Рішення

від 16.01.2025 по справі 927/1088/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1088/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: 10 Хіммотологічний центр Міністерства оборони України,

код ЄДРПОУ 08108487, вул. Відпочинку, 9А, м. Київ, 03115

Відповідач: Спеціальний авіаційний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій,

код ЄДРПОУ 33965532, вул. Космонавтів, 90, м. Ніжин, Чернігівська область, 16603

Предмет спору: про стягнення 58 507,38 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

10 Хіммотологічний центр Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 58 507,38 грн заборгованості за надані послуги.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 25.11.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 25.11.2024 о 19:45, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 11.12.2024.

04.12.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, який суд долучив до матеріалів, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з його урахуванням.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем коштів за надані позивачем на підставі усної домовленості послуги.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на таке:

- відповідач визнає факт надання позивачем спірних послуг з лабораторного випробування авіаційного пального (нафтопродуктів) у період з липня 2022 року по жовтень 2022 року та їх обсяг, проте заперечує про наявність у нього обов`язку з їх оплати, оскільки між сторонами мала місце домовленість про безоплатність цих послуг, що підтверджується листом від 28.09.2022 № 8103-2669/81;

- Акти приймання-передачі наданих послуг з визначенням їх вартості між сторонами не складались; позивач не звертався до відповідача з пропозиціями скласти і підписати акти приймання-передачі наданих послуг з визначенням їх вартості. Вартість наданих послуг між сторонами не узгоджувалась і будь-якого документу з цього питання сторони не складали. Акти звірки взаємних розрахунків між сторонами також не складались. Відповідач вважає, що між сторонами в усній формі був укладений договір про безоплатне надання послуг;

- договірні відносини з умовами про оплатність наданих послуг з лабораторного випробування авіаційного пального (нафтопродуктів) були встановлені у 2023 році на підставі письмового договору № 154 від 29.05.2023 року, але такий договір не містить застережень про те, що його умови регулюють взаємовідносини, які склались між сторонами до його укладення;

- відповідно до ч. 1 ст. 904 ЦК України позивач має право на відшкодування відповідачем усіх фактичних витрат, необхідних для виконання договору, але в обґрунтування позову позивач не зазначив, що спірна сума є фактичними витратами, необхідними для виконання лабораторних досліджень пального у 2022 році, та не надав відповідних підтвердних документів і розрахунків (калькуляцій) фактичних витрат. Також спірна сума не є збитками.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не находило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

У позовній заяві позивач зазначає, що між сторонами досягнуто усної домовленості про надання відповідачу послуг лабораторного випробування авіаційного пального (нафтопродуктів), вартість яких останній зобов`язався оплатити позивачу.

Так, у липні 2022 року позивач здійснив дослідження одного зразка пального, а у жовтні 2022 року здійснено дослідження 12 зразків пального, за результатами яких позивач склав та надав відповідачу паспорти якості № 575 від 11.07.2022, № 1636 від 06.10.2022, № 1637 від 06.10.2022, № 1638 від 04.10.2022, № 1639 від 30.10.2022, № 1640 від 30.10.2022, 1641 від 30.10.2022, № 1642 від 30.10.2022, № 1643 від 30.10.2022, № 1644 від 30.10.2022, № 1645 від 30.10.2022, № 1646 від 30.10.2022, № 1647 від 30.10.2022.

Обставини щодо надання позивачем вказаних послуг визнаються відповідачем та підтверджуються підписаним сторонами актом звіряння отриманих паспортів.

Як вказує позивач, вартість наданих послуг була розрахована відповідно до цін, вказаних у протоколі затвердження цін на проведення лабораторних випробувань з визначення фізико-хімічних властивостей нафтопродуктів та вартості послуг з проведення оцінки відповідності/сертифікації продукції та сертифікаційних випробувань паливно- мастильних матеріалів у 10 Хіммотологічному центрі Міністерства оборони України, затвердженому начальником Центру 29.11.2021.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків вартості платних послуг з проведення випробувань пально-мастильних матеріалів, наданих відповідачу, становить 58 507,38 грн .

Позивач надав копії листів, адресованих відповідачу, № 321 від 17.08.2023 про направлення акта звіряння отриманих паспортів якості на пально-мастильні матеріали, № 327 від 17.08.2023, №342 від 22.08.2023 з проханням вжити заходів щодо погашення заборгованості.

Відповідач надав лист від 28.09.2022 №8103/2669/84, адресований позивачу, у якому, з метою виконання завдань за призначенням авіацією ДСНС України під час воєнного стану в Україні та якісної заправки повітряних суден авіаційним паливом, просив здійснити безкоштовне лабораторне випробування авіаційного пального та суміші олив.

Також відповідач надав копію письмового договору №154 від 29.05.2023, укладеного між позивачем та відповідачем.

Доказів сплати спірних коштів позивачу відповідач суду не надав, посилаючись на безоплатність наданих позивачем послуг.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статей 180, 181 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Частиною 2 ст. 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

За змістом норм статті 642 ЦК України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.

За приписами статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До договору поставки законом не встановлено вимоги щодо його форми, а відтак такий договір може бути укладений як в письмовій, так і в усній формах.

Сторонами не заперечуються обставини наявності між ними усної домовленості щодо виконання позивачем на замовлення відповідача послуг з лабораторного випробування авіаційного пального (нафтопродуктів) та їх надання у 2022 році, а відтак суд доходить висновку, що між сторонами був укладений договір про надання послуг в усній формі.

Разом з тим, враховуючи доводи обох сторін, спірним є питання оплатності чи безоплатності цих послуг.

За змістом положень глави 63 ЦК України договір надання послуг може бути як оплатним, так і безоплатним, що встановлюється сторонами у договорі.

Проте відповідач не надав суду жодних доказів, які підтверджують узгодження сторонами вартості спірних послуг (акти наданих послуг, листування тощо) позивач суду не надав.

Натомість відповідач надав суду лист від 28.09.2022 №8103/2669/84, адресований позивачу, у якому він просив позивача здійснити безкоштовне лабораторне випробування авіаційного пального та суміші олив, після чого позивач продовжував надавати відповідні послуги, що фактично підтверджує його згоду з такою пропозицією.

Доказів переходу на оплатність таких послуг або висловлення ним будь-яких заперечень проти цього позивач суду не надав.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що між сторонами в усній формі був укладений договір про безоплатне надання послуг.

Щодо наданого відповідачем договору №154 від 29.05.2023 суд зазначає, що цей договір був укладений після надання спірних послуг та не містить умови про його застосування до відносин, які виникли між сторонами до його укладення, а тому він взагалі не стосується предмета доказування.

Частиною 1 ст. 904 ЦК України визначено, що за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов`язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/770/19.

Проте позивач не надав суду доказів, що підтверджують які саме фактичні витрати на надання спірних послуг були ним понесені та їх вартість, а надані ним розрахунки не є належними доказами таких витрат, оскільки містять лише інформацію щодо найменування робіт (послуг) та їх ціну (відповідно протоколу затвердження цін), тобто про загальні ціни реалізації відповідних послуг, а не про фактичні витрати.

Стосовно посилання позивача у позовній заяві на ст. 224 ГК України, яка регулює відшкодування збитків, суд зазначає наступне.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Під збитками в розумінні частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Однак позивач не довів належними доказами протиправної поведінки відповідача, розміру завданих збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів за спірні послуги, як і фактично понесених витрат на їх надання, а отже не довів наявність у останнього заборгованості з їх оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення спірної заборгованості та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун