Постанова

від 08.01.2025 по справі 172/520/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1241/25 Справа № 172/520/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Лопаковій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 22 січня 2024 року наказом № 1-к-24 її було прийнято на 0,75 посаду сестри медичної Васильківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1 Комунального некомерційного підприємства «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» з випробувальним терміном 3 місяці.

Зазначає, що наказом № 11-к-24 від 11 березня 2024 року її було звільнено із займаної посади згідно з п. 11 ст. 40 КЗпП України про звільнення з встановленням невідповідності працівника займаній посаді, на яку вона прийнята або виконуваній роботі протягом випробувального терміну.

Вважає звільнення незаконним, оскільки сумлінно виконувала роботу медичної сестри відповідно до щоденних доручень керівництва, у тому числі, серед іншого, здійснювала супроводження та допомогу під час прийому пацієнтів сімейними лікарями Центру, що вимагало роботу в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), котра включає в себе, передусім, роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр». Вхід до ЕСОЗ здійснювався нею за вказівкою відповідного лікаря його власним електронним ключем, оскільки особистого ключа вона не мала, відповідних розпоряджень про призначення мене уповноваженою особою щодо користування ЕСОЗ та базою даних пацієнтів «МедЕйр» від керівництва Центру не надходило, навчання щодо роботи у зазначеній системі відповідальними за цей напрям роботи працівниками не проводилося.

Разом з цим, інженером-програмістом ОСОБА_2 була проведена перевірка знань по роботі на комп`ютерній техніці та в медично-інформаційній системі «МедЕйр», про що доповідною запискою від 29 лютого 2024 року поінформовано директора Центру та вказано, що за період з 22 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року вона показала низький рівень знань, але яких саме не зазначила.

Також 29 лютого 2024 року медичною сестрою ОСОБА_3 була проведена перевірка її навичок по роботі у програмі УкрВак, про що також зазначено, що вона має низький рівень знань, та на момент перевірки працювати без допомоги наставника не зможе.

На підставі цих перевірок старшою медсестрою Васильківської АЗПСМ ОСОБА_4 29 лютого 2024 року надано доповідну записку на ім`я директора Центру, в якій остання зробила висновок, що вона (позивачка) за місяць робити у закладі не осягла навіть середнього рівня знань, потрібних для щоденної роботи та виконання своїх обов`язків. Є незрозумілим вимагання від неї певних показників роботи, яка не передбачена посадовими обов`язками або іншими нормативними документами, які б встановлювали коло або обсяг її роботи.

Крім того, 05 березня 2024 року інспектор по кадрам Свечнікова Л.Е. вимагала у неї поставити підписи на 3 примірниках посадової інструкції без зазначення дати ознайомлення, на її заперечення щодо необхідності ознайомитися з цими документами та окрім того, це відбувалося в кабінеті лікаря, де проводився прийом хворих, ОСОБА_5 знову наполягала на підписанні документів.

06 березня 2024 року вона повторно прохала надати для ознайомлення посадові інструкції та зазначення дати, після чого побачила на документах дату 22 січня 2024 року, тобто, дата її прийому на роботу, що суперечить дійсності. Такі дії осіб, які були зобов`язані своєчасно її ознайомити з посадовими обов`язками свідчать про фальсифікацію документа. Про вказані обставини вона поінформувала директора Центру доповідною запискою від 06 березня 2024 року. У цій же записці зазначила, що нею опанування комп`ютерної техніки та відповідного програмного застосування для ведення обліку хворих та іншого здійснюється самостійно, без супроводу відповідного фахівця, що унеможливлює або значно знижує належне виконання її посадових обов`язків та покладених не неї завдань, просила сприяти щодо її професійного адаптування на займаній посаді та зобов`язати відповідних осіб здійснити навчання та технічне забезпечення. Відповідь на доповідну вона не отримала ні у письмовій, ні в усній формі.

Проте, наказом від 06 березня 2024 року з метою адаптації до роботи їй призначили наставника - заступника директора з медичного обслуговування населення ОСОБА_6 , строк наставництва встановлено з 06 по 07 березня 2024 року включно. За цим наказом наставник працівника повинен був забезпечити не навчання та передачу досвіду, а забезпечити об`єктивний аналіз здобутих знань та навичок позивача в роботі по прийому пацієнтів та роботі в ЕСОЗ, системний контроль за якістю проведення наставництва, по закінченню терміну наставництва подати доповідну записку на ім`я директора щодо результатів проведеної роботи медичною сестрою ОСОБА_1 . Розуміючи, що на неї здійснюється певний тиск, вона 07 березня 2024 року службовою запискою запросила надати їй копію наказу про прийняття на роботу та копії функціональних обов`язків, на що вона отримала відмову. У повідомленні про звільнення було зазначено про її недостатній рівень вмінь та знань у роботі ЕСОЗ, котра включає передусім роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр». Підставою її звільнення є не виконання нею завдань та обов`язків, передбачених розділом ІІ посадової інструкції.

З урахуванням викладеного вимушена звернутися до суду та просити визнати неправомірним та скасувати наказ КНП «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 11-к-24 від 11 березня 2024 року про звільнення, поновити на посаді сестри медичної Васильківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2024 року до дня поновлення її на роботі та стягнути моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 50000,00 грн.

Рішенням Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.106-110).

Рішення суду мотивовано тим, що умова провипробувальний термінроботи ОСОБА_1 була застереженау наказіпро прийняттяна роботу,а томує законною,враховуючи,що ОСОБА_1 своїм підписому наказіпогодилась натаке випробування.Проте,що ОСОБА_1 невідповідає займанійпосаді,викладено узвіті комісії,призначеної напідставі наказудиректора КНП«Васильківський центрПМСД» Васильківськоїселищної радиКуценко І.від 05березня 2024року щодорозгляду питанняпро винесенняпопередження прозвільнення сестримедичної ВасильківськоїАЗПСМ №1 ОСОБА_1 згідно зп.11ст.40КЗпП України,з урахуваннямст.28КЗпП України.На ційпідставі,роботодавець скориставсясвоїм правомсамостійно визначитиневідповідність ОСОБА_1 займаній посаді.Звільнення ОСОБА_1 на підставі п.11ст.40КЗпП Українивідповідач провів в межах встановленої ст.28КЗпП Українипроцедури, тобто, протягом строку випробовування з письмовим попередження про її звільнення за три дні.

Не погодившись з такими рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі (а.с.117-122).

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржник з 1999 року має безперервний досвід роботи на посаді медичної сестри, сумлінно виконувала таку роботу і у Центрі за дорученнями керівництва, працювала в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), що включає в себе роботу в базі даних пацієнтів МедЕйр. Однак, вхід до такої системи здійснювався нею під електронним ключем лікаря, оскільки інших вона повноважень та розпоряджень керівництва не мала. Окреме навчання її роботі в цій системі працівниками відповідача не проводилось. Також зазначила, що доповідна записка інженера-програміста ОСОБА_2 , яка є у наявності у позивача, відрізняється від наданої такої доповідної записки відповідачем до відзиву на позов та має інший зміст, як і відрізняється доповідна записка сестри медичної ОСОБА_3 від тої, що є у позивача, що свідчить про підміну відповідачем службових документів. Вказує, що у наданій старшою медичною сестрою ОСОБА_7 доповідній записці зроблені безпідставні висновки, засновані на її внутрішньому суб`єктивному переконанні. Вважає, що такі докази є неналежними та такими, що не ґрунтуються на дійсних фактах, а наданими відповідачем з метою здійснення певного тиску на позивача та відмови у задоволенні позову.

Відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 січня 2024 року ОСОБА_1 прийнята на 0,75 посади сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1 згідно з штатним розписом з випробувальним терміном 3 місяці, що підтверджується наказом КНП «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року № 1-к-24. З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис.

Згідно з посадовою інструкцією сестри медичної Васильківської АЗПМСМ № 1 КНП «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Васильківської селищної ради, затвердженої директором Центру Куценко І. 22 січня 2024 року і з якою ознайомлена ОСОБА_1 під підпис, сестра медична має такі завдання та обов`язки, зокрема: брати участь у лікувально-діагностичному процесі, підготувати перед амбулаторним прийомом пацієнтів робоче місце лікаря, контролюючи наявність необхідного медичного інструментарію, інвентарю, документації, перевіряючи справність апаратури і засобів оргтехніки, регулювати потік пацієнтів шляхом забезпечення позачергового прийому хворих, які мають на те право, вести облік диспансерних хворих і своєчасно викликати їх на прийом до лікаря, Здійснювати після закінчення амбулаторного прийому хворих заповнення медичної документації, оформляти під контролем лікаря медичну документацію, проводити профілактичні щеплення, вести медичну документацію.

Відповідно до службових та доповідних записок сестер медичних Васильківської АКПСМ № 1 ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , інженера-програміста Васильківської АКПСМ № 1 ОСОБА_2 , встановлено, що ОСОБА_1 на низькому рівні володіє знаннями комп`ютерних програм, які використовуються у роботі Васильківської АКПСМ № 1, а також не володіє знаннями по профілактичних щепленнях, амбулаторному прийому пацієнтів.

Згідно з наказом від 05 березня 2024 року № 19-н-24 проведена перевірка ОСОБА_1 щодо навичок роботи в ЕСОЗ, виконання плану щеплень, знання посадових обов`язків.

За результатами звіту про проведену перевірку встановлено, що сестра медична ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді та не приділяє достатньої уваги та рішучості для освоєння покладених на неї посадових обов`язків. Комісія подала на розгляд директора Центру пропозиції щодо розгляду питання про винесення попередження про звільнення останній згідно з п. 11 ст. 40 КЗпП України, з урахуванням ст. 28 КЗпАП України.

07 березня 2024 року ОСОБА_1 вручене повідомлення про звільнення під підпис.

Відповідно до наказу № 11-к-24 від 11 березня 2024 року виданого КНП «Васильківський центр ПМСД» ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1 11 березня 2024 року згідно з п. 11 ст. 40 КЗпП України.

Отже, між сторонами виник спір з приводу трудових відносин, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, з чим колегія суддів повністю погоджується.

Відмовляючи узадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивіз того,що позивач,ознайомившись знаказом проприйняття нароботу звипробувальним терміном3місяці,який видановідповідачем напідставі їїособистої заяви,погодилась ізтаким застереженнямпро випробувальнийтермін,за часпроходження якоговідповідачем напідставі висновківкомісії,керівництвом відповідачаприйнято рішенняпро невідповідністьпозивача займанійпосаді,що підтвердилидопитані судомпершої інстанціїсвідки.Зазначені обставинистали підставоюдля звільненняпозивача проведеногопротягом строкувипробовування,яку булописьмово попередженопро звільненняза тридні дозвільнення.Суд дійшоввисновку провідсутність підставдля задоволенняпозову вчастині скасуваннянаказу прозвільнення тавідсутність підставдля поновленняпозивача навідповідній посадізі стягненнямсереднього заробіткуза часвимушеного прогулуі моральноїшкоди,як похіднихвимог.

Колегія суддів повністю погоджується з встановленими обставинами справи та висновками суду першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Також, за змістом статті 2 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.

Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16.

Відповідно до ст.ст. 26-27 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

Відповідно до ст. 28 КЗпП України, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Колегія суддів наголошує, що звільнення працівника під час строку випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість звільнення, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що суб`єкт призначення у період випробувального строку з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.

Разом з тим, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Тобто для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

Аналогічна правова позиція щодо тлумачення суті правовідносин із установлення випробувального терміну викладена у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №809/1157/17, від 14 квітня 2020 року у справі №540/743/19, від 22 квітня 2020 року у справі №2140/1369/18, від 16 жовтня 2020 року у справі №489/548/17, від 11 лютого 2021 року у справі №260/26/19, від 08 червня 2023 року у справі № 300/8206/21.

Доводи скаржника про те, що надані відповідачем до суду доповідні записки службових осіб, які безпосередньо здійснювали нагляд за роботою позивача в період випробувального терміну, є нічим іншим, як тиск на неї та підроблення відомостей для безпідставного її звільнення, колегія суддів до уваги не приймає, адже зазначеними вище нормами трудового законодавства в період випробування роботодавець сам приймає рішення про відповідність працівника своїй посаді чи невідповідність його з подальшим звільненням такого працівника. Також таке звільнення в період випробування погоджувалось із позивачем, зокрема, при прийнятті її на роботу на таких умовах, з якими остання погодилась, підписавши наказ про прийняття на роботу.

Також позивач не спростувала як в суді першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги того факту, що висновки комісії не відповідають дійсності.

Так, колегія суддів зазначає, що під сумнів керівництво відповідача поставило здібність позивача вільно володіти електронними програмами, які застосовуються безпосередньо у роботі лікарні, та знання позивача щодо профілактичних дитячих щеплень.

У посадовій інструкції сестри медичної, яку при прийомі на роботу підписала 22 січня 2024 року позивач (а.с.68-71), у розділі V наведений перелік обов`язків сестри медичної, якими вона повинна володіти, зокрема, вміти працювати в спеціальній програмі медичної інформаційної системи Мед Ейр, та безпосередньо дотримуватись наказів МОЗ з надання первинної медичної допомоги.

Матеріали справи містять достатньо письмових доказів у вигляді доповідних записок та висновків комісії, утвореної керівництвом закладу за для встановлення відповідності чи невідповідності позивача посаді, на яку вона прийнята, що позивачем не спростовано, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно надано таким обставинам правову оцінку та вірний висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на роботі.

Також суд першої інстанції, з дотриманням всебічного та повного розгляду справи, на підтвердження позиції відповідача, допитав свідків, які складали такі документи, та які в судовому засіданні підтвердили їх і пояснили їх походження, що спростовує доводи скаржника повністю, а інших доводів з цього питання скаржник не наводила.

Колегія суддів наголошує, що трудовий договір може бути розірвані роботодавцем у випадку встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування (п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП).

Законодавець закріпив ряд випадків, коли встановлення випробувального терміну недоцільне або у якості пільги не може застосовуватись до окремих категорій працівників. Такі випадки передбачені в ч.3 ст.26 КЗпП.

Встановлення випробування можливе лише за двосторонньої згоди. Одностороннє встановлення власником умови про випробування є недопустимим.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про законність встановлення випробування для позивача, з яким вона погодилась, а також вірно вважав доведеним відсутність підстав незаконного звільнення позивача у період випробувального терміну на підставі п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП, з чим повністю погоджується колегія суддів.

Верховний Суд, вирішуючи справу № 755/12037/17, вказав у своїй постанові від 16 березня 2020 року, що підставою для звільнення за результатами випробування може бути лише невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий. Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування. Виходячи зі сформованого висновку Верховного Суду можна допустити, що повинні бути належні докази, які підтверджували б невідповідність працівника займаній посаді. Так, у наведеній справі судом було встановлено, що працівник неналежним чином виконував обов`язки, передбачені посадовою інструкцією.

Також, Верховний Суд підкреслює, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято (Постанова ВС від 02 грудня 2020 року по справі №554/120/20).

На основі наведеної практики колегія суддів доходить висновку, що хоча звільнення позивача і відбулось у зв`язку з непроходженням випробувального терміну, для чого встановлений спрощений порядок звільнення, роботодавець не позбавлений обов`язку аргументувати та довести підстави такого звільнення, що він і здійснив як у суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги. Натомість, позивач такі доводи підстав її звільнення не спростувала жодним належним доказом, і, як наслідок, вимоги її про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди також не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів наголошує, що скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішень суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна