Рішення

від 09.01.2025 по справі 921/564/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 січня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/564/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.

розглянув справу

за позовом Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (46001, місто Тернопіль, вулиця Руська, 56)

до відповідача Тернопільської міської ради (46001, місто Тернопіль, вулиця Листопадова, 5)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про визнання протиправним і скасування пункту 30 Додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023.

За участі від:

позивача ОСОБА_2

відповідача не з`явився

третьої особи ОСОБА_1 .

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Тернопільської міської ради про визнання протиправним і скасування пункту 30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ 295926 від 28.12.2004, виданим Тернопільською міською радою, він є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:12:014:0002, площею 0,2081 га, для житлової забудови та громадського призначення, за адресою: АДРЕСА_2 , для обслуговування гуртожитку № НОМЕР_1 .

Між Тернопільською міською радою та громадянином ОСОБА_1 у 2004 році укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови за адресою: АДРЕСА_3 , площею 160 кв.м. (кадастровий номер земельної ділянки на даний час 6110100000:12:014:0136, раніше - 6110100000:12:014:0026), строком до 27.11.2024.

Позивачем стверджено, що ОСОБА_1 користується частиною земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні університету площею 0,0110 га. Ним зазначено, що в площу об`єкта оренди 160 кв.м. входить 110 кв.м., що належать позивачу на праві постійного користування.

Жодних правовстановлюючих документів, які би підтверджували відчуження даної земельної ділянки в університету для передачі її у власність або користування ОСОБА_1 нема.

Погодження університету №1153 від 23.06.2004 щодо вилучення спірної земельної ділянки ним відкликано у листі №2/5-667 від 23.05.2024, надісланому відповідачу.

Згідно з витягом з протоколу № 4 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 02.03.2016, кадастрових планів, доданих до позовної заяви, земельна ділянка площею 0,0110 га за адресою: АДРЕСА_2 , що була передана в користування третій особі, не є вилученою із користування університету, і входить до складу земельної ділянки площею 0,0160 га, що належить позивачу на праві постійного користування.

Відповідно до інформації виконавчого комітету Тернопільської міської ради (вих. №17065-Ю/2024 від 02.07.2024), наданої на інформаційний запит університету №2/5-815 від 26.06.2024 Тернопільською міською радою рішення щодо вилучення із користування університету земельної ділянки або її частини за адресою: АДРЕСА_2 не приймалося.

З урахуванням п.3, п.4, п.7 розділу 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012 та п."з" ч.4 ст. 84 ЗК України, з 01.01.2013 земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності перебувають у державній власності.

Рішенням №8/34/81 від 15.12.2023 Тернопільської міської ради, а саме згідно з п.30 додатку 1 до цього рішення, ОСОБА_1 поновлено договір оренди землі після закінчення строку, на який його укладено на такий самий строк, але не більше 5 років і на таких самих умовах, передбачених попереднім договором з моменту їх закінчення.

Позивачем стверджено, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, приймаючи п.30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради №8/34/81 від 15.12.2023, яким вирішено передати у користування ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0110 га державної форми власності в складі земельної ділянки площею 0,0160 га.

Встановлені у справах №607/19016/19, №607/10423/17, №607/7287/18 обставини не стосуються спірних правовідносин, оскільки у них не оскаржувався п. 30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради №8/34/81 від 15.12.2023. Тому рішення у даних справах жодним чином не стосуються спірних правовідносин і не є преюдиційними для даної справи.

Позиція відповідача.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву повністю заперечено проти позову.

В обґрунтування цьому ним зазначено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2018 у справі №607/10423/17 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, зобов`язано Тернопільську міську раду укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Рішення обґрунтоване тим, що укладенню зазначеного договору передувало погодження №1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом імені Івана Пулюя, згідно з яким університет погодився на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 . Постановою Верховного Суду від 28.03.2019 вказане рішення залишено без змін.

Зміст ст. 764 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, має переважне право на укладення договору найму на новий строк після закінчення строку договору.

З урахуванням вказаних норм, пункт 30 додатку 1 до рішення 34 сесії Тернопільської міської ради №3/34/81 від 15.12.2023 прийнято відповідно до норм закону.

Ним звернено увагу на те, що Тернопільським національним технічним університетом імені Івана Пулюя подавався позов аналогічного змісту про визнання недійсною додаткової угоди від 08.01.2019, укладеної між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 у справі №607/19016/19, рішенням від 03.12.2019 у якій відмовлено в задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 09.10.2020 вказане рішення залишено без змін.

Тернопільською міською радою додатково зазначено, що позивач не є стороною договору оренди та не оскаржив основний договір оренди землі, хоча про існування такого йому було відомо.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Третя особа у поясненнях просила суд відмовити у задоволенні позову.

Щодо цього ОСОБА_1 зазначено, що при укладенні основного договору оренди позивач надав згоду на вилучення частини земельної ділянки з його постійного користування.

Рішеннями Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2018 у справі №607/10423/17 та від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 (залишеними без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій) встановлено відсутність порушення прав та інтересів Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя землекористуванням Мазепи О.О.

Тому, після надання згоди на вилучення частини земельної ділянки та укладення Тернопільською міською радою з ОСОБА_1 договору оренди землі право постійного користування позивача припинилось. Спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_1 відповідно до договору оренди, у т.ч. пролонгованого за рішенням суду.

У зв`язку з цим, оскаржуване рішення Тернопільської міської ради не порушує прав та інтересів позивача, а позов є необґрунтованим та безпідставним.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/564/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.10.2024.

27.09.2024 судом залучено до участі у справі № 921/564/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 28.10.2024 підготовче засідання у даній справі відкладено на 21.11.2024.

20.11.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення підготовчого засідання 21.11.2024, ухвалою суду від 20.11.2024 підготовче засідання у справі № 921/564/24 призначено на 09.12.2024.

Надалі, ухвалою суду від 09.12.2024 закрито підготовче провадження по справі №921/564/24 та призначено її до розгляду по суті на 09.01.2025.

Позивачем в судовому засіданні 09.01.2025 підтримано позовні вимоги.

Третьою особою в судовому засіданні 09.01.2025 заперечено проти позову.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 09.01.2025 не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Суд, у судовому засіданні 09.01.2025, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ 295926, виданого Тернопільською міською радою 28.12.2004, на підставі рішення Тернопільської міської ради № 4/4123 від 26.09.2002 Тернопільському державному технічному університету імені Івана Пулюя надано в постійне користування 0,2081 га землі за адресою: АДРЕСА_2 для житлової забудови та громадського призначення; для обслуговування гуртожитку № 2.

Згідно рішення Тернопільської міської ради № 5/30/44 від 27.11.2009 «Про вилучення та надання в оренду земельних ділянок» вирішено надати ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_2 ) в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку площею 160,0 кв. для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 .

За змістом акту відновлення в натурі (на місцевості) зовнішніх меж земельної ділянки та акту прийому-передачі межових знаків на зберігання, з метою виконання рішення міської ради від 27.11.2009 № 5/30/44 виконані роботи по відновленню в натурі зовнішніх меж земельної ділянки «Для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_1 » ОСОБА_3 , інженер-геодезист-представник КП «Земельно-кадастрове бюро» прийняв межові знаки земельної ділянки загальною площею 0,0160 га за адресою АДРЕСА_3 в кількості 14 шт. на зберігання.

28.12.2010 між Тернопільською міської радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди землі (надалі - договір), згідно з п.1 якого орендодавець на підставі п. 11 рішення Тернопільської міської ради від 27.11.2009 за № 5/30/44 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_3 . В оренду передається земельна ділянка загальною площею 160,0 кв.м., в тому числі 160,0 кв.м. - одно- та двоповерховою житловою забудовою.

Згідно з п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 31.05.2010 - 15633,16 грн, станом на 01.06.2010 - 83111,24 грн.

Пунктом 8 договору передбачено, що він укладений терміном на п`ять років - з 27.11.2009 до 27.11.2014. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У відповідності до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 0,09 відсотка нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, в розмірі 1,17 грн щомісячно до 31.05.2010, а з 01.06.2010 в розмірі 3,12 щомісячно, з врахуванням коефіцієнта, встановленого відповідним рішенням міської ради.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного /податкового/ місяця на рахунок місцевого бюджету №33214815700002 в Управлінні Державного казначейства в Тернопільській області, МФО 838012, код ЗКПО 23588119, по коду бюджетної класифікації України 13050501 «Орендна плата за землю фізичних осіб».

Актом прийому-передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 від 09.02.2011 підтверджено факт передачі в оренду орендодавцем (Тернопільською міською радою) орендарю ( ОСОБА_1 ) земельної ділянки площею 160,00 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , яка передається в оренду з 27.11.2009 до 27.11.2014, для обслуговування житлового будинку.

Як слідує з витягу з протоколу № 4 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 02.03.2016 встановлено, що частина земельної ділянки приблизно площею 110 м.кв., яка була передана ОСОБА_1 в оренду для влаштування заїзду за рішенням сесії міської ради, перебуває у постійному користуванні Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17 задоволено позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТНТУ ім. І.Пулюя про визнання договору оренди землі продовженим та зобов`язання укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Визнано поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_3 , та який пройшов державну реєстрацію у Тернопільській регіональній філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2011 за №611010004000196, зобов`язано Тернопільську міську раду укласти з ОСОБА_1 додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі. Вказане рішення суду набрало законної сили.

08.01.2019 між Тернопільською міської радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в книзі записів засвідчення факту реєстрації 09.02.2011 за № 4240, згідно якої сторони за взаємною згодою домовились про наступне: на підставі рішення міської ради від 12.07.2013 № 6/35/14, судового рішення від 21.05.2018 справа № 607/10423/17 та наказу Міністерства фінансів України від 23.08.2012 № 938 із змінами та доповненнями внести наступні зміни в пункти договору: пункт 5 викласти в наступній редакції: « 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 11.01.2014 - 50365,84 грн, станом на 01.01.2015 - 62906,94 грн, станом на 01.01.2016 - 90154,85 грн, станом на 11.01.2017 - 95544,00 грн.». Пункт 8 викласти в наступній редакції: « 8. Договір укладено терміном на п`ять років з 27.11.2014 до 27.11.2019. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію». Пункт 9 викласти в наступній редакції: « 9. Орендна плата з 01.01.2014 до 31.03.2014 вноситься орендарем у грошовій формі з коефіцієнтом 0,09% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 3,78 грн щомісячно, з 01.04.2014 до 31.12.2014 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 125,92 грн щомісячно з 01.01.2015 до 31.12.2015 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 157,27 грн щомісячно, з 01.01.2016 до 31.12.2016 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки за рік з розмірі 225,39 грн щомісячно, а з 01.01.2017 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 0,09% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 7,17 грн щомісячно з врахуванням коефіцієнтів, встановлених відповідними нормативно-правовими актами». Пункт 11 викласти в наступній редакції: « 11. Орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного /податкового/ місяця на рахунок місцевого бюджету №33213815019002, банк отримувача КУ (ЕАП), отримувач управління казначейства у м. Тернополі (м. Тернопіль) 18010900, код банку 899998, код отримувача 37977726, по коду бюджетної класифікації доходів 18010900 «Орендна плата з фізичних осіб».

Відповідно до інформації виконавчого комітету Тернопільської міської ради, вих. №10867/05-10 від 02.08.2019, наданої на інформаційний запит ТНТУ ім. І.Пулюя №2/5-1881 від 23.07.2019 Тернопільською міською радою рішення щодо вилучення із користування університету земельної ділянки або її частини за адресою: м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 14 не приймалося.

Вказані обставини встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 за позовом Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до Тернопільської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 відмовлено Тернопільському національному технічному університету імені Івана Пулюя у задоволенні позову.

Вказане рішення залишено без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 24.03.2020 та Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №607/19016/19.

Підставою цьому були висновки судів про те, що позовні вимоги не є обґрунтованими, оскільки оспорювана додаткова угода від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010 є укладеною між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17, що набрало законної сили, відповідає вимогам закону, тому нема правових підстав для визнання її недійсною в судовому порядку.

Оспорюваною додатковою угодою не порушено права Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя як власника земельної ділянки, оскільки цим посиланням надано обґрунтовану оцінку під час розгляду справи № 607/10423/17. На час вирішення спору у справі № 607/19016/19 письмова згода Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (ТНТУ ім. І.Пулюя) на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м., яка була надана у 2004 році, є чинною, як і договір оренди, укладений між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 .

У провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області також перебувала справа № 607/10423/17 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Тернопільської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТНТУ ім. І.Пулюя, у якому позивач просив:

1) визнати поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160.0 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_3 та який пройшов державну реєстрацію у Тернопільській регіональній філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2011 за №611010004000196;

2) зобов`язати Тернопільську міську раду укласти додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі.

21.05.2018 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення у справі № 607/10423/17, яким: позов задоволено; визнано поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_3 , та який пройшов державну реєстрацію у Тернопільській регіональній філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2011 за №611010004000196; зобов`язано Тернопільську міську раду укласти з ОСОБА_1 додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі.

Вказане рішення залишено без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 09.10.2018 та Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №607/10423/17.

Судовими рішеннями у справі №607/10423/17 встановлено:

- 02.11.2004 між Тернопільською міською радою (як орендодавцем) та ОСОБА_1 (як орендарем) укладено договір оренди землі, зареєстрований у Тернопільській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 29.12.2004;

- відповідно до п. 1 цього договору орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 09.09.2004 № 4/12/48 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться по АДРЕСА_3 ;

- згідно з договором в оренду передається земельна ділянка площею 160 кв.м. - присадибна ділянка (п.2); договір укладено терміном на 5 років з 09.09.2004 до 09.09.2009 (п.8).

- укладенню зазначеного договору передувало погодження № 1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом (на даний час Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя), згідно з яким університет погодився на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 ;

- сторонами у справі №607/10423/17 визнано, що саме цю земельну ділянку, як частину земельної ділянки площею 160 кв. м., надано позивачу в оренду на підставі вищевказаного договору;

- 27.11.2009 Тернопільською міською радою прийнято рішення № 5/30/44, згідно з п.11 якого вирішено: «Надати гр. ОСОБА_1 в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 160 кв.м. для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 ».

- на підставі зазначеного рішення 28.12.2010 між Тернопільською міською радою (як орендодавцем) та ОСОБА_1 (як орендарем) укладено договір оренди землі, зареєстрований у Тернопільській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 10.05.2011;

- відповідно до п.1 цього договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться по АДРЕСА_3 ;

- згідно з договором в оренду передається земельна ділянка площею 160 кв. м., у т.ч. 160 кв.м. одно та двоповерховою житловою забудовою (п.2); договір укладено терміном на 5 років з 27.11.2009 до 27.11.2014 (п.8);

- 21.05.2015 ОСОБА_1 звернувся до міського голови з заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0160 га для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 16.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до міського голови з заявою, в якій зазначив, що з 2015 року не може продовжити договір оренди, оскільки в рішення Тернопільської міської ради від 09.09.2004 № 4/12/48 не було внесено пункт про вилучення земельної ділянки з користування Тернопільського державного технічного університету, у зв`язку з чим просив виправити допущену помилку;

- 14.04.2016 позивачу надано відповідь на вказану заяву, якою повідомлено, що строк договору оренди закінчився 27.11.2014, а також, з урахуванням неодноразових звернень Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, запропоновано вирішувати питання припинення права користування та надання вказаної земельної ділянки в судовому порядку;

- 05.07.2016 ОСОБА_1 надано відповідь на звернення від 24.06.2016 стосовно поновлення договору оренди землі, в якій роз`яснено про встановлений договором оренди строк для його поновлення та відсутність правових підстав для задоволення звернення позивача. Крім того, повідомлено, що рішенням Тернопільської міської ради від 30.06.2015 № 6/60/117 йому надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,0160 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_3 та зобов`язано в 6-місячний строк подати документи на затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- з копії інформаційного запиту Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя № 2/5-2681 від 25.09.2017 вбачається, що відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 295926, виданого Тернопільською міською радою 28.12.2004 на підставі рішення № 4/4/123 від 26.09.2002, університету на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0,2081 га за адресою: АДРЕСА_2 для житлової забудови, частиною якої площею 0,0110 га користується ОСОБА_1 , хоча рішення про її вилучення з користування університету міською радою не приймалось, та, як стало відомо, строк договору оренди, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 , закінчився, у зв`язку з чим Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя просив повідомити, чи повернуто орендарем земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Судові рішення у справі №607/10423/17 мотивовані тим, що ОСОБА_1 продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди та протягом одного місяця після закінчення строку дії цього договору Тернопільською міською радою не направлено йому листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. З вказаних підстав спірний договір оренди вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, і Тернопільська міська рада зобов`язана укласти з позивачем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, що узгоджується з вимогами ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі».

За висновком суду відсутність рішення Тернопільської міської ради про вилучення з постійного користування університету частини земельної ділянки на користь ОСОБА_1 не впливає на вирішення спору та законність володіння ділянкою позивачем.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29.01.2019 у справі №607/7287/18 відмовлено у задоволенні позову Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні частиною земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним рішенням Тернопільського місьрайсуду в справі №607/10423/17 від 21.05.2018 відповідачу ОСОБА_1 поновлено договір оренди спірної частини земельної ділянки, який укладено відповідачем та Тернопільською міською радою. Позивачем не доведено що відповідач самовільно використовує землю.

Серед доводів апеляційної скарги у справі №607/7287/18 ТНТУ ім. Ів.Пулюя на рішення від 29.01.2019 були твердження університету про відсутність рішення органу місцевого самоврядування про вилучення із складу земель університету 0,0110 га, у зв`язку з чим ОСОБА_1 незаконно користується земельною ділянкою площею 0,0110 га за адресою АДРЕСА_2 , яка є складовою загальної земельної ділянки, яка охоплюється Державним актом на право постійного користування.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04.06.2019 залишено без змін рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.01.2019 у справі №607/7287/18. В обґрунтування цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту самовільного використання відповідачем земельною ділянкою, оскільки право користування спірною земельною ділянкою є зареєстрованим та підтверджено судовими рішеннями. Доводи Тернопільського національного технічного університету щодо того, що Тернопільська міська рада не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а позивач не надавав згоди на її вилучення, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки вони спростовані постановою Верховного Суду у справі № 607/10423/17 та дозволом на вилучення земельної ділянки Тернопільського державного технічного університету.

За результатом розгляду заяви Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 19.11.2021 (реєстраційний номер ЗВ-9717352402021), 21.11.2021 державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства в Очаківському районі винесено рішення №РВ-4800999862021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, у зв`язку з встановленим перетином ділянок з ділянкою 6110100000:12:014:0136, площа співпадання на 5,2258%.

04.12.2023 позивач надіслав на адресу Тернопільської міської ради лист №2/5-1691 від 01.12.2023, у якому наголошено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 (в тому числі земельна ділянка площею 0,0110 га) відповідно до ст.84 3К України, п.4 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності № 5245-V1 від 06.09.2012 належить до державної форми власності та висловлено прохання в подальшому не поновлювати строк дії договору оренди землі, яким громадянину ОСОБА_1 передано в користування частину земельної ділянки площею 160 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 . Також позивач просив надати інформацію про те, коли відбудеться сесія Тернопільської міської ради щодо питань поновлення договорів оренди землі, термін яких закінчується в 2024 році.

ТНТУ ім. Ів.Пулюя зазначено, що ним не отримано відповіді на даний лист. Про отримання такого звернення свідчить зміст листа відповідача №2735-Ю/2024 від 08.02.2024, у якому відповідач повідомляє про отримання листа і направлення на нього відповіді №26958-Ю/2023 від 11.12.2023.

У відповіді на інформаційні запити від 14.02.2022 та від 26.06.2024 за №2/5-815 щодо вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , відповідачем надано позивачу листи-відповіді №5570-Ю від 23.02.2022 та №17065-Ю/2024 від 02.07.2024. У них зазначено, що надана в оренду гр. ОСОБА_1 земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 віднесена до земель комунальної форми власності та про відсутність даних про прийняття рішення міською радою про вилучення з користування позивача земельної ділянки площею 0,0110 га за адресою АДРЕСА_2 .

15.12.2023 Тернопільською міською радою прийнято рішення №8/34/81, яким вирішено поновити договори оренди землі, після закінчення строку, на який його укладено, на такий самий строк, але не більше 5 років і на таких самих умовах, передбачених попереднім договором з моменту їх закінчення, згідно з додатками 1, 2, 3.

У додатку №1 до рішення №8/34/81 від 15.12.2023 Тернопільської міської ради під порядковим №30 зазначено про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,016 га з кадастровим номером 6110100000:12:014:0136 по АДРЕСА_3 з ОСОБА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), строк дії якого закінчується 27.11.2024.

В матеріалах господарської справи №921/564/24 міститься копія адресованого міському голові м. Тернополя погодження №1153 від 23.06.2004, за підписом ректора Тернопільського державного технічного університету, на вилучення земельної ділянки площею 110 м (сто десять квадратних метрів) за адресою АДРЕСА_4 .

Вказаний документ був предметом судового дослідження в межах справи №607/10423/17.

У адресованому Тернопільській міській раді листі №2/5-667 від 23.05.2024 Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя відкликав лист погодження №1153 від 23.06.2004 у зв`язку з його нереалізацією.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Як вже зазначалось, предметом позову у даній справі є вимога про визнання протиправним і скасування пункту 30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються положення частин 1, 2 статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144 Конституції України).

У ч.3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з приписами ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ 295926 від 28.12.2004 Тернопільському державному технічному університету імені Івана Пулюя надано в постійне користування 0,2081 га землі за адресою: АДРЕСА_2 для житлової забудови та громадського призначення; для обслуговування гуртожитку № 2.

За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з цим частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із частиною десятою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

За змістом частини 1 та частини 2 статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших проблем за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Судом з`ясовано, що у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувала справа № 607/10423/17 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Тернопільської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТНТУ ім. І.Пулюя про визнання договору оренди землі продовженим та зобов`язання укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17 (залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій) задоволено позов, визнано поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_3 та зобов`язано Тернопільську міську раду укласти з ОСОБА_1 додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі.

При цьому, судами у справі № 607/10423/17 встановлено факт укладення 02.11.2004 між Тернопільською міською радою (як орендодавцем) та ОСОБА_1 (як орендарем) договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_3 , площею 160 кв.м., укладенню якого передувало погодження № 1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом (на даний час Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя), згідно з яким університет погодився на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 .

Сторонами у справі №607/10423/17 визнано, що саме цю земельну ділянку, як частину земельної ділянки площею 160 кв. м., надано позивачу в оренду на підставі вищевказаного договору.

На підставі встановлених обставин, судом у справі №607/10423/17 зроблено висновок про те, що укладенню договору оренди передувало погодження №1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом імені Івана Пулюя, згідно з яким університет погодився на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 .

Також в провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувала справа за позовом Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до Тернопільської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 (залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій) відмовлено Тернопільському національному технічному університету імені Івана Пулюя у задоволенні позову.

Судом у справі №607/19016/19, посилаючись на встановлені обставини у справі №607/10423/17, зроблено висновок про те, що додаткова угода від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010 відповідає вимогам закону, оскільки укладена між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17. Цією додатковою угодою не порушено права Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя як власника земельної ділянки, оскільки цим посиланням надано обґрунтовану оцінку під час розгляду справи № 607/10423/17. На час вирішення спору у справі № 607/19016/19 письмова згода Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (ТНТУ ім. І.Пулюя) на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м., яка була надана у 2004 році, є чинною, як і договір оренди, укладений між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 виснувала, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Судом у справі №607/19016/19, за участю того ж позивача (університету) та того ж відповідача (міської ради), що і у справі №921/564/24 встановлено факт надання згоди університетом на вилучення з його постійного користування частини земельної ділянки, а саме площею 110 кв.м. по АДРЕСА_2 .

Отже, рішення Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023, у частині п.30 додатку 1 до нього, не порушує прав позивача як постійного землекористувача, оскільки на підставі ст. ст. 141, 149 ЗК України у позивача припинилось право постійного користування земельною ділянкою площею 110 кв.м. по АДРЕСА_2 .

Факт вилучення цієї земельної ділянки з його постійного користування встановлений у судових рішеннях № 607/19016/19, № 607/10423/17 і не потребує повторного доказування у справі №921/564/24, з урахуванням приписів ч.4 ст.75 ГПК України.

Тому, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до відповідача Тернопільської міської ради про визнання протиправним і скасування пункту 30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023.

Посилання позивача про віднесення належної йому на праві постійного користування земельної ділянки до земель державної форми власності, рішення державного кадастрового реєстратора №РВ-4800999862021 від 21.11.2021 Управління Держземагенства в Очаківському районі, протокол №4 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 02.03.2016 (якому надавалась оцінка у справі №607/19016/19), твердження про відсутність прийнятих Тернопільської міською радою рішень про вилучення з користування університету спірної земельної ділянки не впливають на вищевказані висновки суду про відмову у позові. Оскільки перелічені обставини існували на момент постановлення перелічених судових рішень та приймались з їх урахуванням.

Слід також зазначити, що на момент прийняття оскаржуваного у господарській справі рішення Тернопільської міської ради, вона була власником і розпорядником земельної ділянки, орендованої ОСОБА_1 . Вказане не спростовано позивачем та підтверджується його численними зверненнями до ради, як до власника землі.

Щодо адресованого Тернопільській міській раді листа №2/5-667 від 23.05.2024 Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя про відкликання листа погодження №1153 від 23.06.2004 у зв`язку з його нереалізацією, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно застосовує доктрину заборони суперечливої поведінки, яка ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основу якої покладено принцип добросовісності, складовою якого є, зокрема, заборона суперечливої поведінки та заборона зловживання процесуальними правами. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду від її недобросовісних дій.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв`язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також застосовував принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Суд додатково зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Так, згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, пункт 61).

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви NoNo 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) також констатовано: "... право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

У зв`язку з чим, не допустима переоцінка господарським судом обставин раніше встановлених рішенням суду загальної юрисдикції, які набрали законної сили.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 16 січня 2025 року.

Суддя І.П. Шумський