Рішення

від 16.01.2025 по справі 705/2522/24

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/2522/24

2/705/545/25 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Моросліп А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої уманської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Уманський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування заборони на нерухоме майно,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування заборони на нерухоме майно, в обґрунтування зазначивши наступне.

Вона є власником квартири АДРЕСА_1 та з метою реалізувати свої права у березні 2024 року звернулася до державного реєстратора для надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, з якої їй стало відомо про обтяження, а саме заборону на вищевказаний будинок АДРЕСА_2 , підстава обтяження: повідомлення, б/н, Уманський Держбанк, архівна дата: 27.06.1998, дата виникнення: 30.06.1992, зареєстрованого 10.05.2007 за № 4928694 Уманською міською державною нотаріальною конторою.

Їй незрозуміло, по якій причині накладена заборона, оскільки в минулому вона брала позику в Ощадбанку, а не в Держбанку, яку вона погасила майже відразу після її взяття, на даний час, заборгованість відсутня.

Згідно з листом АТ «Державний ощадний банк України» від 18 квітня 2024 року вона не має невиконаних зобов`язань перед банком.

02.12.1990 Верховною Радою РСФСР був прийнятий Закон «Про Центральний банк РСФСР», постановою Верховної Ради РСФСР № 1917-І від 22.11.1991 Центральний банк РСФРС оголошений єдиним на території РСФРС органом державного грошово-кредитного та валютного реагування економіки республіки. Цією ж постановою Центральному банку РСФСР наказувалося до 01.01.1992 ухвалити своє повне господарське відання і управління матеріально-технічну базу та інші ресурси Держбанку СРСР, мережу його установ, підприємств і організацій. 08.12.1991 було підписано угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, відповідно до ст. 14 якої діяльність органів колишнього Союзу РСР припинено. 20.12.1991 постановою президії Верховної ради РСФСР за № 2066-І Державний Банк СРСР був «упразднен», всі його активи та пасиви, а також майно на території РСФСР передані Центральному банку РСФСР (Центробанку російської федерації), який є правонаступником Державного банку СРСР, проте, лише в частині зобов`язань Державного банку РСФРС.

31 грудня 1991 року Ощадбанк був зареєстрований у Національному банку України як самостійна банківська установа Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Його утворено на базі установ Сбербанку колишнього СРСР в Україні, попередником якої були Дертрудощадкаси СРСР.

Оскільки обтяження накладено у червні 1992 року, на підставі повідомлення Держбанку, який на той час уже не діяв, а був створений Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України, тому на даний час відсутня юридична особа, яка могла б ініціювати скасування обтяження, а тому вона вимушена з цим позовом звернутися до суду.

Також вказує на те, що встановити підставу накладення заборони неможливо, оскільки документи, за якими виникла підстава щодо зазначеної заборони відсутні, особа, яка б була заінтересована в існуванні цього обтяження також не встановлена, тому вказане обтяження підлягає скасуванню.

Просить суд скасувати обтяження на будинок АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_1 , зареєстроване за № 4928694 Уманською міською державною нотаріальною конторою 10.05.2007, архівна дата: 27.06.1998, дата виникнення: 30.06.1992.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, на адресу суду подала письмову заяву, в якій просить суд розгляд справи проводити у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача, Першої уманської державної нотаріальної контори, в судове засідання не з`явився. Представником на адресу суду подано заяву, в якій просить суд цивільну справу розглянути без участі її участі, при вирішенні спору по суті покладається на думку суду та просить винести законне рішення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Уманського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, на адресу суду направили письмові пояснення, у яких просять суд розгляд справи проводити без участі їх представника, а також зазначили про наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 10.05.2007 наявні записи про обтяження за № 4928694 та № 492897, згідно повідомлення б/н Уманський Держбанк, обтяжувач: Уманська міська державна нотаріальна контора.

При перевірці даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, в тому числі (спец розділ) виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 у Відділі на виконанні не перебували та не перебувають.

Суд, врахувавши позицію позивача, представника відповідача та представника заінтересованої особи, яка не заявляє самостійних вимог, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Згідно ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ст. ст. 80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом достовірно встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі ордеру 010557 серія А, на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу, з сім`єю із 3 чоловік, надано право на заняття житлової площі двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

У відповідності до технічного паспорту та відмітки Уманського бюро технічної інвентаризації 16.09.1996 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Інформація про реєстрацію права власності записано за № 95 в реєстрі за № 7349.

Згідно довідки Уманського житлово-будівельного кооперативу № 51 від 16.09.1996 ОСОБА_1 рішенням Уманського міськвиконкому №208 від 14.06.1994, як член ЖБК № 2 «Машинобудівельник 2» по АДРЕСА_3 , 01 квітня 1994 року виплатила вартість вказаної квартири і тому є її власником.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованого 20.03.2024 за № 370669618, щодо суб`єкта позивача по справі ОСОБА_1 , наявна заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 4928694, зареєстрований 10.05.2007 Уманською міською державною нотаріальною конторою, на підставі повідомлення б/н Уманського держбанку, на будинок розташований за адресою: АДРЕСА_4 , власником якого є ОСОБА_1 . Архівний номер: 530374CHERKASY101, архівна дата: 27.06.1998, дата виникнення: 30.06.1992, № реєстра: 15164-160, внутр. № ED01A03C27EF3A2F533B, стор. 68.

Згідно відповіді керуючого ТВБВ № 10023/0349 АТ «Ощадбанк» від 18.04.2024 № 121.40/0349-16/103 на ім`я ОСОБА_1 , на її запит, станом на 18.04.2024 по ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 30 липня 2002 року по НОМЕР_2 АТ «Ощадбанк» відсутні невиконані зобов`язання.

Судом встановлено, що 20.03.1991 було прийнято Закон Української РСР № 872-ХІІ «Про банки і банківську діяльність» та постанову Верховної Ради України № 873-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність», за якими Верховною Радою України Український республіканський банк Держбанку СРСР було оголошено власністю України і на його базі створено Національний банк України.

Відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» (далі - Постанова № 821) реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР).

Пунктом 8 Постанови № 821 передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

Згідно з пунктами 2 та З Постанови Верховної Ради Української PCP «Про порядок введення в дію Закону України Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 № 873-ХІІ Верховною Радою України оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР і створено на його базі Національний банк України. Постановою Президії Верховної Ради України від 07.10.1991 № 1605-ХІІ затверджено статут Національного банку України, в якому не визначалось правонаступництво Національного банку України.Враховуючи дані обставини, складені історично, Національний банк України повідомив, що Український республіканський банк Держбанк СРСР немає правонаступників. Більше того, відділення Держбанку СРСР наявні, на той час, документи на архівне зберігання до Національного банку України не передавались.

Проведеним вивченням нормативних документів, що супроводжували ліквідацію Держбанку СРСР, виявлено, що 02.12.1990 Верховною Радою РРФСР був прийнятий Закон «Про Центральний банк РРФСР», постановою Верховної Ради РРФСР № 1917-І від 22.11.1991 Центральний банк РРФСР оголошений єдиним на території РРФСР органом державного грошово-кредитного та валютного регулювання економіки республіки. Цією ж постановою Центральному банку РРФСР наказувалося до 01.01.1992 ухвалити у своє повне господарське відання і управління матеріально-технічну базу та інші ресурси Держбанку СРСР, мережу його установ, підприємств і організацій. 08.12.1991 було підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, відповідно до ст. 14 якої діяльність усіх органів колишнього Союзу PCP припинено.

20.12.1999 постановою президії Верховної Ради РРФСР за № 2066-1 Державний банк СРСР був «упразднен», всі його активи і пасиви, а також майно на території РРФСР передані Центральному банку РРФСР (Центробанку Російської Федерації). Цей же Центральний банк РРФСР (Центробанк Російської Федерації) є правонаступником Державного банку СРСР - але лише в частині зобов`язань Державного банку РРФСР.

Виходячи із наведеного, єдиний суб`єкт, який мав право ініціювати і зняти вказане обтяження у позасудовому порядку - Український республіканський банк Держбанку СРСР. Національним банком України не було зареєстровано банк, який є правонаступником Держбанку СРСР, як і Державний реєстр банків України не містить запису і про його правонаступників.

Отже, з моменту ліквідації Держбанку та за відсутності будь-якого з його правонаступників, підстава для продовження існування обтяження № 4928694 у виді заборони на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_2 , без визначення квартири позивача, яке було здійснене на підставі повідомлення б/н Уманського Держбанку від 10.05.2007, відпала, а тому така порушує права позивача.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованогоЗаконом України № 474/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно дост. 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1ст. 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК Україниє непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений його права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК Українивласник майна, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таке право особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права та усунення будь-яких перешкод у вільному та на власний розсуд користуванні та розпорядженні майном.

Відповідно до ст. ст. 8, 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 6 постанови КМУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводить орган державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 3. ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відносно майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження, у зв`язку з чим нею було зроблено запит до АТ «Ощадбанк», оскільки у відповідності до витягу з реєстру таке обтяження було застосовано саме на підставі повідомлення Уманського держбанку, який станом на сьогодні ліквідований, тому і стало питання вирішення скасування обтяження в судовому порядку.

При цьому, АТ «Ощадбанк» у повідомленні на запит позивача, зазначив, що будь-яких боргових зобов`язань у позивача перед банком немає. Також відповідач та орган ДВС в ході судового розгляду не зазначили про наявність будь яких невиконаних зобов`язань позивача перед стягувачами, кредиторами тощо. Позивач у позові вказувала про те, що дійсно нею в минулому було отримано в Ощадбанку, а не в Держбанку, як зазначено у інформаційній довідці про обтяження, позику, яка майже одразу погашена і про відсутність будь-якої заборгованості, дійсно підтверджено відповіддю АТ «Ощадбанк».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21), зроблено висновок, що тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить: законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Касаційний суд зауважив, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації) та констатував, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України). Тому коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

За таких обставин та з урахуванням наявних підстав вважати іпотеку припиненою, касаційний суд вважає за можливе встановити факт припинення іпотеки та скасувати запис про заборону відчуження на іпотечне майно та про іпотеку, які внесені на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2006 року.Касаційний суд акцентує увагу, що ця постанова Верховного Суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку».

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування обтяження належного їй майна, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона не має ніяких боргових зобов`язань, в тому числі і перед Уманським Держбанком. Право власності за нею оформлено на квартиру в будинку АДРЕСА_2 , а не на весь будинок, у зв`язку з виділенням їй житлової площі, як члену житлово-будівельного кооперативу на підставі рішення Уманського міськвиконкому № 208 у 1994 році, і кошти за виділену квартиру вона виплатила у повному обсязі 01 квітня 1994 року, та як наслідок, набула право власності на квартиру. Жодних вимог чи претензій щодо необхідності сплатити ще будь-які кошти їй не надходило. Представником залученої судом третьої особи, Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), надано відповідь про відсутність виконавчих проваджень, в тому числі і згідно спецрозділу, щодо ОСОБА_1 . Держбанк, на підставі повідомлення якого внесено заборону, був ліквідований, у зв`язку із реорганізацією, і реєстрація такого банку анульована.

Суд, враховує, що дійсно, у зв`язку з реорганізацією, установа на підставі повідомлення якої було внесено державним нотаріусом відомості про обтяження, ліквідована, але такий запис про реєстрацію обтяження не скасований, а його наявність порушує право власника майна.

Враховуючи наявність обтяження на відчуження належного позивачу майна, позивачу створено перешкоду в частині вільного користування та розпорядження власністю, а також неможливість скасування обтяження майна, у зв`язку із ліквідацією юридичної особи, яка була ініціатором застосування такої заборони, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, позбавлена можливості захистити своє порушене право, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом скасування такого обтяження, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Розгляд цивільних справ пов`язаний із певними фінансовими витратами, що в цивільному процесі називаються судовими витратами. Такі витрати несуть особи, які беруть участь у розгляді цивільних справ.

Судові витрати стягують з метою, по-перше, компенсувати суду та учасникам справи понесені витрати з розгляду цивільних справ, а по-друге, створити несприятливі майнові наслідки для осіб, які вчинили цивільні правопорушення або пред`явили необґрунтовані вимоги до суду.

За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно із ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Поняття «неправильний» тлумачиться в українській мові як такий, що не відповідає певним нормам, правилам, вимогам. Практика застосування цієї правової норми не є усталеною, водночас поняття «неправильні дії сторони» слід тлумачити у взаємозв`язку з поняттям «зловживання процесуальними правами». Принцип пропорційності розподілу судових витрат може бути не застосований у випадку зловживання стороною процесуальними правами, якщо в позові відмовлено судові витрати можна покласти на відповідача, або можливо задовольнити позов та покласти на позивача судові витрати.

За вказаних обставин, оскільки дійсно було встановлено порушення права позивача, але під час розгляду справи по суті суд брав до уваги, що винна в такому порушенні сторона відсутня (ліквідована), то суд вважає за необхідне, в даному випадку, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору при зверненні до суду, покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 16, 277, 316, 317, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 294, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Скасувати обтяження на будинок АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_1 , зареєстроване 10.05.2007 за № 4928694 Уманською міською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н Уманського Держбанку, архівний номер 530374CHERKASY101, архівна дата: 27.06.1998, дата виникнення: 30.06.1992, № реєстра 15164-160, внутр. № ED01A03C27EF3A2F533В.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський