Рішення

від 17.01.2025 по справі 910/8771/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2025Справа № 910/8771/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрібастранс" (Україна, 03022, м. Київ, вул. Академіка Глушкова, буд. 9-Д, прим. 502; ідентифікаційний код: 42397692)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віль-Транс-Сервіс" (Україна, 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30; ідентифікаційний код: 36314584)

про стягнення 307 386,09 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрібастранс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віль-Транс-Сервіс" (далі - відповідач) про стягнення 307386,09 грн, з яких 250000,00 грн заборгованості, 42618,87 грн пені, 9177,40 грн інфляційних втрат та 5589,82 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг з організації перевезень вантажів № 90-09-23 від 20.09.2023.

Одночасно із пред`явленням позовної заяви позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача в розмірі ціни позову - 307386,09 грн, що знаходяться на будь-яких виявлених банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Віль-Транс-Сервіс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрібастранс" про забезпечення позову було повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

15.08.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про забезпечення позову, яка 15.08.2024 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду", відповідно до якої позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача в розмірі ціни позову - 307386,09 грн, що знаходяться на будь-яких виявлених банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Віль-Транс-Сервіс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрібастранс" про забезпечення позову.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 22.07.2024 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

13.08.2024 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.07.2024, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу та повернуто за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 24.07.2024.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрібастранс" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віль-Транс-Сервіс" (далі - замовник) було укладено Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів № 90-09/23 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору виконавець від свого імені та за рахунок замовника надає послуги з організації перевезень вантажів шляхом надання вагонів, з обов`язковою передачею вагонів в оперування замовнику.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розмір ставки за кожну добу періоду надання послуг визначається протоколом узгодження договірної ціни, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п 4.3 Договору виконавець виставляє замовнику рахунки на оплату за кожні 30 днів надання послуг на підставі цього договору. Вказані рахунки мають бути оплачені замовником протягом 2 (двох) банківських днів з моменту їх виставлення.

Оплата за надані виконавцем послуги здійснюється замовником по пред`явленому рахунку згідно з Актами подачі/повернення вагонів та актів наданих послуг. Період надання послуг починається з дати прибуття на станцію навантаження, що відображається в Акті подачі/повернення вагонів. Доставка вагонів до станції навантаження вказаній в заявці замовника здійснюється за рахунок виконавця (п.п. 4.4, 4.5 Договору).

Відповідно до п. 11.1 Договору він набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє строком на один рік, в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного здійснення розрахунків. Якщо жодна із сторін не заявить про припинення дії договору за 30 днів до закінчення терміну його дії, то даний договір вважається продовженим на кожний наступний рік на таких самих умовах.

Як додаток до Договору сторонами підписано Протокол узгодження договірної ціни №1, яким погоджено, що з 01.10.2023 ставка за кожен вагон зерновоза кубатурою 94 за кожну добу періоду надання послуг становить 530 грн з ПДВ.

В жовтні-листопаді 2023 року позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги з організації перевезень вантажів, що підтверджується копіями актів надання послуг № 2 від 31.10.2023 на суму 258 111,95 грн та №3 від 06.11.2023 на суму 54 060,41 грн.

Позивачем було виставлено відповідні рахунки на оплату №1 від 30.10.2023 та №2 від 06.11.2023.

Надалі сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків за Договором за період з 01.10.2023 по 16.11.2023, яким визначено, що станом на 16.11.2023 заборгованість відповідача перед позивачем становить 312 172,36 грн.

Відповідачем було здійснену часткову оплату послуг за Договором, що підтверджується копіями банківських виписок від 04.12.2023, 22.02.2024 та 26.06.2024 за рахунком №UA923348510000000002600950746. Так, замовник сплатив виконавцю 12000,00 грн, 40000,00 грн та 10172,36 грн, що разом становить 62172,36 грн.

З огляду на те, що відповідач не здійснив в повному обсязі оплату наданих послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 250 000,00 грн заборгованості, 42 618,87 грн пені, 9 177,40 грн інфляційних втрат та 5 589,82 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Укладений Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 вказаної статті визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що позивачем надавались відповідачу послуги за Договором, а саме послуги з організації перевезень вантажів, в межах яких виконавець надавав замовнику у користування вагони у період з 01.10.2023 по 06.11.2023.

Сторонами підписані Акти надання послуг №2 від 31.10.2023 на суму 258 111,95 грн та №3 від 06.11.2023 на суму 54 060,41 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором передбачено, що плата за послуги, надані виконавцем, вноситься замовником протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунків.

В матеріалах справи наявні копії рахунків на оплату №1 від 30.10.2023 на суму 258111,95 грн та №2 від 06.11.2023 на суму 54060,41 грн.

Судом встановлено, що рахунки на оплату №1 та №2 були надіслані відповідачу як додатки до листа позивача №65/06 від 19.06.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованого повідомлення, накладної та опису вкладення у цінний лист №0205904433625.

Оскільки в матеріалах справи відсутні інші докази виставлення рахунків замовнику, суд дійшов висновку, що рахунки на оплату №1 та №2 були виставлені виконавцем 19.06.2024, а відтак мали б бути оплачені до 21.06.2024 включно.

Враховуючи вищезазначені умови Договору, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати наданих послуг є таким, що настав.

Відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг у сумі 62 172,36 грн, що визнається позивачем та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок від 04.12.2023, 22.02.2024 та 26.06.2024 за рахунком № НОМЕР_1 .

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем, у свою чергу, доказів повної оплати заборгованості за Договором у розмірі 250 000,00 грн не надано.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 250 000,00 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних за невиконання зобов`язань за Договором.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату платежів належних виконавцю за використання вагонів замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних не є арифметично вірними, оскільки останнім невірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Оскільки судом встановлено, що рахунки на оплату №1 та №2 були виставлені 19.06.2024, а відтак мали б бути оплачені до 21.06.2024 включно, то зобов`язання з оплати наданих за Договором послуг у розмірі 250 000,00 грн вважається простроченим з 22.06.2024.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій передбачає нарахування пені лише до 30.04.2024, тобто до початку прострочення оплати відповідачем, суд не вбачає підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені.

У свою чергу, в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних обґрунтованим є нарахування відсотків за період прострочення з 22.06.2024 по 13.07.2024.

Оскільки період прострочення не перевищує одного календарного місяця, індекс інфляції не застосовується.

3% річних від простроченої суми у розмірі 250 000,00 грн складають 450,82 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість в розмірі 250000,00 грн та 3% річних в розмірі 450,82 грн.

Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на ціну даного позову, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 4 610,79 грн. Таким чином, за наслідками розгляду справи розподілу між сторонами підлягають судові витрати по сплаті судового збору саме у вказаному розмірі.

Відтак судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 756,76 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 854,03 грн залишається за позивачем.

Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 145,21? грн може бути йому повернута в порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віль-Транс-Сервіс" (Україна, 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30; ідентифікаційний код: 36314584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрібастранс" (Україна, 03022, м. Київ, вул. Академіка Глушкова, буд. 9-Д, прим. 502; ідентифікаційний код: 42397692) заборгованість у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 450 (чотириста п`ятдесят) грн 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 756 (три тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн 76 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 854,03 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.01.2025

Суддя О.В. Нечай