Рішення

від 15.01.2025 по справі 917/1710/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2025 Справа № 917/1710/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Агро Групп, м. Одеса

до Фермерського господарства Агро-Ера, с. Корлюкове

про стягнення 1 030 000,00 грн

за участю представників:

від позивача: Єгоров О. С., від відповідача: Таран Р. Ф.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Терра Агро Групп звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Фермерського господарства Агро-Ера про стягнення 1 030 000,00 грн штрафу за договором поставки № 37796597 від 22.03.2024.

Відповідач у відзиві (від 07.11.2024, вхід. № 15011 від 08.11.2024; а.с. 34-37) проти позову заперечує посилаючись на наступне:

- за умовами договору місцем поставки є зерновий склад постачальника, що розташований за адресою: 38160, вул. Садова 28, с. Корлюкове, Полтавського району, Полтавської області;

- ФГ «Агро-Ера», як постачальник товару, виконує свої зобов`язання, передаючи товар покупцеві/перевізнику, в погодженому сторонами місці;

- станом на 22 березня 2024 року та впродовж квітня місяця, постачальник виконав в належний спосіб всі умови договору, товар поставлено за місцем поставки зерновий склад постачальника, в належній кількості та відповідної якості що передбачена умовами договору;

- твердження позивача про те, що ФГ «Агро-Ера» заявляло усну відмову від виконання взятих на себе зобов`язань, не відповідають дійсності;

- позивач 04.04.2024 повідомив ФГ «Агро-Ера» електронним повідомленням про те, що 05.04.2024 року для завантаження першої партії товару прибудуть три вантажних автомобілі. У цей день транспортні засоби для відвантаження товару за місцем поставки не з`явились, про причини фактичної односторонньої відмови від виконання договору в належний спосіб покупець постачальника не повідомив.

Відповідач у відзиві прохає зменшити розмір неустойки та зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив, передбаченим ст. 166 ГПК України, строк для її подання закінчився.

Позивач подав письмові пояснення від 09.01.2025 (вхід. № 252).

Відповідач подав відзив від 14.01.2025 (вхід. № 421), в якому фактично виклав клопотання про зменшення розміру неустойки до 300000,00 грн та клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу до 15000,00 грн.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2024 (а.с. 23) цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М.

Ухвалою від 14.10.2024 (а.с. 28-29) суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження, призначив справу до розгляду у порядку загального позовного провадження в підготовче засідання та встановив строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою від 12.11.2024 (а.с. 60-61) суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою від 26.11.2024 (а.с. 68-69) суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Про час і місце розгляду справи по суті сторони повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку ухвали від 26.11.2024 та ухвали від 17.12.2024 позивачу, представнику позивача та відповідачу в їх електронні кабінети у підсистемі Електронний суд (а.с. 70, 71, 72, 100, 101, 102).

За клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Агро Групп (а.с. 9) його представник приймав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

22 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА АГРО ГРУПП» (далі покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕРА» (далі постачальник, відповідач) був укладений договір поставки сільськогосподарської продукції № 22-03-03 (далі Договір, а.с. 10-11), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження врожаю 2023 року, далі за текстом товар (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування товару кукурудза 3 класу; ціна за одну тонну товару складає 5150,00 грн. в т.ч. ПДВ.

За п. 1.4. Договору кількість товару, що поставляється за договором: 1000 тонн +/- 2% на вибір покупця

Згідно з п. 2.1 Договору строк поставки товару: з 22 березня 2024 року до 22 квітня 2024 року (включно). Товар може поставлятись окремими партіями. Мінімальний розмір партії товару одна транспортна одиниця.

За умовами п. 2.2 договору місцем поставки є зерновий склад постачальника, що розташований за адресою: 38160, вул. Садова 28, с. Корлюкове, Полтавського району, Полтавської області;

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару покупець здійснює в наступному порядку: 86% від вартості товару здійснюється шляхом перерахування постачальнику передоплати; 14% - протягом 3 (трьох) банківських днів, наступних за датою реєстрації податкових накладних на товар відповідно до чинного законодавства України.

Відповідач надіслав позивачу рахунок на оплату № 12 від 26 березня 2024 року на загальну суму 5 149 995,60 грн за 1000 тонн товару (кукурудзи 3 класу), (а.с. 12).

Позивач сплатив 4 517 540,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача за платіжною інструкцією № 328 від 02.04.2024 (а.с. 13).

Відповідно до п. 8.6.3 Договору усі документи, які не направляються через вказаний в цьому Договорі сервіс електронного документообігу направляються на/з наступних адресів електронної пошти сторін: покупець: office.monblan.od@gmail.com постачальник: agroferm11@ukr.net.

03.04.2024 року відповідач повернув отримані за товар грошові кошти, що підтверджується платіжною інструкцією № 81 від 03.04.2024 та податковою накладною №11 від 02.04.2024 (а.с. 15, 16).

04 квітня 2024 року позивач, шляхом направлення на електронну пошту, яка зазначена в п. 8.6.3 Договору, надіслав Відповідачу лист на завантаження з реєстром автотранспортних засобів для завантаження товару по договору (а.с. 14).

Відповідач у складській довідці від 05.04.2024 № 12/1 (а.с.52) засвідчив, що станом на 05.04.2024 на складі за адресою: 38160, вул. Садова 28, с. Корлюкове, Полтавського району, Полтавської області, зберігалося зерно кукурудзи в кількості 1000 тонн, підготовлене для відвантаження по догоовру № 22-03-03 від 22.03.2024 для ТОВ Терра Агро Групп.

Відповідач у акті від 05.03.2024 (а.с.38) комісійно зафіксував, що відвантаження зерна кукурудзи за місцезнаходженням зернового складу за адресою: 38160, вул. Садова 28, с. Корлюкове, Полтавського району, Полтавської області, не проводилося в зв`язку з відсутністю вантажних транспортних засобів покупця - ТОВ Терра Агро Групп.

Відповідно до п. 5.7.1 Договору у разі односторонньої відмови постачальника від поставки товару покупець має право вимагати оплатити штраф у розмірі 20% від вартості не поставленого товару.

На підставі п. 5.7.1 договору позивач заявив вимогу до відповідача про сплату штрафу в сумі 1 030 000,00 грн.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 ст. 193 ГКУ суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Позивач належним чином виконав зобов`язання згідно з п. 4.1 Договору, а саме: 02.04.2024 перерахував відповідачу 4 517 540,00 грн передоплати за товар згідно з платіжним дорученням № 328 від 02.04.2024 (а.с. 13), що становить 87,7 % вартості товару.

Відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару, а передоплату за вказаний товар у сумі 4 517 540,00 грн повернув позивачу за платіжним дорученням №81 від 03.04.2024 (а.с. 15).

У договорі поставки сторони узгодили період поставки товару: з 22 березня 2024 по 22 квітня 2024 (включно).

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до п. 2.2 Договору Товар поставляється насипом автомобільним транспортом на умовах поставки FCA, місце поставки зерновий склад Постачальника, що розташований за адресою: 38160, с. Корлюкове, вул. Садова, 28, Зіньківський район, Полтавська область, у відповідності з правилами «Інкотермс-2010» (Зерновий склад Постачальника).

Датою переходу права власності на товар і всіх ризиків та вигоди, пов`язаних з товаром, від постачальника до покупця, є дата завантаження товару у транспортний засіб покупця, що підтверджується товарно-транспортними та видатковими накладними (п. 2.3 Договору).

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у статтях 599 - 601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Отже, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує з тих підстав, що станом на 22 березня 2024 року та впродовж квітня місяця, постачальник виконав в належний спосіб всі умови договору, товар поставлено за місцем поставки зерновий склад постачальника, в належній кількості та відповідної якості; позивач 04.04.2024 повідомив ФГ «Агро-Ера» електронним повідомленням про те, що 05.04.2024 року для завантаження першої партії товару прибудуть три вантажних автомобілі; у зазначений період транспортні засоби для відвантаження товару за місцем поставки не з`явились, про причини фактичної односторонньої відмови від виконання договору в належний спосіб покупець постачальника не повідомив.

Вказані заперечення відповідача суд відхиляє з таких підстав.

Надані відповідачем акт від 05.03.2024 (а.с.38) та складська довідка від 05.04.2024 (а.с.52) суд не може визнати належними доказами виконання умов договору щодо поставки товару, оскільки вони складені самим відповідачем. Відповідач не надав до матеріалів справи інших доказів готовності до поставки товару позивачу.

Твердження відповідача у відзиві про те, що позивач фактично відмовився від отримання товару не підтверджено жодними доказами.

Відповідач, здійснивши дії з повернення попередньої оплати позивачу, не надав доказів направлення позивачу будь-якого обґрунтування вказаних дій.

Сторонами не було досягнуто будь-якої згоди щодо розірвання Договору, позивач не надсилав будь-яких запитів щодо повернення коштів, а відповідач повернув кошти за власною ініціативою.

У ч. 1 ст. 693 ЦК України вказано, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідач у відзиві визнає, що позивач 04.04.2024 повідомив ФГ «Агро-Ера» електронним листом про те, що 05.04.2024 року для завантаження першої партії товару прибудуть три вантажних автомобілі.

Проте, відповідач не надав доказів надання відповіді на запит позивача про завантаження автомобілів, доказів повідомлення позивача про наявність товару та готовність його до відвантаження позивачу.

Направлення автомобілів без підтвердження постачальника про наявність товару могло призвести до збільшення збитків позивача.

Враховуючи, що відповідно до умов Договору (п.4.1.) оплата за товар здійснюється шляхом перерахування відповідачу передоплати, то безпідставне повернення відповідачем коштів попередньої оплати обґрунтовано розцінено позивачем як відмову відповідача від поставки товару.

Відтак у позивача взагалі були відсутні підстави подавати автомобілі на завантаження, оскільки попередня оплата вже була повернута постачальником, а про наявність товару до відвантаження відповідач позивача не повідомив.

У ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідач не надав належних доказів, що товар був готовий до передання позивачу, що товар був відповідним чином ідентифікований, а також не надав доказів інформування позивача про готовність товару до передачі.

Отже, за умовами ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві не вважається виконаним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (статті 610, 611 Цивільного кодексу України).

Безпідставне повернення Фермерським господарством «Агро-Ера» передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, що є прямим порушенням зобов`язального права (ст. 525 ЦК України).

Крім того, ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, та яка може обчислюватись, зокрема, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Враховуючи те, що постачальник виписав рахунок на оплату товару, розрахунки за який покупцем були здійснені на умовах передоплати відповідно до умов Договору, натомість постачальник в обумовлений договором строк товар не поставив, повернув покупцеві передоплату, що свідчить про односторонню відмову від виконання зобов`язання, яка договором чи законом не передбачена та має наслідком застосування господарських санкцій, встановлених п. 5.7.1 Договору.

Посилаючись на п. 5.7.1 Договору позивач заявив до стягнення 1 030 000,00 грн штрафу за односторонню відмову Постачальника від поставки Товару у розмірі 20% від вартості непоставленого Товару (із розрахунку 1000 тонн х 5150 грн = 5150000, х 20% = 1030000,00 грн).

Здійснивши перерахунок штрафу, суд встановив, що вимоги позивача є обґрунтованими і правомірними.

Відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про зменшення розміру штрафу.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач вказує, що ФГ «АгроЕра» реалізацію більшості виробленої продукції здійснює лише за крайньої необхідності (для виплати заробітної плати, сплата податків та кредиторської заборгованості перед фінансовими установами), оскільки собівартість однієї тони вирощеної кукурудзи в 2023 році склала 4050,57 грн. Відповідач вказує, що дохід (втрати які має намір компенсувати позивач) від продажу 1 тис. тон зерна кукурудзи складають 1030000,00 гривень. Планований дохід від реалізації вказаної продукції підприємством ФГ «Агро-Ера» позивачеві за договором поставки, мав скласти 1 099 430,00 гривень. Позивач, заявляючи про недобросовісність ФГ «Агро-Ера» як контрагента, намагається стягти кошти фактично в розмірі власного планованого доходу від договору. Відповідач вказує на наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків.

Відповідач також додатково повідомив, що річний дохід Фермерського господарства за відповідною податковою звітністю станом на 01.01.2024 року складав 6 302,4 тисяч гривень при існуючих зобов`язаннях перед банківськими установами 5 330 180,48 гривень, та при чисельності працівників господарства в кількості 15 чоловік місячний фонд оплати яких складає близько 126000,00 гривень. Фермерське господарство також виконує мобілізаційне завдання держави за Договором М-124. Відповідач вказує, що наразі на розрахункових рахунках підприємства після погашення податкових зобов`язань та кредитних платежів знаходяться кошти у розмірі 242709,01 гривень; інших надходжень не передбачається. Відповідач вказує, що стягнення коштів неустойки в заявленому позивачем розмірі призведе до арешту і послідуючої примусової реалізації майна господарства, блокування рахунків та подальшої неможливості отримання кредитних коштів для проведення посівних та інших весняно-польових робіт.

Щодо цього клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі № 902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення не4устойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором.

Суд приймає до уваги, що відповідач є виконавцем мобілізаційного завдання держави за Договором від 30.08.2022, а стягнення коштів неустойки в заявленому позивачем розмірі може призвести до фінансових труднощів у відповідача та утруднити виконання зобов`язань перед державною.

Суд також враховує баланс інтересів сторін, що розмір збитків є завеликим у порівнянні із вартістю товару, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, штрафні санкції не можуть становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру штрафу на 50%, що становить 515 000,00 грн.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 515 000,00 грн. В іншій частині вимог про стягнення штрафу позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у цій справі.

Суд встановив, що за подання цього позову позивач сплатив 12 360,00 грн. судового збору за квитанцією № 4844-3834-8467-8477 від 09.10.2024 (а.с. 8). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 10.10.2024 (а.с. 24).

Оскільки позовна заява у цій справі подана в електронній формі через систему Електронний суд, то враховуються положення ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір, де встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В позовній заяві позивач прохав стягнути з відповідача 1 030 000,00 грн.

З цих вимог судовий збір належить сплачувати в сумі 12 360,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача без урахування зменшення неустойки.

Суд визнав правомірними вимоги про стягнення 1 030 000,00 грн штрафу (без зменшення його розміру).

Отже, витрати по сплаті судового збору, що покладаються на відповідача, в розмірі 12360,00 грн.

Позивач у позові заявив до відшкодування витрати на професійну правову допомогу у цій справі, орієнтовний розмір яких визначив в сумі 97000,00 грн, відповідно до Додатку № 2 від 01 жовтня 2024 року до Договору про надання правової допомоги від 01 грудня 2023 року.

Відповідач у відзиві від 07.11.2024 прохає зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги. Відповідач вважає заявлені витрати позивача на оплату правничої допомоги завищеними, оскільки позовна заява яка міститься на 5-х аркушах, не вимагала значних затрат часу, на підготовку а отже заявлена сума коштів є об`єктивно завищеною. Підготовка інших процесуальних документів (не по суті справи) не підлягає відшкодуванню, оскільки не стосується розгляду цієї справи. Завантаження процесуальних документів до системи «Електронний суд» не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права а відповідно, не підлягає відшкодуванню. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивач надав суду копії ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія ВН №1418590 від 09.04.2024 року (а.с.20), договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року (а.с.21), додатку №2 до договору про надання правової допомоги від 07.04.2024 року (а.с.22).

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

01.12.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА АГРО ГРУПП" (клієнт) та адвокат Єгоров О. С. (повірений) уклали договір про надання правової допомоги (далі - договір, а. с. 21), відповідно до умов якого клієнт доручає, а повірений приймає на себе зобов`язання надати клієнту необхідну правову (юридичну) допомогу та представництво його інтересів за всіма необхідними питань у всіх державних органах України, підприємствах, організаціях та установах, в тому числі в органах Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури України, у всіх судових установах, використовувати передбачені законом засоби, способи і методи захисту з метою, в тому числі, для з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають відповідальність клієнта, а клієнт зобов`язується виплатити повіреному гонорар та надання юридичних послуг захисника.

Також, умовами договору передбачено, оплата послуг повіреною здійснюється клієнтом за взаємною згодою відповідно до додаткової угоди, яка є частиною цього договору та діє з моменту підписання цього договору.

У додатку №2 від 01.10.2024 до договору про надання правової допомоги (далі - додаток №2, а. с. 22), сторони узгодили, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року адвокатом мають бути надані, а клієнтом прийняті наступні роботи та послуги, за наступною ціною:

- збір та аналіз доказів для підготовки позовної заяви про стягнення з ТОВ «Агро-Ера», грошових коштів (штрафу) за невиконання договору поставки - 30 000,00 грн (15 год.);

- пошук та аналіз практики Верховного Суду, щодо застосування норм права з аналогічних (подібних) правовідносин для формування правової позиції - 20 000,00 грн (10 год.);

- надання правової інформації та роз`яснень клієнту з приводу правової позиції щодо стягнення з ТОВ «Агро-Ера», грошових коштів (штрафу) за невиконання договору поставки - 6 000,00 грн (3 год.);

- підготовка позовної заяви про стягнення ТОВ «Агро-Ера», грошових коштів (штрафу) за невиконання договору поставки - 20 000,00 грн (10 год.);

- підготовка відповіді на відзив у справі між «Агро-Ера» та ТОВ «ТЕРРА АГРО ГРУПП» та усіх додатків до неї - 20 000,00 грн (10 год.);

- представництво адвокатом інтересів клієнта у судовому засіданні в режимі відеоконференції (за 1 засідання) - 5000,00 грн;

- підготовка інших процесуальних документів (не по суті справи) - 5 000,00 грн;

- завантаження процесуальних документів до системи «Електронний суд» (за один документ) - 1 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що правову допомогу позивачу у справі надав адвокат Єгоров О. С. на підставі договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року та ордеру на надання правничої (правової) допомоги ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія ВН №1418590 від 09.04.2024 року (а.с.20).

Як вбачається із матеріалів справи, невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем стали підставою для звернення до суду із позовною заявою і понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, вважаючи їх розмір завищеними.

У постанові Верховного Суду від 02.02.2024 року по справі 910/9714/22 зазначено:

"6.42 Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

6.43. Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

6.44. Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині."

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, у додатковій постанові Верховного Суду від 15.11.2022 у справі № 873/29/22 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова від 16.11.2022 у справі №916/2016/21 тощо).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору по даній справі, ступінь її складності, незначний обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає завищеним розмір таких витрат.

Так, позовна заява складена на 10-ти сторінках, обсяг доданих до позову матеріалів теж незначний, що не вимагало значних затрат часу, тому розмір 20000,00 грн на підготовку позовної заяви об`єктивно є завищеним.

Крім того, суд зазначає, що такі послуги, як: збір та аналіз доказів для підготовки позовної заяви про стягнення з відповдіача, грошових коштів (штрафу) за невиконання договору поставки; пошук та аналіз практики Верховного Суду, щодо застосування норм права з аналогічних (подібних) правовідносин для формування правової позиції - охоплюються поняттям підготовка позовної заяви.

Відносно такої послуги, як підготовка інших процесуальних документів (не по суті справи), суд зазначає, що вона не підлягає відшкодування, оскільки не стосується розгляду справи.

Така послуга, як завантаження процесуальних документів до системи «Електронний суд» не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права, оскільки такі дії не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно, не підлягають відшкодуванню.

Отже, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Отже, заявлений позивачемрозмір витрат на професійну правничу допомогу, на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у cправі №910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Приймаючи до уваги характер та обсяги виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає, що вимога ТОВ "ТЕРРА АГРО ГРУПП" про стягнення на його користь з відповідача витрат на професійну правничу допомогу по справі підлягає частковому задоволенню в розмірі 30 000,00 грн.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач має право звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись статтями 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Агро-Ера (вул. Садова, буд. 28, с. Корлюкове, Зіньківський район, Полтавська область, 38160; ідентифікаційний код 37796597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Агро Групп (вул. Проценка, буд. 23/4, м. Одеса, 65031; ідентифікаційний код 45032561) 515000 грн 00 коп. штрафу, 12360 грн 00 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору, 30000 грн 00 коп. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 16.01.2025.

Суддя Т. М. Безрук