Рішення

від 14.01.2025 по справі 922/3903/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3903/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківпарксервіс" (61003, м. Харків, пров. Соборний, буд. 1) до Фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 689049,01 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Комунального підприємства "Харківпарксервіс" до фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича про стягнення 689049,01 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 276238,66 грн., 3% річних у розмірі 34954,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 141326,51 грн., пеня у розмірі 236529,60 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 в частині повної та своєчасної сплати платежів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що ціна позову у справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, а також враховуючи необхідність недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, розгляд справи вирішено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи. Разом з тим, судом встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.

При цьому суд зазначає, що копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 11.11.2024, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, було вручено відповідачу, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено судом до матеріалів справи.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 по справі №922/3903/24 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

19.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №29113), в якій просить суд для забезпечення права на ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та для можливоcті реалізації прав та обов`язків, внести дані рнокпп до додаткових відомостей учасника справи до доступу до електронної справи №922/3903/24, перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді.

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

За змістом частини 6 статті 6 ГПК України адвокати реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку.

З метою реалізації принципів рівності та змагальності сторін, а також надання можливості представнику відповідача ознайомитися з матеріалами справи через особистий кабінет в системі "Електронний суд", судом надано доступ до матеріалів справи повноважному представнику відповідача в ЄСІТС.

05.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №30659), в якому просить суд вважати поважними причини пропуску відповідачем строку на подачу відзиву на позовну заяву, поновити строк та долучити відзив до матеріалів справи. Разом з тим, просить суд задовольнити заяву відповідача щодо застосування судом строків позовної давності та відмовити КП "Харківпарксервіс" у позові на підставі частини 4 статті 267 ЦК України, враховуючи сплив позовної давності для подачі позову.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог зазначає, що позивачем не було додано до позовної заяви як доказ наданих послуг акт за серпень 2021 р., що виключає можливість пред`являти вимоги про стягнення грошової суми з відповідача на користь позивача за серпень 2021 р., а також не було надано відповідних рахунків-фактур на виконання пункту 3.2. договору, для підтвердження факту щомісячного виставлення рахунків відповідача для проведення оплати по договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 року, що свідчить про відсутність в діях відповідача умислу. Вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, заява про поновлення строку на подачу позову до суду не подавалась, причини пропущення строків в самому позові, не наведені. Крім того, відповідачем поставлено під сумнів правильність нарахування позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат з контррозрахунком позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2, 3 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяви по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини 1, 8 статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять календарних днів з дня отримання вказаної ухвали для подання відзиву на позов, що відповідає вимогам частини 8 статті 165 ГПК України.

Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до статті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Як зазначено судом вище, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 було надіслано на належну адресу відповідача та вручено відповідачу, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з датою отримання 17.11.2024.

Положеннями частини 1, 4 статті 116 ГПК України передбачено, що перебіг процесуальних строків починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, встановлений судом процесуальний строк для реалізації відповідачем права на подання відзиву на позовну заяву з дня отримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 до 02.12.2024 включно. Натомість відзив на позовну заяву було подано до суду 05.12.2024, що свідчить про пропуск відповідачем встановленого процесуального строку для подання до суду вказаної заяви по суті справи.

Водночас відповідно до частини 1, 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву зазначено, що представником було направлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та отримання копій документів 19.11.2024 р., так як відповідач не отримував позовну заяву з додатками. Враховуючи відсутність у відповідача до моменту ознайомлення з матеріалами справи копії позовної заяви та додатків до неї, відповідач не міг вчасно надати обґрунтовану правову позицію стосовно викладених в позові вимог. Зазначає, що 21.11.2024 р. через систему "Електронний суд" представник отримав доступ до матеріалів справи, а тому п`ятнадцятиденний строк, встановлений судом відповідачу для подачі відзиву спливає 06.12.2024 р.

Відтак, зазначає, що відзив на позовну заяву відповідачем подається в межах строку, встановленого судом в ухвалі від 11.11.2024 р. з моменту ознайомлення з матеріалами справи.

Із матеріалів справи убачається, що копію позовної заяви разом із доданими до неї документами було скеровано позивачем на належну адресу відповідача, про що свідчить доданий до позовної заяви опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та поштова накладна (а.с. 22, 24).

Водночас статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституцією України визначено основні засади судочинства і до них, зокрема, належать законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України).

Отже, відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 4 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначає, що суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції.

Крім того, ЄСПЛ зауважував, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду (див. рішення ЄСПЛ у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "Зубац проти Хорватії" №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та "Волчлі проти Франції", №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Дослідивши матеріали справи, наведені відповідачем обґрунтування щодо незначного пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, з метою реалізації принципів змагальності та рівності учасників справи перед законом та судом, а також повного та всебічного з`ясування усіх фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що клопотання слід задовольнити, пропущений процесуальний строк поновити, а відзив на позовну заяву долучити до матеріалів справи.

11.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №31108), в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та просить суд позов задовольнити.

В обґрунтування заперечень позивачем зазначено, що вимоги про стягнення заборгованості за серпень 2021 р. позивачем не пред`являються. Останнім місяцем, за заборгованість з оплати за який пред`являються вимоги, є липень 2021 року. Звертає увагу, що у п. 3.1 договору було визначено щомісячну оплату до 7 числа кожного поточного місяця. В актах, що додавались до позовної заяви, вказані суми, що підлягали оплаті, та рахунки позивача, договір №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 та акти, що додавались до позовної заяви, підписані відповідачем, а тому відповідач був обізнаний з сумами оплати та рахунками, на які необхідно було внести оплату.

Відповідач не враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) було доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Також, відповідач не враховує, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 у такій редакції: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Набрання чинності даним законом відбулося 17.03.2022 (опубліковано в офіційному виданні "Голос України" від 17.03.2022, №58). Крім того, звертає увагу, що за спірним договором відбувалась часткова сплата боржником основного боргу (16.02.2021, 17.05.2021, 02.08.2021, 02.11.2021, 17.02.2022), а тому дії відповідача свідчать про визнання ним боргу. Відповідачем не наводиться жодних доказів того, що відповідач сплачував суми заборгованості за певними актами, а не частину загальної заборгованості, а тому оплати заборгованості, здійснені відповідачем, підлягають врахуванню на погашення загальної суми заборгованості за договором №28.12.20-1/1 від 28.12.2020.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.12.2020 між Комунальним підприємством "Харківпарксервіс" (далі - позивач, сторона 1) та фізичною особою-підприємцем Скибою Романом Олександровичем (далі - відповідач, сторона 2) було укладено договір №28.12.20-1/1 (далі - договір).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що за договором сторона 1 надає право стороні 2 здійснювати організацію розміщення транспортних засобів на майданчиках для платного паркування відповідно до вимог діючого законодавства, залишаючи за собою права та обов`язки щодо утримання та обладнання майданчиків для платного паркування.

Відповідно до умов пункту 2.2. договору сторона 2 компенсує стороні 1 грошові кошти, що визначаються на підставі відповідної Методики розрахунку, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 3.1. договору сторона 1 зобов`язана здійснювати нагляд та контроль за належним виконанням стороною 2 обов`язків, що витікають з цього договору; щомісячно, в останній день місяця, підписувати із стороною 2 відповідний Акт із зазначенням суми грошових коштів, визначеної на підставі Методики розрахунку, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 3.2. договору погоджено, що сторона 2 зобов`язана, зокрема, належно виконувати обов`язки, що витікають з цього договору по здійсненню організації розміщення транспортних засобів на майданчиках для платного паркування згідно вимог діючого законодавства, вказаних стандартів та правил здійснення подібного виду діяльності; щомісячно, в останній день місяця, підписувати із стороною 1 відповідний Акт із зазначенням суми грошових коштів, визначеної на підставі Методики розрахунку, що є невід`ємною частиною договору; до 7-го числа кожного поточного місяця перераховувати на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти у сумі, зазначеній в рахунку-фактурі.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що сторона 2 щомісяця не пізніше 7-го числа кожного поточного місяця, відповідно до умов договору, перераховує на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти у сумі, розраховані відповідно до Методики розрахунку, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до Методики розрахунку за лютий 2021 року до договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони погодили, що вартість витрат складає 123469,09 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 20578,18 грн., що складається з наступних витрат: збір за місця для паркування транспортних засобів, визначених у додатку, який є невід`ємною частиною договору та витрати сторони 1, які розподіляються між всіма спеціальними земельними ділянками, відведеними для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Харкова в залежності від кількості місць для паркування транспортних засобів.

Відповідно до Методики розрахунку за березень 2021 року до договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони погодили, що вартість витрат складає 137763,76 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 22960,63 грн., що складається з наступних витрат: збір за місця для паркування транспортних засобів, визначених у додатку, який є невід`ємною частиною договору та витрати сторони 1, які розподіляються між всіма спеціальними земельними ділянками, відведеними для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Харкова в залежності від кількості місць для паркування транспортних засобів.

Відповідно до Методики розрахунку за квітень 2021 року до договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони погодили, що вартість витрат складає 132844,13 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 22140,69 грн., що складається з наступних витрат: збір за місця для паркування транспортних засобів, визначених у додатку, який є невід`ємною частиною договору та витрати сторони 1, які розподіляються між всіма спеціальними земельними ділянками, відведеними для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Харкова в залежності від кількості місць для паркування транспортних засобів.

Відповідно до Методики розрахунку за травень 2021 року до договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони погодили, що вартість витрат складає 137897,68 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 22982,95 грн., що складається з наступних витрат: збір за місця для паркування транспортних засобів, визначених у додатку, який є невід`ємною частиною договору та витрати сторони 1, які розподіляються між всіма спеціальними земельними ділянками, відведеними для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Харкова в залежності від кількості місць для паркування транспортних засобів.

Відповідно до Методики розрахунку за червень 2021 року до договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони погодили, що вартість витрат складає 135275,28 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 22545,88 грн., що складається з наступних витрат: збір за місця для паркування транспортних засобів, визначених у додатку, який є невід`ємною частиною договору та витрати сторони 1, які розподіляються між всіма спеціальними земельними ділянками, відведеними для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Харкова в залежності від кількості місць для паркування транспортних засобів.

Відповідно до Методики розрахунку за липень 2021 року до договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони погодили, що вартість витрат складає 136492,08 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 22748,68 грн., що складається з наступних витрат: збір за місця для паркування транспортних засобів, визначених у додатку, який є невід`ємною частиною договору та витрати сторони 1, які розподіляються між всіма спеціальними земельними ділянками, відведеними для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Харкова в залежності від кількості місць для паркування транспортних засобів.

Згідно Акту №462 від 28.02.2021 на вимоги пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони склали акт про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020 на суму 123469,09 грн. з ПДВ.

Згідно Акту №708 від 31.03.2021 на вимоги пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони склали акт про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020 на суму 137763,76 грн. з ПДВ.

Згідно Акту №945 від 30.04.2021 на вимоги пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони склали акт про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020 на суму 132844,13 грн. з ПДВ.

Згідно Акту №1195 від 31.05.2021 на вимоги пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони склали акт про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020 на суму 137897,68 грн. з ПДВ.

Згідно Акту №1442 від 30.06.2021 на вимоги пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони склали акт про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020 на суму 135275,28 грн. з ПДВ.

Згідно Акту №1693 від 31.07.2021 на вимоги пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони склали акт про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020 на суму 136492,08 грн. з ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 з обладнання та утримання майданчика для паркування, які відповідачем прийнято згідно актів. Разом з тим, позивач вказує про порушення відповідачем умов договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 в частині повної та своєчасної сплати платежів, що мало наслідком виникнення заборгованості.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем оформлено та скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв`язку низку претензій №1, №2, в яких з викладенням правових та фактичних підстав звернення звернуто увагу відповідача на систематичне порушення умов договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 в частині повного та своєчасного здійснення оплати та виникнення заборгованості у розмірі 1070358,94 грн., які залишилися відповідачем без відповіді.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець), зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до приписів частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З наведених норм права слідує, що договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець та замовник наділені правами та обов`язками. На виконавця покладено обов`язок надавати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник, у свою чергу, зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.

Таким чином, укладаючи та підписуючи договір №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3.2. договору погоджено, що сторона 2 зобов`язана, зокрема, належно виконувати обов`язки, що витікають з цього договору по здійсненню організації розміщення транспортних засобів на майданчиках для платного паркування згідно вимог діючого законодавства, вказаних стандартів та правил здійснення подібного виду діяльності; щомісячно, в останній день місяця, підписувати із стороною 1 відповідний Акт із зазначенням суми грошових коштів, визначеної на підставі Методики розрахунку, що є невід`ємною частиною договору; до 7-го числа кожного поточного місяця перераховувати на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти у сумі, зазначеній в рахунку-фактурі.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами на виконання умов пункту 3.1. договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 оформлено акти про компенсацію витрат згідно пункту 2.2. договору №28.1220-1/1 від 28.12.2020, а саме: №462 від 28.02.2021 на суму 123469,09 грн. з ПДВ.; №708 від 31.03.2021 на суму 137763,76 грн. з ПДВ.; №945 від 30.04.2021 на суму 132844,13 грн. з ПДВ; №1195 від 31.05.2021 на суму 137897,68 грн. з ПДВ.; №1442 від 30.06.2021 на суму 135275,28 грн. з ПДВ; №1693 від 31.07.2021 на суму 136492,08 грн. з ПДВ, які підписано сторонами без будь-яких зауважень або заперечень.

При цьому із матеріалів справи також убачається, що вказані акти та методики розрахунку, які підписано сторонами, договір №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 та додатки до договору, які також підписано сторонами, чітко містять усі необхідні реквізити позивача для здійснення відповідачем компенсацій витрат згідно пункту 2.2. договору, що свідчить про обізнаність відповідача з сумами оплати та рахунками для здійснення плати, а тому заперечення відповідача щодо відсутності підстав для здійснення з позивачем розрахунків відхиляється судом як безпідставне.

Водночас суд звертає увагу відповідача, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару (послуг) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

Крім того, суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Матеріали справи свідчать та відповідачем не заперечується, що за договором №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 відповідачем здійснювалась лише часткова сплата заборгованості, про що свідчить оборотно-сальдова відомість КП "Харківпарксервіс" за рахунком 361 за січень 2021 - грудень 2022.

З огляду на наведене, часткова сплата відповідачем заборгованості свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій та визнання наявної перед позивачем заборгованості, а також необхідності її сплати з огляду на погоджені між сторонами умови договору та вимоги законодавства.

Натомість заперечення відповідача про те, що позивачем не було додано до позовної заяви як доказ наданих послуг акт за серпень 2021 р., що виключає можливість пред`являти вимоги щодо стягнення грошової суми з відповідача на користь позивача за серпень 2021 р. не спираються на фактичні обставини справи та предмет доказування, оскільки матеріали справи свідчать, що позовна вимога про стягнення заборгованості за серпень 2021 р. позивачем не заявляється.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

В силу наведених вище приписів законодавства у відповідача перед позивачем виник обов`язок з компенсації витрат згідно пункту 2.2. договору, а у позивача - правомірні сподівання на здійснення відповідачем такої оплати. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення повного розрахунку з позивачем, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості у розмірі 276238,66 грн., є обґрунтованою, правомірною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 34954,24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 141326,51 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, суд зазначає, що при здійсненні розрахунків допущено низку темпоральних та арифметичних неточностей в періоді та розмірі нарахувань.

Слід враховувати, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17).

Отже, період прострочення виконання зобов`язання починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано, а тому враховуючи умови пункту 3.2. договору, останнім днем оплати є 7-ме число. Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання починається з наступного дня, а не з 7-го, як зазначено позивачем у розрахунках.

Також слід брати до уваги частину 5 статті 254 ЦК України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

З урахуванням наведених положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, суд зазначає, що правомірним та обґрунтованим до стягнення є 3% річних у розмірі 34458,18 грн. та інфляційні втрати у розмірі 141010,50 грн. В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 236529,60 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами пункту 5.2. договору погоджено, що у разі порушення строків оплати, передбачених п. 3.1. договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунку пені з урахуванням положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, суд зазначає, що правомірним та обґрунтованим до стягнення є пеня у розмірі 233386,57 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Щодо клопотання відповідача, що викладено у відзиві на позовну заяву про застосування судом строків позовної давності у зв`язку із пропуском позивачем строку на звернення з позовом до суду, господарський суд звертає увагу на наступне.

Так, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності.

Натомість у даному разі суд звертає увагу відповідача, що Законом України від 30.03.2020 р. №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 р. на всій території України карантин, який відповідними постановами Кабінету Міністрів України продовжувався.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З наведеного вище слідує, що на час дії установленого на території України карантину строк, визначений статтею 257, 258 ЦК України, було продовжено.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) було доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 27.02.2024 у справі №911/858/22, який проаналізувавши приписи статті 232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України дійшов висновку, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

При цьому, суд додатково звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. за №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (із змінами), в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває до цього часу.

Між тим, відповідачем здійснювались часткові оплати основної заборгованості, а тому суд також враховує положення частини статті 264 ЦК України, відповідно до яких, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно з частиною 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Разом з тим, посилання відповідача в обґрунтування заявленого клопотання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22 відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки аналіз змісту наведеної постанови та сформовані у ній висновки не є релевантними до обставин даної справи. Так, у постанові розглядалось спірне питання звільнення з публічної служби, застосування інституту строків в адміністративному процесі, поновлення процесуального строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, який не відноситься до строків позовної давності, визначених статтями 257, 258 ЦК України.

Суд звертає увагу, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

Отже, наведена відповідачем судова практика є неподібною та нерелевантною до спірних правовідносин ані за предметною та суб`єктною юрисдикцією, ані за нормативно-правовим регулюванням.

Натомість у даному разі судом враховуються висновки Верховного Суду щодо застосування статей 257, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020), строків, визначених статтями 232, 269, 322, 324 ГК України викладені у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, від 08.02.2022 у справі №918/964/20, від 31.05.2021 у справі №926/1812/21, від 27.02.2024 у справі №911/858/22.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведені положення законодавства, а також матеріали справи, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою з метою захисту свого порушеного права та інтересу в межах строку позовної давності, а тому заявлене відповідачем клопотання з огляду на вказані законодавчі положення та обставини справи є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківпарксервіс" (61003, м. Харків, пров. Соборний, буд. 1, код ЄДРПОУ 37999303) основну заборгованість у розмірі 276238,66 грн., 3% річних у розмірі 34458,18 грн., інфляційні втрати у розмірі 141010,50 грн., пеню у розмірі 233386,57 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 8221,12 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "14" січня 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова