Рішення

від 30.08.2024 по справі 202/49/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/49/24

Провадження № 2/202/2650/2024

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Чікішевої Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Комбінат «Придніпровський» про зобов`язання здійснити виплату середнього заробітку мобілізованому працівнику, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року позивач звернувся з позовом, в якому зазначає, що він працює на посаді водія навантажувача у Приватному акціонерному товаристві «Комбінат «Придніпровський».

19.03.2022 року на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 він був призваний на військову службу під час мобілізації.

Наказом ПрАТ «Комбінат «Придніпровський» від 16.03.2022 року № 86 «Про тимчасове увільнення від виконання обов?язків у зв?язку з призовом на військову службу» його було тимчасово увільнено від виконання обов?язків з 20.03.2022 у зв?язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади і середньої заробітної плати.

З березня по липень 2022 року відповідач виплачував йому середню заробітну плату як мобілізованому працівнику відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП.

У серпні 2022 року виплати припинилися. Відповідач підстави для припинення виплат йому не повідомляв.

Листом ПрАТ «Комбінат «Придніпровський» від 20.10.2023 року № 6/449 відповідач на адвокатський запит повідомив, що 01.07.2022 Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, яким внесені зміни до К3пП, а саме у ч. 3 ст. 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Ці зміни набрали чинності 19.07.2022 р.

Таким чином, з 19.07.2022 р. припинено обов?язкове нарахування і виплату середнього заробітку роботодавцями працівникам, яких призвали на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; які уклали контракти на військову службу, зокрема нові, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Увільнення його від роботи як мобілізованого працівника оформлено наказом № 86 від 16.03.2022 р.

Для того, щоб припинити виплату середнього заробітку мобілізованим працівникам, видано наказ № 179 від 19.07.2022, у якому зазначено підставу та дату, з якої припиняється нарахування й виплата середнього заробітку.

Позивач вважає, що діями відповідача порушуються його законні права та інтереси.

Звертає увагу, що згідно з частиною другою статті 97 КЗпП та частиною першою статті 15 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-BP «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Якщо колективного договору на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом.

Частиною першою статті 91 КЗпП передбачено, що підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Отже, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм статей 91 і 97 КЗпП та статті 15 Закону № 108. У зв`язку із цим розмір та порядок нарахування виплат мобілізованим працівникам має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то ці питання повинні бути врегульовані наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Визначення розміру добровільних виплат мобілізованим працівникам можна здійснювати на основі середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувалася мобілізація працівника, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Крім того, звертає увагу, що наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях в п. 11 глави 10 Розділу ІІ зазначено, що з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX передбачено, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Проте позивачем проігноровані вищевказані норми. Його не було ознайомлено з наказом від 19.07.2023 за № 179. Про наявність цього наказу стало відомо лише з листа відповідача від 20.10.23 року № 449, наданого на адвокатський запит.

На думку позивача, роботодавець мав надіслати копію наказу від 19.07.2022 року на електронну пошту, у Вайбер, Телеграм або інший месенджер, склавши відповідний протокол.

За цих підстав позивач просить зобов`язати відповідача здійснити йому виплату середньої заробітної плати як мобілізованому працівнику з липня 2022 по жовтень 2023 року.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.

Ухвалою суду від 18 січня 2024 року у даній справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

До початку розгляду справи по суті відповідачем в особі свого представника ОСОБА_3 був поданий відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивач із 11.04.2012 року перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «Комбінат «Придніпровськии?» та заи?має посаду водія навантажувача.

Відповідно до наказу від 16.03.2022 року № 86 у зв`язку з призовом позивача на військову службу його увільнено від виконання посадових обов`язків та згідно зі ст. 119 КЗпП Украі?ни збережено за ним робоче місце, посаду та середніи? заробіток на підприємстві.

У зв`язку зі змінами, внесеними до ч. 3 ст. 119 КЗпП Украі?ни Законом Украі?ни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украі?ни щодо оптимізаціі? трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, наказом № 179 від 19.07.2022 «Про припинення нарахування і виплат заробітноі? плати мобілізованим працівникам» з 19.07.2022 припинено нарахування і виплату середнього заробітку позивачу.

Звертає увагу, що ст. 2 Закону № 2232-ХІІ «Про віи?ськовии? обов`язок і віи?ськову службу» встановлено, що проходження віи?ськовоі? служби здіи?снюється громадянами Украі?ни у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Главою VII Закону № 2232-ХІІ врегульовані особливості призову під час мобілізаціі?.

Так, громадяни Украі?ни, призвані на строкову віи?ськову службу, віи?ськову службу за призовом під час мобілізаціі? на особливии? період або прии?няті на віи?ськову службу за контрактом у разі виникнення кризовоі? ситуаціі?, що загрожує національніи? безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізаціі? та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю Украі?ни, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону Украі?ни "Про освіту".

Законом Украі?ни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украі?ни щодо оптимізаціі? трудових відносин" внесені зміни до ч. 3 ст. 119, а саме слова "зберігаються місце роботи, посада і середніи? заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Зазначений Закон набрав чинності 19.07.2022.

Отже з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП Украі?ни діє в наступніи? редакціі?: за працівниками, призваними на строкову віи?ськову службу, віи?ськову службу за призовом осіб офіцерського складу, віи?ськову службу за призовом під час мобілізаціі? на особливии? період, віи?ськову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливии? період або прии?нятими на віи?ськову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження віи?ськовоі? служби, під час діі? особливого періоду на строк до и?ого закінчення або до дня фактичного звільнення на зберігаються місце роботи і посада підприємстві, в установі, організаціі?, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здіи?снюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету Украі?ни відповідно до Закону Украі?ни "Про соціальнии? і правовии? захист віи?ськовослужбовців та членів і?х сімеи?".

Відтак компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (установі, організаціі?) незалежно від підпорядкування та форми власності здіи?снюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Законом Украі?ни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украі?ни щодо оптимізаціі? трудових відносин" від 01.07.2022.

Після тимчасового увільнення позивачем не надано відповідачу адреси електронноі? пошти або одного з видів месенджера, котрим він користується, для надсилання и?ому документів та здіи?снення з ним електронноі? комунікаціі?.

Вважає, що не ознаи?омлення позивача з текстом наказу № 179 від 19.07.2022 не є підставою для нарахування та виплати йому середнього заробітку.

Тому просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача Чікішева Н.Ю. в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають за наступних підстав:

Судом установлено, що позивач ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Комбінат «Придніпровський», працюючи на посаді водія навантажувача.

У березні 2022 року позивач був призваний на військову службу під час мобілізації.

Наказом ПрАТ «Комбінат «Придніпровський» від 16.03.2022 року № 86 «Про тимчасове увільнення від виконання обов?язків у зв?язку з призивом на військову службу» позивача з 20.03.2022 тимчасово увільнено від виконання обов?язків у зв?язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади і середньої заробітної плати.

З березня по липень 2022 року відповідач виплачував позивачу середню заробітну плату як мобілізованому працівнику.

19 липня 2022 року головою правління ПрАТ «Комбінат «Придніпровський» був виданий наказ № 179 «Про припинення нарахування і виплати заробітної плати мобілізованим працівникам», відповідно до якого з 19.07.2022 припинено нарахування та виплату середнього заробітку позивачу як мобілізованому працівнику.

Не погодившись із припиненням нарахування та виплати середнього заробітку позивач звернувся з цим позовом.

При вирішенні спору між сторонами суд виходить із того, що визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня2015 року «Щодо особливого періоду» було зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулися зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом.

Тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку за працівниками, які призвані на військову службу. Натомість цього за останніми зберігається лише місце роботи і посада.

Отже, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом (18 липня 2022 року).

Тож із 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками відсутні.

В даному випадку позивач не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призову на військову службу, а отримуєгрошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку щодо виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 лютого2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи вищенаведене, з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження за позивачем середньої заробітної плати як працівником, що призваний на військову службу.

Згідно з копією довідки про середній дохід, яка долучена до позову, у липні 2022 року відповідач частково здійснив позивачу виплату середнього заробітку в розмірі 10886,40 грн. З серпня 2022 року відповідач не здійснює позивачу виплату середнього заробітку.

Суд вважає, що при виданні наказу № 179 від 19 липня 2022 року «Про припинення нарахування і виплати заробітної плати мобілізованим працівникам», яким з 19.07.2022 припинено нарахування та виплату середнього заробітку позивачу як мобілізованому працівнику, відповідач діяв правомірно, оскільки обов`язок роботодавців щодо збереження середньої заробітної плати за мобілізованими працівниками припинено Законом № 2352-ІХ.

Сам фактне повідомленняпозивача проприпинення нарахуваннята виплатийому середньоїзаробітної плати,зокрема неознайомлення йогоз вищевказанимнаказом,не спростовуєправомірність припиненнянарахування тавиплати такихсум позивачу,оскільки зчасу набрання чинності відповідним законом раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. При цьому норми законодавства не пов`язують можливість припинення нарахування та виплати середньої заробітної плати мобілізованим працівникам у залежності від доведення до відома відповідного наказу. Збереження середнього заробітку за позивачем припинено в силу закону, яким статтю 119 КЗпП України викладено в новій редакції.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на вищенаведений принцип до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції, що дії з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Тож у відповідача були законні правові підстави для припинення з 19 липня 2022 року виплати позивачу середнього заробітку за місцем роботи на час проходження військової служби.

Твердження позивача про те, що роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам суд не може взяти до уваги, оскільки це є правом, а не обов`язком роботодавця.

Суд вважає, що припиненням виплати середнього заробітку права позивача відповідачем не були порушені, оскільки такі дії відповідача були спрямовані на приведення трудових правовідносин із позивачем у відповідність до закону. В свою чергу, позивачу на час мобілізації виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому порядку та розмірі.

Отже, у задоволенні позову ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача здійснити йому виплату середньої заробітної плати як мобілізованому працівнику за період з липня 2022 року по жовтень 2023 року слід відмовити.

Керуючись ст. ст.258-259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Комбінат «Придніпровський» про зобов`язання здійснити виплату середнього заробітку мобілізованому працівнику відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія Марченко