п.2).

Запропоновано учасникам справи, в тому числі Відповідачу - ТОВ «МКТ-СЕРВІС» подати до суду протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 165 ГПК України (п.3).

Ухвалою місцевого господарського суду від 20.09.2022р. прийнято рішення перейти до розгляду справи № 904/1730/22 за правилами загального позовного провадження (п.1).

Справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 18.10.2022 о 12:00 год (п.2).

Представник Відповідача - ТОВ «МКТ-СЕРВІС» у підготовче засідання 18.10.2022 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.

Ухвалою суду від 18.10.2022 відкладено підготовче засідання на 17.11.2022 об 11:00 год.

Ухвалою суду від 17.11.2022 відкладено підготовче засідання на 01.12.2022 о 10:00 год.

01.12.2022р. в канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області зареєстровано Заяву представника ТОВ «МКТ-СЕРВІС» адвоката Лисенко С.Ю. про ознайомлення з матеріалами справи (т.1 а.с. 213)

Як вбачається з рукописного напису на заяві про ознайомлення з матеріалами справи від 06.12.2022р., представник ТОВ «МКТ-СЕРВІС» адвокат Лисенко С.Ю. ознайомився з матеріалами справи та зробив фотокопії з них 09.12.2022р. в 12:57 (т.1 а.с. 215).

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі зі спливом яого пов`язана дія чи подія, яка має юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день стоку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи дату повного ознайомлення з матеріалами справи 09.12.2022р., адвокат Лисенко С.Ю. з урахуванням Ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2022р., міг реалізувати своє право на подання відзиву на позовну заяву до 26.12.2022р. включно.

ТОВ «МКТ-СЕРВІС» не скористалося таким правом, подавши до суду першої інстанції Пояснення від 24.01.2023р., за текстом прохальної частини яких, просив суд першої інстанції відмовити в задоволені позовних вимог позивача (т. 2 а.с. 43-47).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб-1 -2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно.

При цьому, представник ТОВ «МКТ-СЕРВІС» адвокат Лисенко С.Ю. був присутнім в судовому засіданні 24.01.2023р. і надавав пояснення.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України :

1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що редакція Господарського процесуального кодексу України після 17.12.2017р. передбача чіткий перелік процесуальних документів, що подаються учасниками справи. Ці документи поділяються на заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.

До заяв по суті справи належать:

позовна заява подається у письмовій формі та повинна відповідати вимогам, встановленим процесуальним законом;

відзив подається відповідачем у строк, встановлений судом, який не може бути меншим ніж 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі;

відповідь на відзив подається позивачем з приводу доводів, викладених у відзиві, у строк, встановлений судом;

заперечення подається відповідачем з приводу доводів, викладених у відповіді на відзив, у строк, встановлений судом;

пояснення третьої особи подається третьою особою з викладенням аргументів на підтримку позову або заперечення проти нього; пояснення подаються у строк, встановлений судом.

Можливість надати учасникам справи додаткових пояснень щодо окремих питань передбачена частиною 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує обізнанність ТОВ «МКТ-СЕРВІС» про наявність провадження у справі № 904/1730/22 та невикористання ним можливості подати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву.

Доводи апеляційної скарги в, викладені в розділі « ДОБРОСОВІСНИЙ НАБУВАЧ МАЙНА», які зводяться до викладення обставин придбання Відповідачем -1 майна: « … ТОВ «МКТ-СЕРВІС» набуло прав на спірне майно на підставі правовстановлюючих документів, які повинні міститися в матеріалах справи на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2001 № 11/016/

Відповідно до п. 1 зазначеного акта, що третя особа передала у якості вкладу (внеску) до Статутного капіталу, належний йому спірний об`єкт нерухомого майна (ідентифікаційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918467512101).

Відповідно до п. 2 Договору об`єкт нерухомого майна належить Продавцю на підставі свідоцтва про право власності від 18.05.1998 року та зареєстровано в Дніпропетровському міському БТІ в реєстровій книзі № 7 за реєстровим № 280.

На підставі зазначеного акта-приймання, право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано за ТОВ «МКТ-СЕРВІС», про що свідчить запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначений акт не визнавася недійсним та не оспорювався

Зазначений договір купівлі-продажу не визнавася недійсним та не оспорювався

Звертаю увагу суду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.11.2021 року по справі № 925/1351/19 (вирішуючи питання пропорційності втручання в право власності):

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На час укладення вищезазначеного акта приймання-передачі було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне.

Таким чином добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, докладаючись на такі відомості, за ВІДСУТНОСТІ обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати СУМНІВ У достовірності цих відомостей.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Звертаю увагу суду, що ТОВ «МКТ-СЕРВІС» є добросовісним набувачем спірного майна. Крім того, на момент укладення акту-прнймання передачі були відсутні судові спори щодо вказаного майна; укладений акт приймання-передачі відповідав усім ознакам дійсності правочину і наразі також не визнаний судом недійсним…» відхиляються колегією суддів як такі, що знаходяться в межах обов`язку апелянта нести негативні наслідки, пов`язані з обранням ним хибної стратегії захисту своїх прав в суді першої інстанції (неподання у встановлений строк відзиву на позовну заяву, доказів на підтведження своєї позиції, неприйняття участі у судових засіданнях), що в свою чергу узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства.

У ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

При цьому розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/6317/18 та у постанові Верховного суду від 21.06.2023 у справі №916/3920/21 (п. 5.36.).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки іншим особам, враховуючи фактичні обставини даної справи, колегія суддів доходить висновку, що більш вірогідним є той факт, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, належить територіальній громаді міста Дніпра, від імені якої діє Дніпровська міська рада.

Висновок суду першої інстанції : « … спірна земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно, відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого органу на розпорядження земельною ділянкою про передачу її в оренду не приймалось, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилась…» визнається колегією суддів таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано апелянтом, 17.09.2019 державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» за гр.Гречіним Є.В. зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю площею 175 кв.м, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Героїв, буд. 37в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1918467512101).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2001 №11/016, укладеного на Товарній біржі «Дніпродзержинська».

Відповідно до п. 2 цього договору, об`єкт нерухомого майна належав продавцю гр. Максименко Л.М. на підставі свідоцтва про право власності від 18.05.1988, зареєстрованого в Дніпропетровському БТІ в реєстровій книзі №7 за реєстровим №280.

Проте, згідно із відповіддю №7197 від 11.06.2001 КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради технічна інвентаризація та реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетрвоськ, пр. Героїв, буд. 37в КП «ДМБТІ» станом на 31.12.2012 не проводилась.

З урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Так, згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради, наданою у листі №12/19-323 від 04.08.2021 будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: пр. Героїв, буд. 37в не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися. В даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці по пр. Героїв, буд. 37в у м. Дніпро. Інформація про надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці відсутня.

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради, що міститься в листах №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-310 від 11.11.2021 вбачається, що земельна ділянка по пр. Героїв, буд. 37 в у м. Дніпро у користування у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Грейт Естейт» не надавалась.

18.11.19р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. зареєстровано право приватної власності за ТОВ «Грейт Естейт» на багатофункціональну будівлю, літ. А1, загальною площею 175 кв.м., що розташована за адресою: пр. Героїв, 37в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918467512101, номер запису про право власності 34245031). Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ «Грейт Естейт» №6 від 12.11.2019.

З огляду на наведене, положення ст. 1, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно ст. 80 ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно ст.ст. 116, 118, 123, 124 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами ст.ст. 187, 188 3К України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за ОСОБА_1 та Гречіним Є.В. на вказану земельну ділянку суду не надані, в матеріалах справи відсутні.

Також, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : «… позивач до позовної заяви надав копію договору купівлі- продажу на спірний об`єкт нерухомого майна, який було укладено до виконання біржової угоди, зареєстрованої на товарній біржі «Дніпродзержинська».

Надана позивачем копія договору купівлі-продажу містить реєстраційний напис на правовстановлюючому документі з печаткою Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації.

Звертаю увагу суду, що на момент укладення зазначеного договору існувала Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Інструкція), затв. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури, та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 (в редакції від 05.05.2001 року).

Зазначена Інструкція визначає порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні.

Відповідно до п. 1.6. Інструкції державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Зазначеною Інструкцією встановлювався чіткий алгоритм дій (п. 2.1.) реєстрації, а саме:

2.1. Реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку:

а)заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію);

б)відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу;

в)адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес (додаток 2);

г)прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб - власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників (додатки 3,4);

ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис (додаток 5).

Наданий до позовної заяви договір купівлі-продажу від 08.08.2001 року відповідав вимогам чинноного на момент існування законодавства, які висувалися для державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні.

Прокуратурою, як на підставу обґрунтування позовних вимог зазначається про те, що з урахуванням чинного законодавства, а саме:

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»

ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затв. постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015);

Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (затв. наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001)

Зазначаючи назви законів, позивач не посилається на статті, як на підставу обґрунтування заявлених позовних вимог.

Таким чином згадується лише перелік назв нормативно-правових актів без посилань на статті, пункти, абзаци зазначених нормативно-правових актів.

Крім того, звертаю увагу суду, що будівництво спірного об`єкта було завершено до 1998 року включно, у зв`язку з чим застосування вищезазначеного законодавство є безпідставним, оскільки на той момент зазначені нормативно-правові акти ще не були прийняті, а діяли норми положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який втратив чинність з моментом прийняття Цивільного кодексу України (01.01.2004).

У зв`язку з чим, одне лише посилання позивача у позові на ст. 376 Цивільного кодексу України (самочинне будівництво) не може бути прийнято судом у якості належного та допустимого доказу на підтверження викладених обставин, оскільки це є недостатнім та не відповідає ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування…

...Позовні вимоги містять повернення земельної ділянки з чітким посиланням на її розмір (площу) за умови її сформоваиості, що не є належним способом захисту.

У розумінні Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка, про яку зазначає позивач не сформована, тому зазначення площі несформованої ділянки на підставі даних технічного паспорту не відповідає положенням законодавства, яке регулюєв питання формування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч. З ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з момент)' присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка, площу яку самостійно визначив не має кадастровий номер та відомості про неї не були зареєстровані у Публічній кадастровій карті, що свідчить про факт її несформованості.

Крім того, незрозумілим є визначення позивачем площі земельної ділянки за умови її несформованості та зазначення її адреси, оскільки земельній ділянці не присвоєно конкретної адреси.

Жодних протоколів чи актів обстеження щодо земельної ділянки позовна заява не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості, зокрема про площу земельної ділянки.

Позивачем не надано документів, які б надавали можливість суду ідентифікувати спірну земельну ділянку за вказаною позивачем адресою. У такому випадку не можливо визначити яка саме земельна ділянка підлягає поверненню.

Об`єктом цивільних прав являється земля, яка оформлена як земельна ділянка згідно з правилами ст. 79-1 ЗК України.

Отже формулювання позовної вимога щодо зобов`язання повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку з точним зазначенням площі не підлягає задоволенню...» як такі, що грунтуються на концепції негативного доказу і помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 185 кв.м. відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду Максименко Л.М., Гречіну Є.В., ТОВ «Грейт Естейт» та ТОВ «МКТ-Сервіс» не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася, а законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки Максименко Л.М. та Гречіним Є.В. відсутні.

18.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. зареєстровано право приватної власності за ТОВ Грейт Естейт на багатофункціональну будівлю, літ.А-1, загальною площею 175 кв.м., розташованій на земельній ділянці по проспекту Героїв, буд. 37в у місті Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918467512101, номер запису про право власності 34245031).

Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ Грейт Естейт №6 від 12.11.2019.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому під час укладання спірних договорів сторонами порушено вимоги статті 203 ЦК України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно ст.ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Крім того, ст. 228 ЦК України передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України) і визнання його недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 ЗК України).

Таким чином, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів ст. 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 , правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України)

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема, земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

З огляду на викладені обставини справи, що вказаний об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, на змістом положень ч.ч. 1, 2, 4 ст. 376, ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства, і , за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, Відповідач-1 мав і повинен був знати про її належність до земель земель територіального громади міста.

Колегія суддів зауважує, що антонімом до поняття "розумна обачність" можна вважати "необачність" або "безрозсудність". Ці терміни відображають протилежний підхід, коли дії здійснюються без належного аналізу, обдуманості чи врахування можливих наслідків.

Відповідні доводи апеляційної скарги, викладені в розділі « ..ЗНЕСЕННЯ СПІРНОГО ОБ`ЄКТА НЕРУХОМОГО МАЙНА ПОРУШУЄ ПРАВА ДОБРОСОВІСНОГО НАБУВАЧА МАЙНА ТА Є ПРЯМИМ ВТРУЧАННЯМ У ПРАВО НА МИРНЕ ВОЛОДІННЯ МАЙНОМ…» відхиляються колегією суддів як такі, що носять характер вибіркового цитування норм матеріального права і рішень ЄСПЛ, без урахування фактичних обставин даної справи і знаходяться в причинно наслідковому зв`язку із попередніми необачливими діями апелянта.

Як зазначає прокурор з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу №2454 від 21.12.2022, посвідченого приватним нотаріусів Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 175 кв.м, що розташована за адресою: проспект Героїв, буд. 37в у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 209220214; індексний номер рішення: 65867405; номер запису про право власності: 48780675) за ТОВ "Урбан Рент Плюс" (код ЄДРПОУ 43735165).

Відтак, право власності ТОВ Грейт Естейт, за даними Державного реєстру речових прав припинене 21.12.2022р.

Отже, власник має право вимагати від ТОВ Урбан Рент Плюс усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: проспект Героїв, буд. 37в у м. Дніпро, товариство набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ТОВ Грейт Естейт, а тому саме воно є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами і саме за його рахунок має бути приведена земельна ділянка позивача у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд (вказане відповідає законодавству, яке регулює спірні відносини та узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17.

Щодо доводів апелянта, наведених вище, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 звернула увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 висновувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження

земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку ч.ч. 3 або 5 ст. 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Отже, застосування положень ч.ч. 3 або 5 ст. 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №916/619/22 (п. 18)).

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджується, що 17.09.2019 державним реєстратором КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу за гр. ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю площею 175 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1918467512101).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2001 №11/016, укладеного на Товарній біржі Дніпродзержинська (реєстраційний напис № 280 від 18.08.2001).

Відповідно до п. 2 цього договору, об`єкт нерухомого майна належав продавцю гр. ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 18.05.1998, зареєстрованого в Дніпропетровському БТІ в реєстровій книзі №6 за реєстровим №280.

Між тим, згідно із відповіддю №7197 від 11.06.2021 КП Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпровської міської ради технічна інвентаризація та реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (м. Дніпропетровськ) КП ДМБТІ станом на 31.12.2012 не проводилась.

Згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради, наданою у листі №12/19-323 від 04.08.2021 будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за вказаною адресою не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися. В даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці по проспекту Героїв, 37в у м. Дніпро. Інформація про надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці відсутня.

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради, що міститься в листах №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-310 від 11.11.2021 вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ Грейт Естейт та ТОВ «МКТ-Сервіс» не надавалась.

Таким чином, зазначена земельна ділянка загальною площею 185 кв.м. комунальної форми власності, в оренду ОСОБА_1 та Гречіну Є.В. не передавалася, правові підстави користування нею відсутні, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася.

Вказане також свідчить про незаконність здійснення державної реєстрації спірного майна як об`єкта нерухомості (за відсутності законного права користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено).

Колегія суддів зауважує, що на час вирішення спору по суті докази відведення учасникам справи або іншим особам земельної ділянки під уже збудованим спірним об`єктом нерухомості відсутні, як і судове рішення про визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на нього.

Поряд з цим, 18.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. було зареєстровано право приватної власності за ТОВ Грейт Естейт на багатофункціональну будівлю загальною площею 175 кв.м., що розташована за адресою: проспект героїв, буд 37в у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918467512101, номер запису про право власності 34245031). Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ Грейт Естейт №6 від 12.11.2019.

На підставі договору купівлі-продажу №2454 від 21.12.2022, посвідченого приватним нотаріусів Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 175 кв.м, що розташована за адресою: проспект Героїв, 37в у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918467512101; індексний номер рішення: 65867405; номер запису про право власності: 48780675) за ТОВ "Урбан Рент Плюс" (код ЄДРПОУ 43735165).

Матеріалами справи засвідчено безпідставне набуття речових прав на означене нерухоме майно (яке є самочинним будівництвом) Максименко Л.М. та Гречіним Є.В., відповідно, відсутні підстави для переходу права приватної власності на багатофункціональну будівлю іншій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю Грейт Естейт, ТОВ «МКТ-Сервіс», а в подальшому й ТОВ "Урбан Рент Плюс".

Окрім того, колегія суддів відзначає, що судове рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відсутнє і у відповідачів-1,2 (докази зворотного відсутні), а тому реєстрація права власності за ними не відповідає положенням чинного законодавства.

За таких обставин, слід погодитися з висновками господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою загальною площею 185 кв.м, що розташована по проспекту Героїв, 37в у м. Дніпро, шляхом зобов`язання відповідача-2 привести її у придатний до використання стан та знести багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: проспект Героїв, 37в у м. Дніпро.

Наявність зареєстрованого права власності перешкоджає Дніпровській міській раді в належному володінні, розпорядженні та користуванні майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Колегія суддів зауважує, що якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Вищенаведені встановлені обставини незаконності державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва є підставою для скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: проспект Героїв, 37в у м. Дніпро, за Товариством з обмеженою відповідальністю Урбан Рент Плюс (49000, м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 17, кім. 4, код ЄДРПОУ 43735165), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1918467512101.

Доводи апелянта в частині того, що «… ПРОКУРОРОМ НЕ ДОВЕДЕНО, ЩО СПІРНЕ МАЙНО ПОБУДОВАНО З ПОРУШЕННЯМ МІСТОБУДІВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку здійснення державного архітектурно- будівельного контролю (зате, постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553) за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком. У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, крім акта перевірки, складається протокол, видається припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил або припис про зупинення підготовчих та/або будівельних робіт (далі - припис).

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факт)7 самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв`язку з його невиконанням.

За змістом положень статей 25, 26, 31, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відтак, передумовою для висновку прокурора про порушення будівельних норм та правил мала б бути відповідна перевірка Департаменту ДАВ І (наразі - ДІАМ) у випадку виявлення факту самовільного будівництва, складення протоколу про виявлення порушень та видача припису на їх усунення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, прокурором не надано суду допустимих доказів того, що під час будівництва спірного майна були допущені певні порушення.

Наявне у матеріалах справи листування не містить жодних обов`язкових висновків у вигляді приписів, в г.ч. в частині невідповідності будівництва державним нормам та стандартам. Крім того, як зазначалось вище прокурором не доведено, що будівництво було здійснено саме відповідачами…» відхиляються колегією суддів у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, що позивач дозволяв будівництво спірного об`єкта на своїй земельній ділянці (земельній ділянці територіальної громади міста Дніпра).

Компетентними органами (КП Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації та Головним архітектурно-планувального управлінням Дніпровської міської ради) встановлено, що будівництво багатофункціональної будівлі здійснено без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт; будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: проспект Героъв, 37в у м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), а також дозволи на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися, розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці проспекту Героъв, 37в у м. Дніпро не приймалось; технічна інвентаризація та реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не проводилась.

Відповідачами цих обставин належними та допустимими доказами не спростовано.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що будівництво спірного об`єкта здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами, на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ Грейт Естейт, а також ТОВ «МКТ-Сервіс» та ТОВ "Урбан Рент Плюс" не набули права власності на це нерухоме майно в установленому законом порядку, а відтак непропорційне втручання з боку держави в мирне володіння майном у даному випадку відсутнє, оскільки ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного, публічного інтересу (захист прав власника земельної ділянки), переслідує легітимну мету відновлення стану, який існував до порушення. При цьому відповідач-2 не позбавлений права заявити вимоги про компенсацію (відшкодування) збитків, спричинених відповідними наслідками, до відповідача-1.

Доводи апелянта в частині «… Позовні вимоги містять повернення земельної ділянки з чітким посиланням на її розмір (площу) за умови її сформоваиості, що не є належним способом захисту.

У розумінні Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка, про яку зазначає позивач не сформована, тому зазначення площі несформованої ділянки на підставі даних технічного паспорту не відповідає положенням законодавства, яке регулюєв питання формування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч. З ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з момент)' присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка, площу яку самостійно визначив не має кадастровий номер та відомості про неї не були зареєстровані у Публічній кадастровій карті, що свідчить про факт її несформованості.

Крім того, незрозумілим є визначення позивачем площі земельної ділянки за умови її несформованості та зазначення її адреси, оскільки земельній ділянці не присвоєно конкретної адреси.

Жодних протоколів чи актів обстеження щодо земельної ділянки позовна заява не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості, зокрема про площу земельної ділянки.

Позивачем не надано документів, які б надавали можливість суду ідентифікувати спірну земельну ділянку за вказаною позивачем адресою. У такому випадку не можливо визначити яка саме земельна ділянка підлягає поверненню.

Об`єктом цивільних прав являється земля, яка оформлена як земельна ділянка згідно з правилами ст. 79-1 ЗК України.

Отже формулювання позовної вимога щодо зобов`язання повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку з точним зазначенням площі не підлягає задоволенню.

САМОВІЛЬНЕ ЗАЙНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ТА ЗНЕСЕННЯ ОБ`ЄКТА

Прокурор, у поданому позові посилається на обставини самовільного зайняття ТОВ «МКТ-СЕРВІС» земельної ділянки.

Водночас, чинним законодавством встановлена відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, а саме: ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, ст. 51-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу.

ТОВ «МКТ-СЕРВІС», як і попередні власники спірного майна не притягувалися до жодної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки уповноваженими органами (більш ніж 20 років, про що свідчить обізнаність компетентних органів). Постанова Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі № 520/3777/18:

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка знаходилась в користуванні попередніх власників відповідно до чинного на той час законодавства, зі зміною законодавства правовий статус земельної ділянки було змінено, що передбачає, однак не зобов`язує неї проведення відповідної процедури переоформлення земельної ділянки.

Протягом тривалого часу, починаючи з 1975 року та до 2017 року, спори між власниками житлового будинку (які набули право власності вперше та ті, які набули його в подальшому) та органами державної чи місцевої влади щодо статусу земельної ділянки були відсутні.

З огляду на вказане апеляційний суд дійшов висновку, що позиція позивача щодо проведення будівництва на самовільно захопленій земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не відповідає дійсності та не дає підстав для застосування положень частини четвертої статті 376 ЦК України.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Звертаю увагу суду, що позивач взагалі не звертався до відповідача з будь-якими вимогами як до ТОВ «МКТ-СЕРВІС», так і до попередніх власників спірного манна…» відхиляються колегією суддів з врахуванням наступного.

Позивач вимогу про визнання за ним, як за власником земельної ділянки, права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не заявляє, натомість прокурор, з метою захисту порушених прав власника земельної ділянки, заявив позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача-2 знести самочинно побудовану будівлю і Дніпровською міською радою ці вимоги підтримані в повному обсязі, про що свідчать її пояснення у справі.

Посилання скаржника на те, що формулювання позовної вимоги щодо зобов`язання повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку з точним зазначенням площі не підлягає задоволенню, є безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка ідентифікована не тільки за площею, а й за адресою її місцерозташування, визначеними за відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Технічному паспорті від 01.03.2014 (том 1, а.с. 30-33).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-Сервіс» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 7443,00 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1730/22 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7443,00 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "МКТ-Сервіс".

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.01.2025.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус