Постанова

від 15.01.2025 по справі 420/36123/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36123/23

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 22.02.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Димерлія О.О.,

суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 у справі №420/36123/23 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення

У С Т А Н О В И В:

22.12.2023 товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000623/2 від 27.09.2023;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001245 від 27.09.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним до контролюючого органу подано усі необхідні документи з метою підтвердження митної вартості товару за першим (основним) методом за ціною договору. Такі документи містять повні та достовірні відомості про заявлену митну вартість товарів, чітко ідентифікують придбаний товар. Натомість, Одеською митницею безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000623/2 від 27.09.2023 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001245 від 27.09.2023. На думку позивача, наведені митним органом в індивідуальному акті підстави для коригування митної вартості товарів є необґрунтованими.

Відповідач із позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у відзиві на позовну заяву вказуючи про те, що подані декларантом до контролюючого органу документи містяться розбіжності, не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари. Означене зумовило необхідність витребування додаткових документів. Декларантом до митного органу додаткових документів подано не було, наведених вище розбіжностей не усунуто, що власне й слугувало підставою для коригування митної вартості товару за резервним методом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 у справі № 420/36123/23 позов товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» задоволено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив із того, що декларантом подано усі документи, які надавали митному органу можливість визначити митну вартість товару за першим методом. Такі документи підтверджують числове значення митної вартості та не містять розбіжностей. Також, окружним адміністративним судом зазначено, що неведені суб`єктом владних повноважень в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000623/2 від 27.09.2023 обґрунтування спростовуються поясненнями декларанта та поданими до митного органу документами.

Не погодившись із вищеозначеним рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу у якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норми матеріального права, Одеською митницею викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Одеською митницею не зазначено, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а зміст апеляційної скарги повністю дублює зміст відзиву на позовну заяву (т.І а.с.30-45, т.ІІ а.с.1-14).

Згідно із поданим позивачем до суду апеляційної інстанції відзивом на апеляційну скаргу, рішення від 22.02.2024 у справі № 420/36123/23 Одеським окружним адміністративним судом прийнято із повним дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, на думку ТОВ СТЕВОЛ, наведені в апеляційній скарзі доводи митного органу не спростовують висновків суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного митного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Одеської митниці задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.

Зокрема, колегією суддів установлено, що 03.08.2020 між FOSHAN LIVIN CERAMICS Co.,Ltd (Продавець) та ТОВ «СТЕВОЛ» (Покупець) укладений контракт №LV-ST-02, відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець придбати керамічну плитку та інші товари народного вжитку.

На виконання умов вищевказаного контракту FOSHAN LIVIN CERAMICS Co.,Ltd (Продавець) на користь ТОВ «СТЕВОЛ» (Покупець) поставлено: «плитку керамічну з кам`яної кераміки з коефіцієнтом поглинання води не більше 0,5 мас.% для покриття підлоги для внутрішніх робіт: мод.LVF6007 розміром 600х600 мм.- 648М2 у 450кор., мод.LVF6005 розміром 600х600 мм.- 648М2 у 450кор., Зразки керам. плитки розміром 600х600 мм.- 2,88М2 у 2кор. Виробник «FOSHAN LIVIN CERAMICS CO.,LTD.»».

З метою здійснення митного оформлення товару, 27.09.2023 ТОВ «СТЕВОЛ» (Покупець) до митного органу подано митну декларацію №23UA500500034167U1, у якій митну вартість товару декларантом визначено за ціною контракту.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу її визначення ТОВ "СТЕВОЛ" до контролюючого органу, разом з декларацією, подано такі документи: пакувальний лист від 08.08.2023; проформу інвойс №PI-8 від 10.07.2023; інвойс №РІ-8 від 08.08.2023; коносамент №SLL202308039 від 08.08.2023; автотранспортну накладну №2509/3 від 25.09.2023; платіжну інструкцію в іноземній валюті №19 від 10.07.2023; платіжну інструкцію в іноземній валюті №25 від 02.08.2023; довідку про транспортні витрати №1809 від 18.09.2023; контракт №LV-ST-02 від 03.08.2020; договір про надання послуг митного брокера №14/11-17 від 07.11.2017; вагову довідку від 27.09.2023; експортну митну декларацію № 519620230963002655 від 07.08.2023; митну декларацію №23UA500500034167U1 від 27.09.2023.

Під час перевірки документів, які подано декларантом на підтвердження митної вартості товару, фахівцями контролюючого органу установлено, що вони містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, а саме:

1) відповідно до п.6 зовнішньоекономічного контракту (договору) від 03.08.2020 № LV-ST-02 не надано точної інформації щодо складових митної вартості товару. Відповідно до пп. в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутня будь-яка інформація щодо включення/невключення даних складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів;

2) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте, до митного оформлення надано довідки про транспортування в яких немає посилання на умови поставки товару, а також на договір про перевезення.

У зв`язку з чим, на підставі вимог ч.3 ст.53 Митного кодексу України, контролюючим органом було зобов`язано декларанта протягом 10-ти календарних днів надати додаткові документи, а саме: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми - виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.

27.09.2023 декларантом до митного органом додатково подано рахунок на оплату транспортних послуг №564 від 18.09.2023, а також повідомлено, що інші документи надаватися не будуть.

За результатом розгляду питання щодо митного оформлення зазначеного у митній декларації товару Одеською митницею прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000623/2 від 27.09.2023 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001245 від 27.09.2023.

Не погодившись із коригуванням митним органом заявленої декларантом у митній декларації митної вартості товару позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли у сфері митної справи і стосуються порядку визначення митної вартості товарів, правомірності рішення відповідача щодо коригування митної вартості товару, який імпортується на митну територію України.

Такі правовідносини урегульовано положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012р. №4495-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 49 якого митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За приписами ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Отже, Митним кодексом України визначено вичерпний перелік документів, що подається декларантом до митного органу з метою підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 Митного кодексу України).

Частиною 2 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно із ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів убачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмови у митному оформленні, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

Відтак, приписи вказаних норм права зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі поданих декларантом документів та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з даною обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Між тим, витребовувати контролюючий орган має лише ті документи, які надають змогу пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості та жодним чином не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом, зокрема, тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За наслідком дослідження поданих декларантом до митного оформлення документів колегією суддів установлено, що вони ідентифікують оцінюваний товар та містять об`єктивні і достовірні відомості, що піддавались обчисленню, а також обґрунтовують митну вартість товарів за ціною договору згідно із вимогами частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України.

Однак, під час перевірки поданих декларантом до митного органу документів фахівцями контролюючого органу установлено, що вони містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, а саме:

- у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) немає інформації щодо включення/невключення вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

- до митного оформлення надано довідки про транспортування в яких немає посилання на умови поставки товару, а також на договір про перевезення.

Натомість, з такою позицією митного органу погодитися неможливо з огляду на таке.

Стосовно доводу суб`єкта владних повноважень про те, що подані декларантом документи не містять відомостей про вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, суд апеляційної інстанції відмічає наступне.

Згідно із п.п.«в» п. 1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме: витрати, понесені покупцем на вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Отже, понесені покупцем витрати на вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, включаються до митної вартості лише у разі якщо такі витрати не включалися до ціни товару.

Відповідно до розділу 6 контракту №LV-ST-02 від 03.08.2020 пакування товару складається лише з верхньої упаковки, відповідно до способу транспортування.

Як установлено колегією суддів, постачання плитки здійснювалось у коробках.

Згідно фактичних обставин справи, постачання товару здійснювалось на умовах FOB.

Апеляційний адміністративний суд зазначає, що за такими умовами постачання пакування включається до ціни товару.

До того ж, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД « 37.Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації поданої декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару).

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин покупець ТОВ "СТЕВОЛ" додаткових витрат на упаковку або пакувальні матеріали та робіти, пов`язані із пакуванням не понесено.

У даному випадку, витрати на упаковку або пакувальні матеріали та робіти, пов`язані із пакуванням входять до ціни товару.

Означене спростовує доводи митного органу стосовно повноти заявленої декларантом митної вартості.

Не є юридично спроможним також сумнів митного органу стосовно повноти задекларованої митної вартості товару в контексті того, що в довідках про транспортування немає посилання на умови поставки товару, а також на договір про перевезення, адже відповідачем не зазначено, а судом апеляційної інстанції не встановлено, які саме законодавчі приписи вимагають зазначення в означених довідках визначених Одеською митницею реквізитів та унеможливлює ідентифікувати імпортований товар і визначити його митну вартість за ціною договору.

Колегія суддів зазначає, що не відображення в довідках про транспортування умов поставки товару, а також посилання на договір про перевезення не є беззаперечним свідченням того, що імпортування товару відбувалось у межах іншої господарської операції.

Комплексне дослідження усіх наявних у матеріалах справи документів, які декларантом подавались до митного органу з метою підтвердження заявленої митної вартості товару, підтверджує, що в досліджуваній ситуації ввезення ТОВ «СТЕВОЛ» на митну територію України товару здійснено саме за контрактом №LV-ST-02 від 03.08.2020 та відповідно до інвойсу.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані декларантом документи містять усі відомості, які підтверджують задекларовану ТОВ «СТЕВОЛ» митну вартість товару.

Натомість, суб`єктом владних повноважень не доведено, що подані декларантом для митного оформлення товару документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, як і не доведено неможливості визначення митної вартості за першим методом (за ціною договору).

Між тим, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно спрацювання системи управління ризиками, оскільки вказане є підставою для контролюючого органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції і не може бути безумовною підставою для відмови в митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю. Різниця між митною вартістю товару, задекларованого особою та митною вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про заниження митної вартості декларантом і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Посилаючись на такі обставини контролюючий орган має довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; митну вартість за відповідною вантажною митною декларацією не було відкориговано; рішення про коригування (якщо воно приймалося) не оскаржено до суду та скасовано судом.

Тоді як, матеріали справи таких доказів не містять.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду щодо протиправності та наявності законодавчо передбачених підстав для скасування спірних рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000623/2 від 27.09.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001245 від 27.09.2023.

Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача.

Жодних доводів стосовно неправильності здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат апеляційна скарга Одеської митниці не містить, а тому суд апеляційної інстанції таким обставинам оцінки не надає.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стосовно розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне вказати про таке.

11.09.2024 ТОВ «СТЕВОЛ» до П`ятого апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому викладено прохання стягнення з Одеської митниці витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000грн., до якого додано рахунок на оплату від 04.09.2024 №149, банківську виписку на суму 15000грн., платіжну інструкцію від 05.09.2024 №398.

У подальшому, 25.09.2024 позивачем до апеляційного адміністративного суду подано клопотання до якого, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, додано акт прийому-передачі наданих послуг від 24.09.2024.

У свою чергу, митним органом до апеляційного адміністративного суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, адже на думку відповідача гонорар адвоката є завищеним.

Здійснюючи розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається, у тому числі, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із системного аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Поняття «витрати на правову допомогу» у даному контексті це витрати, пов`язані з розглядом справи, тобто кількість годин, проведених у судових засіданнях та інші витрати, пов`язані з розглядом справи в суді.

В свою чергу, документами, які підтверджують витрати на правничу допомогу є: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.

Так, як установлено колегією суддів, розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, позивачем заявлено в сумі 15000грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, суд має враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 у справі №420/6966/20.

Відповідно до доданого позивачем до матеріалів справи акту приймання-передачі наданих послуг від 24.09.2024, ТОВ «СТЕВОЛ» надано такі види послуг: ознайомлення з апеляційною скаргою 06.09.2024; підготовка та подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу 10.09.2024; підготовка та подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду клопотання про долучення доказів 24.09.2024.

Однак, колегія суддів зазначає, що викладені Одеською митницею в апеляційній скарзі обґрунтування є ідентичними тим, які відповідачем наведено у відзиві на позовну заяву, а тому аналіз наведених у ній доводів та підготовка відзиву на апеляційну скаргу не вимагають значного витрачання адвокатом часу.

Також, не вимагає значного витрачання адвокатом часу на підготування та подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду клопотання про долучення доказів 24.09.2024.

Відтак, з урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що визначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції є завищеною.

На думку колегії суддів, у даному випадку, реальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 6056грн. (два розміри прожиткових мінімумів для працездатних осіб) та відповідає часу витраченому адвокатом на ознайомлення з апеляційною скаргою, підготовку та подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу та клопотання про долучення доказів, обсягу наданих адвокатом на користь позивача послуг, а також складності справи.

Керуючись ст.ст.134, 139, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 у справі №420/36123/23 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕВОЛ" судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у загальному розмірі 6056(шість тисяч п`ятдесят шість)грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький