Рішення

від 13.11.2024 по справі 705/163/22

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/163/22

2/705/342/24 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Романовій О.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітньої ОСОБА_5 (законний представник ОСОБА_6 ) про визнання права власності зі спільного майна подружжя,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_4 , законний представник якої ОСОБА_6 , про визнання права власності зі спільного майна подружжя, в обґрунтування зазначивши наступне.

14.04.1985 вона, ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 1991 році вона та її чоловік придбали будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , уклавши договір купівлі-продажу, в якому і проживали більше десяти років до переїзду у місто Умань.

Вказаний будинок знаходився у нежилому стані і потребував значних вкладень, саме тому вони разом з покійним чоловіком за власні заощадження провели капітальний ремонт будинку, встановили систему опалення, здійснили буріння свердловини на воду та реконструювали каналізаційне водовідведення.

У 2009 році, після виплати всієї суми грошових коштів по договору купівлі-продажу на вищевказаний будинок, було отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на підставі рішення виконавчого комітету Аполянської сільської ради та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

13 жовтня 2011 року міськрайонним управлінням Деркомзему у м. Умані та Уманському районі Черкаської області на ім`я її чоловіка ОСОБА_8 було видано державний акт на право на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 15 жовтня 2004 року, у зв`язку зі збільшенням кількості членів сім`ї, ОСОБА_8 було видано ордер на житлове приміщення, а саме на квартиру АДРЕСА_2 . У вказаному ордері на житло у графі «склад сім`ї» вказаний її покійний чоловік ОСОБА_8 , вона його дружина ОСОБА_2 та двоє їх синів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . 18.11.2004 відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради було видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру.

За останні декілька років у цій квартирі було проведено ряд необхідних ремонтних робіт, з метою підтримки житла в належному стані. Було проведено ремонтні роботи із заміни зношених труб системи теплопостачання, замінено електропроводки по всій квартирі на більш сучасні, оштукатурювання тріщин на стінах та багато іншого. Як результат, було витрачено значну суму грошових коштів. Крім того, останні роки їй самостійно доводиться сплачувати комунальні платежі за вказане житло.

25.12.2008 їх сім`я придбала у власність автомобіль марки «Шкода» моделі «Октавія», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво на який видане на ім`я ОСОБА_8 .

25.03.2015 вони придбали автомобіль марки «Ауді А6», 1997 року випуску, д.н.з НОМЕР_2 .

Загальна вартість згідно проведеної оцінки рухомого та нерухомого майна складає 726600,00 грн.

Все вище перелічене майно було придбане у шлюбі, тому у відповідності до вимог СК України є спільним сумісним майном подружжя.

Оскільки смерть її чоловіка ОСОБА_8 була неочікуваною, нажаль за життя, останній так і не склав заповіт, у зв`язку з чим станом на теперішній час вирішується питання про розподіл спадщини.

На сьогодні, крім неї існує троє спадкоємців першої черги за законом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Так вищевказане майно: житловий будинок, земельна ділянка, квартира та два автомобіля, було набуто у шлюбі спільними зусиллями з метою забезпечення сімейних потреб, а тому вона і звертається до суду з цим позовом про визнання права власності із спільного майна подружжя.

Просить суд визнати право власності за нею ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати право власності за нею ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Визнати право власності за нею ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на 1/2 частину земельної ділянка кадастровий номер 7124380400:01:000:0082, що розташована в АДРЕСА_1 .

Визнати право власності за нею ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на 1/2 частину автомобіля марки «Шкода» моделі «Октавія» 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Визнати право власності за нею ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на 1/2 частину автомобіля марки «Ауді» моделі «А6» 1997 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

На адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_6 адвоката Кушнеренко Т.В., у якому вказує, що позовні вимоги не визнає, посилаючись на наступне.

В першу чергу, просить звернути увагу, що позивач невірно обрала спосіб захисту свого права.

У відповідності до ст. 71 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них, видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових праві на нерухоме майно. При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

Згідно п.п. 1, 2 глави 11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим. Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули до нотаріальної контори, повідомляються нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Таким чином, нормативним актом органу державної влади чітко передбачено порядок та умови видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті одного з них з обов`язковим повідомленням про це спадкоємців померлого, коло яких нотаріусом визначається після спливу визначеного законом шестимісячного строку.

Оскільки позивач не звернулася із вказаною заявою до нотаріуса та не отримана постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, підстав для звернення до суду у неї немає.

Що стосується спільного майна подружжя, зазначає наступне.

Спірна квартира уже була предметом розгляду Уманського районного суду у справі № 705/5283/16-ц. Так, у вказаній справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом про скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та рішення про її приватизацію. У вказаній справі позивачі намагалися оспорити приватизацію квартири одноосібно померлим ОСОБА_8 та надання її йому в особисту приватну власність. Рішення суду від 08 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 01 серпня 2018 року, встановлено законність одноособової приватизації та, в тому числі, відмовлено у визнанні квартири спільною сумісною власністю сторін. Разом з тим, чомусь позивачем від суду вказаний факт розгляду справи умисно прихований та позивачем не повідомлено, що вказана квартира не перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Земельна ділянка також була приватизована в одноособову власність та не є спільною сумісною власністю подружжя, адже тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Як вбачається з державного акту, земельна ділянка набута на підставі рішення № 31-4/V від 27 вересня 2010 року, а тому ця земельна ділянка була особистою приватною власністю померлого.

Крім того, у позові позивач посилається на те, що будинок набутий сторонами у власність на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 1991 року, разом з тим, вказаний договір в додатках до позовної заяви відсутній, міститься лише свідоцтво про право власності на житло, яке видано на підставі рішення виконкому від 06.11.2009, що не свідчить про спільну сумісну власність вказаного будинку та з останнього неможливо встановити факт спільної власності подружжя.

У зв`язку із зазначеним, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

На адресу суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_2 на відзив, у якому остання не погоджується із запереченнями відповідача, оскільки вони ні в якому разі не пояснюють заперечення представника відповідача ОСОБА_4 на її позовну заяву подану до Уманського міськрайонного суду.

Вказує, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08.12.2017 у справі № 705/5283/16-ц стосувалося лише законності одноособової приватизації і ні в якій мірі не стосувалося визнання квартири спільною сумісною власністю.

Крім того, звертає увагу на той факт, що будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , був придбаний нею та її чоловіком ОСОБА_8 за їх спільні кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним з колгоспом «Промінь Жовтня» села Аполянка Уманського району Черкаської області від 27 грудня 1991 року. Право власності на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, переходить до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, відповідно до ст. 377 ЦК України.

Незаперечним фактом є те, що рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 15 жовтня 2004 року, у зв`язку із збільшенням кількості членів їх сім`ї, її чоловікові ОСОБА_8 було видано ордер на житлове приміщення № 02244 серія А, а саме на квартиру АДРЕСА_2 . У вказаному ордері на житло у графі склад сім`ї вказаний її покійний чоловік ОСОБА_8 , вона ОСОБА_2 та двоє їх синів: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

У зв`язку з цим, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_11 в судовому засіданні позовні вимоги та факти, викладені у позові, підтримав в повному обсязі. Пояснив, що його довіритель перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 і під час спільного проживання ними було придбано рухоме та нерухоме майно, в тому числі житловий будинок, земельна ділянка, квартира та два автомобіля. Житловий будинок подружжя купило, уклавши договір купівлі-продажу, квартира була надана подружжю згідно ордеру, саме для покращення умов проживання сім`ї, яка складалася із чоловіка, дружини та їх двох дітей. Земельна ділянка на якій розташований придбаний будинок була приватизована, при цьому, чоловік його довірительки оформив право власності на землю, скориставшись безоплатною приватизацією. У житловому будинку та квартирі було проведено ремонтні роботи, для створення належних умов для проживання чоловіка, дружини та їх дітей. Не погоджується з позицією представника відповідача ОСОБА_4 щодо наявності рішення суду по спірній квартирі, оскільки вважає, що у справах різні предмети спору, так як у цьому позові стало питання про визнання права власності за позивачем на належну їй частину спадкового майна, саме як майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, підтвердив, що з приводу визнання права власності на належну їй часту у спадковому майні, саме як спільне майно подружжя, та отримання відповідного документу, його довіритель до нотаріуса не зверталася. Також він не володіє інформацією про усе спадкове майно спадкодавця покійного чоловіка його довірителя. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки усіма належними та допустимими письмовими доказами доведено, що спірні житловий будинок, земельна ділянка, квартира та два автомобіля, були придбані під час перебування у шлюбі позивача по справі ОСОБА_2 з померлим ОСОБА_8 .

Представник відповідача ОСОБА_4 , законний представник якої ОСОБА_6 адвокат Кушнеренко Т.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та частково погодилась з обставинами в частині доведеності, що транспортні засоби дійсно є спільним майном подружжя, оскільки придбані під час перебування позивача з ОСОБА_8 у шлюбі. Щодо спірної спадкової квартири наявне рішення суду, згідно якого встановлено законність приватизації спірної квартири та одноособність власника цієї квартири, аналогічним є доведеність законності приватизації спірної земельної ділянки, тобто вказане майно є особистою власністю колишнього чоловіка позивача ОСОБА_8 . Договору купівлі-продажу житлового будинку позивачем не надано, тобто відсутнє підтвердження, яким чином житловий будинок перейшов у власність ОСОБА_8 . Але загалом, вважає, що позивачем при зверненні до суду пропущений відповідний строк, оскільки з моменту смерті ОСОБА_8 минуло майже вісім років, але до нотаріуса із відповідною заявою позивач так і не звернулася, для визначення обсягу спадкового майна, належного спадкодавцю, тому звернення до суду з позовом про визнання права власності на спільне майно подружжя, без відсутності підтвердження звернення до нотаріуса, є невірним способом захисту, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомляли, але на адресу суду направили письмові заяви про визнання позову, у яких просили суд позов ОСОБА_2 задовольнити та визнати за нею право власності на 1/2 частину спадкового майна, вказаного у позові.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, врахувавши позицію відповідачів, викладену у заявах, та дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ст. ст.80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14 квітня 1985 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Доброводівською сільською радою Уманського району Черкаської області. Актовий запис про шлюб № 8.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Умані Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про смерть № 153.

За померлим було зареєстроване право власності на наступне майно, а саме:

- квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВС № 036813, виданого Уманським виробничим підрозділом ЧООБТІ 18.11.2004 за № 5493758 (свідоцтво про право власності НОМЕР_6 , від 18.11.2004, відділ житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради). Ордер на житлове приміщення № 02244 серія А виданий ОСОБА_8 з сім`єю з 4 чоловік : ОСОБА_8 , дружину ОСОБА_2 , синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_7 , виданого виконавчим комітетом Аполянської сільської ради на підставі рішення виконавчого комітету Аполянської сільської ради 06.11.2009 за № 59. У відповідності до витягу серії ССТ № 051309 про реєстрацію права власності на нерухоме майно Уманського відділку КП «ЧООБТІ» 11.12.2009 за № 24756353;

- земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1951 га, у відповідності до рішення Аполянської сільської ради від 27.09.2010 № 31-4/V, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 244927;

- автомобіль «AUDI А6», 1997 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 та автомобіль «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 .

Під час розгляду справи судом було витребувано копію спадкової справи №11 за 2016 рік, відкритої після смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заведену приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н.М. 29 квітня 2016 року, згідно якої 29 квітня 2016 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_6 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5 , із заявою про прийняття спадщини після смерті батька її малолітньої дочки ОСОБА_5 ОСОБА_8 .

Приватним нотаріусом після відкриття спадщини отримано довідку про місце реєстрації спадкодавця, згідно якої спадкодавець був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ним проживала та була зареєстрована його дружина ОСОБА_2 , 1963 року народження.

13.05.2016 за № 121/02-14 приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н.М. направила на адресу ОСОБА_2 повідомлення про відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та роз`яснила про необхідність до 08.08.2016 подачі заяви про прийняття такої спадщини або ж заяву про відмову від прийняття спадщини.

03.06.2016 ОСОБА_2 подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_8 , як спадкоємець першої черги за законом. Цього ж дня, до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулися спадкоємці першої черги за законом, його мати ОСОБА_12 та його син ОСОБА_4 . Син спадкоємця ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька до нотаріуса подав 15.06.2016.

08.08.2016 спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_12 звернулася до нотаріуса із заявою про відкликання своєї попередньої заяви про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_8 та цього ж дня подала заяву про відмову від належної їй частки спадщини на користь дружини померлого ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом отримано інформацію про наявність у спадкоємця кредитної заборгованості, надходженням, у зв`язку з цим претензії кредитора, а також встановлено обсяг спадкового майна належного спадкодавцю, а саме: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; автомобіль «AUDI А6», 1997 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Також матеріали спадкової справи містять постанову приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н.М. від 03 грудня 2018 року про відмову у видачі свідоцтв на ім`я ОСОБА_6 , яка діє як законний представник в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5 , про право на спадщину за законом на 1/5 частину спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_8 , у зв`язку із відсутністю документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії (свідоцтв про право власності на квартиру та житловий будинок та реєстраційних документів на транспортні засоби).

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції України та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року по справі № 654/4518/18 тощо.

У відповідності до вимог ст. 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини, крім випадків, встановленихЦивільним кодексом України.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

У відповідностідо п.п.1,2глави 11розділу ІІПорядку вчиненнянотаріальних дійнотаріусами України,затвердженого наказомМіністерства юстиціїУкраїни №256/5від 22.02.2012,визначено порядоквидачі свідоцтвпро правовласності начастку вспільному майніподружжя вразі смертіодного зподружжя,а саме: у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, існує встановлений законом позасудовий порядок та умови видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті одного з них з обов`язковим повідомленням про це спадкоємців померлого, коло яких нотаріусом визначається після спливу визначеного законом шестимісячного строку.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач та відповідачі по справі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , які своєчасно звернулися до нотаріуса з відповідними заявами, у зв`язку з чим було відкрито спадкову справу, в межах якої нотаріусом визначено коло спадкоємців та з`ясовано обсяг спадкового майна. При цьому, позивач, як спадкоємець, на час відкриття спадщини перебував у зареєстрованому шлюбі з померлим та була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем, а отже згідно ч.3 ст.1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Разом з тим, згідно матеріалів спадкової справи, відкритої 29.04.2016 після смерті ОСОБА_8 , позивач у встановленому законом позасудовому порядку не зверталася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про права власності на 1/2 часку спільного спадкового майна подружжя, право власності на яке за спадкодавцем було зареєстровано у період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем по справі ОСОБА_2 , а остання лише подала заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка, в порядку спадкування за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

При цьому доказів того, що спадкодавець ОСОБА_8 та його дружина позивач по справі ОСОБА_2 за життя спадкодавця, вирішували в судовому порядку питання про розподіл майна подружжя, виділ свої частки тощо сторонами не надано.

Отже, все майно нажите подружжям апріорі вважається спільним майном подружжя саме за фактом придбання його під час перебування в шлюбі, відповідно входить до складу спадщини і на нього має бути видано нотаріусом відповідне свідоцтво.

У разі, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі такого свідоцтва, це може бути підставою для відмови у позові.

Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Разом з цим, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.

Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) виснувала, що «відповідно до статті 392 ЦК Україниособа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

Таким чином, питання щодо визнання права власності на 1/2 частку зі спірного спадкового майна, як спільного майна подружжя, за позивачем, як за одним із подружжя, у якому другий із подружжя на час розгляду справи є спадкодавцем, з урахуванням зміни спадкової маси, судом не вирішується,за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні, тому вимоги про визнання права власності зі спільного майна подружжя судовому розгляду не підлягають.

При цьому, згідно матеріалів спадкової справи, будь-яких свідоцтв про право на будь-яку частку у спадковому майні, за будь-яким спадкоємцем, нотаріусом не видавалося.

Позивач не надав суду доказів наявності належним чином оформленої відмови нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, тому, в силу викладених вище приписів законодавства та правових висновків ВС, у даномуц випадку відсутні правові підстави для звернення з позовом у цій справі для захисту належного позивачу права власності на частку зі спільного майна подружжя.

Згідно висновку, викладеного в постанові ВС від 28.12.2022 у справі за № 759/7632/20, вбачається, що якщо набуте подружжям за час шлюбу майно оформлене на другого з подружжя, який ще живий, і спадкоємці не мають змоги довести факт існування спільного майна подружжя в нотаріальному процесі, у зв`язку з чим нотаріус відмовивв оформленні спадщини, то лише тоді відповідний спадкоємець може звернутися до суду за правилами позовного провадження і захистити свої спадкові права, зокрема шляхом визнання права на спадкування частки спадкодавця (на відповідну частку у спільному майні подружжя), а у випадку відчуження майна після смерті спадкодавця другим з подружжя з позовом про стягнення грошової компенсації за свою частку у спадковому майні.

При цьому доводи, викладені у позовній заяві, про наявність перешкод для оформлення позивачем спадщини в нотаріальному порядку у зв`язку з відсутністю згоди усіх спадкоємців щодо обсягу спадкового майна, що ввійшло до складу спадщини ОСОБА_8 , не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, а є лиш припущеннями, що не свідчать про наявність підстав для захисту прав позивача на належну їй частку у спільному майні подружжя, яке належним чином у визначеному законодавством порядку реалізоване не було, адже саме нотаріус визначає коло спадкоємців та обсяг спадкового майна при оформленні спадщини та лише в разі наявності відповідного спору щодо зазначених обставин справа може бути предметом судового розгляду.

У зв`язку із викладеним, суд вважає, що позивач передчасно звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частку зі спільного майна подружжя, а тому у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити у повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 70 СК України, ст. ст. 16, 316, 317, 328, 368, 369, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенніпозову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітньої ОСОБА_5 (законний представник ОСОБА_6 ) про визнання права власності зі спільного майна подружжя відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22.11.2024.

Суддя: Р. В. Піньковський