Рішення

від 16.01.2025 по справі 360/1453/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року Справа№360/1453/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

25 листопада 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі позивач) до Луганського окружного адміністративного суду (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2, ДСА України), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 25 листопада 2024 року, в якому позивач просила:

1. визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн;

2. зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди починаючи з 01 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн;

3. визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди починаючи з 01 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн;

4. зобов`язати ДСА України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди починаючи з 01 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

28 листопада 2024 року суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В. постановив ухвалу про передачу адміністративної справи № 360/1453/24 голові Луганського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо прийняття розпорядження.

28 листопада 2024 року в. о. голови Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В. видала розпорядження № 36/с «Щодо передачі адміністративної справи для визначення підсудності», згідно з яким матеріали адміністративної справи № 360/1453/24 з цією метою передані до Першого апеляційного адміністративного суду.

12 грудня 2024 року Перший апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою визначив підсудність адміністративної справи № 360/1453/24 за Донецьким окружним адміністративним судом та передав справу на розгляд Донецького окружного адміністративного суду.

26 грудня 2024 року матеріали адміністративної справи № 360/1453/24 надійшли до Донецького окружного адміністративного суду.

26 грудня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував докази у відповідача 1 докази.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС).

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що Указом Президента України від 15 квітня 2008 року № 362/2009 «Про призначення суддів» вона призначена строком на п`ять років на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.

З 06 травня 2008 року згідно з наказом голови Луганського окружного адміністративного суду від 06 травня 2008 року № 40-ос працює суддею цього суду.

Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 208-VII «Про обрання суддів» обрана на посаду судді цього ж суду безстроково.

Позивач вказувала на те, що починаючи з 01 січня 2021 року і на момент її звернення до суду з цим позовом Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснює нарахування і виплату належної їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не з розміру встановленого законами про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, у 2024 році у розмірі 3 028,00 грн, а виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2024 році у розмірі 2 102,00 грн.

Позивач зауважила, що такими, що набрали законної сили, рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі № 360/1171/23 та від 29 липня 2024 року у справі № 360/303/24 визнано протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 29 липня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн. Також визнано протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної їй згідно з законом суддівської винагороди, зобов`язано здійснити фінансування такої виплати.

Позивач наголосила, що, незважаючи на наявність таких, що набрали законної сили, судових рішень, відповідачі продовжують порушувати її право на отримання встановленого законом розміру суддівської винагороди з 01 серпня 2024 року, про що свідчить довідка Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року № 02-23/227/2024.

При цьому ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01 серпня 2024 року допускає протиправну бездіяльність, яка полягає у незабезпеченні фінансування виплат належної позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Вважаючи протиправними дії відповідача 1 і бездіяльність відповідача 2, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Зазначила, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460) на 01 січня 2024 року установлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.

З огляду на викладене позивач доводила, що внаслідок протиправних дій Луганського окружного адміністративного суду та протиправної бездіяльності ДСА України розмір її суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом № 1402, чим порушено її право на матеріальне забезпечення як одну з гарантій незалежності суддів.

Позивач зауважила, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка не передбачена Законом № 1402 (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102,00 грн) є неправомірною.

Вказувала на те, що подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.

Обмеження розміру суддівської винагороди шляхом внесення змін до Законів № 2710 і № 3460 всупереч ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, а також позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, порушує права та гарантії незалежності суддів.

Просила задовольнити позов.

Відповідач 1 Луганський окружний адміністративний суд позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 146 Закону № 1402 держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Положеннями ч. 2 ст. 146 Закону № 1402 визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 встановлені базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суми прожиткового мінімуму на 2021-2024 роки встановлено Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928 «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928), Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710), Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460).

Відповідно до ст. 7 Закону № 1082 у 2021 прожитковий мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений з 1 січня у розмірі 2 102 грн.

Ст. 7 Законів України № 1928, № 2710, № 3460 установлено, що у 2022, 2023, 2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня, також складає 2 102 грн.

Отже, Законами № 1082, № 1928, № 2710 та № 3460 запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року складає 2 102 грн.

Зауважив, що відповідно до норм бюджетного законодавства, розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі ті, що пов`язані з виплатою заробітної плати (суддівської винагороди), виключно в межах бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, відповідач 1 доводив, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань.

Також відповідач 1 зазначив, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з законодавством за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником, коштів за якою є ДСА України, а тому, у разі задоволення позовних вимог, кошти необхідно стягувати саме за рахунок коштів згаданої програми.

Просив відмовити в позові.

Відповідач 2 ДСА України правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 18 червня 2019 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивач була вимушена залишити місце свого постійного проживання, перемістилася на підконтрольну органам влади України територію і набула статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою від 24 червня 2022 року № 1202-5001792659/13819.

Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_2 .

Відповідач 1 Луганський окружний адміністративний суд (ідентифікаційний код 35079949) зареєстрований як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Відповідач 2 Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795) зареєстрована як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Указом Президента України від 15 квітня 2008 року № 362/2009 «Про призначення суддів» Смішлива Т.В. призначена на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 18.04.2013 № 208-VII «Про обрання суддів» обрана на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду безстроково.

Позивач перебуває в штаті Луганського окружного адміністративного суду з 06 травня 2008 року на посаді судді. Крім того, на час виникнення спірних правовідносин позивач обіймає адміністративну посаду голови суду.

08 грудня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 360/1171/23, яким:

- визнав протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021-2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у сумі 2 102,00 грн;

- зобов`язав Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належних суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2 270,00 грн, у 2022 році 2 481,00 грн, у 2023 році 2 684,00 грн;

- визнав протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року 30 листопада 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2 270,00 грн, у 2022 році 2 481,00 грн, у 2023 році 2 684,00 грн;

- зобов`язав ДСА України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2 270,00 грн, у 2022 році 2 481,00 грн, у 2023 році 2 684,00 грн.

Рішення суду від 08 грудня 2023 року набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року.

29 липня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 360/303/24, яким:

- визнав протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 29 липня 2024 року (день ухвалення рішення у цій справі) включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн;

- зобов`язав Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710 на 01 січня 2023 року, в розмірі 2 684,00 грн, а з 01 січня 2024 року по 29 липня 2024 року (день ухвалення рішення у цій справі) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460 на 01 січня 2024 року, в розмірі 3 028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнав протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710 на 01 січня 2023 року, в розмірі 2 684,00 грн, а з 01 січня 2024 року по 29 липня 2024 року (день ухвалення рішення у цій справі) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460 на 01 січня 2024 року, в розмірі 3 028,00 грн;

- зобов`язав ДСА України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710 на 01 січня 2023 року, в розмірі 2 684,00 грн, а з 01 січня 2024 року по 29 липня 2024 року (день ухвалення рішення у цій справі) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460, в розмірі 3 028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду від 29 липня 2024 року набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року.

Спірні правовідносини виникли з приводу нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 01 серпня 2024 року.

На підставі довідок про доходи за серпень жовтень 2024 року та серпень грудень 2024 року, які видані Луганським окружним адміністративним судом 25 листопада 2024 року № 02-23/227/2024 та 07 січня 2024 року № 02-39/2/2025 відповідно, суд встановив такі обставини щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди:

серпень 2024 року нараховано: оклад судді 66213,00 грн, вислуга років судді 33106,50 грн, адміністративна посада 6621,30 грн, грошова винагорода судді на час відпустки 5044,80 грн, допомога на оздоровлення 69366,00 грн, індексація 124,28 грн, разом 180475,88 грн; утримано: податок на доходи фізичних осіб 32485,66 грн, військовий збір 2707,14 грн, на ЗСУ за заявою судді 8900,00 грн; виплачено 136383,08 грн;

вересень 2024 року нараховано: оклад судді 33331,71 грн, вислуга років судді 16665,86 грн, адміністративна посада 3333,17 грн, грошова винагорода судді на час відпустки 47565,17 грн, відрядження судді 10222,36 грн, індексація 62,57 грн, разом 111180,94 грн; утримано: податок на доходи фізичних осіб 20012,57 грн, військовий збір 1667,71 грн, на ЗСУ за заявою судді 8900,00 грн; виплачено 80600,66 грн;

жовтень 2024 року нараховано: оклад судді 57302,35 грн, вислуга років судді 28651,17 грн, адміністративна посада 5730,23 грн, грошова винагорода судді на час відпустки 19301,84 грн, індексація 107,56 грн, разом 111093,15 грн; утримано: податок на доходи фізичних осіб 19996,77 грн, військовий збір 1666,40 грн, на ЗСУ за заявою судді 8900,00 грн; виплачено 80529,98 грн;

грудень 2024 року нараховано: оклад судді 34683,00 грн, вислуга років судді 17341,50 грн, адміністративна посада 3468,30 грн; грошова винагорода судді на час відпустки 55492,80 грн; індексація 127,18 грн, разом нараховано 111112,78 грн; утримано: податок на доходи фізичних осіб 20000,30 грн; військовий збір 5555,64 грн, утримано на ЗСУ за заявою судді 8900,00 грн, виплачено 76656,84 грн.

Всього за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно позивачці нарахована суддівська винагорода 624972,36 грн; утримано податок на доходи фізичних осіб 112495,03 грн, військовий збір 13263,53 грн, на ЗСУ за заявою судді 44500,00 грн; виплачено суддівської винагороди 454713,80 грн.

При цьому згідно з довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року № 02-39/3/2025, яка видана на підставі табелів обліку робочого часу суддів Луганського окружного адміністративного суду, за серпень грудень 2024 року фактично відпрацьований час судді ОСОБА_1 становить: у серпні 19 робочих днів, у вересні 12 робочих днів, у жовтні 19 робочих днів, у листопаді 20 робочих днів, у грудні 11 робочих днів, а разом 81 робочий день.

Кошторис Луганського окружного адміністративного суду на 2024 рік, затверджений ДСА України 04 січня 2024 року, передбачав поточні видатки на суддівську винагороду (код 2113) в сумі 20027400 грн. В подальшому, внаслідок змін до кошторису, затверджених ДСА України 19 грудня 2024 року, поточні видатки на суддівську винагороду (код 2113) зменшені на 930000 грн.

В наданих на виконання ухвали від 26 грудня 2024 року поясненнях Луганський окружний адміністративний суд зазначив, що кошторис Луганського окружного адміністративного суду на 2024 рік не передбачав видатків на виплату суддівської винагороди, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.

Законом № 3460 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Штатний розпис Луганського окружного адміністративного суду станом на 01 січня 2024 року складений та затверджений на виконання ст. 7 Закону № 3460 з посадовим окладом судді, обчисленим із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, оклад судді на 2024 рік склав 69366,00 грн.

Отже, при нарахуванні суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно Луганський окружний адміністративний суд застосовував розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, що визнається сторонами.

Ухвалою від 26 грудня 2024 року, з-поміж іншого, суд витребував у відповідача 1 довідку про суддівську винагороду судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року по грудень 2024 року включно з такими відомостями: кількість фактично відпрацьованих позивачкою днів у відповідному місяці; сума суддівської винагороди, що підлягала нарахуванню позивачці відповідно до ст. 135 Закону № 1402 за відповідний місяць; сума податків, інших обов`язкових платежів, яку належало утримати з суддівської винагороди позивачки, що підлягала нарахуванню відповідно до ст. 135 Закону № 1402 за відповідний місяць; сума суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону № 1402, що належала до виплати позивачці за відповідний місяць.

Таку довідку відповідач 1 суду не надав, про причини, що унеможливили її надання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Ч. 1 ст. 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 1402 зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Ст. 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-ХІІ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082) установлено прожитковий мінімум […] для основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб: з 1 січня 2 270 гривень, […];

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2 102 гривні;

[…].

Ст. 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928) установлено у 2022 році прожитковий мінімум […] для основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб: з 1 січня 2 481 гривня, […];

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2 102 гривні;

[…].

Ст. 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум […] основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб 2 684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102 гривні;

[…].

Ст. 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум […] для основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб 3 028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102 гривні;

[…].

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді місцевого суду.

Позивач доводить, що, виходячи з положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, обчислення суддівської винагороди має здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.

Натомість відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що обчислення суддівської винагороди має здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Надаючи оцінку цим доводам і запереченням сторін, суд виходить з такого.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі Закон № 1401).

На підставі Закону № 1401, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України.

П. 1 ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 установлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Законом № 996 закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, ст. 7 Закону № 1082, разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст. 135 Закону № 1402.

Ст. 7 Законів № 1928, № 2710 та № 3460 на 2022-2024 роки також передбачений такий вид прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402 у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди в період, щодо якого виникли спірні правовідносини, а також до Закону № 996 щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закони України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402.

Закони України про Державний бюджет України на відповідні роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України в Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21, від 17 жовтня 2023 року у справі № 280/117/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та інших.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на 01 січня 2023 року (2684, грн), на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена («прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», 2 102,00 грн), на підставі норм ст. 7 Законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 року є неправомірною.

Верховний Суд в постанові від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, серед іншого, зазначив:

«[…]

64. З урахуванням наведеного, Суд вважає, що без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

65. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.10.2021 у справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21.

[…]».

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі, витребував у відповідача 1 відомості про те, чи був він профінансований в 2024 році в обсязі, достатньому для нарахування та виплати суддівської винагороди судді місцевого суду, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, у розмірі 3 028 грн та зобов`язав надати докази їх підтвердження.

Належні та допустимі докази, які б свідчили, що кошторисом Луганського окружного адміністративного суду на 2024 рік, затвердженим ДСА України, були передбачені видатки на виплату суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460 на 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн, суду не надані.

В письмових поясненнях, наданих суду, Луганський окружний адміністративний суд зазначив, що кошторис Луганського окружного адміністративного суду на 2024 рік не передбачав видатків на виплату суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Засади та порядок фінансування судів встановлені ст. ст. 148, 149 Закону № 1402.

Так, ч. ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402 встановлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно з ч. 1 ст. 149 Закону № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 Закону № 1402 Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Пп. пп. 2 та 7 ч. 1 ст. 152 Закону № 1402 встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

Аналіз наведених вище правових норм зумовлює висновок, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є ДСА України.

Ч. ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України) передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.

Згідно з п. п. 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, (далі Положення) ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

П. 2 Положення передбачено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно з приписами п. 4-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 1407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 січня 2013 року за № 130/22662, (далі Порядок № 1407), головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.

До мережі включаються головний розпорядник, розпорядники нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, та одержувачі бюджетних коштів, які уповноважені головним розпорядником на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти з державного бюджету.

До мережі включаються розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, внесені до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів (https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search) Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів, вищестоящою установою для нього є ДСА України.

Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Луганського окружного адміністративного суду; відповідно, Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Луганський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затверджує у відповідному річному кошторисі.

Отже, невиплата позивачці суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисленої з дотриманням вимог ст. 135 Закону № 1402 та в належному обсязі пов`язана з діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду), в тому числі фінансового забезпечення Луганського окружного адміністративного суду.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн; а також для визнання протиправною бездіяльності ДСА України, яка полягає у незабезпеченні фінансування Луганського окружного адміністративного суду для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, із здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн.

За встановлених фактичних обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на належне матеріальне забезпечення як однієї з гарантій незалежності суддів є покладання:

на Луганський окружний адміністративний суд обов`язку здійснити ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн, та провести їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

на ДСА України обов`язку здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

Суд відхиляє заперечення відповідача 1 щодо застосування такого способу захисту, який би передбачав виконання рішення суду у цій справі за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з огляду на наступне.

В постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив таке:

«[…]

42. Проте у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

43. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

[…]».

Суд встановив, що продовж спірного періоду Луганський окружний адміністративний суд, виходячи з затверджених бюджетних асигнувань, здійснювала нарахування і виплату позивачці суддівської винагороди, а також матеріальної допомоги на оздоровлення із застосуванням розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102,00 грн.

При цьому, Луганський окружний адміністративний суд виходив з тих кошторисних призначень, які затверджені ДСА України.

Також суд встановив, що наказом ДСА України від 12 лютого 2024 року № 61 «Про затвердження паспортів бюджетних програм на 2024 рік» затверджений Паспорт бюджетної програми за КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» на 2024 рік, головним розпорядником за якою є ДСА України.

Обсяг бюджетних призначень/бюджетних асигнувань за цією програмою становить 10000,0 тис. грн, у тому числі загального фонду 10000,0 тис. грн.

Підстави для виконання бюджетної програми: закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, постанова Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Ціль державної політики, на досягнення якої спрямована реалізація бюджетної програми, забезпечення справедливого правосуддя в Україні, що базується на верховенстві права, захисті прав і свобод людини, фізичних та юридичних осіб.

Мета бюджетної програми виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Завдання бюджетної програми виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Напрями використання бюджетних коштів оплата рішень судів, винесених на користь суддів, 2964,70 тис. грн, оплата рішень судів, винесених на користь працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя, 6588,20 тис. грн, витрати на проведення виконавчих дій та сплата штрафів, 447,10 тис. грн.

Позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисленої із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений ст. 7 Закону № 3460 і становить 3028,00 грн.

Зважаючи на те, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Також суд враховує, що у віданні ДСА України перебуває окрема бюджетна програма за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей.

Разом з цим, згідно з п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, (далі Порядок № 845), у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Тобто, списання коштів матиме місце у випадку звернення до суду з позовом про с т я г н е н н я суми суддівської винагороди та у разі задоволення такого позову.

Водночас, стягнення певної суми з відповідача суб`єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача можливе у тому випадку, коли певні суми були нараховані, однак з тих, чи інших причин не були виплачені.

Проте, у межах спірних правовідносин Луганський окружний адміністративний суд не здійснював нарахування позивачці суддівської винагороди у необхідному розмірі за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року.

Крім того, ухвалою від 26 грудня 2024 року суд витребував у відповідача 1 довідку про суддівську винагороду судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року по грудень 2024 року включно з інформацію про суму суддівської винагороди, що підлягала нарахуванню позивачці відповідно до ст. 135 Закону № 1402; суму податків, інших обов`язкових платежів, яку належало утримати з суддівської винагороди позивачки, що підлягала нарахуванню відповідно до ст. 135 Закону № 1402; суму суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону № 1402, що належала до виплати позивачці. Однак таку довідку відповідач 1 суду не надав.

За вказаних обставин у суду відсутні підстави для зміни способу захисту порушеного права позивача з «зобов`язання вчинити певні дії» на «стягнення». До того ж сама позивач обрала такий спосіб захисту порушеного права як покладання на відповідачів обов`язку вчинити певні дії.

Водночас не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів та покладання на них певних обов`язків «по день ухвалення судом рішення у цій справі».

Відмовляючи у цій частині позовних вимог, суд виходить з того, що правомірність дій (бездіяльності) відповідачів щодо обчислення суддівської винагороди із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», не є предметом спору у справі, що розглядається.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З приводу форми судочинства, за якою розглянута справа, суд зазначає наступне.

11 червня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обираючи форму судочинства, за якою розглядатиметься справа, суд врахував таке.

Ч. 1 ст. 12 КАС визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч. ч. 2-3 ст. 12 КАС спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляд справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

Позивач обіймає посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.

Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції», а відтак не є малозначною.

Верховний Суд в постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/11895/20 навів такий висновок щодо форми адміністративного судочинства, за якої можуть розглядатися подібні справи:

«[…]

56. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

57. Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

58. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено ч. 4 ст. 12, ч. 4 ст. 257 КАС).

59. А відтак, Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені ч. 3 ст. 257 КАС чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

[…]».

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що ця справа не належить до тих, які в силу вимог ч. 4 ст. 12, ч. 4 ст. 257 КАС мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Врахувавши критерії, наведені у ч. 3 ст. 257 КАС, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/11895/20, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що зазначив в ухвалі від 26 грудня 2024 року.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 140/15761/20 навів такий висновок:

«[…]

79. Відповідно до п. п. 1, 10 ч. 6 ст. 12 КАС для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службовіособи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

80. Згідно з ч. 5 ст. 12 КАС умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

81. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача колегія суддів зазначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч. 6 ст. 12 КАС), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 12 КАС) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 257 КАС).

82. Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні ч. 6 ст. 12 КАС, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у ч. 4 ст. 257 КАС).

83. Суд звертає увагу на те, що скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої п. 2 ч. 2 ст. 353 КАС, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.

84. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні ч. 6 ст. 12 КАС. Проте, віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

85. Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення ч. 4 ст. 12, ч. 4 ст. 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає.

86. З огляду на викладене, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України).

[…]».

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень учасників справи не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Щодо строку звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (суддівської винагороди) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352), чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норм ч. 5 ст. 122 КАС і ст. 233 КЗпП України у справах про оплату праці осіб, які перебувають на публічній службі.

Зокрема, в постанові від 06 червня 2024 року у справі № 560/7712/22 Верховний Суд зауважив таке:

«[…]

40. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд у зразковій справі № 260/3564/22 звернув увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (ст. 3, ч. ч. 1, 2, 7 ст. 43 Конституції України).

41.Ч. 1 ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

42. У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абз. 5 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення).

43. Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС.

[…]».

Справи № 260/3564/22 і № 560/7712/22 стосувались виплати додаткової грошової винагороди співробітникам Служби судової охорони.

Разом з цим, висновок Верховного Суду про те, що положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед нормою ч. 5 ст. 122 КАС, який ґрунтується на гарантованому конституцією праві на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність всіх працівників у цьому праві, може бути поширений і на правовідносини щодо виплати суддівської винагороди.

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди починаючи з 01 серпня 2024 року, а тому при вирішенні питання щодо дотримання нею строку звернення до суду належить застосовувати норму ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352, якою встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, що становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулася 25 листопада 2024 року, тобто з дотриманням тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на предмет спору позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Луганського окружного адміністративного суду (ідентифікаційний код 35079949, місцезнаходження: 93402, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, пр. Космонавтів, буд. 18), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код: 26255795, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.

3. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, яка полягає у незабезпеченні фінансування Луганського окружного адміністративного суду для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, із здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн.

4. Зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн, та провести їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

5. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Повне судове рішення складено 16 січня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко