Рішення

від 16.01.2025 по справі 360/1407/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1407/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 18.11.2024 відкрито провадження у справі № 200/6271/24 після усунення недоліків позовної заяви.

Вказаною ухвалою суду роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, та виділено у самостійне провадження вимоги ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про:

- визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо ненадання позивачу частини невикористаної щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 04.06.2014 по 03.06.2015, за заявою від 12 червня 2024 року;

- визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду»;

- зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки - 163 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 152 календарних днів, виходячи з середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн та з утриманням виплачених 03.07.2024 сум компенсації.

Ухвалою суду від 19.11.2024 прийнято до провадження адміністративну справу № 360/1407/24 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про: визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо ненадання позивачу частини невикористаної щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 04.06.2014 по 03.06.2015, за заявою від 12 червня 2024 року; визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду»; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки - 163 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 152 календарних днів, виходячи з середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн та з утриманням виплачених 03.07.2024 сум компенсації.

Ухвалою суду від 16.01.2025 долучено до матеріалів справи подані відповідачем докази.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 13.05.2009 по 28.06.2024 позивач працював на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.06.2024 № 1950/0/15-24 його звільнено з посади судді, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно з наказом Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г позивача відраховано зі штату суду. Остаточний розрахунок проведено 03.07.2024.

Перед звільненням, а саме 12.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати частину додаткової щорічної відпустки з 18.06.2024 тривалістю 15 календарних днів за період з 04.06.2014 по 03.06.2015. Отриману у 2017 році компенсацію за надану відпустку позивач запропонував утримати з належних йому виплат.

Листом від 17.06.2024 № 02-39/267/24 відповідач відмовив у наданні відпустки за заявою від 12.06.2024. Підставою для такої відмови визначена виплата у 2017 році позивачеві компенсації за ці дні на підставі наказу відповідача від 08.12.2017 № 279/К-г.

На пропозицію позивача повернути таку компенсацію для поновлення цієї та інших відпусток у обліку відповідач також відмовив, зазначивши, що виплачені суми не підлягають поверненню.

У зв`язку з такою відмовою позивач звернувся до відповідача з іншою заявою про надання відпустки з 10.06.2024, яка була задоволена та згідно з наказом від 10.06.2024 № 85/В-г надана щорічна основна відпустка за період з 11.06.2023 по 10.06.2024, що підтверджується листом відповідача від 13.08.2024 № 02-39/352/24.

Позивач вважає безпідставною відмову у наданні йому відпустки за заявою від 12.06.2024, а також в цілому невизнання відповідачем його права на відпустки за період 2014 - 2017 роки, яке виявилося у відсутності цих відпусток у вказаному наказі від 28 червня 2024 року № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» та в розрахунку компенсації.

Позивач також вказує на неправильне визначення відповідачем кількості невикористаних днів відпустки у наказі від 28 червня 2024 року № 93/К-г.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року по справі № 805/139/18-а наказ відповідача від 08 грудня 2017 року № 279/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», яким серед іншого була передбачена виплата компенсації за невикористані дні відпусток за період 2014 - 2017 років, визнаний протиправним та скасований. Рішення суду набрало законної сили.

11.04.2019 Донецьким окружним адміністративним судом прийнятий наказ № 44/К-г про поновлення позивача на посаді судді Донецького ОАС з 08.12.2017.

На думку позивача, з набранням законної сили рішенням суду про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 08 грудня 2017 року № 279/К-г, передбачена ним виплата компенсації вважається такою, що здійснена без належних правових підстав. Проте, вказана компенсація, з огляду на норми статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню.

Водночас та обставина, що виплачена компенсація відпустки не підлягає поверненню, не може вважатися підставою для позбавлення позивача законного права на відпочинок.

Позивач зазначає, що через незаконну відмову у наданні додаткової щорічної відпустки за період з 04.06.2014 по 03.06.2015 позивачем була використана відпустка за період з 11.06.2023 по 11.06.2024 згідно з наказом відповідача від 10.06.2024 № 85.

Таке вплинуло на зазначену у наказі відповідача від 28 червня 2024 року № 93/К-г кількість днів невикористаних відпусток та зменшило розмір компенсації, яку фактично позивач отримав при звільненні у 2024 році.

На переконання позивача до невикористаної частини відпустки відповідачем безпідставно не включено основну щорічну відпустку за період: 11.06.2014 - 10.06.2015 - 18 робочих днів, 11.06.2015 - 10.06.2016 - 30 робочих днів, 11.06.2016 - 10.06.2017 - 30 робочих днів, 11.06.2017 - 08.12.2017 - 15 робочих днів, всього 93 робочих днів та щорічну додаткову відпустку за період: 04.06.2014 - 03.06.2015 - 15 календарних днів, 04.06.2015 - 03.06.2016 - 15 календарних днів, 04.06.2016 - 03.06.2017 - 15 календарних днів, 04.06.2017 - 03.06.2018 - 15 календарних днів, всього 60 календарних днів.

Відтак, позивач вважає, що протиправне не включення днів відпусток, що зазначені у скасованому судом наказі відповідача від 08 грудня 2017 року № 279/К-г до складу невикористаних відпусток у 2024 році призвело до неправильного визначення їх кількості. Замість 163 робочих днів (70+93) основної відпустки та 152 календарних днів (92+60) додаткової відпустки у наказі відповідача від 28 червня 2024 року № 93/К-г зазначено 70 робочих та 92 календарних днів.

Окрім цього, що стосується компенсації за невикористану відпустку, то правильність розрахунку посадового окладу впливає на розмір цієї компенсації з огляду на положення статті 83 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про відпустки» та підпункту «а» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Ці нормативні акти передбачають виплату компенсації за невикористані відпустки виходячи із середньої заробітної плати (грошового забезпечення), розмір якої у свою чергу залежить від розміру посадового окладу.

Тож, компенсація невикористаної відпустки, яка передбачена наказом відповідача від 28 червня 2024 року № 93/К-г, розрахована невірно.

Виходячи з протиправно встановленого законами про Державний бюджет України у 2021 - 2024 роках обмеженнями прожиткового мінімуму, що застосовується при визначенні посадового окладу судді, позивачу виплачена компенсація невикористаних днів відпустки при виході у відставку у розмірі меншому, ніж передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо належного відповідача за позовними вимогами, позивач вказує, що виплата, зокрема, компенсації невикористаної відпустки не залежить від дій ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів, а пов`язана виключно з протиправним незастосуванням Донецьким окружним адміністративним судом положень Закону № 1402-VIII.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до положень частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків.

Указом Президента України від 13.05.2009 № 318/2009 ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

З рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 у справі № 805/139/18-а, яке набрало законної сили 05.06.2019, судом встановлено, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 лютого 2014 року № 85/бо-14 рекомендовано ОСОБА_1 для обрання на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.10.2017 № 3219/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 279/К-г позивача відраховано зі штату Донецького окружного адміністративного суду 08 грудня 2017 року в зв`язку з припиненням повноважень судді, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2017 року № 3219/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді.

Відповідно до пунктів 2 та 3 цього наказу вказано виплатити ОСОБА_1 : компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 11.06.2014 року по 10.06.2015 року тривалістю 18 робочих днів, щорічну основну відпустку за період роботи з 11.06.2015 року по 10.06.2016 року тривалістю 30 робочих днів, щорічну основну відпустку за період роботи з 11.06.2016 року по 10.06.2017 року тривалістю 30 робочих днів, частину щорічної основної відпустки за період роботи з 11.06.2017 року по 08.12.2017 року тривалістю 15 робочих днів; компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2014 року по 03.06.2015 року тривалістю 15 календарних днів, щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2015 року по 03.06.2016 року тривалістю 15 календарних днів, щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2016 року по 03.06.2017 року тривалістю 15 календарних днів, щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2017 року по 03.06.2018 року тривалістю 15 календарних днів.

Листом Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2024 № 2-39/352/24 на запит позивача від 02.08.2024 щодо розміру та дати виплати компенсації невикористаної частини відпустки на підставі наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 279/К-г повідомлено, що розмір компенсації невикористаної частини відпустки на підставі наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 279/К-г - 89785,90 грн. Дата виплати компенсації невикористаної частини відпустки на підставі наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 279/К-г - 19 грудня 2017 року.

Згідно відомості про нарахування за грудень 2017 року (Список № 60 (10004/0570)) ОСОБА_1 (код ДРФО НОМЕР_1 ) нараховано 89785,90 грн.

З виписки по рахунках 19.12.2017 (дата формування 20.12.2017) вбачається здійснення платежу в сумі 89785,90 грн (розрахункові за грудень 2017р.).

Також, в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 164 від 18.12.2017 про перерахування коштів у сумі 89785,90 грн.

Наявність права на відпустки (93 робочі дні та 60 календарних днів за період 2014 - 2017 роки) на момент звільнення у 2017 році не є спірною обставиною, як і виплата позивачеві компенсації за ці невикористані дні відпусток.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 у справі № 805/139/18-а, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року № 279/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду»; поновлено ОСОБА_1 на посаді судді в штаті Донецького окружного адміністративного суду з 8 грудня 2017 року.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2019 № 44/К-г скасовано наказ від 08.12.2017 № 279/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», поновлено ОСОБА_1 на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду з 08 грудня 2017 року.

Згідно згаданого листа Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2024 № 02-39/352/24 та з наявними в матеріалах справи копіями наказів, табелів обліку робочого часу, позивачу після поновлення в штаті суду з 08.12.2017 за період з 09.12.2017 по 10.06.2024 надавались щорічна основна та додаткова відпустки.

Разом з тим, за змістом наказу відповідача від 10.06.2024 № 85/В-г «Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 » позивачу надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 11.06.2023 по 10.06.2024 тривалістю 6 робочих днів (8 календарних днів ) з 10 червня 2024 до 17 червня 2024 року.

Згодом позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.06.2024, у якій просив утримати з належних до виплати сум заробітної плати (суддівської винагороди) та прирівняних до неї виплат, повну суму компенсації, отриману на підставі наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2017 № 279/К-г; поновити у обліку відпусток, що надаються працівникам, невикористані за період з 04.06.2014 по 03,06.2018 дні основної та додаткової відпусток; надати частину щорічної додаткової відпустки за період з 04.06.2014 по 03.06.2015 тривалістю 15 календарних днів з 18.06.2024.

За наслідками розгляду вказаної заяви відповідач листом від 17.06.2024 № 02-39/267/24 повідомив, зокрема:

«08.12.2017 виданий наказ голови Донецького окружного адміністративного суду № 279/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Донецького окружного адміністративного суду» у зв`язку із припиненням повноважень судді, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 10.10.2017 № 3219/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президенту України про призначення на посаду судді.

За цим наказом суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду, на його користь у встановленому порядку нараховано та виплачено компенсацію у розмірі 109 600 грн за невикористані частини: основної щорічної відпустки за період: з 11.06.2014 по 08.12.2017 (у кількості 93 днів) та додаткової відпустки з період; з 04.06.2014 по 03.06.2018 (у кількості 60 днів).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 по справі № 805/139/18-а, яке набрало законної сили 05.09.2019, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду «Про поновлення ОСОБА_1 » від 11.04.2019 № 44/К-г скасовано наказ від 08 грудня 2017 року № 279/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», ОСОБА_1 поновлено на посаді судді в штаті Донецького окружного адміністративного суду з 8 грудня 2017 року.

29.03.2019, під час розгляду справи № 805/139/18-а, суд першої інстанції не ухвалював рішення з питання про повернення нарахованої та сплаченої позивачеві компенсації за невикористані частини: основної щорічної відпустки за період з 11.06.2014 по 08.12.2017 (у кількості 93 днів) та додаткової відпустки за період з 04.06.2014 по 03.06.2018 (у кількості 60 днів).

[...]

Відрахування із заробітної плати суми правомірно нарахованої та отриманої компенсації за невикористані частини відпусток, у тому числі за ініціативи працівника, не передбачено приписами чинного законодавства України.

Аналогічне положення дублюється у листі Міністерства праці та соціальної політики «Щодо права підприємства стягнути з поновленого на роботі за рішенням суду працівника вихідну допомогу, яка була виплачена йому при звільненні, і грошову компенсацію за невикористану відпустку» від 08.01.2009 № 1/06/186-09.

Ті ж самі положення містяться у листі Міністерства праці та соціальної політики «Про поновлення працівника на роботі» від 28.10.2016 року № 1500/13/84-16. Якщо при звільненні, визнаному судом незаконним, працівнику була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то після поновлення його на роботі права на використання цих днів відпустки він не має. Також не передбачено повернення працівником виплачених йому коштів за відпустку при звільненні.».

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.06.2024 № 1950/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» відраховано ОСОБА_1 зі штату Донецького окружного адміністративного суду 28 червня 2024 року, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 25 червня 2024 року № 1950/0/15-24 про звільнення з посади судді, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

В пунктах 2, 3 цього наказу вказано:

- виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 11.06.2019 року по 10.06.2020 року тривалістю 1 робочий день, невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 11.06.2021 року по 10.06.2022 року тривалістю 14 робочих днів, невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 11.06.2022 року по 10.06.2023 року тривалістю 30 робочих днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 11.06.2023 року по 10.06.2024 року тривалістю 24 робочі дні, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 11.06.2024 по 28.06.2024 тривалістю 1 робочий день;

- виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної додаткової відпустки за період роботи з 04.06.2018 року по 03.06.2019 року тривалістю 2 календарні дні; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2019 року по 03.06.2020 року тривалістю 15 календарних днів; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2020 року по 03.06.2021 року тривалістю 15 календарних днів; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2021 року по 03.06.2022 року тривалістю 15 календарних днів; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06,2022 року по 03.06.2023 року тривалістю 15 календарних днів; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2023 року по 03.06.2024 року тривалістю 15 календарних днів; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 04.06.2024 року по 28.06.2024 року тривалістю 15 календарних днів.

З повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 18.08.2024 № 03-30/353/24 вбачається, що ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням нараховано та виплачено суми, наведені в ньому, з окладу 69366,0 грн. При цьому, у липні 2024 року нараховано компенсацію відпустки за 70 днів в сумі 400589,0 грн та за 92 дні у сумі 526488,40 грн.

До того ж, розрахунковим листом за липень 2024 року підтверджується нарахування ОСОБА_1 компенсації відпустки у вказаній кількості та сумі з окладу 69366,0 грн.

Позивачем не заперечується отримання коштів за компенсацію основної та додаткової відпустки, виплата якої передбачена наказом відповідача від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду».

Разом з тим, у письмових поясненнях, наданих у справі № 200/6271/24 (наявні в матеріалах даної справи) вказується, що для визначення базового розміру посадового окладу судді ОСОБА_1 застосовувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 грн, що визначений статтею 7 законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Про нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у 2021 - 2024 роках, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, також вбачається з довідки від 21.11.2024 № 03-30/534/24 про нараховану та виплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 28 червня 2024 року, згідно з якою нарахований розмір суддівської винагороди (за повний місяць роботи, тобто в якому позивач не перебував у відпустці, на лікарняному тощо) позивачу обчислювався виходячи з посадового окладу в розмірі 69366,00 грн в місяць, що за розрахунком відповідає 30 прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого становить 2102,00 грн, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,1, встановленого пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», (2102,00 грн х 30 = 63060,00 грн х 1,1 = 69366,00 грн).

Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні відпустки за заявою від 12.06.2024 та в цілому з невизнанням відповідачем права на відпустки за період 2014 - 2017 роки, відповідно і з правильністю визначення кількості невикористаних днів відпустки в наказі від 28.06.2024 № 93/К-г, зважаючи на це і з нарахуванням компенсації за невикористані відпустки при відрахуванні зі штату, а також із правильністю нарахування компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, обчисленої із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги позивача, суд керується таким.

Стаття 8 Конституції України визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

При цьому статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини 4 статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. За приписами частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не визначає умов та порядку надання суддям відпустки, суд при розгляді цієї справи застосовує (враховує) положення Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України (стаття 1 Закону № 504/96-ВР).

Згідно з статтею 4 вказаного Закону установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях (стаття 5 Закону № 504/96-ВР).

Статтею 136 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Відповідно до частини 1, 3 статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до пункту 1, 2 частини 1 статті 9 Закону № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України).

За приписами частин 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З аналізу згаданих вище норм законодавства можна зробити висновок, що поновлення на посаді працівника, звільнення якого відбулося без законної підстави, має означати, що період вимушеного прогулу, спричинений цим незаконним/неправомірним звільненням, зараховується до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку.

Період вимушеного прогулу при незаконному звільненні визначається датою звільнення працівника і датою видання розпорядчого акта (наказу) про його поновлення. При цьому період вимушеного прогулу не охоплюється періодом роботи до звільнення працівника.

Якщо у зв`язку зі звільненням, яке згодом визнане таким, що відбулося незаконно/неправомірно, працівникові виплатили грошову компенсацію за невикористані дні відпустки (які він мав право використати на день звільнення), то після поновлення на роботі/посаді цей працівник - якщо він отримав грошову компенсацію - має право використати щорічну відпустку тільки за період вимушеного прогулу, але не за період роботи до звільнення, за який йому виплатили грошову компенсацію.

Водночас, грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, яку виплатили працівникові при звільненні, не підлягає поверненню після поновлення цього працівника на роботі/посаді.

Слід вказати, що поновлення на роботі/посаді працівника не нівелює цієї (виплаченої) грошової компенсації й не «відновлює» права на використання щорічної відпустки, за яку працівник отримав грошову компенсацію при звільненні.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 420/5416/19.

Разом з тим, Верховний Суд у вказаній постанові вказав, зокрема: «Отож, якщо працівник отримав грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток, то використати ці (раніше «компенсовані») дні відпусток він уже не може, зокрема й після поновлення на роботі/посаді.

Суд зазначає, що висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 420/5416/19, є релевантними до обставин цієї справи.

У силу положень частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верхового Суду.

З матеріалів справи вбачається, що при відрахуванні позивача зі штату Донецького окружного адміністративного суду 08 грудня 2017 року на підставі наказу від 08.12.2017 № 279/К-г відповідач виплатив йому грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у кількості 93 робочі дні та 60 календарних днів у сумі 89785,90 грн, що підтверджується платіжною відомістю, випискою по рахунку, платіжним дорученням та не заперечується позивачем.

З урахуванням викладеного, поновлення на посаді судді не відновлює права позивача на використання відпусток, за які він отримав грошову компенсацію при виключенні зі штату Донецького окружного адміністративного суду, а тому у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо ненадання позивачу частини невикористаної щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 04.06.2014 по 03.06.2015, за заявою від 12 червня 2024 року, слід відмовити.

Обґрунтування позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» фактично зводиться до того, що незаконна відмова позивачу у наданні додаткової щорічної відпустки за період з 04.06.2014 по 03.06.2015 вплинула на зазначену у наказі відповідача від 28 червня 2024 року № 93/К-г кількість днів невикористаних відпусток та зменшення розміру компенсації, яку фактично позивач отримав при звільненні у 2024 році. Також, на думку позивача, протиправне не включення днів відпусток, що зазначені у скасованому судом наказі відповідача від 08 грудня 2017 року № 279/К-г до складу невикористаних відпусток у 2024 році призвело до неправильного визначення їх кількості у пунктах 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г.

Суд зазначає, що зважаючи на те, що позивач не має права на відпустку після поновлення на посаді, за яку йому вже виплатили компенсацію, вимога про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» також не підлягає задоволенню.

Що стосується посилання позивача на висновки, викладені у постанові Вищого адміністративного суду України від 07.03.2017 у справі № 821/500/16 (К/800/20576/16), то суд уважає, що вони є нерелевантними до правовідносин у цій справі, ухвалені за інших фактичних обставин.

Так, у вказаній постанові від 07.03.2017 (справа № 821/500/16), Вищий адміністративний суд України зазначив, зокрема, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом і вказав на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій саме про право на відпустки в кількості днів розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу, оскільки це суперечить вимогам частини четвертої та дев`ятої статті 10 Закону № 504/96-ВР.

В свою чергу, згідно з частинами четвертою та дев`ятою статті 10 Закону № 504/96-ВР щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року; щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Тож, висновки Вищого адміністративного суду України від 07.03.2017 в постанові у справі № 821/500/16 (К/800/20576/16) ухвалені за інших обставин спірних правовідносин.

До того ж, у справі № 821/500/16 спір виник з приводу відмови роботодавця у наданні відпустки відразу після поновлення на посаді, тобто після вимушеного прогулу. Що стосується позивача, то з наявних у матеріалах справи доказів, після поновлення у штаті відповідача відпустки йому надавались, про що вже зазначалось вище, відмов відповідачем у їх наданні (за робочий період після поновлення) за заявою позивача не встановлено.

Тобто, позивач не був позбавлений права на відпочинок після поновлення у штаті суду.

В той же час, враховуючи висновки Верховного Суду у справі № 420/5416/19, суд не погоджується з доводами позивача, що з набранням законної сили рішенням суду у справі № 805/139/18-а про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 08 грудня 2017 року № 279/К-г, передбачена ним виплата компенсації вважається такою, що здійснена без належних правових підстав.

Крім цього, з рішення суду у справі № 805/139/18-а вбачається, що предметом спору у цій справі було визнання протиправною відмови у наданні відпустки, визнання протиправним та скасування наказу від 08 грудня 2017 року № 279/К-г, поновлення на посаді судді в штаті Донецького окружного адміністративного суду, стягнення середнього заробітку (суддівської винагороди) за час вимушеного прогулу. Питання ж виплати компенсації при вирішенні питання про поновлення позивача на посаді судді в штаті Донецького окружного адміністративного суду не досліджувалось. Суд не надавав оцінку правомірності виплати компенсації за невикористані відпустки до дати виключення позивача зі штату Донецького окружного адміністративного суду 08 грудня 2017 року.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки - 163 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 152 календарних днів, виходячи з середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн та з утриманням виплачених 03.07.2024 сум компенсації, суд зазначає таке

Як вказувалось вище, відповідачем у письмових поясненнях від 06.12.2024, наданих у справі № 200/6271/24 підтверджується факт, що для визначення базового розміру посадового окладу судді ОСОБА_1 застосовувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 грн, що визначений статтею 7 законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.

До того ж, з довідки від 21.11.2024 № 03-30/534/24 про нараховану та виплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 28 червня 2024 року вбачається нарахування позивачу суддівської винагороди з посадового окладу в розмірі 69366,00 грн в місяць, що за розрахунком відповідає 30 прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого становить 2102,00 грн, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,1, встановленого пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», (2102,00 грн х 30 = 63060,00 грн х 1,1 = 69366,00 грн).

Відтак, очевидним є те, що для обрахунку компенсації за невикористану відпустку при відрахуванні позивача зі штату суду використаний посадовий оклад в розмірі 69366,00 грн в місяць, відповідно й прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Абзацами першим, четвертим, п`ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ (далі - Закон № 2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Також абзацами першим, четвертим, п`ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ (далі - Закон № 3460-ІХ) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин щодо визначення розміру прожиткового мінімуму для обрахунку компенсації відпустки спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закони № 2710-ІХ та № 3460-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді. При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Верховний Суд в постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, зауважив що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Окрім того, у вищевказаному рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, зокрема, вказано, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Тож, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 та 2024 років (2684 та 3028,00 грн відповідно) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є неправомірною.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а та від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 504/96-ВР порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Суд зазначає, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить норм, які б регулювали питання грошової компенсації суддям за невикористані дні відпусток. Відсутні такі норми і в Кодексі законів про працю України, Законах України «Про відпустки» та «Про оплату праці».

Єдиним нормативним актом, який містить алгоритм розрахунку такої компенсації, є Порядок № 100, який передбачає нарахування компенсації за невикористану відпустку шляхом вирахування середньоденної заробітної плати за останні 12 місяців, які передують відпустці.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами) (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абз. 1). Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт (абз. 2). При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. 4).

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Між тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.07.2020 у справі № 817/20/17: «48. При цьому судом апеляційної інстанції правильно визначено, що Закон № 2453-VI не встановлює особливостей регулювання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суддям, які звільняються за власним бажанням, а тому такі правовідносини слід вирішувати виходячи з загальних норм чинного трудового законодавства. 49. Так, за змістом пунктом 2 Порядку № 100 обчислення компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи саме з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. 50. Отже, компенсація за невикористані дні відпустки повинна була розраховуватися з суддівської винагороди позивача, за останні 12 календарних місяців роботи.».

За встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд вважає, що відповідачем неправильно обчислена компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки у кількості 70 робочих днів та додаткової відпустки у кількості 92 календарних днів, виплата яких передбачена наказом від 28.06.2024 № 93/К-г, оскільки при її обрахунку використано розмір посадового окладу судді із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 грн.

Отже суд дійшов висновку, що дії відповідача в цій частині є протиправними.

Водночас, зважаючи на висновок суду про відсутність у позивача права на відпустку після поновлення на посаді судді у штаті суду, за яку йому вже виплатили компенсацію згідно з наказом відповідача від 08.12.2017 № 279/К-г, не підлягає перерахунку компенсація за дні відпусток (щорічної основної та додаткової), яка виплачена на підставі цього наказу.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, що компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки слід нараховувати за 163 робочих днів, а щорічної додаткової відпустки - 152 календарних днів, адже при відрахуванні його зі штату Донецького окружного адміністративного суду відповідно до наказу від 28.06.2024 № 93-К-г невикористаними залишились 70 робочих днів щорічної основної відпустки та 92 календарних днів щорічної додаткової відпустки.

Окрім цього, позивач помилково просить зобов`язати нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані дні відпусток, виходячи з середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб саме у розмірі 3028,00 грн, оскільки за приписами Порядку № 100 компенсація за невикористані дні відпустки розраховується з суддівської винагороди, за останні 12 календарних місяців роботи. У 2023 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2684 грн.

Тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведені висновки про протиправність дій відповідача щодо обчислення компенсації за невикористані частини щорічної основної та додаткової відпустки, виплата яких передбачена наказом від 28.06.2024 № 93/К-г, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, для належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у вищевказаній частині на підставі частини другої статті 9 КАС України та обрати такий спосіб захисту порушених прав, зокрема:

- визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки - 70 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 92 календарних днів, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки - 70 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 92 календарних днів, виходячи із середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році - 2684,00 гривні, у 2024 році - 3028,00 гривень, із урахуванням норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами), враховуючи виплачені суми компенсації та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Отже, виходячи з системного аналізу заявлених вимог, вищенаведеного законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, а щодо відшкодування інших судових витрат вимог не заявлено.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (ідентифікаційний код 35099148, місцезнаходження: Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, буд. 1) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки - 70 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 92 календарних днів, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки - 70 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 92 календарних днів, виходячи із середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році - 2684,00 гривні, у 2024 році - 3028,00 гривень, із урахуванням норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами), враховуючи виплачені суми компенсації та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 16.01.2025.

Суддя О.М. Качанок