Рішення

від 14.01.2025 по справі 303/4484/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/4484/24

2/303/836/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

за участі позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації - Мукачівської районної військової адміністрації, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації - Мукачівської районної військової адміністрації, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовано тим, що 20.11.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.11.2015 року був розірваний. У сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2014 року відповідач ігнорувала потреби сім`ї, не дбала про дітей, була відсутня вдома в моменти, коли діти потребували присутності матері, крім того, позивач зазначає, що відповідач періодично зловживала спиртними напоями та в стані алкогольного сп`яніння влаштовувала сварки та бійки. Так як, відповідач не несе будь яких витрат на утримання дітей, не цікавиться їх життям, розвитком, самоусунулася від виховання синів, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 28.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.06.2024 року.

Ухвалою суду від 06.06.2024 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті на 24.07.2024 року, відкладено на 29.08.2024 року, на 26.09.2024 року, на 31.10.2024 року, на 28.11.2024 року, на 18.12.2024 року та на 14.01.2025 року.

17.12.2024 року до суду від представника третьої особи надійшла заява з додатками, зокрема, додано висновок органу опіки та піклування про не доцільність позбавлення батьківських прав матері щодо дітей.

Позивач в судовому засіданні просив позов задовольнити, наголосив на тому, що мати самоусунулася від виховання синів та нехтує своїми батьківськими обов`язками. При цьому, наполягав на розгляді справи за відсутності свого представника.

Представник позивача в судове засідання не з`явився повторно, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

13.01.2025 року до суду надійшло клопотання від представника позивача, адвоката Печунка В.О., про відкладення судового розгляду з огляду на відрядження в м. Київ.

Відповідач у судове засідання з розгляду справи не з`явилася повторно, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. При цьому, в поданій до суду заяві проти позову заперечила.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви в яких просили провести розгляд справи без їхньої участі.

Щодо наявності підстав та можливості проведення судового розгляду за відсутності представника позивача, адвоката Печунка В.О., слід зазначити про таке.

Так, в судові засідання, призначені на 28.11.2024 року, на 18.12.2024 року та на 14.01.2024 року представник позивача, адвокат Печунка В.О. не з`явився, хоча про місце, дату і час судового засідання повідомлений належним чином.

13.01.2025 року до суду надійшло клопотання від представника позивача, адвоката Печунка В.О., про відкладення судового розгляду з огляду на відрядження в м. Київ.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч.ч. 1-4 ст. 223 ЦПК України).

Суд вважає, що вчинив всі дії, передбачені процесуальним законом, для здійснення правосуддя та забезпечення участі представника позивача, адвоката Печунка В.О., в судовому розгляді справи, неодноразово відкладаючи розгляд справи.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, п. 35; від 16.02.2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність передбачених ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні. При цьому суд враховує те, що позивач наполягав на судовому розгляді за відсутності його представника.

Таким чином суд робить висновок про те, що неявка в судове засідання представника позивача, адвоката Печунка В.О., із врахуванням того, що такий про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, не перешкоджає розгляду справи по суті в цьому судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення позивача, думку дитини, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 03.07.2010 року), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 06.01.2024 року).

Згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.11.2015 року шлюб між сторонами розірвано.

В той же час в ході судового розгляду встановлено та підтверджено позивачем в судовому засіданні, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на цей час проживають разом з дітьми в орендованій квартирі в м. Мукачево.

Так, ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом зазначає про те, що матір дітей ОСОБА_2 самоусунулася від їхнього виховання. В переважній більшості це зумовлено її схильністю до вживання алкогольних напоїв.

На підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 подав до суду такі докази.

Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.01.2023 року відповідно до якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови встановлено, що ОСОБА_2 28.01.2023 року вчинила сварку зі своїм чоловіком ОСОБА_1 .

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.02.2024 року відповідно до якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови встановлено, що ОСОБА_2 10.01.2024 року вчинила домашнє насильство щодо колишнього чоловіка та дітей.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.03.2024 року відповідно до якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови встановлено, що ОСОБА_2 10.01.2024 року порушила вимоги тимчасового заборонного припису та з`явилася за місцем проживання колишнього чоловіка та дітей в м. Луцьк.

Інформаційно-аналітичну довідку за результатами обстеження ОСОБА_5 від 31.01.2024 року зі змісту якої встановлено, що референтними особами для нього є тато та брат, розмова про маму приводила до збільшення активності та переключення уваги на сторонні дії.

Акт обстеження умов проживання від 17.01.2024 року відповідно до якого встановлено, що в квартирі в м. Луцьк фактично проживають батько ОСОБА_1 та його син ОСОБА_4 . Матір ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 з 14.01.2024 року перебувають у м. Рівне.

Характеристику зі змісту якої встановлено, що ОСОБА_3 є учнем 7 класу приватного ліцею «Онлайн-школа «Альтернатива» Харківської області та навчається за дистанційною формою навчання з 06.09.2023 року. В характеристиці зазначено, що батько дитини цікавиться питаннями освітнього процесу та підтримує зв`язок із школою.

Характеристику від 07.05.2024 року зі змісту якої встановлено, що дитина ОСОБА_4 є вихованцем середньої групи Мукачівського закладу дошкільної освіти № 14. В характеристиці зазначено, що приводить та забирає дитину із садочка батько, крім того батько приймає активну участь у житті дитини, надає належну увагу у вихованні сина, батьківські збори відвідує постійно.

Лист № 388/01-14 від 01.05.2024 року зі змісту якого встановлено, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають укладені декларації із сімейним лікарем КНП «Медичний центр Сім`я» (вул. Ярослава Мудрого, 8, м. Мукачево, Закарпатська область). На огляд діти приходять у супроводі батька.

Проаналізовані вище докази в їх сукупності з позиції позивача вказують на наявність підстав для позбавлення матері батьківських прав щодо дітей.

Так, ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Аналогічне відображено в ч. 8 ст. 7 СК України, де вказано, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Отже, під час розгляду справ суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 466/1017/20).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04.08.2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Статтею 51 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як передбачено ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначається, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

З метою вирішення цього спору судом також отримано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 3902/01-36/42-24 від 13.12.2024 року. Відповідно до цього висновку орган опіки та піклування наразі не вважає за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Висновок органу опіки та піклування ґрунтується на тому, що внаслідок побутових та матеріальних негараздів між батьками існують конфлікти, випадки сімейного насильства, що спонукає ОСОБА_2 періодично залишати місце спільного проживання, але повертатися до дітей. Незважаючи на специфічні стосунки з батьком дітей, ОСОБА_2 доглядає дітей, опікується станом їхнього здоров`я, розвитком та навчанням, цікавиться їхнім оточенням, інтересами та дозвіллям. Зважаючи на акти обстеження умов проживання родини, враховуючи думку обох батьків та старшого сина ОСОБА_3 , який заради збереження сім`ї готовий з меншим братом та мамою бути поміщеним до кризового центру, орган опіки та піклування вказав на відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей.

До висновку органу опіки та піклування додано акт обстеження умов проживання від 05.12.2024 року відповідно до якого встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживають батько ОСОБА_1 мати ОСОБА_2 , діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому встановлено, що між батьками існують постійні конфлікти. В свою чергу зі слів старшого сина ОСОБА_3 мати займається його та молодшого брата вихованням.

Аналізуючи зміст висновку органу опіки та піклування судом встановлено, що такий є обґрунтований та повністю відповідає інтересам дітей та встановленим судом обставинам.

Крім того, суд зауважує, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (ст.ст. 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (ст. 12 Конвенції про права дитини, ст. 171 СК України, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

Так, в ході судового розгляду судом була з`ясована думка старшого сина ОСОБА_3 яких в судовому засіданні повідомив, що розуміє про те, що відбувається в суді та повідомив про бажання позбавити матір її батьківських прав. Таке бажання хлопчик пояснив тим, що матір вживає спиртні напої. Також розказав про конфліктні ситуації батька та матері. Разом з тим, також повідомив і те, що в інші періоди коли матір твереза, вона займається його та молодшого брата вихованням, готує їсти, прибирає, відводить молодшого брата в садочок.

В силу зазначених вище вимог суд не має права не враховувати думку дитини при вирішенні цього спору із врахуванням того, що хлопчик вже досягнув такого віку (14 років) коли має достатній рівень розуміння того, що відбувається навколо нього, в змозі вільно висловлювати свої думки та бажання.

Разом з тим, бажання дитини позбавити матір її батьківських прав суд розцінює як таке, що зумовлене саме відсутністю розуміння юридичних наслідків такого позбавлення. При цьому, категоричного небажання спілкуватися з матір`ю судом не встановлено.

У ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16.07.2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд, вирішуючи цей спір, на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дітей», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, Верховний Суд дійшов висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19).

При цьому суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07.03.2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01.08.2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, відповідач разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У разі визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, норми процесуального права визначають часові межі подання доказів до суду, а також правові наслідки їх недотримання, що полягають у неприйнятті судом таких доказів, за винятком, якщо особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності та враховуючи обгрунованість висновку органу опіки та піклування, суд приходить до висновку про те, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків та, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а відтак не довів належними та допустимими доказами обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до відповідача крайнього заходу - позбавлення батьківських прав у зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Водночас, аналізовані в ході судового розгляду докази та відповідні встановлені обставини вказують на наявність підстав для попередження ОСОБА_2 про необхідність зміни її ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодження контактів з дітьми, необхідності її участі у їхньому вихованні, розвитку та піклуванні. У зв`язку з цим слід покласти на виконавчий комітет Мукачівської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 150, 164, 165, 182-184 СК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації - Мукачівської районної військової адміністрації, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на виконавчий комітет Мукачівської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Представник позивача: Печунка Віктор Омелянович ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Третя особа: орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації - Мукачівської районної військової адміністрації (вул. Штефана Августина, 21, м. Мукачево, Закарпатська область)

Третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Мукачівської міської ради (пл. О. Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область).

Повне рішення складено 17.01.2025 року.

Суддя А.М.Заболотний