Рішення

від 13.01.2025 по справі 299/6636/24

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.01.2025 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання Стрижак О.М., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2015 році позивач проживав у цивільному шлюбі із відповідачкою ОСОБА_2 .

Під час перебування у цивільному шлюбі, у позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 , народився син ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно свідоцтва про народження, батьком сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є позивач ОСОБА_1 , а його матір`ю ОСОБА_2 .

Протягом останніх трьох років, малолітній син ОСОБА_3 почав проживати із позивачем за адресою АДРЕСА_1 . Його мати відповідачка ОСОБА_2 не цікавилась його життям, станом здоров`я та виховання. Син перебуває на повному майновому, фізичному утриманні позивача. Відповідачка практично більший період часу проводить за межами України, перебуває в Угорській Республіці.

Відповідачка ОСОБА_2 , яка проживає окремо від позивача та сина, хоч і не цікавиться добробутом сина, однак добровільно не хоче визначити місце проживання сина разом із його батьком позивачем ОСОБА_1 .

На даний час у сторін виникло питання пов`язане із подальшим визначенням місцем проживання їх спільної дитини, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи в підготовче судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та про підтримання позовних вимог, які просив суд задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, про час і місце підготовчого судового засідання була повідомлена належним чином, однак надала до суду заяву, в якій просить справу розглянути в її відсутність, не заперечує проти задоволення позову.

Представник третьої особи без самостійних вимог - органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та про те, що при прийнятті рішення врахувати Висновок органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району від 18.11.2024 року за №02-10/1966.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законами України.

Під час судового слідства встановлено, що у 2015 році, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , фактично проживаючий за адресою АДРЕСА_1 паспорт серії НОМЕР_1 виданий 30 червня 2016 року Виноградівським РВ ГУДМС України в Закарпатській області, КПП НОМЕР_2 , проживав у цивільному шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий 17.07.2007 Виноградівським РВ УМВС України в Закарпатській області, КПП НОМЕР_4 .

Під час перебування у цивільному шлюбі, у позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 , народився син ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про факт народження виконавчим комітетом Перехрестянської сільської ради Виноградівського району зроблено актовий запис за №1 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 .

Згідно свідоцтва про народження, батьком сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є позивач ОСОБА_1 , а його матір`ю відповідачка ОСОБА_2 .

Протягом останніх трьох років, малолітній син ОСОБА_3 почав проживати із позивачем за адресою АДРЕСА_1 . Його мати відповідачка ОСОБА_2 не цікавилась його життям, станом здоров`я та виховання. Син перебуває на повному майновому фізичному утриманні позивача. Відповідачка практично більший період часу проводить за межами України, перебуває в Угорській республіці.

Відповідачка ОСОБА_2 , яка проживає окремо від позивача та сина, хоч і не цікавиться добробутом сина, однак добровільно не хоче визначити місце проживання сина разом із його батьком ОСОБА_1 .

Крім того, до війни позивач постійно відвозив сина на відпочинок в Угорську Республіку, оскільки син є хворобливим і потребує підтримки. На даний час позивач позбавлений цього і не має можливості відвозити сина за межі області та за межі України.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України - якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, з врахуванням їх віку дітей, а також їх прихильності, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, прошу надати першочергове значення саме найкращим інтересам дітей.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 р. (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

За приписами ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Положеннями частин 1, 2 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Крім того, поняття "розлучення дитини та матері" не є тотожним поняттю „визначення різних місць проживання матері та дитини", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.

Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

У теперішньому часі малолітній син є досить хворобливим і потребує турботи та належного догляду у тому числі і забезпеченням йому профілактичних заходів для поліпшення його стану здоров`я, в тому числі відпочинку у закладах, які збагачені на корисні мікроелементи, що забезпечують та скріплюють у дитини імунітет.

За минулі роки, позивач щороку відвозив дитину до країн Європи для підвищення її імунної системи, що в подальшому допомагало сину, у боротьбі проти вірусних хвороб. На даний час позивач також бажає забезпечувати сину вказаними процедурами, з метою поліпшення його імунної системи.

Через військову агресію російської федерації на території України, для здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця мешкання та розвитку в безпечних умовах, позивачу ОСОБА_1 необхідно також встановити факт проживання дитини зі позивачем та знаходження сина на його повному утриманні.

При прийнятті рішення судом також враховано Висновок органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради від 18.11.2024 року за №02-10/1966, зі змісту якого вбачається, що орган опіки та піклування підтримує позовні вимоги та вважає за доцільне визначити місця проживання дитини із її батьком позивачем ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог ст.ст. 315, 319 ЦПК України, суди розглядають справи про встановлення фактів від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, в випадках коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

До правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного процесуального кодексу України та Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховним Судом України звернуто увагу на те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст. 315 ЦПК України не є вичерпним.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З вищенаведеного вбачається, що даний факт, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення моїх особистих прав та можливість безперешкодної реалізації моїх особистих прав.

Встановлення місця проживання сина разом із батьком, та встановлення факту перебування сина ОСОБА_4 на особистому утриманні позивача, необхідно з метою захисту його прав та інтересів сина та прав як батька, у тому числі, переміщення позивача і його дитини без нотаріальної згоди матері тощо. Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.180,181,182,192 СК України, ст.ст.8,11,12 Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись ст.ст.2-5,10,12,13,18,81,144,223,259,263-265 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги- задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

Встановити той факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , фактично проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 30.06. 2016 Виноградівським РВ ГУДМС України в Закарпатській області, КПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийА. А. Надопта