Рішення

від 10.01.2025 по справі 456/4762/24

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4762/24

Провадження № 2/456/264/2025

РІШЕННЯ

іменем України

10 січня 2025 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Саса С. С. ,

з участю секретаря Кулешник С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської міської дитячої лікарні №2, третя особа Моршинська міська філія Львівського обласного центру зайнятості про припинення трудових відносин,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом та просить встановити факт припинення трудовихвідносин міжнею таЛуганською міськоюдитячою лікарнею№ 2від 02.06.2015року.Вобгрунтування позовнихвимог покликаєтьсяна те,що 3 вересня2007року позивачбула прийнятана роботув Луганськуміську дитячулікарню №2,про щозроблено відповіднийзапис втрудовій книжці,яка знаходитьсяв містіЛуганську,Луганської області,на посадумедичної сестриневрологічного кабінету,а 16вересня 2013року щей напосаду логопедаза сумісництвомта числитьсяяк працівникцієї лікарністаном іна сьогоднішнійдень.14 квітня 2014 року почалася Антитерористична операція на сході України. 23 липня 2014 року позивач виїхала із окупованої території Луганської області у Львівську область, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа. На займаній посаді позивач працювала до 2 червня 2015 року, що підтверджується копією виписки з наказу від 02.06.2015 р. та копією форми ОК- 7 з Пенсійного Фонду України. Відповідно до порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745, зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин: фізичною особою - роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї зі сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору. Позивачу відомо, що внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору (абз.2 ч.4 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»). Керуючись ч.4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Моршинської міської філії Львівського обласного центру зайнятості з заявою про припинення трудових відносин з Луганською міською дитячою лікарнею № 2 в односторонньому порядку. Однак працівники Моршинської міської філії Львівського обласного центру зайнятості надали усну відповідь про відсутність правових підстав для припинення трудових відносин в односторонньому порядку, оскільки позивач офіційно працевлаштована. Таким чином, позивач здійснила усі передбачені нормативно-правовими актами дії щодо розірвання трудових відносин, вважає себе такою, що не працює у Луганській міській дитячій лікарні №2 з 2 червня 2015 року, оскільки звільнилася за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак заявила клопотання про розгляд справи без її участі та просить позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, своєчасно і належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, своєчасно і належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд проаналізувавши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що остання згідно наказу №61-к від 03 вересня 2007 року була прийнята на роботу в Луганську міську дитячу лікарню № 2 на посаду медичної сестри неврологічного кабінету та згідно наказу №56-к від 13.09.2013 року прийнята за сумісництвом на посаду логопеда.

З довідки №1334000064 від 26.11.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції вбачається, що ОСОБА_1 перемістилася з тимчасово окупованої території АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 02.06.2015року булазвільнена зпосади медичноїсестри неврологічногокабінету Луганськоїміської дитячоїлікарні №2,що підтверджується копією виписки з наказу №10-к від 02.06.2015 року та копією форми ОК-7 з Пенсійного Фонду України.

Відповідно до пункту 52 розділу ХІ Закону України «Про зайнятість населення» та частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що під час дії воєнного стану для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Разом з тим, положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Крім цього, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014, Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору.

Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (зі змінами), УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на окремі території Донецької та Луганської областей.

Згідно розпорядження КМУ № 1085-р від 07.11.2014 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Луганськ знаходиться на території, де органи державної влади не здійснюють на даний час свої повноваження, в тому числі і поштові служби.

Таким чином, позивач не мала можливості подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа відповідача знаходиться на непідконтрольній Україні території, у заявника відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду з метою отримання можливості в подальшому реалізовувати своє право на працю.

Відповідно до статей 3, 221, 231 КЗпП України в порядку передбаченому главою ХV цього Кодексу, підглядають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, у тому числі членів кооперативів, їх об`єднань, членів кооперативних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебувають з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

У статті 232 КЗпП України визначено, які трудові спори безпосередньо розглядаються в судових і , як правило, це спори про звільнення, і спори про відмови у прийнятті на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналогічні положення містяться в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05.1996 (ратифікована Україною 14.09.2006).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, враховуючи, що позивач з об`єктивних причин не може підтвердити у позасудовому порядку факт припинення нею трудових відносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог..

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задоволити.

Встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Луганською міською дитячою лікарнею № 2 від 02.06.2015 року.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя С. С. Сас