Рішення

від 09.01.2025 по справі 357/7817/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7817/24

Провадження № 2/357/639/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 січня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Махненко Б. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - Степашкіної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2024 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав, мотивуючи наступним.

28.01.2012 ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та ОСОБА_3 (надалі - Відповідач) уклали шлюб, який був зареєстрований відділом ДРАЦС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 67.

Від даного шлюбу вони мають дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 липня 2014 року їх шлюб, згідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з Відповідачем, було розірвано.

З липня 2014 року по липень 2016 року син Сторін за домовленістю між батьками проживав періодично і з мамою і з батьком по тижню з кожним.

З липня 2016 року по даний час дитина постійно проживає з батьком в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності матері Позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також, з липня 2016 року син знаходиться на повному вихованні Позивача.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2017 року по справі №357/4606/17 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно до Витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади № 15.2- 03/11610 від 23.05.2024 року, яка міститься в додатках, в даному житлі проживають батьки Позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та його сестра ОСОБА_7 .

В даному будинку створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. Є окрема кімната для дитини, щоб вона могла мати здоровий сон, навчатися, гратися.

Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в Комунальному некомерційному підприємстві Білоцерківської міської ради «Міський центр первинної медико-санітарної допомоги № 1».

Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учнем 6-В класу Білоцерківської гімназії - початкової школиш № 6 «Перспектива» Київської області. Відповідно до характеристики з даного навчального закладу - дитина зарекомендував себе здібним учнем, володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні, виконує домашнє завдання, має добрий загальний розвиток, веселий, самостійний, допитливий. Належну увагу вихованню сина (внука) протягом 2023/2024-го навчального року приділяли тато (Позивач) і бабуся - ОСОБА_5 . Мама ОСОБА_4 ОСОБА_3 ні разу до школи не приходила, до класного керівника та інших учителів не телефонувала.

Відповідач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , її адреса проживання знаходиться на відстані приблизно 300 метрів від адреси проживання дитини. Зустрічей з дитиною та Позивачем вона уникає, на вулиці проходячи неподалік від дитини обличчя відвертає, останній раз спілкувалася з дитиною в 2016 чи 2017 році близько 30 хвилин. За місцем проживання дитину не відвідує, будь-яких перешкод в спілкування з дитиною їй ніхто не чинить.

Більш того, рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 липня 2017 року №268 було встановлено порядок участі Відповідача у вихованні сина: перша і третя субота, друга і четверта неділя місяця з 10-00 години до 18-00 години, 2 будні дні за попередньою домовленістю між батьками з 16-00 години до 19-00 години - проте Відповідач не виконала його жодного разу.

Також, в 2017 році Позивач був вимушений звернутися до суду із заявою щодо стягнення аліментів на утримання сина із Відповідача, так як остання взагалі ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів - заборгованість Відповідача по сплаті аліментів станом на 30.04.2024 року становить 35 461,42 гривень.

Таким чином, Відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого малолітнього сина, не піклується про його життя та здоров`я, не спілкується з дитиною та не займається вихованням дитини.

Просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у відношенні її малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути із Відповідача судовий збір ( а. с. 1-4 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 ( а. с. 43 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).

Згідно відповіді № 630852 від 06.06.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначені підсудності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з 25.10.2011 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 48-49 ).

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 07 червня 2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 05.07.2024 ( а. с. 50-51 ).

Ухвалою суду від 05.07.2024 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 65-67 ).

04.10.2024 за вх. № 51343 судом отримано відзив, в якому відповідач просила суд в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відмовити, мотивуючи тим, що обставини викладені в позовній заяві не відповідають дійсності.

До подачі заяви в суд ніяких претензій з боку позивача щодо невиконання нею батьківських обов`язків не виникало. Вона бачила, особисто спілкувалась, телефонувала і цікавилась розвитком сина.

У зв`язку із повномасштабним вторгненням російських військ на територію України за її спільною згодою з позивачем, син ОСОБА_4 виїхав за межі України з тіткою позивача - ОСОБА_7 де проживав два останні роки. Вона цікавилась розвитком сина та його життям. Даний факт підтвердить в судовому засіданні свідок - ОСОБА_11 .

Позивач просив її відмовитися від своїх батьківських прав, оскільки в такому випадку він буде вважатися батьком одинаком і йому буде надана відстрочка від мобілізації. Спочатку вона піддалася на ці умови. Однак, зрозумівши всі наслідки позбавлення батьківських прав, вона виступає проти цього. Хоча син, на даний момент, мотивований позивачем та членами його сім`ї не спілкуватися з нею, однак вона має надію, що зможе наладити відносини з сином ( а. с. 96-98 ).

Протокольною ухвалою від 30.10.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 26.11.2024 ( а. с. 123-131 ).

В судовому засіданні 26.11.2024 позивач та його представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні 26.11.2024 заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити в позові. Зазначала, що вона постійно намагалася та намагається телефонувати, цікавитися життям дитини, зустрітися з нею, але позивач та його мати чинить їй перешкоди в цьому. Наголошувала на тому, що вона не ухиляється від виконання батьківських обов`язків. За її ініціативою, рішенням виконавчого комітету встановлений порядок участі у вихованні сина, але позивач продовжує чинити перешкоди в цьому та налаштовує сина проти неї разом із своєю матір`ю.

В судовому засіданні 26.11.2024 в якості свідків були допитані ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_5 ( а. с. 138-182 ).

Так, свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона є домогосподаркою та сусідкою позивача. Зазначила, що до 2021 року вона відповідача не бачила, побачила її декілька разів на вулиці, її чоловік сказав, що це колишня дружина ОСОБА_1 . В цьому році святкували день народження, матері не було. ОСОБА_4 про маму не розповідав, але на всі дні народження на її питання чи вітала мама, чи прийде, він говорив, що не хоче її бачити. Чула, як дитина кричала мамі, навіщо ти прийшла. Вказувала на те, що позивач ніколи не забороняв відповідачу бачитися з дитиною. Дитина не бажає спілкуватися з матір`ю.

Свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача в судовому засіданні пояснила, що вона з народження ОСОБА_4 його виховує, матері він не потрібен. Ні на дні народження, ні в школу мати взагалі не з`являлася, жодного разу не приходила та не спілкувалася з сином. Коли вона гуляла з онуком, вони на вулиці зустріли відповідача, але вона відвернулася від нього та пішла далі.

Свідок ОСОБА_14 , яка є матір`ю відповідача в судовому засіданні пояснила, що коли сторони по справі проживали разом бачила негативне відношення мати ОСОБА_1 . Дитина деякий час проживала у них, потім з батьком. Коли її донька поїхала на заробітки до Польщі , мати ОСОБА_1 запропонувала їй, щоб її донька відмовилася від дитини, на що вона не погодилася. Мати ОСОБА_4 постійно придумувала як позбавити спілкування з дитиною, при цьому, чинили перешкоди. Її донька постійно намагається спілкуватися з дитиною, цікавиться, приймати участь у вихованні. Наголошувала, що позивач разом із свою матір`ю роблять все для того, щоб дитина не спілкувалася з матір`ю та нею. З п`яти років їм не дозволяють спілкуватися з дитиною. Позивач заборонив і вчителям давати дитину матері, коли та приходила до школи.

В судовому засіданні 26.11.2024 було оголошено перерву до 09.01.2025 ( а. с. 138-182 ).

В судовому засіданні 09.01.2025 сторони по справі підтримали раніше надані пояснення, доповнень не надходило.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Степашкіна В.В., яка діє на підставі довіреності в судовому засіданні 09.01.2025 підтримала висновок органу опіки та піклування. Водночас, висловила свою особисту думку, що позбавлення батьківських прав є крайня міра, коли змінити поведінку не можливо, свою чергу, відповідач намагається виконувати батьківські обов`язки.

До того ж, в судовому засіданні 09.01.2025 заслухана думка дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в присутності психолога ОСОБА_16 та представника служби у справах дітей Степашкіної Валентини Володимирівни .

Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в судовому засіданні пояснив, що він не бажає спілкуватися з матір`ю та хоче щоб її позбавили батьківських прав.

Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином та завчасно, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення, яке отримано 25.12.2024 ( а. с. 186 ).

Заяв, клопотань, заперечень або будь-яких пояснень з приводу позовної заяви від вказаної третьої особи на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Оскільки третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином та завчасно, перешкод у розгляді справи за їх відсутності, судом не встановлено.

Суд, з урахуванням пояснень позивача та його представника, відповідача, третьої особи, свідків, думки дитини, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено та не спростовано з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що останні перебували в зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було розірвано.

Від даного шлюбу вони мають дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в матеріалах справи свідчить наявне повторне свідоцтво про народження останнього серії НОМЕР_1 від 27.05.2014, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис за № 1005 ( а. с. 12 ).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2017 року по справі №357/4606/17 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 13-20 ).

Вказане судове рішення набрало законної сили 18.10.2017 року.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

Згідно до Витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади № 15.2- 03/11610 від 23.05.2024 року, у вищевказаному житлі проживають батьки позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та його сестра ОСОБА_7 ( а. с. 21 ).

Зазначене житло належить матері позивача на підставі Договору дарування від 18.03.1994 ( а. с. 22-25 ).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 липня 2017 року № 268 було встановлено порядок участі відповідача у вихованні сина: перша і третя субота, друга і четверта неділя місяця з 10-00 години до 18-00 години, 2 будні дні за попередньою домовленістю між батьками з 16-00 години до 19-00 години ( а. с. 39-40 ).

Судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку ( доходу ), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25.10.2017 року і до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 33 ).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, додану позивачем до позовної заяви, заборгованість відповідача по сплаті аліментів станом на 30.04.2024 року становить 35 461,42 гривень ( а. с. 34 ).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, додану відповідачем до відзиву, заборгованість відповідача по сплаті аліментів станом на 30.09.2024 року становить 26 769,53 гривень ( а. с. 101 ).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач наголошує на тому, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого малолітнього сина, не піклується про його життя та здоров`я, не спілкується з дитиною та не займається вихованням дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).

У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з батьком.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, провадження № 61-4014св20.

Навпаки, відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити позивачу в задоволені позову. Наголошувала, що вона має бажання спілкуватися та брити участь у вихованні свого сина. Вказувала на те, що вона постійно намагалася та намагається телефонувати, цікавитися життям дитини, зустрітися з нею, але позивач та його мати чинить їй перешкоди в цьому та налаштовують сина проти неї.

До того ж, відповідач надала і відзив на позовну заяву позивача, в якому також заперечувала пороти позбавлення її батьківських прав.

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини).

Крім того, інтерес до дитини з боку відповідача свідчить і те, що остання зверталася в 2017 році до органу опіки та піклування про визначення місце проживання сина разом з нею ( а. с. 38 ) та до суду із позовом про визначення місця проживання дитини ( зустрічним позовом ) ( а. с. 13-20 ).

Рішенням виконавчого комітету БМР Київської області від 08.10.2024 за № 822, орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини ( а. с. 107 ).

Так, висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету міської ради щодо про позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

У відповідності до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Такий документ має лише рекомендаційний характер і врахування його судом не є обов`язковим.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).

СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об`єктивні та суб`єктивні фактори).

З`ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з`ясування думки дитини судом, у зв`язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з`ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).

Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/15771/19.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно з вимогами статті 171 Сімейного кодексу України - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Так, в судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей та психолога, що відповідає вимогам ст. 232 ЦПК України було заслухано дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зазначив, що не бажає спілкуватися з матір`ю та хоче щоб її позбавили батьківських прав.

Проте суд звертає увагу, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини, так як діти є вразливими до маніпуляцій зі сторони дорослих.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 ( провадження № 61-6807св21 ).

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (ВС КЦС справа № 705/3040/18 від 13.07.2022, справа № 175/1713/20 від 23 червня 2022 року ).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 ( провадження № 61-2701св24 ).

В зазначеній вище постанові Верховний Суд зазначив, що очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу; діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; у цій справі надання батькові можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на зв`язках дитини з її існуючою сім`єю. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між батьком та донькою, а звернув увагу лише на існуючі відносини; повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічним батьком не можливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Натомість на думку апеляційного суду, батьківська бездіяльність батька протягом восьми років, по суті виправдовувала позбавлення його права на сімейне життя. Надання батькові можливості спілкуватися зі своєю донькою не поставить під загрозу благополуччя дівчинки, а навпаки сприятиме відновленню контактів з її біологічним батьком і відповідатиме її найкращим інтересам.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Окрім цього, бажання відповідача спілкуватися зі своїм сином, підтвердив і свідок ОСОБА_14 , яка в судовому засіданні пояснила, що її донька постійно намагається спілкуватися з дитиною, цікавиться, приймати участь у вихованні, але з боку позивача та його матері робиться все для того, щоб дитина не спілкувалася з матір`ю та нею.

Таким чином, оскільки відповідач заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, вона має намір та бажання спілкуватися з сином, намагається це робити, про що встановлено в судовому засіданні під час розгляду справи, однак з боку позивача останній чиняться перешкоди, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині позбавлення батьківських прав відповідача є такими, що не підлягають задоволенню, так як судом під час розгляду справи не встановлено факту свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками.

У контексті наведеного, суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

Не заслуговують на увагу і доводи позивача в частині того, що відповідач не сплачує аліменти та має заборгованість, що свідчить про ухилення останньою від свого батьківського обов`язку, оскільки наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька / матері дитини батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька / матері до надання їй належного утримання.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17 (провадження № 61-17053св19).

Існування заборгованості по аліментах у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 465/3694/14-ц (провадження №61-36265св18) та постанові від 20 березня 2019 року в справі № 199/2403/18 (провадження №61-74св19).

Непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21).

Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

Як зазначено вище, висновок органу опіки має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Крім того, вказаний висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері дитини, суд зауважує, що наразі відсутні підстави для застосування до неї крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дитини, не було встановлено судом зазначеного і під час розгляду справи.

Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні із сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, суд у контексті конкретних обставин цієї справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

А тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про позбавлення батьківських прав є не доведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з вищевказаними позовними вимогами позивачем було сплачено судові витрати у розмірі 1 211,20 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією ( а. с. 5 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і понесенні останнім судові витрати у вищезазначеному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 166 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 161, 187, 223, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. П. Скоропадського, буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 );

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).

Повне судове рішення складено 17 січня 2025 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов