Рішення

від 14.10.2024 по справі 362/6846/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 362/6846/18

Розглянувши матеріали справи за позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ковалівської сільської ради

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок»

За участю третіх осіб,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та Головногоуправління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

про витребування земельної ділянки

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників:

від прокурора: Батюк І.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Мартиновський О.В.;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився.

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 362/6846/18 за позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ковалівської сільської ради до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про витребування земельної ділянки.

Попередньо, справа № 362/6846/18 розглядалась Васильківським міськрайонним судом Київської області, рішенням якого від 22.05.2023 року у справі № 362/6846/18 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 22.11.2023 року у справі № 362/6846/18 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2023 року в частині визнання недійсним наказу № 10-17346/15-17 від 18.09.2017 року, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043), розташовану на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині позовних вимог про витребування земельної ділянки загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області, провадження закрито. Роз`яснено Обухівській окружній прокуратурі Київської області, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції господарського суду.

Таким чином, розгляду Господарським судом Київської області у справі № 362/6846/18 підлягає вимога про витребування земельної ділянки загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області.

Справу № 362/6846/18, яка надійшла до Господарського суду Київської області, на підставі витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано для розгляду судді Карпечкіну Т.П.

Суд, проаналізувавши вищенаведене, врахувавши положення приписів ст. ст. 12, 176 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про необхідність відкриття провадження у справі № 362/6846/18 та здійснення її розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.02.2024 справу № 362/6846/18 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 362/6846/18 за правилами загального позовного провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 362/6846/18 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.05.2024 у справі № 362/6846/18 здійснено заміну неналежного позивача - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру на належного позивача - Ковалівську сільську раду.

В ході підготовчого провадження прокурор зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази. Відповідач проти позову заперечував, подав відзив на позов та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.09.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу № 362/6846/18 до судового розгляду по суті на 14.10.2024.

У судовому засіданні 14.10.2024 представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував. Представники позивача та третіх осіб у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 14.10.2024 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з обставин спору, Обухівська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Ковалівської сільської ради у позові просить витребувати у Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області. На момент розгляду позову, Мар`янівська сільська рада ввійшла до складу Ковалівської сільської ради і відноситься до Білоцерківського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що двома окремим наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області (залучене до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) в липні і вересні 2017 року було затверджено два окремі проекти із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 (залучений до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) у приватну власність земельних ділянок із кадастровими номерами 3221288400:07:012:0003 і 3221485400:04:006:0043 у Київській області.

Прокуратура стверджує, що земельна ділянка із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 вибула із власності держави незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, поза волею власника, внаслідок шахрайських дій, оскільки особа ( ОСОБА_1 ) протиправно скористалась повторно правом на безоплатну приватизацію землі, в той час, як нею вже була отримана у власність земельна ділянка із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003.

У зв`язку із цим, прокуратура стверджує про незаконність набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043, відсутність у нього права на відчуження такої земельної ділянки, яка наразі незаконно перебуває у власності ПСП «Агрофірма «Світанок».

З огляду на викладене, прокуратура у позові просить витребувати від ПСП «Агрофірма «Світанок» на користь держави земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043.

В підтвердження позовних вимог прокуратура посилається на те, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-13339/15-17-сг від 27.07.2017 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003.

Також, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 по тому ж виду використання.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.11.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-13339/15-17-сг від 27.07.2017 за ОСОБА_1 03.10.2017 було зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.11.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 за ОСОБА_1 21.09.2017 було зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043.

На підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2017 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221485400:04:006:0043, розташовану на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області на користь ПСП «Агрофірма «Світанок».

Згідно з ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Таким чином, на момент отримання у власність земельної ділянки із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017, ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатну передачу йому земельної ділянки із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-13339/15-17-сг від 27.07.2017, що суперечить положенням земельного законодавства стосовно безоплатного отримання громадянами земельних ділянок у власність на підставі статті 116 Земельного кодексу України.

Під час попереднього розгляду позову рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2023 у справі № 362/6846/18 в задоволенні позову щодо визнання недійсним наказу № 10-17346/15-17 від 18.09.2017, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043), та про витребування цієї земельної ділянки, відмовлено з тих підстав, що суд пов`язав момент реалізації права на безоплатне отримання громадянами земельних ділянок у власність на підставі статті 116 Земельного кодексу України з моментом проведення відповідної державної реєстрації такого права. Васильківський міськрайонний суд Київської області дійшов висновку, що право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 виникло у часі раніше ніж право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003, тому відсутні підстави вважати земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 такою, що набута у власність незаконно. Стосовно наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17 від 18.09.2017, Васильківський міськрайонний суд Київської області дійшов висновку, що оспорюваний прокурором наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 є ненормативним актом, який передбачив конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта, який застосовано одноразово і після реалізації він вичерпав свою дію. Тобто, даний наказ як ненормативний правовий акт уповноваженого органу держави у сфері земельних відносин є актом одноразового застосування і вичерпав свою дію фактом його виконання (реєстрація на підставі нього права власності), а тому він не може бути скасований чи визнаний недійсним після його фактичного виконання.

За наслідками апеляційного перегляду постановою Апеляційного суду Київської області від 22.11.2023 у справі № 362/6846/18 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2023 в частині визнання недійсним наказу № 10-17346/15-17 від 18.09.2017, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043), розташовану на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині позовних вимог про витребування земельної ділянки загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області, провадження закрито. Роз`яснено Обухівській окружній прокуратурі Київської області, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції господарського суду.

Розглядаючи позовну вимогу в частині визнання недійсним наказу № 10-17346/15-17 від 18.09.2017, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043), розташовану на території Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області, судом апеляційної інстанції у справі № 362/6846/18 змінено мотивувальну частину відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги, дійшовши висновку, що визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 не є ефективним способом захисту права і права власника підлягають захисту шляхом розгляду віндикаціного позову про витребування майна.

Зокрема, як визначив суд апеляційної інстанції, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), зазначено таке:

«Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Задоволення вимоги про визнання незаконними і скасування рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не призведе до відновлення володіння земельними ділянками, тому така вимога не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, яка не є похідною від такої вимоги, позаяк право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Тож обставини, які входять до предмета доказування у спорі про витребування земельних ділянок у добросовісного набувача можуть бути встановлені господарським судом самостійно».

В ході розгляду спору Господарським судом Київської області відповідач позовні вимоги заперечував, подав відзив, у якому стверджує, що невстановлення в установленому порядку протиправності наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017, свідчить про чинність такого наказу і виключає наявність достатніх підстав для витребування відведеної на підставі такого наказу земельної ділянки.

Також, відповідач наполягає на тому, що згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності виникає з моменту державної реєстрації відповідної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому оскільки на момент реєстрації права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 за ОСОБА_1 не було зареєстрованих земельних ділянок з відповідним видом використання (тобто, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 виникло у часі раніше ніж право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003), були відсутні порушення.

Відповідно, станом на 22.09.2017 ОСОБА_1 мав у приватній власності лише одну земельну ділянку (а саме: із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043), що не суперечить положенням земельного законодавства стосовно безоплатного отримання громадянами земельних ділянок у власність на підставі статті 116 Земельного кодексу України.

ПРроте, відповідним обставинам, які покладені відповідачем в основу своїх заперечень проти позову, надана вичерпна правова оцінка у постанові Апеляційного суду Київської області від 22.11.2023 у справі № 362/6846/18, в якій суд апеляційної інстанції визначив, що за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, з якої особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Таким чином, правовою підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на вищевказані земельні ділянки є саме накази Головного управління Держгеокадастру у Київські області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Київські області наказу № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ № 10-13339/15-17-сг від 27.07.2017) і лише не здійснив його реєстраційне посвідчення.

Отже, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 передано у власність ОСОБА_1 всупереч вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, адже останній вдруге використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області не перевірило при зверненні ОСОБА_1 до зазначеного органу, а останній не повідомив цей орган, що він вже раніше скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Як висновок, ПСП «Агрофірма «Світанок» отримало у власність вказану земельну ділянку в особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та в подальшому відчужувати.

Таким чином, земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 протиправно вибула з власності держави, відповідно право власності на таку земельну ділянку у громадянина набуто незаконо, безпідставно у спосіб, який порушує законодавчі обмеження, тому подальше відчуження такої земельної ділянки було незаконним і така земельна ділянка підлягає поверненню власнику наразі в особі Ковалівської сільської ради Київської області від будь-якого набувавча. Наразі, спірні земельні ділянки перебувають у власності відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок», до якого і заявлено позов.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в) ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України).

Частиною 4 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

У ст. 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектарів.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 Земельного кодексу України.

Однак, всупереч вимог ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, громадянину ОСОБА_1 Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-13339/15-17-сг від 27.07.2017 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003. Після чого, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-17346/15-17-сг від 18.09.2017 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 по тому ж виду використання, за результатами чого ОСОБА_1 повторно використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Серед іншого, в силу приписів ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України, відповідні обмеження мали бути також перевірені Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області і слугували підставою для відмови у затвердженні поданих проектів землеустрою та відмови у повторному наданні ОСОБА_1 спірної ділянки для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043.

Однак, Головне управління Держгеокадастру у Київській області не перевірило при повторному зверненні ОСОБА_1 до зазначеного органу, а останній не повідомив цей орган, що вже раніше скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки із кадастровим номером 3221288400:07:012:0003 для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 в незаконний спосіб, відповідно, відповідач набув спірну земельну ділянку у особи, яка з огляду на зазначені обставини, набула її незаконно і не мала права її відчужувати.

З огляду на наведене, незаконному вибуттю земельної ділянки з власності держави сприяли недобросовісні дії громадянина ОСОБА_1 , який мав усвідомлювати протиправний характер своїх вимог про повторне безоплатне отримання земельної ділянки, та ймовірно недбалість/зловживання зі сторони відповідного державного органу, що вказує на очевидний протиправний характер їх спільних дій, які призвели до вибуття земельної ділянки з володіння власника (в особі держави), не з його волі, а внаслідок протиправних дій інших осіб.

Таким чином, всупереч вимог ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України оспорювана земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника (держави), в порушення законодавчого обмеження на повторне скористання правом на безоплатне отримання земельної ділянки одного виду використання.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Отже, держава, як власник спірного майна, делегувала Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом. Тобто воля держави, як власника, може виражатися лише в таких діях державного органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, здійснення Головним Управлінням Держгеокадастру у Київській області права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Вирішуючи спір у справі, з врахуванням пояснень прокуратури та позивача, заперечень відповідача, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як підтверджується матеріалами справи, в порушення припису ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України земельна ділянка із кадастровим номером 3221485400:04:006:0043 протиправно вибула з власності держави внаслідок повторного безоплатного надання її громадянину, який вже не мав права на безоплатне її отримання.

При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Київській області було уповноваженим органом в питаннях розпорядження спірною земельною ділянкою, і як державний орган, мало діяти у відповідності до ст. 19 Конституції України та законів України, в іншому випадку, неправомірні дії державного органу не відображають волевиявлення держави.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.

У відповідності до положень статей 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статтей 18, 19 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З матеріалів справи вбачається, що земельною ділянкою державної власності розпорядилось Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як уповноважений згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Матеріалами справи підтверджується вибуття земельної ділянки з власності держави протиправно внаслідок шахрайських дій, оскільки передачу земельної ділянки безоплатно у власність громадянина в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання для ведення особистого селянського господарства, проведено два рази, що не передбачено нормами чинного законодавства і така передча відбулась у зв`язку з наднанням громадянином недостовірних відомостей, що призвело до безпідставного та незаконного набуття ним у власність земельної ділянки, відповідно і протиправного вибуття її з власності держави всупереч приписам ч.4 ст.116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Крім того, відповідно до приписів ст. ст. 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Отже, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області не свідчать про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної земельної ділянки з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі земель у приватну власність.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння унормовано статтею 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на наведені норми, у власника земельних ділянок наявне право на їх витребування від осіб, які ними заволоділи незаконно.

Відповідно до системного тлумачення приписів статті 387 Цивільного кодексу України у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Тобто, позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Відповідно до частини 1 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2022 у справі № 676/196/20.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, постанова Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 359/4552/14-ц.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

З урахуванням викладеного, у даному випадку витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача на підставі приписів ст. 388 Цивільного кодексу України здійснюється в зв`язку з порушенням вимог Земельного кодексу України при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у власність фізичної особи та, відповідно, у зв`язку з вибуттям спірної земельної ділянки з володіння поза волею власника (держави) в незаконний спосіб.

Таким чином, незаконна видача Головними управліннями Держгеокадастру у Київській області наказу щодо безоплатного надання земельної ділянки для аналогічних потреб понад норму встановлену Земельним кодексом України, яка після реєстрації прав на неї незаконно вибула із земель державної власності та в подальшому відчужена, не може оцінюватися як воля держави та є підставою для витребування їх на користь належного власника Ковалівської сільської ради в порядку ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, незаконна поведінка посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Київській області не може вважатись правомірним волевиявленням суб`єкта владних повноважень. Крім того, мало місце зловживання правом громадянами, які незаконно просили у власність земельні ділянки. Тобто мало місце як порушення суб`єкта владних повноважень, так і порушення громадян, що містить ознаки заволодіння майном держави в незаконний сосіб. При цьому, для визначення наявності підстав, наведених у ст. 388 Цивільного кодексу України, має значення саме факт правопорушення, тобто діяння (дії/бездіяльності), яке порушує закон і призвело до певних негативних наслідків. Оскарження рішень суб`єкта владних повноважень чи доведеність його вини чи вини громадян, має іншу мету (притягнення до відповідальності), яка не вимагається з огляду на норму ст. 388 Цивільного кодексу України.

Приписами ст. ст. 319, 346 Цивільного кодексу України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності припиняється у разі, зокрема відчуження власником свого майна.

Отже, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю належного йому майна, зокрема шляхом відчуження за своєю волею належного йому майна.

Враховуючи встановлену в ході розгляду спору незаконність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави (у зв`язку з поданням недостовірних відомостей громадянином та не перевірка таких відомостей уповноваженим органом), має місце порушення інтересів держави, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

З огляду на зміст норми ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від такого добросовісного набувача.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею в незаконний спосіб, така земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача і для цього не вимагається наявності порушень в діях останнього, тому згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі відповідного оргнану місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

За приписами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

В той же час, в межах позовних вимог, зокрема про витребування майна у добросовісного набувача, не порушується принцип співмірності інтересів власника та суспільства, оскільки учасники спірних правовідносин виступають з позицій рівності щодо цивільних прав та інтересів.

Зокрема, в данному випадку мова йде про відновлення порушенного майнового права держави на землю і держава виступає в якості постраждалого власника, а не суб`єкта владних повноважень, тому не йде мова про втручання держави у право на мирне володіння майном.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що витребування спірної земельної ділянки у відповідача відповідає критерію законності: здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, публічності та загальнодоступості.

Крім того, відповідач в силу укладених з третіми особами договорів у разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки на підставах, що виникли до продажу, має право вимагати від продавця відшкодування завданих йому збитків, якщо він не знав або не міг знати про наявність таких підстав.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) також зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункті 86) та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38). Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №911/1050/19 (п. 23).

Щодо підстав звернення прокурора до суду із позовом за вказаним спором суд зазначає таке.

З системного аналізу приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України, слідує, що прокурор у разі порушення або загрози порушення інтересів держави має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави, зокрема, в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, якщо такий орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Так, «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Зздійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Однак, уповноваженим органм не вживлись належні та достатні заходи щодо захисту інтересів держави.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб`єктного складу сторін.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки судом розглядалась по суті і задоволена позовна вимога немайнового характеру про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, з такої позовної вимоги судові витрати прокуратури відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати від Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» (08652, Київська область, Білоцерківський район, с. Ковалівка, вул. Монастирська, 1, код ЄДРПОУ 03754024) на користь держави в особі Ковалівської сільської ради (08652, Київська область, Білоцерківський район, с. Ковалівка, вул. Монастирська 1, код ЄДРПОУ: 04359287) земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 3221485400:04:006:0043) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Ковалівської сільської ради Білоцерківського район району Київської області.

3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» (08652, Київська область, Білоцерківський район, с. Ковалівка, вул. Монастирська, 1, код ЄДРПОУ 03754024) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ-601, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996, банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО банку 820172, розрахунковий рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) 1762,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15.01.2025.

Суддя Т.П. Карпечкін