Рішення

від 16.01.2025 по справі 332/6420/24

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/6420/24

Провадження №: 2/332/572/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

16 січня 2025 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суду м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Погрібної О.М., секретаря судового засідання Паніної Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Запоріжжя цивільну справу за позовом адвоката Біліченка Олега Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

встановив:

Адвокат Біліченко О.О. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із зазначеним позовом та просить стягнути з відповідача моральну шкоду, спричинену внаслідок професійного захворювання, з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» в розмірі 55000грн та судові витрати. Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 працював в умовах впливу шкідливих факторів на ПАТ «ЗМК «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», стаж роботи складає 29 років.

26.04.2021 позивач звільнився з ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ»за ст.38 КЗпП України.

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) за № 10/224 від 06.03.2024, виданого ДУ «Інститут медицинипраці іменіЮ.І.Кундієва Національноїакадемії медичнихнаук України», ОСОБА_1 встановлені професійнізахворювання:хронічна радикулопатія шийна С6, С7 ліворуч та попереково-крижова L5-S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (2 ст.) - за класифікацією Остапкович В.О. та ОСОБА_2 ;. хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмофіброз, ЛН 2 ст. (другого ст.).

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28.03.2024 року (Форма П-4), професійні захворювання виникли у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих факторів на ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ».Згідно здовідкою доакта оглядуМСЕК серія12ААГ №825216від 17.06.2024,позивачу встановленотретю групуінвалідності,причина інвалідності:професійне захворювання.Згідно здовідкою прорезультати визначенняступеня втратипрофесійної працездатностіу відсотках,потреби унаданні медичноїта соціальноїдопомоги,серія 12ААА №125531від 17.06.2024,ступінь втратипрофесійної працездатностіпозивача складає55%. Позивачвважає встановленимбезумовний причиннийзв`язокміж виникненняму ньогопрофесійних захворюваньта,як наслідокцього,втратою працездатностіна 55%,встановлення ІІІгрупи інвалідностій роботоюна підприємствівідповідача.За такихобставин,йому маєбути відшкодованаморальна шкода,завдана ушкодженнямздоров`я,що в грошовому еквіваленті складає 55000 грн.

Ухвалою судді від 08 листопада 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» подав до суду відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги не визнав. Зазначив, що заявлені позовні вимоги вважає необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

Зазначає, що позивач під час працевлаштування був ознайомлений з важкими та шкідливими умовами праці та надав свою добровільну згоду на роботу у цих умовах. Зі свого боку ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» при прийомі позивача на роботу повідомляло його про наявність у нього права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до діючого законодавства і колективного договору, тобто позивач був обізнаний про шкідливі фактори, які присутні на його робочому місці на підприємстві відповідача та добровільно без примусу погодився виконувати доручену йому роботу. Протягом роботи ОСОБА_1 на ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» та на момент його звільнення з підприємства, останнім не надавалися будь-які докази наявності у нього професійних захворювань.

Під час роботи на ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» ОСОБА_1 щороку проходив періодичні медичні огляди, у зв`язку з чим, допускався відповідачем до роботи за своєю професією. ОСОБА_1 добровільно приступив до виконання трудових обов`язків, від дорученої роботи він не відмовлявся, про те, що при виконанні роботи створювалася виробнича ситуація небезпечна для його життя або здоров`я, позивач адміністрацію ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» не повідомляв. Роботодавцем позивачеві надавалися передбачені законодавством пільги і компенсації. Згідно з п.3.8. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», товариство не несе відповідальність за стійке погіршення стану здоров`я працівників, що спричинило втрату працездатності, в тому числі часткову, у результаті роботи понад встановлений період у шкідливих та особливо шкідливих умовах праці, на посадах і професіях, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списками № 1, № 2, затвердженими відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Аналогічне посилання міститься в п.20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 28.03.2024 року. Тому вважає, що відповідачем виконано вимоги ст.29 КЗпП України.

Крім того зазначає, що позивачем до позовної заяви не надано доказів на підтвердження того, що він тривалий час хворіє або хворів, відсутні будь-які первинні медичні документи (виписки, довідки та ін.).

За результатами розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) Форми П-4 від 28.03.2024 року. Згідно з п.17 вказаного Акту хронічне професійне захворювання у позивача виникло також внаслідок відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу через відсутність скарг у Позивача на стан здоров`я під час проходження ним періодичних медичних оглядів.

Зазначає, що позивач працював на роботах, які відносяться до Списку № 1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затверджених Постановами КМУ № 162 від 11.03.1994р., № 36 від 16.01.2003р., № 461 від 24.06.2016р. Після того як позивач відпрацював на вказаних роботах певний час та мав стаж, який дає право на отримання пенсії на пільгових умовах згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» і отримав пенсію, він мав можливість перейти на іншу роботу з іншими умовами праці для збереження свого здоров`я. вважає, що причини виникнення професійного захворювання як відсутність правових підстав для переведення на іншу роботу через відсутність скарг у позивача на стан свого здоров`я під час проходження ним періодичних медичних оглядів не залежать від відповідача.

Крім того зазначає, що ОСОБА_1 під час роботи на ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» кожен рік проходив періодичні медичні огляди, згідно з якими був визнаний придатним до роботи за своєю професією. Скарг на стан здоров`я від позивача не надходило. Жодної інформації щодо виявлення у позивача початкових стадій професійних захворювань, медичні довідки про проходження періодичного медичного огляду не містять, у них відсутні рекомендації відносно позивача про необхідність проходження додаткових обстежень або лікувань, а також відсутні застереження щодо виконуваної роботи позивачем та обмеження щодо придатності до роботи. ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» отримувало відповідні медичні висновки про придатність позивача для виконання дорученої йому роботи, саме на підставі позитивних результатів медичних періодичних обстежень позивач допускався до подальшої роботи.

Також посилається на те, що з позовної заяви не вбачається, що позивач колись заперечував результати періодичних медичних оглядів та повідомляв роботодавця про невідповідність їх результатів дійсному стану його здоров`я. На думку відповідача, вказані обставини свідчать, що позивач не дбав про особисту безпеку і здоров`я, не повідомляв роботодавця про свій дійсний стан здоров`я, про необхідність проведення позачергового медичного огляду, тому однією з суттєвих причин втрати працездатності Позивача вбачає його власні дії/бездіяльність.

Крім того, позивачеві встановлено 3 групу інвалідності, відповідно до «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», є робочою, та інваліди 3 групи можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів. Тобто позивач не позбавлений права на працю внаслідок професійного захворювання.

Також відповідач зазначає, що позивач визначаючи суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 55000 грн, не навів належного обґрунтування її розміру та безпідставно послався на те, що вказана сума не підлягає оподаткуванню.

Враховуючи викладені обставини, вважає, що відсутніми підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди з ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ».

Представник позивача адвокат Біліченко О.О. подав відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у позові. Також зазначив, що заявлена ціна позову 550000 грн цілком співвідноситься із глибиною страждань позивача внаслідок отриманої моральної шкоди через втрату здоров`я, професійної працездатності, отримання внаслідок цього 3 групи інвалідності. Враховуючи викладене, на задоволенні заявлених вимог наполягає.

Крім того, представником позивача заявлено про стягнення з відповідачів судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в загальному розмірі (уточненому) 7000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Біліченко О.О., які про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не з`явилися, адвокат Біліченко О.О. надав заяву про розгляд справи за його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі; крім того, просить стягнути з відповідача заявлені судові витрати в розмірі 7000,00 грн.

Представник відповідача ПАТ «Запорізькийметалургійний комбінат«Запоріжсталь» адвокатНіколенко М.М.,який про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явилися, надав заяву, відповідно до якої правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву,підтримує в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як установлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивача ОСОБА_1 , його загальний стаж роботи складає 35 років 10 місяців; стаж роботи на ПАТ «ЗМК «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» складає 29років 07 місяців, що відповідачем не оспорюється.

26.04.2021 позивач звільнився з ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , медичного висновку лікарсько-експертної комісії (ЛЕК) про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» за № 10/224 від 06 березня 2024 року, у ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання: хронічна радикулопатія шийна С6, С7 ліворуч та попереково-крижова L5,S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху ІІ ст. (другий ст.) - за класифікацією ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;. хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмофіброз, ЛН ІІ ст. (другого ст.).

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціональних обстежень; динаміка захворювань, їх розвиток в період роботи в шкідливих умовах праці; інформація про умови праці, представлена в інформаційній довідці ОСОБА_1 від 31.01.2024р., згідно з якою хворий підлягав дії несприятливих виробничих факторів: (фізичне навантаження, вимушені нахили тулуба), параметри яких перевищували допустимі величини; шуму, рівень якого перевищував ГДР; дії кремнію діоксину кристалічного, заліза оксиду, концентрації яких перевищували ГДК; професійний маршрут (стаж шкідливих умовах праці - 26 років 11 місяців).

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 березня 2024 року (Форма П-4) щодо ОСОБА_4 :

9. Дата встановлення остаточного діагнозу 06 березня 2024 року.10. Заклад охорони здоров`я, який встановив діагноз: Клініка професійних захворювань Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України».

13. Висновок про наявність шкідливих умов праці згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014р. № 248, умови праці на робочому місці ОСОБА_4 відносяться до 4 класу «Небезпечні»:

- по вмісту в повітрі робочої зони хімічних речовин, в т.ч. аерозолів фіброгенної дії - до 3 класу 4 ступеня «Шкідливі»;

-по показникам мікроклімату - до 3 класу 3 ступеня «Шкідливі»;

-по показникам мікроклімату до 4 класу «Небезпечні»;

-по рівню шумового навантаження - до 3 класу 3 ступеня «Шкідливі»;

-по показникам важкості праці - до 3 класу 3 ступеня «Шкідливі»:

-загальна оцінка - до 4 класу «Небезпечні».

14. Діагноз основний:

1.Хронічна радикулопатія шийнаС6,С7ліворуч тапопереково-крижоваL5-S1ліворуч встадії затихаючогозагострення зпомірними статико-динамічнимипорушеннями,м`язово-тонічнимта больовимсиндромами (М54.1).

2.Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху ІІ ст. (другий ст.) за класифікацією Остапкович В.О. та Пономарьової Н.І. (Н90.5);

3.Хронічний бронхіт ІІ ст. (другої ст.), фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмофіброз, ЛН ІІ ст. (другого ст.) (J 42), - захворювання професійні, встановлені вперше.

Діагноз супутній: Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ст.3. Ризик 3. СН І ст. (ІІІ). Поліостеоартроз з ураженням суглобів кистей, плечових, ліктьових та колінних суглобів без порушення функції (М19.8). Кератома шкіри лівого ліктя (D23). Пресбіопія (Н52.4). Гіперметропія слабкого ступеня обох очей (Н52.0). Початкова катаракта обох очей (Н25.0). Ангіопатія сітківки обох очей (Н36.8).

Професійні захворювання встановлені вперше.

16. На момент розслідування хворий ОСОБА_1 не працює у ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» з 27.04.2021р.

17. Хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин:

Підручний сталевара мартенівської печі мартенівського цеху ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» веде технологічний процес виплавки сталі в мартенівських печах під керівництвом сталевара мартенівської печі, ремонтує, обробляє і закладає стале випускний і шлаковий отвори мартенівських печей; виконує скачування шлаку і осідання його в шлаковій чаші; полірує ванну; бере участь у наведенні шлаку; відбирає проби металу і шлаку для аналізу; продуває повітряні регенератори системним повітрям, промиває їх водою; ущільнює торці регенераторів після промивання, видаляє нарости і настили, виправляє факел печі; управляє пневмосистемою торкет-машини під час торкетування кладки печі забезпечує рівномірне подання торкет-порошку та рідкого розчину до змішувачу; готує і встановлює торкет-машину на місце торкретування; готує і встановлює апаратуру для продування кисню у ванну сталеплавильних печей; замінює і очищає фурми в процесі ведення плавки; подає кисень по фурмених пристрів і стежить за його тиском; готує сталевипускний і шлакові жолоби та випускає шлак; встановлює жолоб для заливки чавуну; перевіряє правильність набору і установки малих стопорів для регулювання потоку під час випуску плавки, перевіряє стан кладки печі до та після випуску плавки, готовність машини до роботи та встановлює її на місце торкретування.

Внаслідок недосконалості технологічного процесу, тривалого стажу роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих виробничих факторів у мартенівському цеху ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» (стаж роботи - 29 років 07 місяців), та відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу у зв`язку з відсутністю скарг на стан здоров`я під час проходження хворим періодичних медичних оглядів.

18. Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння):

1. Наявність на робочому місці підручного сталевара мартенівської печі мартенівського цеху ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» шкідливих виробничих факторів:

І. Важкість праці:

-маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 31-32 кг при нормі до 30 кг;

-величина статичного навантаження при утриманні вантажу двома руками для чоловіків 71568-87594 кг/с при нормі до 70000;

- величина статичного навантаження за участю м`язів тулуба та ніг для чоловіків 232860-318510 кг/с при нормі до 100000;

- нахили тулуба (вимушені, більше 30°), кількість за зміну 130-195 при нормі - 51-100.

II. Шум: еквівалентний рівень шуму перевищує ГДР на 15,2-16.0 дБА (95.2-96.0 дБА, при ГДР - 80 дБА) згідно з ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми шуму, ультразвуку та інфразвуку».

ПІ. Хімічні фактори:

-концентрація марганцю оксиду (у перерахунку на МnO2) аерозоль конденсації перевищує ГДК у 2-3 рази (0.1053-0.1506 мг/м3 при ГДК - 0,05 мг/м3), згідно з «Гігієнічні регламенти хімічних речовин у повітрі робочої зони», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.07.2020 № 1596 (далі - Гігієнічні регламенти № 1596);

-концентрація марганцю оксиду (у перерахунку на МnO2) аерозоль дезінтеграції перевищує ГДК у 2,3-2,7 рази (0,705-0,8143 мг/м3 при ГДК - 0,3 мг/м3), згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація ангідриду хромового перевищує ГДК в 1,33 рази (0,0133 мг/м3 при ГДК - 0,01 мг/м3), згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація ангідриду сірчистого перевищує ГДК в 1,33 рази (13,3385 мг/м3 при ГДК - 10,0 мг/м3), згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація азоту діоксиду перевищує ГДК в 1,1-1,2 рази (2,2055-2,4020 мг/м3 при ГДК - 2,0 мг/м3), концентрація вуглецю (II) рксиду перевищує ГДК в 1,1-1,15 рази (22,2-23,0 мг/м3 при ГДК 20,0 мг/м3). З урахуванням ефекту сумації речовин одно направленої дії, їх концентрації перевищують ГДК у 2,2-2,3 рази, згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

- концентрація кремнію діоксину кристалічного за вмісту в пилу 2-10% перевищує ГДК у 13,9-25.5 рази (55,5618-102,2142 мг/м3 при ГДК 4,0 мг/м3); концентрація заліза ІІІ оксиду перевищує ГДК у 2,8-4 рази (17,1762-23,6956 мг/м3 при ГДК 6,0 мг/м3). З урахуванням ефекту сумації речовин одно направленої дії, їх концентрації перевищують ГДК у 17,2-28,3 рази, згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

1. Наявність на робочому місці слюсаря-ремонтника мартенівського цеху ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» шкідливих виробничих факторів:

І Важкість праці:

-величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу однією рукою для чоловіків 56100 кг/с при нормі до 36000 кг/с;

-величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками для чоловіків 82062 кг/с при нормі до 70000 кг/с;

-робоча поза (періодичне перебування в незручній та/або фіксованій позі) - 30,2% при нормі до 25%;

-нахили тулуба (вимушені, більше 30% - 164 за зміну при нормі 51-100.

ІІ. Шум: еквівалентний рівень шуму перевищує ГДР на 15 дБА (95 дБА, при ГДР 80 дБА), згідно з ДСН 3,3.6.037-99 «Санітарні норми шуму, ультразвуку та інфразвуку».

ІІІ. Хімічні фактори:

-концентрація марганцю оксиду (у перерахунку на МпО2) аерозоль конденсації перевищує ГДК в 1,2 рази (0,0622 мг/м3 при ГДК 0,05 мг/м3), згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація ангідриду хромового перевищує ГДК в 1,4 рази (0,0143 мг/м3 при ГДК - 0,01 мг/м3), згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація ангідриду сірчистого перевищує ГДК в 1,07 рази (10,7549 мг/м3 при ГДК - 10,0 мг/м3), згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація азоту діоксиду не перевищує ГДК (1,473 мг/м3 при ГДК - 2,0 мг/м3), концентрація вуглецю (ІІ) оксиду не перевищує ГДК (3,1 мг/м3 при ГДК - 20,0 мг/м3). З урахуванням ефекту сумації речовин однонаправленої дії, їх концентрації перевищують ГДК в 1,6 рази, згідно з Гігієнічними регламентами № 1596;

-концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу 2-10% перевищує ГДК у 11,5 рази (46,0876 мг/м3 при ГДК - 4,0 мг/м3), концентрація заліза III оксиду перевищує ГДК в 1,16 рази (7,0513 мг/м3 при ГДК - 6,0 мг/м3). З урахуванням ефекту сумації речовин однонаправленої дії їх концентрації перевищують ГДК у 12,7 рази, згідно з Гігієнічними регламентами № 1596.

Відповідно доінформаційної довідкипро умовипраці працівникапри підозріу ньогохронічного професійногозахворювання (отруєння) від 31.01.2024, оформленою Південно-Східним міжрегіональним управлінням Держаної служби з питань праці, умови праці слюсаря-ремонтника мартенівського ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» відносяться до 4 класу «Небезпечні».

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ № 825216 від 17.06.2024, ОСОБА_1 встановлено первинно третю групу інвалідності, безстроково, причина інвалідності: професійне захворювання. Протипоказана важка фізична праця, стато-динамічні навантаження, рекомендовано «Д» нагляд у профпатолога, невролога, пульмонолога, сімейного лікаря, лор.

Згідно здовідкою прорезультати визначенняступеня втратипрофесійної працездатностіу відсотках,потреби унаданні медичноїта соціальноїдопомоги,серія 12ААА №125531від 17.06.2024,ступінь втратипрофесійної працездатностіпозивача складає55%.

Згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 965 від 17.06.2024, ОСОБА_1 потребує стаціонарного та амбулаторного лікування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.43 Конституції України, ст.2КЗпП України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Перелік професійних захворювань за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, затверджується КМУ.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до норм ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд першої інстанції правильно зіставивглибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому, врахував: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Iталії») i в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ вiд 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст . 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного суду України від 27.01.2004 по справі № 1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі i застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв i тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

В ході розгляду справи судом встановлено, що умови праці на підприємствах відповідачів (на робочих місцях) не відповідали безпечним стандартам, що підтверджується актом розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання від 22 березня 2024 року.

Судом встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, що полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність, 17 червня 2024року його визнано особою з інвалідністю третьої групи за професійними захворюваннями, безстроково, та встановлено ступень втрати професійної працездатності 55%.

Надані позивачем вищезазначені докази у їх сукупності дають підстави для висновку про наявність у позивача стійкої втрати працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та права на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, обсяг фізичних та моральних страждань позивача,їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках,наслідків,що наступили.

Твердження представника відповідача про те, що позивач був обізнаний із шкідливими умовами праці, погодися на них добровільно, а також те, що під час роботи на стан здоров`я не скаржився, за результатами періодичних медичних оглядів визнавався придатним для роботи за професією, і фактично приховав погіршення стану свого здоров`я, чим сприяв настанню більш тяжких наслідків, суд відхиляє через те, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та його обов`язок дбати про своє здоров`я жодним чином не знімає з відповідачів обов`язку виконати вимоги ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці» щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та не звільняє від відповідальності за їх невиконання.

Щодо посиланьвідповідача нап.3.8Колективного договору,прийнятого наконференції трудовогоколективу,згідно зяким «Товариствоне несевідповідальність застійке погіршеннястану здоров`япрацівників,що спричиниловтрату працездатності,в томучислі часткову,в результатіроботи понадустановлений періодв шкідливихі особливошкідливих умовахпраці,на посадахі професіях,що даютьправо напільгове пенсійнезабезпечення заСписками №1,№ 2,затвердженими відповіднодо ЗаконуУкраїни «Пропенсійне забезпечення»,то судвраховує положеннястатті 9КЗпП України, відповідно до яких умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

При цьому, суд також враховує, що причиною професійних захворювань позивача є не сама по собі робота в шкідливих умовах, а робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу протягом тривалого часу.

Доводи представника відповідача про здійснення підприємствами компенсаційних заходів у вигляді безоплатного лікувально-профілактичного харчування, забезпечення спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, не спростовують факту впливу негативних факторів на позивача. Також такі заходи не впливають на право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої у випадку ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків.

Визначення позивача придатним для роботи за професією за результатами періодичних медичних оглядів жодним чином не виключає наявність у нього хронічних професійних захворювань і відповідно відповідальність підприємства за шкоду, спричинену ушкодженням здоров`я. Те, що ці захворювання є професійними, було встановлено саме висновком спеціалізованого медичного закладу.

Суд враховує, що після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, він повинен періодично проходити лікування, докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Обставини справи свідчать про те, що позивач має ряд хронічних захворювань, у зв`язку з чим відчуває фізичний біль, потребує постійного медикаментозного та іншого лікування, перебуває під спостереженням лікарів, лікарями йому рекомендовано проходити стаціонарне лікування, він не може виконувати тяжкий фізичний труд. Вказане однозначно викликає у позивача відповідні фізичні та душевні страждання і вимагає від нього докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому суд враховує, що згідно з правовим висновком, висловленимВеликою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Водночас, зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки (пункти 35, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17). У вказаній справі момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду чи за рахунок роботодавця).

Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Також Законом України від 28.12.2014 № 77-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці»викладено в новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набув законної сили 01.01.2015.

Частина 8 ст.36 цього Закону передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Таким чином, у разі отримання працівником професійного захворювання таку шкоду потерпілій особі повинен відшкодувати роботодавець на підставі ст.237-1 КЗпП України, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівникові моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Отримані позивачем захворювання вимагають від нього продовження лікування, через больові відчуття та незручності погіршили якість його життєдіяльності і як наслідок порушили його нормальні життєві зв`язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем надано достатньо доказів, за якими можна судити про наявність в нього фізичних або психічних страждань. Крім того, у п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 № 1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Роз`яснення умов праці і можливості їх впливу на здоров`я не виключає відповідальності підприємства у разі настання негативних наслідків.

Добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та його обов`язок дбати про своє здоров`я жодним чином не знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці»щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та не звільняє від відповідальності за їх невиконання.

При цьому суд враховує, що причиною професійних захворювань позивача є не сама по собі робота в шкідливих умовах, а робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу протягом тривалого часу.

Доводи відповідачів про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положеннями ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За таких обставин, з урахуванням вимог ст.23 ЦК України, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, наявності на робочому місці відповідача шкідливих виробничих факторів, тих обставин, що професійне захворювання у позивача пов`язано із роботою в небезпечних і шкідливих умовах на підприємстві відповідача, і що таке захворювання завдало потерпілому моральної шкоди, фізичних і моральних страждань, суд вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є заявлена позивачем сума 55000,00 грн.

Щодо оподаткування моральної шкоди, судом встановлено, що відповідно до пп.а) пп. 164.2.14 пункту 162.2 ст. 162 Податкового кодексу України (далі ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Суд акцентує увагу відповідачів на тому, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження його здоров`я на виробництві.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21).

Отже, суд прийшов до висновку щодо стягнення суми моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів і зборів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

При вирішенні питання про судові витрати, суд виходить із наступного.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За п.1) ч.3. ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2. ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п.1) ч.2. ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі задоволення позову на відповідача

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами частини першоїстатті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зістаттею 30 Закону № 5076-VІгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено,що позивач ОСОБА_1 06 листопада 2024 року уклав договір про надання правової допомоги із адвокатом Біліченком О.О. Відповідно до договору про надання правової допомоги від 06 листопада 2024 року, акту приймання виконаних робіт/послуг № 1 від 23 листопада 2024 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 23 листопада 2024 року, позивач сплатив адвокату 13000 гривень.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд виходить з того, що наявні у матеріалах справи докази не у повному обсязі доводять реальність та обґрунтованість витрат на правову допомогу.

Так, послуга, яка полягає у вивченні первісних матеріалів та юридичних консультаціях з приводу предмету спору, вартістю 2000 гривень, на переконання суду, є складовою послуги, яка полягає у складанні позовної заяви, вартістю 3000 гривень.

Суд також враховує те, що даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі доказами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив значний час, всі долучені до позову документи були в наявності станом на дату укладення вищезазначеного договору про надання правової допомоги (06.11.2024); адвокатські запити щодо їх витребування в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн, в іншій частині вимоги про стягнення витрат на правову допомогу слід залишити без задоволення, оскільки надання інших послуг позивачем та його адвокатом не доведено. При цьому, судом було враховано заперечення відповідача щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір». Тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст.2,5,12,13,141,259,263-265, 274, 352,354,355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги адвоката Біліченка Олега Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, 55000,00 гривень (п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 коп) одноразово.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» на користь ОСОБА_1 , 4000,00 гривень (чотири тисячі гривень 00 коп) судових витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривні (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Повне судове рішення складено 16 січня 2025 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Біліченко Олег Олександрович, рнокпп НОМЕР_3 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», ЄДРПОУ 00191230, адреса: 69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72.

Представник відповідача: адвокат Ніколенко Микола Миколайович, рнокпп НОМЕР_4 .

Суддя: О.М.Погрібна