Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/14211/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"14" січня 2025 р. Справа№ 910/14211/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024

у справі №910/14211/15 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі

1. Міністерства освіти і науки України

2. Міністерства культури України

до 1. Фонду державного майна України

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача

1. Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти»

2. Державне підприємство «Об`єднання по торгівлі та постачанню»

про визнання недійсними наказів, договорів оренди та купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України (далі за текстом - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі за текстом - позивач 1), Міністерства культури України (далі за текстом - позивач 2) до Фонду державного майна України (далі за текстом - відповідач 1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі за текстом - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд» (далі за текстом - відповідач 3) про визнання недійсним Договору оренди від 26.09.2011 (зі змінами від 17.12.2012, 21.02.2013, 23.05.2013), укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 3 щодо передачі в строкове платне користування нежитлових приміщень загальною площею 691,60 кв.м. по вул. Петра Сагайдачного, 37 у місті Києві; визнання недійсними наказів відповідача 2 від 23.09.2011 №1321 про прийняття рішення щодо укладення Договору оренди державного нерухомого майна, від 30.05.2013 №736, №739 (зі змінами від 23.10.2013) про приватизацію нежитлових приміщень загальною площею 691,60 кв.м. по вул. Петра Сагайдачного, 37 у місті Києві шляхом викупу та включення їх до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу; визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 12.12.2013 №422, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 3 про продаж нежитлових приміщень, загальною площею 691,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37; зобов`язання відповідача 3 повернути нежитлові приміщення, загальною площею 691,6 кв.м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37 державі в особі Міністерства освіти і науки України.

У прохальній частині позовної заяви прокурор просив суд відновити пропущений строк на звернення до суду із даним позовом та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежиле приміщення, загальною площею 691,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37; заборони відповідачу 3 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з вищезазначеними нежитловими приміщеннями, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цих приміщень.

Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на прийняття спірних наказів відповідачем 1 та укладення спірних договорів між відповідачами 1 та 3 з порушенням вимог законодавства, оскільки передана відповідачу 3 будівля по вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 №706/0/16-10 включена до Державного реєстру пам`яток України як пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення, що розташована в історичному ареалі міста Києва в межах території пам`яток місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра», на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та пам`ятки археології місцевого значення «Культурний шар Подолу», отже вказана будівля є об`єктом культурної спадщини. Водночас, при передачі спірної будівлі відповідачу 3 в оренду, не було дотримано вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки пам`ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами та методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Методикою грошової оцінки пам`яток, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447, положення якої не було застосовано при проведенні грошової оцінки, що в подальшому призвело до незаконної приватизації об`єкта оренди шляхом викупу. Спірна будівля приватизована відповідачем 3 в порядку статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - право орендаря на викуп орендованого майна поза конкурсом у разі здійснення ним за згодою орендодавця невід`ємних поліпшень цього майна у розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за якою передано в оренду. Тоді як грошова оцінка спірних нежитлових приміщень як пам`ятки архітектури здійснена з порушенням вимог закону, визначена за її результатами вартість об`єкта оренди є неправильною, висновок про наявність невід`ємних поліпшень у розмірі більше 25 % від цієї вартості не відповідає дійсності.

Крім того, як на підставу позову, прокурор посилається на здійснення приватизації з порушенням вимог Закону України «Про освіту», в редакції Закону, діючого на дату приватизації, оскільки за рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.08.1967 №1494 спірна будівля передана Міністерству освіти УРСР, наказом якого від 04.09.1967 №198/1 закріплена за Центральним інститутом удосконалення вчителів, а на момент передачі будівлі відповідачу вона перебувала на балансі Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», створеної постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2006 №108 та віднесеної до закладів галузі освіти. В подальшому, наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1426 від 14.12.2012 спірну будівлю передано безоплатно з балансу Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» на баланс Державного підприємства «Об`єднання по торгівлі та постачанню», яке не здійснює освітню чи наукову діяльність.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.06.2015 про порушення провадження у справі №910/14211/15 залучив участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача-1 Державну наукову установу «Інститут технологій і змісту освіти» (далі за текстом - третя особа 1) та Державне підприємство «Об`єднання по торгівлі та постачанню» (далі за текстом - третя особа 2).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.07.2015 заяву Заступника Генерального прокурора України про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив частково шляхом накладення арешту на нежилі приміщення загальною площею 691,60 кв.м., розташовані по вул. Сагайдачного, 37 у м. Києві та зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд»; в іншій частині заяви суд першої інстанції відмовив.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 09.09.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №910/14211/15 задовольнив; ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №910/14211/15 скасував; у задоволенні заяви Заступника Генерального прокурора України про вжиття заходів до забезпечення позову по справі №910/14211/15 відмовив.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.07.2015 зупинив провадження у справі до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва справи №826/13401/15 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури і туризму України № 706/0/16-10 від 15.09.2010.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31.08.2016, залишеною без змін Шостим апеляційним адміністративним судом постановою від 01.03.2023, у справі №826/13401/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Прадес» до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу позов задовольнив, визнав протиправним та скасував пункт 54 додатку 8 наказу Міністерства культури і туризму України № 706/0/16-10 від 15.09.2010 року «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 21.08.2024 касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України задовольнив, касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задовольнив частково; скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2016 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2023 у справі №826/13401/15, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Прадес».

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.09.2024 поновив провадження у справі №910/14211/15.

14.06.2024 відповідачем 3 подано до Господарського суду міста Києва клопотання про призначення судової оціночно-будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання: 1. яка дійсна ринкова вартість нежитлових приміщень загальною площею 691,60 кв.м. по вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві станом на 30.06.2011? при виконанні дослідження використовувати Методику грошової оцінки пам`яток, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447. 2. Чи визначена сума невід`ємних поліпшень нежитлових приміщень загальною площею 691,60 кв.м. по вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві, виконаних орендарем (2 930 964,97 грн), становить більше чи менше 25% від вартості майна, визначеної експертом при дослідженні в пункті 1 даної експертизи?

Клопотання відповідача 3 про призначення судової оціночно-будівельно-технічної експертизи мотивоване необхідністю визначення правильності проведеної оцінки, дійсної вартості спірних приміщень на момент їх передачі в оренду та характеру впливу на визначення вартості майна використання при виконанні оцінки Методики грошової оцінки пам`яток для встановлення судом обставин, які входять до предмету доказування у даній справі.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.11.2024 призначив у справі №910/14211/15 судову оціночно-будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертів поставлено питання: Яка дійсна ринкова вартість нежитлових приміщень, загальною площею 691,60 кв.м., по вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві станом на 30.06.2011 (з урахуванням процедури проведення грошової оцінки пам`яток архітектури, визначеної Методикою грошової оцінки пам`яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447)? Витрати по проведенню експертизи суд поклав на відповідача 3. Попередив експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків відповідно до статей 384, 385 Кримінального Кодексу України. Провадження у справі №910/14211/15 зупинив до закінчення проведення судової експертизи.

Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення у справі судової експертизи для з`ясування дійсних обставин даної справи, зокрема, визначення дійсної ринкової вартості нежитлових приміщень, загальною площею 691,60 кв.м, по вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві станом на 30.06.2011, з урахуванням процедури проведення грошової оцінки пам`яток архітектури визначеної Методикою грошової оцінки пам`яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447, оскільки суд не володіє відповідними спеціальними знаннями для визначення вартості спірних приміщень по зазначеній методиці. При цьому суд першої інстанції вказав, що Верховним Судом у постанові від 21.08.2024 у справі 826/13401/15 встановлено законність пункту 54 додатку 8 наказу Міністерства культури і туризму України №706/0/16-10 від 15.09.2010 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37.

Не погодившись із прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Заступник Генерального прокурора звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Заступник Генерального прокурора посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оспорюваної ухвали норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 1 Закону України «Про судову експертизу», статей 2, 98, 99, 228, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), статті 6 Конвенції про захисту прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Як зазначає прокурор у межах розгляду цієї справи немає потреби встановлювати вартість спірних приміщень, оскільки це не входить до предмета доказування. Крім того, безпідставне призначення судом першої інстанції судової експертизи призвело до зупинення провадження у справі та затягування її розгляду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14211/15; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15.

Матеріали справи №910/14211/15 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15; розгляд апеляційної скарги призначив на 14.01.2025 о 13 год. 55 хв.

Відповідач 3 згідно відзиву на апеляційну скаргу прокурора заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що встановлення дійсної вартості спірних приміщень на момент їх передачі в оренду та характеру впливу на визначення вартості майна при виконанні оцінки Методики грошової оцінки пам`яток, серед іншого, входить до предмету доказування у даній справі.

За твердженням відповідача 3, прокурор заявляючи вимогу про визнання незаконним наказу про передачу майна в оренду, визнання недійсним Договору оренди, з підстав незастосування Методики №1447, повинен довести, що не застосування положень вказаної методики призвело до заниження оцінки і як наслідок збитків державі, а тому для визначення впливу використання Методики №1447 на оцінку майна необхідні спеціальні знання.

Позивач 1 згідно письмових пояснень у справі підтримує апеляційну скаргу прокурора, просить суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 скасувати. Справу №910/14211/15 розглядати без участі представника Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі 1, 2 своїм правом, наданим їм статтею 263 ГПК України, не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду (частина 3 статті 263 ГПК України).

Позивач 2 та треті особи пояснення по справі не надали.

Частиною 1 статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі (пункт 12 частини 1 статті 255 ГПК України).

Позивачі та треті особи своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі №910/14211/15 до їх електронний кабінетів.

Представник прокуратури у судовому засіданні 14.01.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 скасувати, справу повернути до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.

Представники відповідачів 1-3 у судовому засіданні 14.01.2025 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 залишити без змін.

Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснення позивача 1, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Дульський проти України» зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Відповідно до частин 1-4 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Статтею 99 ГПК України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Отже, за приписами вказаної норми суд має право призначити судову експертизу або за клопотанням учасника справи, або за власної ініціативи за наявності у сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Порядок призначення судової експертизи у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, обов`язки, права та відповідальність судового експерта, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначається Законом України «Про судову експертизу», Цивільним процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Таким чином судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Для з`ясування обставин, що мають значення у справі і потребують спеціальних знань суд має право призначити експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому важливим моментом також є те, що судова експертиза призначається виключно для встановлення обставин справи, які стосуються предмету доказування у справі.

Отже, питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об`єктам і матеріалам, які направляються на експертизу. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16, від 24.01.2018 у справі №917/50/17.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи. Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/882/21.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Обов`язок суду мотивувати судове рішення також спрямований на втілення принципу верховенства права, а саме підтримання довіри громадян до суду. Вмотивованість судового рішення демонструє сторонам те, що вони були почуті, забезпечує публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення ЄСПЛ «Серявін та інші проти України». Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Зрештою, вимога щодо вмотивованості судового рішення є важливим елементом «належної» (справедливої) судової процедури, як вона трактується ЄСПЛ.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

ЄСПЛ у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) вказав, що кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003).

Отже, ключовим у принципі рівних можливостей є те, що суди мають довести готовність забезпечувати ефективне здійснення прав, гарантованих у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом апеляційної інстанції встановлено і зазначене вбачається із матеріалів даної справи, що наказом відповідача 2 від 23.09.2011 №1321 за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди вирішено укласти договір оренди державного нерухомого майна з єдиним заявником - відповідачем 3 строком на 2 роки 11 місяців щодо об`єкта нерухомого майна - нежиле приміщення, загальною площею 691,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37 (т. 1 а.с. 19).

26.09.2011 між відповідачем 2 (Орендодавець) та відповідачем 3 (Орендар) укладено Договір оренди №5963 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення, загальною площею 691,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37 на першому поверсі адміністративної будівлі, що перебуває на балансі Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.06.2011 і становить 5 949 000,00 грн (т. 1 а.с. 101-103).

Відповідно до пункту 1.2 Договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою.

Згідно із пунктом 2.1 Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 26.09.2011 до 26.08.2014 включно (пункт 10.1 Договору оренди).

За актом приймання-передачі від 26.09.2011 Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування об`єкт оренди за Договором оренди №5963 нерухомого майна, що належить до державної власності від 26.09.2011 - нежиле приміщення, загальною площею 691,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37 (т.1 а.с. 104 зворотній бік).

Відповідач 3 звернувся до відповідача 1 із заявою вих. №32 від 24.05.2013 «Про розгляд заяви щодо включення об`єкта державної власності групи А до переліку обкатів, що підлягають приватизації», в якій просив розглянути заяву про включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації державного нерухомого майна - нежиле приміщення, загальною площею 691,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37. При цьому орендар повідомив, що він з дозволу орендодавця (лист вих. №30-09/2235 від 12.03.2012 (т.1 а.с. 122) здійснив поліпшення майна за власні кошти на суму 3 923 859,30 грн без ПДВ, з них сума, яка являється невід`ємним поліпшенням приміщення, складає 2 930 964,97 грн, що становить більше ніж 25% ринкової вартості майна на момент передачі в оренду (т.1 а.с. 120, 121).

Листом вих. №066/02-1220 від 29.05.2013 (т.1 а.с. 139) Управління охорони культурної спадщини повідомило Фонд державного майна України, що воно не заперечує проти включення приміщень вказаного будинку у програму приватизації об`єктів державної власності, оскільки зазначений будинок не внесено до Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації.

Наказом Фонду державного майна України від 30.05.2013 №736 прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності групи А - нежилих приміщень, загальною площею 691,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Об`єднання по торгівлі та постачанню» та орендуються відповідачем 3 (т. 1 а.с. 158).

Наказом Фонду державного майна України від 30.05.2013 №739 прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу об`єкта державної власності групи А - нежилих приміщень, загальною площею 691,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Об`єднання по торгівлі та постачанню» та орендуються відповідачем 3 (т. 1 а.с. 160).

12.12.2013 між відповідачем 1 (Продавець) та відповідачем 3 (Покупець) укладено Договір №422 купівлі-продажу об`єкта державної власності групи А - нежилих приміщень, загальною площею 691,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 37, що приватизуються шляхом викупу (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іщук Л.А., зареєстрований в реєстрі за №806) (далі - Договір купівлі-продажу) (т.1 а.с. 162-167).

Відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю об`єкт державної власності групи А - нежилих приміщень, загальною площею 691,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Об`єднання по торгівлі та постачанню» та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд», а Покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені у договорі умови.

Згідно із пунктом 1.2 Договору купівлі-продажу будинок, приміщення якого приватизуються, наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 №706/0/16-10 внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення, охоронний №633-Кв.

Відповідно до пункту 3.2 Договору купівлі-продажу передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття його покупцем засвідчуються актом передачі, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

Згідно з пунктом 3.3 Договору купівлі-продажу право власності на об`єкт приватизації переходить до Покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об`єкт приватизації, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації.

Платіжним дорученням №207 від 16.12.2013 відповідач 3 сплатив відповідачу 1 ціну об`єкта приватизації у розмірі 9 593 627,22 грн.

За актом №649 передачі державного майна Продавець передав, а Покупець прийняв проданий 12.12.2013 шляхом викупу об`єкт державної власності групи А - нежитлове приміщення, загальною площею 691,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Об`єднання по торгівлі та постачанню» та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд» (т.1 а.с. 169).

Наказом Фонду державного майна України від 24.12.2013 №4376 наказано вважати завершеною приватизацію об`єкта державної власності групи А - нежилих приміщень, загальною площею 691,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 37, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Об`єднання по торгівлі та постачанню» та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Артбуд» (т.1 а.с. 170).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Заявляючи даний позов, прокурор, серед іншого, як на підставу позову послався на те, що при передачі спірної будівлі відповідачу 3 в оренду, не було дотримано вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки пам`ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами та методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Методикою грошової оцінки пам`яток, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447, положення якої не було застосовано при проведенні грошової оцінки, що в подальшому призвело до незаконної приватизації об`єкта оренди шляхом викупу. Спірна будівля приватизована відповідачем 3 в порядку статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - право орендаря на викуп орендованого майна поза конкурсом у разі здійснення ним за згодою орендодавця невід`ємних поліпшень цього майна у розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за якою передано в оренду. Тоді як грошова оцінка спірних нежитлових приміщень як пам`ятки архітектури здійснена з порушенням вимог закону, визначена за її результатами вартість об`єкта оренди є неправильною, висновок про наявність невід`ємних поліпшень у розмірі більше 25 % від цієї вартості не відповідає дійсності.

Судом апеляційної інстанції враховано, що Верховним Судом у складі касаційного адміністративного суду у постанові від 21.08.2024 у справі 826/13401/15 встановлена законність пункту 54 додатку 8 наказу Міністерства культури і туризму України №706/0/16-10 від 15.09.2010 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37.

Для передачі відповідачу 3 в оренду спірної будівлі слід було визначити розмір орендної ставки, для чого було проведено незалежну грошову оцінку, за результатами якої складено звіт про грошову оцінку об`єкта оренди, за яким стверджує прокурор у позові, не було враховано Методику грошової оцінки пам`яток, що призвело до неправильної оцінки та розрахунку розміру орендної ставки за користування об`єктом культурної спадщини та, в подальшому, призвело до незаконної приватизації об`єкта оренди на підставі статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», яка передбачає право орендаря на викуп орендованого майна поза конкурсом у разі здійснення ним за згодою орендодавця невід`ємних поліпшень цього майна у розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за якою передано в оренду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач 3 звернувся до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру із адвокатським запитом стосовно можливості та строків проведення судової оціночно-будівельної експертизи з визначення ринкової вартості нежитлових приміщень, у відповідь на який Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр листом №19/2-41025/232-аз-2024 від 11.10.2024 повідомив про неможливість визначення строків виконання експертизи через відсутність повної інформації про об`єкт дослідження.

Листом №14/10 від 14.10.2024 судовий експерт Стасюк Марія Юріївна повідомила адвоката відповідача 3 про можливість проведення експертизи, орієнтовний термін проведення 6 місяців за умови надання всіх необхідних документів та здійснення оплати.

Вказане свідчить про те, що позивач в силу приписів процесуального Закону вчинив дії стосовно самостійного проведення експертизи, проте строки її проведення виходять поза межі строків її розгляду, тоді як проведення судової оціночно-будівельної експертизи має значення для вирішення даного спору.

Враховуючи вимоги частини 1 статті 99 ГПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що для визначення дійсної ринкової вартості нежитлових приміщень, загальною площею 691,60 кв.м, по вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві станом на 30.06.2011, з урахуванням процедури проведення грошової оцінки пам`яток архітектури визначеної Методикою грошової оцінки пам`яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447, необхідно призначити судову експертизу, оскільки суд не володіє відповідними спеціальними знаннями для визначення вартості спірних приміщень по зазначеній методиці.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 228 цього Кодексу - на час проведення експертизи (пункт 6 частини 1 статті 229 ГПК України).

Отже, суд першої інстанції правомірно та підставно зупинив провадження у справі №910/14211/15 до закінчення проведення судової експертизи.

Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Твердження прокурора та позивача 1 про можливість суду самостійно перевірити не застосування при визначенні вартості нежитлових приміщень шляхом надання оцінки звіту, який не містить посилання на Методику грошової оцінки пам`яток, не заслуговують на увагу, оскільки суд не володіє відповідними спеціальними знаннями для визначення вартості спірних приміщень по зазначеній Методиці.

Решта доводів прокурора не спростовує правильності призначення судом першої інстанції судової оціночно-будівельної експертизи та зупинення провадження у справі на час проведення експертизи, з урахуванням підстав, зазначених прокурором у позові.

При цьому посилання прокурора на те, що однією із підстав позову ним вказано порушення норм Закону України «Про освіту», у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин, не звільняє суд, в силу процесуального Закону, з`ясувати обставини, на які прокурор посилається як на підстави своїх позовних вимог, із зазначенням порушених відповідачем норм матеріального права, з наданням оцінки всім доводам, запереченням та аргументам учасників справи, при повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів для забезпечення ухвалення обґрунтованого рішення, що відповідає вимогам частини 5 статті 236 ГПК України.

Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на Офіс Генерального прокурора.

Відповідно до пунктів 11, 12 частини 1 статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи та зупинення провадження у справі.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи та зупинення провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/14211/15 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Офіс Генерального прокурора.

4. Матеріали справи №911/14211/15 повернути до Господарського суду міста Києва для подальшого скерування до Київського науково-дослідного інституту судових експертизи.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 16.01.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова