Рішення

від 15.01.2025 по справі 911/1856/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2025Справа № 911/1856/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 911/1856/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Експрес-Інформ"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Академія"</a>;

про стягнення 640 000,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Експрес-Інформ"</a> звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Академія"</a> про стягнення заборгованості за надані згідно договору № 127-ДР від 01.01.2018 послуги з ретрансляції сигналу у розмірі 640 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Експрес-Інформ"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Академія"</a> про стягнення 640 000,00 гривень з доданими до неї документами передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Експрес-Інформ"</a> залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

30.09.2024 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 16.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 911/1856/24, а справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 911/1856/24 направлялася на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Академія"</a>: 04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60, проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Отже, в силу наведених положень законодавства, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачам у справі.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1-2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачі мали доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитися з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Експрес-Інформ" (далі також - позивач, Телерадіокомпанія цифрового мовлення) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Академія" (далі також - відповідач, Телерадіокомпанія) укладено договір № 127-ДР (далі - договір), відповідно до п. 2.1. якого, Телерадіокомпанія цифрового мовлення надає Телерадіокомпанії послуги з ретрансляції сигналу на 43 ТВК в м. Києві, що містить програму, за допомогою ефірної багатоканальної цифрової телевізійної мережі в місті Києві (далі - послуги), а телерадіокомпанія зобов`язується приймати та сплачувати вартість послуг відповідно до умов договору.

Пунктом 3.3.4. договору визначено, що не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати надання Телерадіокомпанію цифрового мовлення підписаних з її боку двох примірників акту прийому-передачі наданих послуг (надалі - Акт), Телерадіокомпанія повинна підписати Акт та передати один примірник Телерадіокомпанії цифрового мовлення, або надати свої письмові зауваження про допущені недоліки та спосіб їх усунення. Ненадання чи несвоєчасна передача Телерадіокомпанії цифрового мовлення її примірника Акту, або письмових зауважень, Сторони трактують як згоду Телерадіокомпанії з тим, що Телерадіокомпанія цифрового мовлення надала Послуги по договору належним чином та у повному обсязі, і що Телерадіокомпанія погоджується з фінансовими розрахунками на умовах цього договору.

За умовами п. 5.1., 5.2. договору, вартість послуг за цим договором становить 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн, в тому числі ПДВ - 20 % на місяць. Вартість послуг сплачується Телерадіокомпанією щомісячно, до 25-го числа місяця, наступного за звітним.

Як визначено п. 5.5. договору, документом, що підтверджує надання Телерадіокомпанією цифрового мовлення послуг належним чином, є Акт, який підписується уповноваженими на це відповідним чином представниками сторін щомісяця по факту надання послуг. Також, підтвердженням факту надання послуг є прийняття послуг Телерадіокомпанією у порядку визначеному абзацом другим п. 3.3.4. договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018 включно (п. 9.1. договору).

Відповідно до п. 9.2. договору, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не заявить про його припинення, дія договору вважається пролонгованою на термін один рік.

Сторони уклали 04 жовтня 2018 року додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої: п. 5.1. договору був викладений у такій редакції: "Ціна цього договору складається з суми вартості послуг наданих за цим договором протягом строку його дії. Вартість послуг за цим договором становить 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 20%, на місяць; відповідно до п. 2. додаткової угоди № 1 до договору ця додаткова угода набула чинності з 01 січня 2019 року".

Сторони уклали 20 листопада 2019 року додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до якої п. 5.1. договору був викладений у такій редакції: "Ціна цього договору складається з суми вартості послуг наданих за цим договором протягом строку його дії. Вартість послуг за цим договором становить 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 20%, на місяць. Вартість послуг за цим договором починаючи з 01 січня 2020 року становить 30 000,00 (тридцять тисяч) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 20%, на місяць".

Сторони уклали 16 грудня 2020 року додаткову угоду №3 до договору, відповідно до якої: - п. 5.1. договору був викладений у такій редакції: "Ціна цього договору складається з суми вартості послуг наданих за цим договором протягом строку його дії. Вартість послуг за один місяць цим договором становить 40 000,00 (сорок тисяч) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20%"; - відповідно до п. 4. додаткової угоди № 3 до договору ця додаткова угода набула чинності з 01 січня 2021 року.

Як вказує позивач, в подальшому ним на адресу відповідача направлялися додаткова угода № 4 від 07.03.2022 та додаткова угода № 5 від 28.11.2022, відповідно до яких положення в частині оплати вартості наданих послуг змінено, а саме у додатковій угоді №4 від 07.03.2022 зменшено вартість послуг, яка становить 25 000,00 грн на місяць, а додатковою угодою № 5 від 28.11.2022 визначено нову вартість наданих послуг у розмірі 35 000,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідач у період з 01.01.2018 по 31.12.2021 сплачував рахунки вчасно, однак протягом 2022 року рахунки ним сплачувалися нерегулярно, а в 2023 році не сплачено жодного рахунку, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 640 000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, позивачем, на виконання умов договору надано відповідачеві послуги у період січень - грудень 2020 року, що підтверджується відповідними актами надання, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

Також у матеріалах справи наявні акти наданих послуг за 2021 рік, які складені та підписані тільки позивачем.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачувалися на користь позивача грошові кошти у розмірі 560 000,00 грн за вказаний судом період.

З наведеного вбачається, що відповідач вказаними діями погодився та прийняв умови, визначені в актах надання послуг позивача за 2021 рік та є конклюдентними.

А відтак вказані конклюдентні дії відповідача свідчать про визнання та погодження ним умов, визначених в актах надання послуг за 2021 рік.

При цьому, суд вказує, що позивачем направлялися на адресу відповідача, зокрема, акти наданих послуг за 2021 рік, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, фіскальним чеком та накладною №0417600205623 від 24.11.2023.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем вказані акти було повернуто позивачеві або надано на них заперечення.

Пунктом 3.3.4. договору визначено, що не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати надання Телерадіокомпанію цифрового мовлення підписаних з її боку двох примірників акту прийому-передачі наданих послуг (надалі - Акт), Телерадіокомпанія повинна підписати Акт та передати один примірник Телерадіокомпанії цифрового мовлення, або надати свої письмові зауваження про допущені недоліки та спосіб їх усунення. Ненадання чи несвоєчасна передача Телерадіокомпанії цифрового мовлення її примірника Акту, або письмових зауважень, Сторони трактують як згоду Телерадіокомпанії з тим, що Телерадіокомпанія цифрового мовлення надала Послуги по договору належним чином та у повному обсязі, і що Телерадіокомпанія погоджується з фінансовими розрахунками на умовах цього договору.

Як визначено п. 5.5. договору, документом, що підтверджує надання Телерадіокомпанією цифрового мовлення послуг належним чином, є Акт, який підписується уповноваженими на це відповідним чином представниками сторін щомісяця по факту надання послуг. Також, підтвердженням факту надання послуг є прийняття послуг Телерадіокомпанією у порядку визначеному абзацом другим п. 3.3.4. договору.

Таким чином, з урахуванням п. 3.3.4. договору, послуги надані позивачем відповідачу у 2021 році вважаються наданими належним чином та у повному обсязі, а відповідач погоджується з фінансовими розрахунками на умовах цього договору.

Крім вказаного, суд також зазначає, що в матеріалах справи також наявні акти наданих послуг за період січень 2022 року - жовтень 2023 року, які складені, підписані позивачем та направлені відповідачеві цінним лист, фіскальним чеком та накладною №0417600205623 від 24.11.2023.

В свою чергу, відповідач, вказані акти не підписав та не повернув позивачеві їх з письмовими зауваженнями, а відтак, з урахуванням п. 3.3.4. договору, послуги надані позивачем відповідачу за період січень 2022 року - жовтень 2023 року вважаються наданими належним чином та у повному обсязі, а відповідач погоджується з фінансовими розрахунками на умовах цього договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у 2022 році частково здійснювалася оплата наданих послуг, що вбачається з відповідних банківських виписок.

З наведеного вбачається, що відповідач вказаними діями погодився та прийняв умови, визначені в актах надання послуг позивача за період січень 2022 року - жовтень 2023 року та є конклюдентними.

А відтак вказані конклюдентні дії відповідача свідчать про визнання та погодження ним умов, визначених в актах надання послуг за період січень 2022 року - жовтень 2023 року.

При цьому суд вказує, що позивачем, в подальшому, на адресу відповідача направлялися додаткова угода № 4 від 07.03.2022 та додаткова угода № 5 від 28.11.2022, відповідно до яких положення в частині оплати вартості послуг змінено, а саме у додатковій угоді №4 від 07.03.2022 зменшено вартість послуг, яка становить 25 000,00 грн на місяць, а додатковою угодою № 5 від 28.11.2022 визначено нову вартість наданих послуг у розмірі 35 000,00 грн.

Тобто, зазначені судом конклюдентні дії відповідача також свідчать про його погодження з умовами додаткової угоди № 4 від 07.03.2022 та додаткової угоди № 5 від 28.11.2022.

За умовами п. 5.1., 5.2. договору, вартість послуг за цим договором становить 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн, в тому числі ПДВ - 20 % на місяць. Вартість послуг сплачується Телерадіокомпанією щомісячно, до 25-го числа місяця, наступного за звітним.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату отриманих послуг в узгоджені сторонами у договорі строки не здійснив, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 640 000,00 грн.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в розмірі 640 000,00, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За таких обставин, вимога про стягнення суми основного боргу 640 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Академія"</a> (08132, Київська обл., Бучанський р-н. м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд. 26, кв. 3, ідентифікаційний код 31168228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Експрес-Інформ"</a> (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 26, ідентифікаційний код 30184432) 640 000 (шістсот сорок тисяч) грн 00 коп. заборгованості та 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко