Ухвала

від 13.12.2024 по справі 760/13696/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/13696/24 6/760/621/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року суддя Солом`янського районного суду міста Києва Ішуніна Л. М., за участю секретаря судового засідання Григор`єва С. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа № 2-787/10, виданого Солом`янським районним судом міста Києва 14 липня 2010 року у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Відділ паспортної реєстрації та міграційної роботи Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості, виселення з квартири та скасування реєстрації таким, що не підлягає виконанню

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебувала вищезазначена цивільна справа.

18 лютого 2010 року Солом`янським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення, яким позов Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Відділ паспортної реєстрації та міграційної роботи Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості, виселення з квартири та скасування реєстрації задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» 716 298,48 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в сумі 716 298,48 грн на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 700 грн та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в розмірі 30 грн, а всього 1 730 грн.

14 липня 2010 року на виконання зазначеного рішення Солом`янським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-787/10.

10 червня 2024 року боржник подав до суду заяву про визнання вищевказаного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором № 3.06080585 від 18 серпня 2006 року, яка була предметом розгляду в межах вищевказаної судової справи, погашена за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. При цьому, та сама заборгованість за тим самим кредитним договором повторно стягується в примусовому порядку державним виконавцем на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року у справі № 2-787/10. З урахуванням викладеного вважає, що має місце подвійне стягнення та повторне притягнення до відповідальності за порушення одного й того самого зобов`язання, що є неприпустимим, у зв`язку з чим просив задовольнити заяву.

Стягувачі, боржник та заінтересована особа в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином. Матеріали справи містять заяву представника боржника про розгляд справи у його відсутність та відсутність заявника.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки учасники в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом установлено, що заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року позов Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Відділ паспортної реєстрації та міграційної роботи Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості, виселення з квартири та скасування реєстрації задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» 716 298,48 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в сумі 716 298,48 грн на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 700 грн та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в розмірі 30 грн, а всього 1 730 грн.

На виконання вказаного рішення 14 липня 2010 року Солом`янським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-787/10.

22 березня 2013 року державним виконавцем Цапенко С. М. на підставі виконавчого листа № 2-787/10, виданого Солом`янським районним судом міста Києва відкрито виконавче провадження № 37150472 щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Платинум Банк» боргу в сумі 716 298,48 грн.

Цього ж дня в межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника.

Разом з тим, 29 квітня 2014 року старшим державним виконавцем Цапенко С. М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

У подальшому, 28 квітня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» звернулося до відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції м. Києва із заявою про відкриття виконавчого провадження та проведення всіх необхідних, передбачених законом дій по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-787/10, виданого 14 липня 2010 року Солом`янським районним судом міста Києва.

30 квітня 2015 року головним державним виконавцем Подпоріним Р. О. на підставі вказаної заяви та зазначеного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження № 47405202 щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «Платинум Банк» боргу в розмірі 716 298,48 грн.

Цього ж дня державним виконавцем Подпоріним Р. О. в межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

15 квітня 2021 рок державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Я. Є. в межах зазначеного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника.

19 липня 2022 року державним виконавцем Марків Я. Є. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у результаті вжитих державним виконавцем заходів з`ясовано, що майно на яке можливо звернути стягнення у боржника відсутнє.

Разом з тим, 12 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. було вчинено виконавчий напис № 638, яким було запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та на підставі іпотечного договору № 3.06080585 передана в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Платинум Банк».

Зі змісту виконавчого напису вбачається, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири пропонується задовольнити вимоги Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» в розмірі заборгованості по кредиту в сумі, еквівалентній 86 679,43 дол. США; прострочених відсотків в сумі, еквівалентній 14 602,07 дол. США; пені 5 246,40 грн, що становить еквівалент 101 282,10 дол. США, що згідно з курсом НБУ становить 802 751,80 грн та 5 246,40 грн.

На виконання зазначеного виконавчого напису іпотечне майно було передане Публічному акціонерному товариству «Платинум Банк».

20 вересня 2011 року Управлінням реалізації майна по Києву та Київській області ТОВ «Торговий дім Укрспецреалізація» були організовані прилюдні торги, на яких ОСОБА_3 за 597 768,75 грн придбав трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що оформлено протоколом № 1-11052.

На підставі вказаного протоколу 18 жовтня 2011 року приватним нотаріусом було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на придбану ним квартиру.

28 грудня 2011 року Солом`янським районним судом міста Києва задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення. Вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

У свою чергу, в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним протоколу прилюдних торгів, акта реалізації предмету іпотеки, скасування реєстрації права власності відмовлено.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року замінено стягувача Приватне акціонерне товариство «Платинум Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дакорд Фінанс» у виконавчому листі, виданому на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року, ухваленого в цивільній справі № 2-787/10.

Згідно з частинами першою-другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Найпоширенішою підставою припинення зобов`язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином.

Разом з тим, частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.

Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом.

Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.

Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.

Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 та у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц.

Як встановлено судом, іпотечний договір № 3.06080585 від 18 серпня 2006 року, на підставі якого було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за виконавчим написом від 12 травня 2010 року, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. та зареєстрованим в реєстрі за № 638, не містить умови про погодження сторонами у встановленій формі застереження щодо відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Натомість, відповідно до пункту 1.3 вказаного іпотечного договору, сторони погодились, що предмет іпотеки за цим договором забезпечує виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором у повному обсязі.

З урахуванням зазначеного, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання виконавчого листа від 14 липня 2010 року № 2-787/10, виданого Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» 716 298,48 грн таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що внаслідок завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки зобов`язання ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 3.06080585 від 18 серпня 2006 року припинилися в цілому, в тому числі в непогашеній за рахунок іпотечного майна частині, і стягувач не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення на предмет іпотеки.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити заяву.

Керуючись статтею 181 СК України, статтею 432 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий Солом`янським районним судом міста Києва 14 липня 2010 року у справі № 2-787/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Платинум Банк» 716 298,28 грн, яка складається із 666 261,44 грн - суми заборгованості за кредитом, 45 333,75 грн - суми заборгованості за відсотками, 4 703,29 грн - пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Л. М. Ішуніна