Рішення

від 15.01.2025 по справі 688/3708/24

ШЕПЕТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 688/3708/24

№ 2/688/68/25

Рішення

Іменем України

15 січня 2025 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

у складі: головуючого - судді Цідик А.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання Зінченка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Шепетівської міської ради про стягнення компенсації за перше робоче місце,

встановив:

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Шепетівської міської ради про стягнення компенсації за перше робоче місце, посилаючись на те, що після закінчення Національного університету водного господарства та природокористування, 23.08.2016 на підставі строкового трудового договору був прийнятий на роботу у виконавчий комітет Шепетівської міської ради, на посаду спеціаліста 1 категорії юридичного відділу. 30.12.2016 був звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

У порушення ст. 23 КЗпП України йому не запропонували іншої вакансії, що відповідає його кваліфікації для можливості укладення безстрокового трудового договору.

У порушення ст. 197 КЗпП України, ст. 4 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» йому, як молодому спеціалісту та дитині-сироті, не забезпечили гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Просив стягнути на його користь з виконавчого комітетуШепетівської міськоїради компенсацію за перше робоче місце в розмірі 54400 грн.

Позивач у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Представник відповідачау судовезасідання нез`явився,належним чиномповідомлений продату,час імісце судовогозасідання,подав відзивна позов.У відзивіна позовзазначив,що статтею 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в редакції, яка діяла станом на 23.08.2016 року, визначено, що на час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самоврядування (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контрактом).

Керуючись вищевказаними нормами законодавства, 23 серпня 2016 року між виконавчим комітетом Шепетівської міської ради та ОСОБА_1 , було укладено строковий трудовий договір.

Сторони дійшли згоди, що строк дії договору починається 23 серпня 2016 року і діє на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спеціаліста І категорії юридичного відділу ОСОБА_2 .

На момент укладення договору, ОСОБА_1 навчався в Хмельницькому університеті управління та права, здобуваючи освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за спеціальністю «Право» заочної форми навчання, що підтверджується відповідними довідками-викликами та розпорядженнями про надання відпустки.

Згідно зі ст. 36 КЗпП України, однією із підстав припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Строк трудового договору, укладеного між виконавчим комітетом Шепетівської міської ради та ОСОБА_1 , закінчився 30.12.2016 року.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-ХІІ, що діяв на момент укладення строкового трудового договору, держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби.

Квота для працевлаштування молоді встановлюється підприємствам, установам та організаціям в межах, встановлених Законом України "Про зайнятість населення".

Згідно з п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, в редакції, яка діяла станом на дату укладення строкового трудового договору, до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема належали: діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу.

Для працевлаштування, зазначених у ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» громадян підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині другій цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу по строковому трудовому договору на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спеціаліста І категорії юридичного відділу ОСОБА_2 , а не у межах встановленої квоти, згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-ХІІ та ст. 197 КЗпП України, відповідно до якої працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Очевидно, обов`язок надання першого робочого місця на зазначений строк покладається на підприємства і в тих випадках, коли молодий громадянин приймається на роботу з направленням в рахунок встановленої для підприємства квоти, і тоді, коли з працівником укладається трудовий договір на невизначений строк без направлення в рахунок квоти.

Однак обов`язок надання першого робочого місця на дворічний строк не виникає, коли відповідно до законодавства молодий громадянин, не будучи направленим на роботу в рахунок квоти, уклав строковий трудовий договір на строк менше двох років.

В своєму позові про стягнення грошової компенсації, позивач посилався на обов`язок укладення з ним трудового договору на строк не менше 2 років, в той час як згідно із Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи. Тобто із даного виходить, що це різні виплати (компенсації), які виплачуються за різні періоди роботи.

В своєму клопотанні про витребування розрахунку одноразової виплати особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, позивач не зазначив період за який необхідно подати розрахунок та чи виплачувалася йому така допомога з державного бюджету як для дитини-сироти. У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують його статус в розумінні Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Крім, того чинне законодавство не передбачає механізму розрахунку компенсації за перше робоче місце згідно ст. 197 КЗпП України, передбачено лише Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, який застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Отже, підстави для відшкодування компенсації відсутні.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Трудовий договір, укладений між виконавчим комітетом Шепетівської міської ради та ОСОБА_1 , закінчився 30.12.2016 року. Позов про стягнення компенсації за перше робоче місце подано 14 серпня 2024 року.

Строк позовної давності протягом якого позивач мав право на звернення до суду для захисту свої порушених прав та інтересів, минув. З часу закінчення строкового трудового договору минуло більше семи років. Відповідно позов не підлягає задоволенню, оскільки поданий після закінчення строку позовної давності.

2.Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 16.08.2024 позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 04.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.10.2024, на підставі ч. 4 ст. 174 ЦПК України зобов`язано відповідача подати відзив на позов. 17.09.2024 до суду надійшов відзив на позов. У зв?язку з перебуванням судді у відпустці судове засідання відкладено на 24.10.2024 та відкладено для виклику позивача на 02.12.2024 та на 26.12.2024. Ухвалою суду від 26.12.2024 витребувано докази у відповідача, у зв`язку з чим судове засідання відкладено на 15.01.2025. 31.12.2024 до суду надійшло повідомлення від відповідача про неможливість надати докази.

3.Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Між сторонами виникли правовідносини щодо оплати праці, які регулюються нормами Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та законодавством, яке його доповнює.

Судом встановлено, що 22.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до Шепетівського міського голови з письмовою заявою про прийняття його на тимчасову службу у виконавчий комітет по строковому договору на посаду спеціаліста 1 категорії юридичного відділу на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спеціаліста І категорії юридичного відділу ОСОБА_2 .

На підставі розпорядження міського голови від 22.08.2016, між виконавчим комітетом Шепетівської міської ради та ОСОБА_1 23 серпня 2016 року укладено строковий трудовий договір.

Сторони дійшли згоди, що строк дії договору починається 23 серпня 2016 року і діє на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спеціаліста І категорії юридичного відділу ОСОБА_2 .

На момент укладення договору, ОСОБА_1 мав диплом бакалавра Національного університету «Острозька академія» від 30.06.2016 та продовжував навчатися в Хмельницькому університеті управління та права, здобуваючи освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за спеціальністю «Право» заочної форми навчання, що підтверджується відповідними довідками-викликами та розпорядженнями про надання відпустки, які містяться в матеріалах його особової справи №329.

Строк трудового договору, укладеного між виконавчим комітетом Шепетівської міської ради та ОСОБА_1 , закінчився 30.12.2016 року.

На підставі розпорядження міського голови від 23.12.2016 ОСОБА_1 звільнено 30.12.2016 в зв`язку з закінченням строку трудового договору.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час виникнення спірних правовідносин, був особою з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що підтверджується копією рішення виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 20.11.2008 №370 про призначення йому опікуна.

4.Норми права, які застосував суд.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 КЗпП України в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. Факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до ст. 197 КЗпП України в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки надається перше робоче місце на строк не менше двох років. Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно дост.4Закону України«Про забезпеченняорганізаційно-правовихумов соціальногозахисту дітей-сирітта дітей,позбавлених батьківськогопіклування» державнісоціальні стандартиі норматививстановлюються щодо мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад згідно із законодавством бронюють робочі місця для працевлаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа, забезпечують їх першочергове працевлаштування на наявні вакантні робочі місця.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зайнятість населення» реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.

5.Оцінка суду.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Як встановлено у справі спір виник з трудових правовідносин, а саме щодо оплати (компенсації) праці та обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, шо права позивача не порушені з огляду на таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набравчинності 19липня 2022року,в Кодексзаконів пропрацю Українивнесено зміниі,зокрема передбачено,що роботодавецьзобов`язанийінформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третя статті 23 КЗпП).

Проте позивачбув звільненийза закінченнямстрокового трудовогодоговору 30.12.2016,а томуна ньогоне розповсюджуєтьсявищевказана норма,яка з19.07.2022встановлює обов`язокроботодавця інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Статтею 14 Закону України «Про зайнятість населення» визначено вичерпний перелік категорій громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню. До них, зокрема належить молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася з строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу, а також діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Цей закон вимагає від роботодавців із чисельністю штатних працівників понад 20 осіб визначати квоту, яка становить 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік, та працевлаштовувати громадян зазначених категорій у розмірі визначеної роботодавцем квоти.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-ХІІ, що діяв на момент укладення строкового трудового договору, держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку. Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних закладів професійної (професійно-технічної), вищої освіти, потреба в яких була визначена державним замовленням. Квота для працевлаштування молоді встановлюється підприємствам, установам та організаціям в межах, встановлених Законом України "Про зайнятість населення".

Таким чином, щоб особа, яка закінчила вищий навчальний заклад, мала право на працевлаштування у межах квоти, мають виконуватися одночасно дві умови: 1) така особа має вперше працевлаштовуватися на роботу; 2) прийняття на роботу має відбутися впродовж півроку з дати закінчення ВНЗ.

Як слідує з індивідуальних відомостей про застраховану особу, у 2016 році ОСОБА_1 на обліку в центрі зайнятості не перебував та в пошуках роботи до нього не звертався. Позивач був прийнятий на роботу по строковому трудовому договору на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спеціаліста І категорії юридичного відділу ОСОБА_2 , а не у межах встановленої квоти, потреба в ньому раніше не була заявлена виконкомом Шепетівської міської ради.

Крім того, на момент працевлаштування до виконкому Шепетівської міської ради, ОСОБА_1 не закінчив та не припинив навчання у вищому навчальному закладі - Хмельницький університет управління та права.

У матеріалахсправи відсутнідокази того,що виконавчийкомітет Шепетівськоїміської радибронював робочемісце дляпрацевлаштування ОСОБА_1 ,в томучислі якособи зчисла дітей-сиріт,дітей,позбавлених батьківськогопіклування,чи звертався за сприянням для працевлаштування цієї категорії громадян до центру зайнятості.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин ст. 197 КЗпП України не застосовується, та в ОСОБА_1 відсутнє право на грошову компенсацію згідно зі ст. 4 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 довиконавчого комітетуШепетівської міськоїради простягнення компенсаціїза першеробоче місце відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Алла ЦІДИК