Рішення

від 07.01.2025 по справі 189/2476/24

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/2476/24

2/189/88/25

РІШЕННЯ

іменем України

07.01.2025 року селище Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участі секретаря судового засідання Тахтарової В.С.,

учасники судового провадження:

позивач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Покровської селищної ради, третя особа: державний нотаріус Покровської державної нотаріальної контори про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом, в якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті матері відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме на житловий будинок загальною площею 94,6 кв.м., житловою площею 51,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ),

За життя ОСОБА_2 володіла, користувалася та розпоряджалася вищезазначеним житловим будинком, але оформити право власності на дане майно не встигла.

Позивач зазначив, що він як єдиний спадкоємець першої черги за законом, подав до Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяву про прийняття спадщини, проте, 13.09.2024 року державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_2 , оскільки позивачем не було надано правовстановлюючого документу на житловий будинок.

Згідно договору купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_2 (на даний час АДРЕСА_2 ), посвідченого Покровською державною нотаріальною конторою 03.11.1987 року, реєстраційний №1503, мати позивача являється власником даного житлового будинку, проте, оригінал договору купівлі продажу не зберігся.

ОСОБА_1 позбавлений можливості в позасудовому порядку оформити свої спадкові права на вищевказаний житловий будинок, який належав ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 21.10.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано у державного нотаріуса Покровської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

21.11.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав суду пояснення, спираючись на обставини, зазначені в позові. Просив позов задовольнити.

Інші учасники провадження в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку.

Представник відповідача А. Пишоха надала суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її участі, рішення просила винести на розсуд суду.

Третя особа нотаріус О. Кривошей надала суду письмову заяву, в якій просила суд проводити розгляд справи без її участі, рішення просила винести на розсуд суду.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Великомихайлівською сільською радою Покровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.7 - копія).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Васильківським відділом ДРАЦС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8 - копія).

Судом встановлено, що на випадок смерті ОСОБА_2 залишила заповіт, посвідчений 23.01.2020 року секретарем виконавчого комітету Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області та зареєстрований в реєстрі за №26, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 повністю заповіла ОСОБА_1 , 1965 року народження (а.с.10 - копія).

Із матеріалів, наданих нотаріальною установою на виконання ухвали суду, встановлено, що після смерті ОСОБА_2 було заведено спадкову справу №276/2023, із якої випливає, що своїм правом на спадкування після смерті ОСОБА_2 скористався позивач ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом від 23.01.2020 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області за реєстровим №26, подавши заяву відповідного змісту за місцем відкриття спадщини (а.с.45 - копія).

13.09.2024 року ОСОБА_1 подав до Покровської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.58 - копія).

Однак,постановою державногонотаріуса КривошейО.Г.було відмовлено ОСОБА_1 у видачіСвідоцтва проправо наспадщину зазаповітом намайно ОСОБА_2 ,померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ,яке складаєтьсяз житловогобудинку,який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на житловий будинок (а.с.59 - копія), що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 (на даний час АДРЕСА_2 ), посвідченого Покровською державною нотаріальною конторою 03.11.1987 року реєстраційний № 1503 ОСОБА_2 являється власником даного житлового будинку (а.с.12-13 копія).

Судом встановлено, що оригінал договору купівлі-продажу не зберігся.

Відповідно до листа державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 1233/01-21 від 25.07.2024 року примірник договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , посвідчений Покровською державною нотаріальною конторою 03.11.1987 року по реєстру за № 1503 на ім`я ОСОБА_2 не знайдений. Згідно відомостей з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Покровської державної нотаріальної контори за 03.11.1987 року під № 1503 - є запис про посвідчення вищевказаного договору (а.с.11 копія).

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2024 року на замовленням ОСОБА_1 КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (на даний час АДРЕСА_2 ) (а.с.14-19, копія).

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі шляхом визнання права.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту ст.81 ЦПК України слідує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 володіла, користувалася та розпоряджалася вищезгаданим житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_2 ), а отже він перебував у її приватній власності, яка припинилася внаслідок смерті у відповідності до положень ст.346 ЦК України, де зазначено, що однією з підстав припинення права власності є смерть власника, окрім цього, згідно ч.4 ст.25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність фізичної особи припинилася у момент її смерті.

В зв`язку з чим, спірний житловий будинок підлягає спадкуванню спадкоємцями ОСОБА_2 .

Однак, суд не вбачає підстав для визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

Так, з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №74286024 від 10.10.2023 року встановлено, що за життя ОСОБА_2 було складено два заповіти, чинні на момент смерті:

- складений на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений 22.02.2010 року приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. та зареєстрований в реєстрі за №300;

- складений на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений 23.01.2020 року секретарем виконавчого комітету Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області та зареєстрований в реєстрі за №26.

Судом встановлено, що у приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. зберігається заповіт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений нею 22.02.2010 року, зареєстрований в реєстрі за №300, яким ОСОБА_2 заповіла житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 (а.с.77 - копія).

У судовому засіданні позивач пояснив, що ОСОБА_3 , на якого ОСОБА_2 склала заповіт 22.02.2010 року - його рідний брат, якому 63 роки, проживає в сел. Покровське, між собою вони не спілкуються.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. Об`єктом відносин спадкування виступають права та обов`язки спадкодавця у їх сукупності, що належали йому на момент смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Заповітом, відповідно до положень статті 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Разом з тим, у статті 1241 ЦК України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна незалежно від змісту заповіту. Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Перелік осіб, що мають право на обов`язкову частку, що визначений Законом, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця, непрацездатною вдовою/вдівцем, непрацездатними батьками/усиновителями та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

Тлумачення положення частини 1 статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині знаходиться в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014, в якому, розкриваючи зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III групи, а також осіб, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Спадкування обов`язкової частки відноситься до спадкування за законом, хоча застосовується лише за наявності заповіту. При цьому норми про обов`язкову частку (ст. 1241 ЦК України) розміщені серед норм про спадкування за заповітом (глава 85 Цивільного кодексу України). За відсутності заповіту, його скасування заповідачем, визнання судом недійсним, право на обов`язкову частку не виникає.

Обов`язкова частка - це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги. Право на обов`язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду. Спадкування обов`язкової частки є правом, а не обов`язком спадкоємця і реалізується лише в разі прийняття ним спадщини.

Суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним чи залучення співвідповідача.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним чи залучати до участі у справі співвідповідача з власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Враховуючи, що рідний брат позивача не був заявлений ним як належний відповідач у справі, суд не може вирішити питання чи не є ОСОБА_3 спадкоємцем за законом, який має право на обов`язкову частку майна незалежно від змісту заповіту та вирішити питання щодо його прав та обов`язків.

Так, позивачу судом було роз`яснено його право на залучення до участі у справі ОСОБА_3 в якості співвідповідача, однак, позивач не скористався даним правом, передбаченим ст.51 ЦПК України та не подав до суду клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача.

Вирішення справи без залучення до участі у справі відповідача є порушенням вимог цивільного процесуального законодавства, оскільки суд вирішує питання про права і обов`язки осіб, які не приймають участі у справі. Такі дії суду порушують принципи рівності та змагальності сторін та позбавляє не залучену до участі у справі особу можливості користуватись своїми процесуальними правами.

Вказана правова позиція щодо необхідності залучення до участі у справі всіх сторін спору викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 665/1530/17.

Беручи до уваги предмет спору та зміст заявлених вимог, обставини, викладені в позові та встановлені в процесі розгляду справи, враховуючи той факт, що при розгляді справи не було залучено співвідповідача ОСОБА_3 до участі у справі, позов слід залишити без задоволення.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Враховуючи відмову у позові, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору, слід покласти на останнього.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13,76-78,81,141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Покровської селищної ради, третя особа: державний нотаріус Покровської державної нотаріальної контори про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Судові витрати у вигляді понесеного судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17.01.2025 року.

Суддя: О.В. Чорна

07.01.2025