Рішення

від 16.01.2025 по справі 754/18068/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2-о/754/113/25

Справа №754/18068/24

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

судді Саламон О.Б.

за участю секретаря судового засідання Рябенка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 через свого представника-адвоката Каїна Ю.В. звернулась до суду із заявою, у якій просить встановити факт смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк. Необхідність встановлення даного факту в судовому порядку обґрунтована тим, що ОСОБА_2 помер на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, у зв`язку з чим заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть.

26 грудня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі.

Учасники справи повідомлялися належним чином про розгляд справи.

Від представника заявника-адвоката Каїна Ю.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності заявника, вимоги заяви підтримує та просить задовольнити.

Представник Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Встановлено, що заявниця є донькою померлого ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи, зокрема, свідоцтвом про народження та свідоцтвом про укладення шлюбу.

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник подала свідоцтво про смерть, у відповідності до якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк.

Згідно з довідкою про причини смерті № 132 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 роки через хронічну серцево-судинну недостатність.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі по тексту - Закон) у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Відповідно до ч.1 ст. 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 5, 18 Закону тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий вищевказаними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Згідно з ч.2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

За змістом ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи з певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Звернення в суд з заявою про встановлення факту смерті необхідне заявнику для проведення державної реєстрації смерті.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-80, 315-319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення факту смерті- задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк.

Рішення підлягає негайному виконанню, відповідно до ч.4 ст. 317 ЦПК України.

Копію рішення направити до Деснянського районного у м. Києві відділу ДРАЦС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) для виконання.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа - Деснянський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) - код ЄДРПОУ 26125532, м. Київ, пр. Червоної Калини, 15-А.

Суддя О.Б. Саламон