Рішення

від 10.01.2025 по справі 908/2931/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/198/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2025 Справа № 908/2931/24

м.Запоріжжя

За позовом: Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», код ЄДРПОУ 00135390

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ», код ЄДРПОУ 13608660

про стягнення суми 223866,48 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 06.11.2024 через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ» суми 223866,48грн штрафу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 06.11.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2931/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 11.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2931/24 (номер провадження 9/198/24), постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю № 13/339-МТР від 29.01.2024 у зв`язку із здійсненням поставки товару із порушенням передбаченого договором строку. У зв`язку із цим на підставі умов п. 7.1 договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у загальному розмірі 223866,48 грн. Позов обґрунтований ст.ст. 173, 193, 230, 231 ГК України, ст.ст. 526, 530, 546, 549, 550, 610-612, 624, 678, 693, 712 ЦК України та умовами договору.

Відповідач у відзиві, який надійшов до суду 02.12.2024, проти позову заперечив. Зокрема, зазначив, що договір про закупівлю № 13/339-МТР від 29.01.2024 є результатом проведення відкритих торгів на закупівлю через систему Прозоро. ТОВ «ЕЛІЗ», який є одним з небагатьох працюючих під час воєнного стану заводів-виробників електротехнічного обладнання для стратегічно-важливої галузі в країні, не може узгоджувати умови договорів й має погоджуватися на невигідні й непартнерські умови, що встановлені позивачем. Відповідно до специфікації до договору від 29.01.2024 товар підлягає поставці протягом періоду, що триває від 110 до 120 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати. Відповідач, отримавши попередню оплату в розмірі лише 50%, фактично виконував закупівлю сировини й матеріалів, розробляв й виготовлював трансформатор за власні кошти. На даний час, враховуючи те, що усунення наслідків ракетного удару по нашому підприємству та роботи по відновленню виробничих цехів й обладнання проводились за власні кошти, це дуже складно й майже неможливо. Незважаючи на всі ці обставини, завод продовжує функціонувати й забезпечувати електротехнічним обладнанням всю країну, надаючи пріоритет державному сектору, який майже завжди сплачує за товар з відстроченням й встановлює умови. ТОВ «ЕЛІЗ» в повному обсязі виконало свої зобов`язання, завчасно попередивши позивача, згідно п.5.2. Договору, про дату надходження товару; надав необхідну інформацію щодо вантажоперевізника 10 червня 2024 року. 12 червня 2024 від ПАТ «Укрнафта» на електронну адресу надійшла відповідь (вих.№01/01/13/10/20/02-02/01/5078), якою позивач підтвердив свою готовність приймати товар. 13.06.2024 товар був навантажений на транспортний засіб перевізника та виїхав на адресу покупця, про що свідчить видаткова накладна № 809 від 13.06.2024 та товарно-транспортна накладна №Р809/2 від 13.06.2024, яку підписано позивачем 14.06.2024 року. Незважаючи на важкі умови праці, пов`язані зі складною ситуацією в країні, відповідач доклав неймовірний максимум зусиль для виконання своїх зобов`язань якісно й майже вчасно. Затримка поставки, як стверджує позивач у своїй позовній заяві, склала 1 день. Таким чином, фактичною датою доставки товару вважається 14.06.2024. Незважаючи на те, що доставка товару була здійснена 14.06.2024 року, покупець розпочав приймання товару лише 17.06.2024. Це підтверджує відсутність у позивача зацікавленості отримати товар якнайшвидше, а зробити це таким чином, щоб поставити постачальника у скрутне становище, наклавши на нього тягар сплати штрафних санкцій. Незначна затримка в один день не вплинула на загальний строк виконання договору та не призвела до будь-яких збитків для покупця. Наданий суду покупцем акт приймання-передачі, який не містить підписів сторін, не може бути належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України. Акт приймання-передачі, що є невід`ємною частиною процедури передачі товару відповідно до умов пункту 5.7. договору, на адресу відповідача не був надісланий. Неналежне оформлення позивачем приймально-передавальних документів свідчить про недбале/безвідповідальне ставлення останнього до виконання своїх обов`язків за договором. Відсутність підписаного акту вказує на те, що затримка поставки не мала для покупця критичного значення. Відповідач окремо зауважив на тому, що у договорі навмисно відсутнє чітке визначення строків приймання товару, що ставить ТОВ «ЕЛІЗ» у вразливе становище. Така нерівність умов співпраці створює значні ризики для відповідача та порушує баланс інтересів сторін. ТОВ «ЕЛІЗ» є одним з ключових виробників на українському ринку електротехнічного наукоємного обладнання; продукція відповідача критично важлива як для функціонування так і відновлення енергетичної системи країни, особливо в умовах військової агресії. Паралельно з цим, підприємство стикається з необхідністю постійної закупівлі комплектуючих для виробництва, що додатково ускладнює його діяльність. Відповідач вважає, що затримка поставки товару на один день, яка відбулася в умовах воєнного стану в країні, і є незначною, не може бути підставою для застосування штрафних санкцій у повному обсязі. Застосування позивачем штрафних санкцій у розмірі 5% від вартості товару за незначну затримку є надмірною грошовою сумою та явно непропорційною й суперечить принципу добросовісності та розумності, закріпленому цивільним законодавством. Позивач у своїй позовній заяві не виклав та не надав суду жодних доказів того, що така затримка спричинила йому значні матеріальні збитки або погіршила його фінансовий стан. З огляду на викладене, застосування штрафних санкцій у повному обсязі є необґрунтованим та суперечить нормам цивільного законодавства. На підставі викладеного, а також посилаючись на положення ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України просив зменшити розмір штрафних санкцій або повністю відмовити у їх стягненні.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.12.2024), в якій позивач зазначив про отриманням ним відзиву від ТОВ «ЕЛІЗ» 09.12.2024. По суті викладених відповідачем у відзиві заперечень позивач зазначив, що не погоджується з доводами відповідача у зв`язку з наступним. Укладення договору про закупівлю №13/339-МТР від 29.01.2024, з умовами якого, як зазначає відповідач, він був вимушений погодитися, є результатом проведення відкритих торгів на закупівлю через систему Прозоро. Укладання таких договорів передбачено чинним законодавством України, що констатує усталений порядок взаємодії контрагентів на ринку України. Що стосується ракетного удару по підприємству та відновлення виробничих цехів та обладнання, які могли вплинути на термін виконання зобов`язання, то у розділі 9 Договору «Обставини непереборної сили» сторонами були чітко та детально визначені обставини, які можуть впливати на термін виконання зобов`язань і порядок підтвердження дії таких обставин. Постачальник не виконав жодних дій, передбачених цим розділом щодо попередження покупця про несвоєчасність виконання зобов`язання та позбавив таким чином себе права посилатися на такі обставини. Відповідач навіть не намагався попередити позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язань за договором, що свідчить про їх відсутність, або неналежне ставлення продавця до виконання договірних зобов`язань. Складність ситуації в країні в умовах військового стану, у якій перебуває як продавець так і покупець, також вливає на позивача, що несе матеріальні втрати, має проблеми з людськими ресурсами та поділяє ризики підприємницької діяльності. Висновок відповідача про те, що затримка поставки не мала для покупця критичного значення є хибним. ТОВ «ЕЛІЗ» підтверджує, що він є одним з ключових виробників на українському ринку електротехнічного обладнання та забезпечує трансформаторами стратегічно важливі підприємства, що, на думку позивача, лише підвищує рівень відповідальності продавця. Самого факту прострочення відповідач не заперечує. Жодних доказів існування обставин щодо ускладнень, які могли б вважатися причиною для прострочення поставки товару, відповідач не надав. Позивач не погоджується з думкою відповідача, що оскільки затримка поставки товару є незначною, то це може бути підставою для зменшення штрафних санкцій або для їх незастосування. З огляду на те, що відповідач не зазначив достатніх обставин які могли б бути враховані як підстава для зменшення штрафних санкцій та не надав відповідних доказів, ПАТ «Укрнафта» вважає, що підстави для зменшення штрафних санкцій або для їх незастосування відсутні. Просив відмовити відповідачу у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від відповідача до господарського суду надійшло заперечення на відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 07.01.2025), яке залишено судом без розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 13, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З положень ст. 118 ГПК України слідує, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 116 ГПК України).

В ухвалі суду від 11.11.2024 про відкриття провадження у даній справі відповідачу було запропоновано надати заперечення протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідь на відзив була направлена позивачем відповідачу в електронній формі та згідно з доданою до неї квитанцією № 2242770 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС була доставлена до електронного кабінету ТОВ «ЕЛІЗ» 11.12.2024.

Заперечення на відповідь на відзив сформоване відповідачем в системі «Електронний суд» тільки 07.01.2025, тобто після закінчення визначеного судом строку для подання такого заперечення. При цьому заяв/клопотань про поновлення пропущеного процесуального строку із зазначенням поважності причин такого пропуску від відповідача до суду не надходило.

10.01.2025 справу розглянуто, за наслідками розгляду справи прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

29.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ» (Постачальник, відповідачу справі) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (Покупець, позивач у справі) укладено договір про закупівлю №13/339-МТР (далі Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупця у погоджені сторонами строки трансформатори для потреби НГВУ Чернігівнафтогаз відповідно до коду ДК 021:2015:31170000-08 Трансформатори (далі за текстом товар), а Покупець прийняти та оплатити такий товар на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).

Також сторонами підписано Додаткову угоду № 1 від 29.01.2024 до вказаного Договору.

Номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у Специфікації до даного Договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є Додатком №1 до цього Договору, його невід`ємною частиною (надалі «Специфікація») (п. 2.1 Договору).

Згідно з п.п. 3.1, п.п 3.2 Договору ціна товару в Договорі визначається в національній валюті України гривні та вказується у Специфікації до цього Договору. Загальна сума Договору становить 4477329,60 грн, у тому числі ПДВ (20%) 746221,60 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору, умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються у Специфікації до даного Договору.

У підписаній сторонами Специфікації (Додаток №1 до Договору) сторони узгодили, зокрема, найменування товару: Трансформатор ТМ-4000/35-У1 35/10 У/Д-11, його кількість (2 шт.), загальну вартість товару 4477329,60 грн з ПДВ; строк поставки товару від 110 до 120 календарних днів. У Специфікації вказано, що поставка товару не передбачає партійність і буде здійснюватися відповідно до визначених у цій Специфікації строків з моменту отримання попередньої оплати.

Згідно з п.4.2 Договору, авансовий платіж в розмірі 50 % вартості всього товару здійснюється Покупцем протягом 10 календарних днів з дня надання Постачальником банківської гарантії повернення авансового платежу у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за Договором.

Подальші розрахунки за весь товар здійснюються протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) (п.4.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 29.01.2024).

За змістом п.5.8. Договору, Постачальник разом з товаром (в тому числі на кожну частину/партію Товару) зобов`язується передати Покупцю документи, перелік яких залежить від умов поставки, зокрема видаткову накладну та акт приймання-передачі товару оригінал, що передається в день отримання товару; оригінал товарно-транспортної накладної або інший рівнозначний транспортний документ (п.п. 5.8.2., 5.8.3. пункту 5.8 Договору).

В п. 5.3, п. 5.4. Договору сторони визначили, що приймання товару Покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). Датою поставки товару та моментом отримання Покупцем товару від Постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

Прийом товару Покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно Специфікації, за якістю у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість товару (п. 5.5 Договору).

Згідно з п. 5.7 Договору, право власності та ризики на товар переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) згідно з умовами даного Договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання товару не є документами, що свідчать про прийом товару.

В п.7.1. Договору передбачено, що при недотриманні Постачальником строків поставки товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого товару за прострочення до 30 днів та 10% вартості несвоєчасно поставленого товару за прострочення 30 днів і більше.

Відповідно до п. 5.2. Договору, Постачальник зобов`язаний щоразу за 3 (три) календарні дні до дати поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару), письмово повідомити Покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника та іншу інформацію, що необхідна Покупцю для прийняття товару.

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання (п. 11.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 29.01.2024).

Матеріали справи свідчать, що за платіжною інструкцією № 4642-УЕ24 від 13.02.2024 ПАТ «УКРНАФТА» було перераховано на рахунок ТОВ «ЕЛІЗ» суму 2238664,80 грн 50% авансу за трансформатори згідно договору № 13/339-МТР від 29.01.2024. Дата проведення платежу банком 14.02.2024.

Листом від 10.06.2024 №880 ТОВ «ЕЛІЗ» повідомило ПАТ «Укрнафта» про готовність товару до відвантаження на склад покупця 13.06.2024.

ПАТ «УКРНАФТА» в листі-дозволі від 12.06.2024 № 01/01/13/10/20/-2-02/01/5078 повідомило ТОВ «ЕЛІЗ» про готовність вантажоодержувача приймати товар.

Згідно з видатковою накладною № 809 від 13.06.2024 та товарно-транспортною накладною № Р809/2 від 13.06.2024 відповідачем було поставлено позивачу обумовлений договором товар: Трансформатор ТМ-4000/35-У1 35/10 У/Д-11 у кількості 2 штук, на суму 4477329,60 грн.

Товарно-транспортна накладна підписана вантажоодержувачем 14.06.2024, видаткова накладна 18.06.2024. Нафтогазовидобувним управлінням «Чернігівнафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» також був складений Акт № 5402 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю від 17.06.2024, в якому вказана дата закінчення приймання 18.06.2024.

За платіжною інструкцією № 42136УГ24 від 18.07.2024 позивачем перераховано на рахунок відповідача залишок оплати за трансформатори в сумі 2238664,80 грн (50%).

ПАТ «УКРНАФТА» був направлений на адресу ТОВ «ЕЛІЗ» лист від 09.07.2024 № 01/01/13/10/28/02-02/01/5987 «Щодо сплати штрафних санкцій по договору №13/339-мтр від 29.01.2024» з вимогою про сплату штрафу за прострочку поставки товару відповідно до п. 7.1. Договору в розмірі 223866,48 грн.

Також позивачем була направлена відповідачу претензія від 28.08.204 №01/01/09/24/03/01-02/01/471 з пропозицією добровільно перерахувати суму 223866,48грн штрафу у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язанням по договору та повідомленням про звернення до суду з позовом у разі невиконання зазначених вимог.

ТОВ «ЕЛІЗ» у відповіді за вих. № 1549 від 24.09.2024 на вказану претензію позивача, зокрема, повідомив, що ТТН №Р809 від 13.06.2024 була підписна уповноваженими представниками ПАТ «УКРНАФТА» 14.06.2024, отже фактична затримка поставки становить 1 день. Відсутність чітко визначеного терміну приймання товару в договорі створює нерівні умови співпраці та призводить до ситуації, коли терміни приймання визначаються виключно на розсуд Замовника. Крім того, в листі відповідач також зазначив про обставини, що в умовах воєнного стану вплинули на виникнення затримки поставки на один день, незважаючи те, що товариство доклало максимум зусиль для виконання своїх зобов`язань. Відповідач зазначив, що затримка була спричинена об`єктивними причинами, що не залежали від його волі та просив не застосувати до нього штрафні санкції передбачені умовами договору за порушення терміну поставки.

У зв`язку з несплатою відповідачем штрафу у добровільному порядку позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ЕЛІЗ» суми 223866,48 грн штрафу, за яким відкрито провадження у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення зобов`язань (цивільних прав та обов`язків) є, зокрема, договір. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Укладений сторонами Договір про закупівлю №13/339-МТР від 29.01.2024 за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу приписів статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій закономне визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьомурозмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суминевиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або увідсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня йоговиконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначалось судом вище, відповідно до положень пункту 7.1 Договору визначено, що при недотриманні Постачальником строків поставки товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого товару за прострочення до 30 днів.

За умовами п. 2.1 Договору та Специфікації (Додаток №1 до Договору), товар повинен був бути поставлений відповідачем у строк від 110 до 120 календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати (14.02.2024), тобто граничною датою поставки товару за договором є 13.06.2024.

Як вказує позивач у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідачем в рамках укладеного між сторонами Договору поставлено позивачу товар за видатковою накладною №809 від 13.06.2024, яка підписана з боку покупця 18.06.2024.

Відповідач у відзиві заперечуючи проти позову, зокрема, зазначив, що товарно-транспортна накладна №Р809/2 від 13.06.2024 була підписана позивачем 14.06.2024 і таким чином фактичною датою доставки товару вважається 14.06.2024 і затримка поставки склала 1 день.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В пунктах 5.4, 5.7 Договору, зокрема, визначено, що датою поставки товару та моментом отримання Покупцем товару від Постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання товару не є документами, що свідчать про прийом товару.

У Таблиці 1 Додатку № 2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 29.01.2024), зокрема, обумовлено реквізити вантажоотримувача та адресу складу: ЧНГВУ Україна, Чернігівська область, Прилуки, вул. Дружби народів, 28, склад № 2 ГСЛ (Прилуки) НГВУ Чернігівнафтогаз.

Отже за умовами укладеного сторонами Договору датою поставки товару та моментом отримання покупцем такого товару є дата підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю.

При цьому, зважаючи на доводи відповідача, викладені у відзиві, суд зазначає, що дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної не є свідченням фактичного отримання товару покупцем, як то визначено в п.5.7 Договору.

За результатами дослідження та оцінки всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позивач надав в матеріали справи докази на підтвердження факту недотримання відповідачем обов`язку в частині строків поставки товару у визначений договором строк, а саме - не пізніше ніж 13.06.2024.

Так, обов`язок з поставки товару відповідач мав виконати у строк від 110 до 120 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати (14.02.2024) і вказана вище дата (13.06.2024) є граничним терміном поставки. Отже мало місце прострочення поставки товару.

При цьому, відповідач повинен був проявити розумну обачність і врахувати строки, необхідні для поставки товару до визначеного в договорі місця передачі товару покупцю, з метою недопущення настання порушення строків поставки.

Додатково суд звертає увагу на те, що хоч пункт 5.2 Договору передбачає обов`язок Постачальника за три календарні дні до дати поставки товару письмово повідомити Покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, однак не зобов`язує його чекати відповідного письмового дозволу покупця на поставку товару та про готовність вантажоодержувача його приймати.

Положеннями статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (надзвичайних обставин).

Так, за змістом наведених норм права, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 9.1 Договору, сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору), визначених в цьому Договорі, за умови, що настання таких обставин засвідчено у визначеному цим Договором та/або законом порядку.

За змістом п. 9.2., п. 9.3 Договору сторонами визначено, що з огляду на укладення цього Договору в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який триває, сторони визнаватимуть воєнний стан як обставину непереборної сили виключно у випадках доведення безпосереднього впливу на можливість виконання зобов`язань за цим договором. Не вважається обставинами непереборної сили (форс-мажором) недодержання своїх обов`язків тією стороною, що порушила цей Договір, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання цього Договору.

Наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) підтверджується відповідним документом Торгово-промислової падати України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України (п.9.5 Договору).

Згідно з п. 9.6. Договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору), позбавляє сторону права посилатись на будь-яку обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

При цьому, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності та відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Зазначені відповідачем у відзиві доводи щодо незначної затримки поставки товару в умовах воєнного стану в країні, з посиланням на наслідки ракетного удару по підприємству, необхідність відновлення виробничих цехів й обладнання за власні кошти, не підтверджені документально у відповідності до вищенаведених умов договору, тому не спростовують наявність вини відповідача у простроченні виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару.

При цьому, слід зазначити, що незначний термін прострочення про якій наголосив відповідач, не є підставою для звільнення його від відповідальності в цілому, зважаючи на чітко визначений Договором строк, протягом якого відповідач повинен був здійснити поставку товару, а позивач правомірно очікував отримати товар не пізніше обумовленого строку.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України відповідач, як суб`єкт господарювання, здійснює господарську діяльність на власний ризик.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19).

У разі здійснення господарської діяльності суб`єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Отже невиконання стороною прийнятих на себе зобов`язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони передбачили при укладенні договору, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором та пов`язані із цим ризики покладаються на нього.

Відповідно до ч. 1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 917/483/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Позивачем надані в матеріали справи докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Відповідач, в свою чергу, належних доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог не надав.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт порушення відповідачем зобов`язання щодо строку поставки товару, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення штрафу правомірними, доведеними та обґрунтованими.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, нарахованої у відповідності до умов п. 7.1 Договору у розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого товару (4477329,60 грн), який становить суму 223866,48 грн та встановлено, що його здійснено арифметично правильно.

Відповідач у відзиві, в тому числі, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, враховуючи наступне. ТОВ «ЕЛІЗ» є одним з ключових виробників на українському ринку електротехнічного наукоємного обладнання та забезпечує трансформаторами й іншими пристроями енергетичні компанії, серед яких, але не виключно, є НЕК «Укренерго», підрозділи ДТЕК та інші стратегічно важливі підприємства. Продукція відповідача критично важлива як для функціонування, так і відновлення енергетичної системи країни, особливо в умовах військової агресії. Більшість клієнтів мають у статутному капіталі державну частку, тому здебільшого оплата за поставлену продукцію здійснюється після її виготовлення й відвантаження. Паралельно з цим, підприємство стикається з необхідністю постійної закупівлі комплектуючих для виробництва, що додатково ускладнює його діяльність. Затримка поставки товару на один день відбулася в умовах воєнного стану в країні та є незначною й, відповідно, не може бути підставою для застосування штрафних санкцій у повному обсязі. Застосування позивачем штрафних санкцій у розмірі 5% від вартості товару за незначну затримку є надмірною грошовою сумою та явно непропорційною й суперечить принципу добросовісності та розумності, закріпленому цивільним законодавством; тим більше позивач у своїй позовній заяві не виклав та не надав суду жодних доказів того, що така затримка спричинила йому значні матеріальні збитки або погіршила його фінансовий стан.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Суд враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для божника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 по справі № 918/116/19.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності та розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд оцінює ступінь виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі й з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України, за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та 233 ГК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, у постановах від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Також Верховний Суд у поставі по справі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

Отже, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої, відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити надмірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Також суд повинен встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

У даному випадку, у даній справі № 908/2931/24, суд приймає до уваги ступінь виконання зобов`язання, а саме те, що відповідачем було повідомлено позивача про готовність товару до відвантаження на склад покупця на 13.06.2024 (лист №880 від 10.06.2024), порушення відповідачем строку поставки товару (до 13.06.2024) є незначним (товар отриманий позивачем за товарно-транспортною накладною 14.06.2024 та прийнятий згідно з видатковою накладною та актом приймання-передачі за кількістю та якістю 18.06.2024; при цьому, початок приймання товару за кількістю та якістю, як зазначено в акті, було розпочато лише 17.06.2024, а не в день отримання позивачем товару за товарно-транспортною накладною - 14.06.2024 )).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем поставки товару.

Крім того, судом враховано: з одного боку, вартість товару (4477329,60 грн) та строки поставки товару, встановлені договором, які були достатніми для належного виконання відповідачем своїх зобов`язання; з іншого боку, незначне порушення відповідачем строку поставки, а також те, що договір про закупівлю є результатом проведення відкритих торгів на закупівлю через систему Прозоро на запропонованих позивачем умовах; крім того, як зазначив відповідач та не спростовано позивачем, підприємство відповідача є одним з небагатьох працюючих під час воєнного стану заводів-виробників електротехнічного наукоємного обладнання для стратегічно-важливої галузі в країні, продукція відповідача критично важлива як для функціонування, так і для відновлення енергетичної системи країни, особливо в умовах військової агресії.

На підставі усього вищевикладеного, з урахуванням обставин цієї справи, суд вважає, що у даному випадку наявні підстави для зменшення розміру штрафу який є значним у співвідношенні до допущеного відповідачем правопорушення, та дотримуючись балансу інтересів обох сторін, дійшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу (223866,48 грн) на 70%, стягнувши з відповідача штраф в розмірі 67159 грн 94 коп.

Зменшення суми штрафу на 70 % від заявленої в позові, з урахуванням обставин справи, не звільняє відповідача від господарської відповідальності, однак є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань.

На підставі викладеного, позов задовольняється судом частково.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ», код ЄДРПОУ 13608660 (69093, м.Запоріжжя, вул. Звенигородська, буд. 9) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», код ЄДРПОУ 00135390 (04053, м.Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5) суму 67 159 (шістдесят сім тисяч сто п`ятдесят дев`ять) грн 94 коп. штрафу.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ», код ЄДРПОУ 13608660 (69093, м.Запоріжжя, вул. Звенигородська, буд. 9) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», код ЄДРПОУ 00135390 (04053, м.Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5) суму 2686 (дві тисячі шістсот вісімдесят шість) грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 17.01.2025.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяО.С. Боєва