Рішення від 16.01.2025 по справі 990/131/24

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 року

м. Київ

справа №990/131/24

адміністративне провадження № П/990/131/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

за участю: представників відповідача - Марущак А.Р.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Дорадчої групи експертів про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у квітні 2024 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Дорадчої групи експертів (Далі - Дорадча група), в якому просив визнати протиправною відмову Дорадчої групи у наданні публічної інформації на його запит від 09 квітня 2024 року та зобов`язати відповідача повторно розглянути вказаний запит про отримання публічної інформації з урахуванням висновків суду і надати запитану публічну інформацію в електронному вигляді; стягнути із відповідача судові витрати у виді судового збору.

Позовна заява обґрунтована тим, що у березні 2024 року відбувся етап конкурсного відбору на посади суддів Конституційного Суду України (далі - КСУ). Щодо деяких кандидатів Дорадчою групою були ухвалені рішення про визнання їх такими, що не відповідають критерію високих моральних якостей. 9 квітня 2024 року він надіслав відповідачу запит, в якому просив надати йому як публічну інформацію копії знеособлених (ретушованих), з приховуванням персональних даних, рішень Дорадчої групи щодо таких кандидатів, на що отримав відмову, яку вважає протиправною.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що не є розпорядником публічної інформації чи суб`єктом господарювання, який прирівнюється до розпорядників інформації, а відтак, позбавлений обов`язку надавати інформацію у відповідь на запити, подані в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Також відповідач зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди з існуючими положеннями законодавства України, якими встановлені прямі обмеження щодо оприлюднення «негативних» рішень по кандидатам на посаду судді КСУ, та якими Дорадча група керується у спірних правовідносинах.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити з викладених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень, матеріали судової справи, встановив таке.

Судом встановлено, що у березні 2024 року відбувся етап конкурсного відбору на посади суддів КСУ. Щодо деяких кандидатів Дорадчою групою були ухвалені рішення про визнання їх такими, що не відповідають критерію високих моральних якостей.

9 квітня 2024 року ОСОБА_1 надіслав відповідачу запит, у якому просив надати йому як публічну інформацію копії вмотивованих рішень Дорадчої групи щодо визнання 23 березня 2024 року кандидатів такими, що «не відповідають» критеріям моральних якостей (т.1 а.с.6-7).

Також у запиті ОСОБА_1 зазначив, що у разі, якщо в текстах цих рішень наявні персональні дані чи інша інформація, яка відповідно до законодавства про захист персональних даних не може бути поширена, то копії таких рішень він просив надати у знеособленому (ретушованому) вигляді з приховуванням таких даних.

Листом від 15 квітня 2024 року Дорадча група відмовила у наданні запитуваної інформації із посиланням на частину сьому статті 10-8 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України», якою передбачено, що Дорадча група оприлюднює списки оцінених кандидатів та вмотивовані рішення стосовно кожного кандидата на посаду судді Конституційного Суду на офіційному веб-сайті Конституційного Суду та передає їх до конкурсної комісії, Комітету, Ради суддів України відповідно не пізніше трьох днів з дня їх складення. Стосовно кандидатів, які отримали оцінку «не відповідає» за критеріями високих моральних якостей або визнаного рівня компетентності у сфері права, Дорадча група оприлюднює лише резолютивну частину рішення, без наведення мотивів, які стали підставою для його ухвалення. Повний текст рішення із мотивуванням оприлюднюється Дорадчою групою на письмову вимогу кандидата, який отримав оцінку «не відповідає».

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19). Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет», на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012).

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, закріплює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У преамбулі Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) зазначено, що цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина перша статті 2 Закону №2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону №2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

За частиною першою статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

За частиною першою статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За частиною першою статті 15 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема: 1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, тощо), а також інформацію, зазначену в частині п`ятій статті 6 цього Закону; 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення; 11) інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, а саме про: систему обліку, види інформації, якою володіє суб`єкт владних повноважень; 12) іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.

Згідно із частиною шостою статті 15 Закону №2939-VI розпорядники інформації можуть оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному вебсайті, у власних офіційних друкованих виданнях та/або у медіа на підставі договорів про висвітлення діяльності, укладених із суб`єктами у сфері медіа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного вебсайту така інформація обов`язково оприлюднюється на вебсайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону №2939-VI). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя статті 19 Закону №2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як передбачено у частині першій статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до статті 5 Закону України від 02 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом частин першої, другої статті 7 Закону №2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом №2939-VI, та інформації, що становить суспільний інтерес, встановлює цей Закон.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону № 2657-ХІІ).

Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону №2657-ХІІ). Зокрема, відкритою, крім випадків, встановлених законом, є публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI).

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону №2657-ХІІ).

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону №2657-ХІІ).

Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року №5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 21 Закону №2657-ХІІ порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Відповідно до частини першої статті 10-2 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII) Дорадча група утворюється з метою сприяння суб`єктам призначення суддів КСУ в оцінюванні моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді КСУ.

Дорадча група здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону та Положення про Дорадчу групу експертів, яке розробляє та затверджує Дорадча група (частина друга статті 102 Закону № 2136-VIII).

Протоколом №1 засідання Дорадчої групи експертів від 12 листопада 2023 року затверджено Положення про Дорадчу групу експертів (далі - Положення).

Згідно зі статтею 1 Положення «оцінювання» означає оцінювання моральних якостей та рівня компетентності у сфері права кандидатів, про яке йдеться у частині першій статті 10-2 Закону №2136-VIII.

За змістом частини двадцять п`ятої статті 10-2 Закону №2136-VIII до повноважень Дорадчої групи належить:

1) розроблення та ухвалення Положення про Дорадчу групу експертів;

2) розроблення та ухвалення методології оцінювання моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді КСУ. Дорадча група розробляє методологію оцінювання моральних якостей і рівня компетентності у сфері права з урахуванням кращих міжнародних стандартів і практик (у тому числі щодо відбору суддів Європейського суду з прав людини, суддів Суду справедливості Європейського Союзу тощо);

3) розгляд, перевірка та аналіз документів кандидата на посаду судді КСУ, надісланих до Дорадчої групи, включно з конфіденційною інформацією і персональними даними, отримання іншої інформації, необхідної для здійснення повноважень Дорадчою групою, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, громадян України, інших осіб;

4) звернення до кандидатів на посаду судді КСУ, а також будь-якої юридичної, фізичної особи, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, будь-яких інших осіб, які є власниками або розпорядниками інформації, із запитом про надання пояснень, документів чи інформації з метою оцінювання моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді КСУ;

5) проведення співбесіди із кандидатами на посаду судді Конституційного Суду відповідно до Положення;

6) оцінювання моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді Конституційного Суду;

7) ухвалення вмотивованого рішення про оцінку відповідності моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді КСУ стосовно кожного кандидата, складання списку оцінених кандидатів та подання їх суб`єктам призначення;

8) здійснення інших повноважень, визначених цим Законом.

Процедура конкурсного відбору визначена у статтях 10-5 - 10-8 Закону №2136-VIII та поділяється на такі етапи: початок конкурсного відбору, допуск до конкурсного відбору, призначення та проведення спеціальної перевірки та завершення конкурсного відбору.

Частиною сьомою статті 10-8 Закону №2136-VIII, яка регламентує етап завершення конкурсного відбору, передбачено, що стосовно кандидатів, які отримали оцінку «відповідає» за критеріями високих моральних якостей та визнаного рівня компетентності у сфері права, Дорадча група формує загальний список усіх оцінених кандидатів.

Після формування такого списку Дорадча група проводить рейтингове голосування стосовно всіх оцінених кандидатів та формує їх рейтинговий список.

Кандидати у рейтинговому списку розміщуються залежно від кількості голосів, отриманих від Дорадчої групи, від найвищого (6 голосів «за») до найменшого результату (0 голосів «за»).

Результати рейтингового голосування кожного члена Дорадчої групи є відкритими, фіксуються поіменно та публікуються на офіційному вебсайті КСУ.

Дорадча група оприлюднює списки оцінених кандидатів та вмотивовані рішення стосовно кожного кандидата на посаду судді КСУ на офіційному вебсайті КСУ та передає їх до конкурсної комісії, Комітету, Ради суддів України відповідно не пізніше трьох днів з дня їх складення.

Стосовно кандидатів, які отримали оцінку «не відповідає» за критеріями високих моральних якостей або визнаного рівня компетентності у сфері права, Дорадча група оприлюднює лише резолютивну частину рішення, без наведення мотивів, які стали підставою для його ухвалення. Повний текст рішення із мотивуванням оприлюднюється Дорадчою групою на письмову вимогу кандидата, який отримав оцінку «не відповідає».

Так, в обґрунтування доводів неможливості надання позивачу запитуваної ним інформації, відповідач посилається на пряме законодавче обмеження щодо надання запитуваних рішень Дорадчої групи, а також невідповідність Дорадчої групи статусу розпорядника публічної інформації.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача помилковими, оскільки аналіз компетенції, прав та повноважень Дорадчої групи, визначених у Законі №2136-VIII, свідчить про те, що цей орган наділений державою владно-управлінськими функціями у правовідносинах, що виникають у процесі формування суддівського корпусу Конституційного Суду України.

Наведене дає підстави для висновку про те, що запитувана у Дорадчої групи позивачем та не надана йому інформація підпадає під визначення, яке міститься у статті 1 Закону №2939-VI, а саме - інформація, отримана або створена в процесі виконання Дорадчою групою своїх обов`язків у процедурі конкурсного відбору кандидатів для призначення на посаду судді КСУ, яка знаходиться у її володінні.

Щодо посилань відповідача на пряме законодавче обмеження на надання запитуваних рішень Дорадчої групи, то колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що стаття 10-8 Закону №2136-VIII регламентує процедуру оприлюднення рішень Дорадчої групи на офіційному вебсайті КСУ.

Закон №2136-VIII не містить заборон щодо надання рішень Дорадчої групи, як публічної інформації, що знаходиться у її володінні.

За принципом exceptiones non sunt extendendae (виняток не може тлумачитися розширювально) у суду відсутні правові підстави до розширювального тлумачення змісту статті 10-8 Закону №2136-VIII.

Таким чином, оцінюючи дії позивача та відповідача у світлі встановлених фактичних передумов та зумовленого ними нормативного регулювання, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що позивач пред`явив обґрунтовані вимоги надати йому публічну інформацію, якою володіє Дорадча група.

При цьому, колегія суддів враховує, що запитувані ОСОБА_1 рішення Дорадчої групи стосовно кандидатів, які отримали оцінку «не відповідає» за критеріями високих моральних якостей або визнаного рівня компетентності у сфері права, можуть містити персональні дані особи, щодо якої ухвалено відповідне рішення.

Згідно зі статтею 5 Закону №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Інформація про фізичну особу є видом інформації за її змістом (стаття 10 Закону №2657-XII).

Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (частина перша статті 11 Закону №2657-XII).

Закон України від 1 червня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI) регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних (стаття 1 цього Закону).

Положеннями статті 2 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (абзац десятий). Розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця (абзац одинадцятий). Знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу (абзац шостий). Суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються (абзац дванадцятий).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону №2297-VI об`єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша статті 21 Закону №2657-XII).

Відповідно до частини другої статті 21 Закону №2657-XII конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (абзац перший). Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом (абзац другий).

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону №2657-XII).

Відповідно до частини другої статті 11 Закону №2657-XII кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону №2297-VI володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

Частиною другою статті 14 Закону №2297-VI визначено, що поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 6 Закону №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини шостої статті 6 Закону №2297-VI заборонено обробку даних про фізичну особу без її згоди, а пункт 6 частини другої статті 8 цього Закону передбачає, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, відповідно до частин першої, другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац другий частини першої статті 302 Цивільного кодексу України); поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 14 Закону про захист персональних даних); конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частина друга статті 21 Закону про інформацію); розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди -лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; далі - Закон про доступ до публічної інформації).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 5 Закону №2657-XII реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 10-1 Закону №2939-VI, передбачено, що публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов: 1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону про захист персональних даних; 2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону про захист персональних даних; 3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом; 4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

Отже, персональні дані кандидатів, отримані Дорадчою групою в процесі її діяльності, є конфіденційною інформацією з відповідним правовим режимом. Персональні дані кандидатів не підлягають наданню як конфіденційна інформація, згода на поширення якої не надавалась у встановленому законом порядку.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що відповідачу не заборонено чинним законодавством України надати ОСОБА_1 запитувані рішення Дорадчої групи, з вилученням з них персональних даних кандидатів та інших фізичних осіб як конфіденційної інформації. Належних та допустимих доказів протилежного в ході судових засідань відповідач не надав.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позову у цій справі складає 968,96 грн.

За подання позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн, що відповідає розміру судового збору, передбаченого Законом України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою (платіжна інструкція №0.0.3592453100.1 від 17 квітня 2024 року).

Понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору за подання позовної підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дорадчої групи експертів про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Дорадчої групи експертів у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 09 квітня 2024 року.

Зобов`язати Дорадчу групу експертів повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 09 квітня 2024 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) з Дорадчої групи експертів (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 14) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок, сплачений згідно із платіжною інструкцією №0.0.3592453100.1 від 17 квітня 2024 року.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 16 січня 2025 року.

Головуючий суддя О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх

О.О.Шишов

М.М.Яковенко