Рішення

від 09.01.2025 по справі 127/33396/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/33396/24

Провадження 2/127/4908/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю секретаря судового засідання Остапенко І.В.,

адвоката позивачки Усова Ю.В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_2 з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області про відшкодування майнової шкоди.

Позов мотивований тим, що позивачка є власником автомобіля Renault Scenic, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 28.08.2024 близько 12 год. 35 хв. чоловік позивачки ОСОБА_1 рухався на вказаному автомобілі по дорозі Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород з смт Шпиків у напрямку смт Тиврів. Під час руху автомобіля неподалік с. Онитківці Вінницького району Тиврівської ОТГ з лісосмуги, яка розташована на правому узбіччі дороги, на автомобіль впало сухе дерево, внаслідок чого транспортному засобу було завдано пошкоджень лівого переднього крила, лівого дзеркала заднього виду, переднього бампера, решітки радіатора, двох передніх фар, лівих передніх дверей, капоту, лобового скла. Також було пошкоджено лакофарбове покриття автомобіля. Про ДТП ОСОБА_1 одразу ж повідомив за номером телефону НОМЕР_2 , після чого на місце події прибули працівники поліції, які склали схему місця ДТП та відібрали пояснення. Також на місце ДТП виїжджав черговий караул 31 ДПРЧ, який зафіксував дану подію. 30.08.2024 позивачка разом із ОСОБА_1 звернулися до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області з приводу відшкодування завданої шкоди. У той самий день позивачка, її чоловік та представники відповідача виїхали на місце події, де провели необхідні заміри ділянки дороги та узбіччя, після чого встановили, що земельна ділянка на якій було розташоване сухе дерево, є складовою частиною автомобільної дороги і перебуває на балансі відповідача. Згідно висновку експерта № 2683/24-21 від 16.09.2024 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Renault Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження 28.08.2024 під час падіння дерева на автодорозі Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород біля с. Онитківці на час огляду транспортного засобу становить 90325, 11 гривень.

Вищевикладене йстало підставоюдля зверненняпозивачки досуду ізвимогами простягнення наїї користьз відповідачамайнової шкодив розмірі90325,11гривень. Також позивачка просила стягнути на її користь із відповідача понесені нею судові витрати.

Ухвалою суду від 10.10.2024 вищевказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено провести в порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ; запропоновано відповідачу надати суду відзив, а третій особі - письмові пояснення щодо позову та/або відзиву, а також докази у строк, встановлений судом; роз`яснено наслідки ненадання заяв по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин.

04.11.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 03.12.2024 відмовлено у прийнятті до розгляду відзиву відповідача.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, письмові пояснення щодо позову та/або відзиву на адресу суду не надходили.

Ухвалою суду від 03.12.2024 підготовче провадження було закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України відповідач був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Водночас, від представника відповідача 08.01.2025 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Адвокат позивачки та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача не заперечували щодо розгляду справи у відсутність представника відповідача.

Враховуючи вищевикладене, думку адвоката позивачки та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а також положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність представника відповідача (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).

В судовому засіданні адвокат позивачки підтримав позовні вимоги, аргументуючи мотивами, викладеними у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Із заяви представника відповідача від 08.01.2025, зокрема вбачається, що у даній справі, на його думку, має нести відповідальність ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», якому належать послуги експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування у Вінницькій області та придорожніх насаджень на них, а не Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області. Водночас, судом прийнято до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, підстави, час та черговість подання яких визначаються ЦПК України або судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 2 і ч. 3 ст. 174 ЦПК України).

Вищевикладене, зокрема й порядок подання заяв по суті справи, було роз`яснено судом учасникам справи в ухвалі від 10.10.2024.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву у встановленому законом порядку; клопотання про продовження процесуального строку, встановленого судом для надання відзиву, не подавав та не просив дозволу подати додаткові пояснення у відповідності до ч. 5 ст. 174 ЦПК України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 позовні вимоги позивачки підтримав і просив задовольнити. Пояснив, що 28.08.2024 перебуваючи за кермом автомобіля, рухався по автодорозі Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород, коли біля с. Онитківці на автомобіль впало сухе дерево, що виключало можливість вчасно відреагувати. Також ОСОБА_1 повідомив, що відразу викликав працівників поліції і представників відповідача, а також був присутній під час встановлення даними особами причин і наслідків ДТП.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

28.08.2024 близько 12 год. 35 хв. під час руху автомобіля марки «Renault Scenic», 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по автодорозі Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород біля с. Онитківці, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , впало сухе дерево, внаслідок чого транспортному засобу було завдано механічних пошкоджень. (а.с. 13-17)

Власником вищевказаного транспортного засобу є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію цього транспортного засобу серії НОМЕР_3 . (а.с. 11)

Судом встановлено, що на час вищевказаної ДТП ОСОБА_1 на відповідній правовій підставі володів транспортним засобом марки «Renault Scenic», 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Учасниками справи не повідомлено суду, що вищевказаний транспортний засіб був предметом договору добровільного страхування. Перевіряючи наявність полісу внутрішнього страхування на офіційного веб-сайту https://policy.mtsbu.ua/, доступ до якого є публічним, судом встановлено, що вищевказаний транспортний засіб не був забезпечений.

В ході розгляду справи були продемонстровані і досліджені відеозаписи, надані адвокатом позивачки, із яких вбачається, зокрема, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , а також представники відповідача разом з уповноваженим підрозділом Національної поліції брали участь в огляді місця ДТП для визначення дорожніх умов, за яких вона сталася. Також із даних записів вбачаються наслідки ДТП спричинення механічних пошкоджень транспортному засобу марки «Renault Scenic», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; місце падіння дерева та його розташування на проїзній частині дороги. (а.с. 10)

Надані адвокатом позивачки фото, на яких зображені наслідки ДТП, узгоджуються із вищевказаними відеозаписами. (а.с. 35-38)

Автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і перебувають у державній власності. Автомобільні дороги загального користування, які у зв`язку з розширенням меж територій міст стають частиною їх вулично-дорожньої мережі, можуть передаватися безоплатно в комунальну власність за рішенням Кабінету Міністрів України (ст. 7 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Автомобільні дорогизагального користуванняподіляються наавтомобільні дорогидержавного тамісцевого значення. Автомобільні дороги державного значення підрозділяються на міжнародні, національні, регіональні та територіальні (ст. 8 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Із Переліку автомобільних доріг загального користування державного значення, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2023 № 1318, вбачається, що автомобільна дорога Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород є дорогою загального користування державного значення, територіальною автомобільною дорогою.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є, зокрема, зелені насадження.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про автомобільні дороги» органами,що здійснюютьуправління автомобільнимидорогами загальногокористування,є: центральнийорган виконавчоївлади,що забезпечуєформування тареалізує державнуполітику усфері дорожньогогосподарства; центральнийорган виконавчоївлади,що реалізуєдержавну політикуу сферідорожнього господарствата управлінняавтомобільними дорогамизагального користуваннядержавного значення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська міська державні адміністрації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.031994 № 198 затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони (надалі Правила), які поширюються на автомобільні дороги загального користування, вулиці і дороги міст та інших населених пунктів, залізничні переїзди, у межах смуги їх відведення та «червоних ліній» відповідно і є обов`язковими для власників дорожніх об`єктів, органів, що здійснюють управління ними, та їх користувачів, а також для підприємств та організацій, що забезпечують ремонт та утримання дорожніх об`єктів.

Ремонт іутримання автомобільнихдоріг забезпечуєтьсяАгентством відновлення(автомобільнихдоріг загальногокористування державногозначення),підприємствами таорганізаціями,уповноваженими Радоюміністрів АвтономноїРеспубліки Крим,обласними таСевастопольською міськоюдержадміністраціями (автомобільнихдоріг загальногокористування місцевогозначення),підприємствами абобалансоутримувачами,утвореними абовизначеними органамимісцевого самоврядуваннявідповідно доч.1ст.15Закону України«Про благоустрійнаселених пунктів»(вулицьі дорігміст таінших населенихпунктів). Експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування та інших видів автомобільних доріг може здійснюватися на основі довгострокових (до семи років) договорів (контрактів) відповідно до ч. 2ст. 6 Закону України «Про автомобільні дороги» (п. 1 розділу І Правил).

Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, користувачі дорожніх об`єктів та спеціалізовані служби організації дорожнього руху зобов`язані забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об`єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об`єктів, забрудненню навколишнього середовища (п. 5 розділу І Правил).

Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, підприємства та організації, що забезпечують ремонт та утримання дорожніх об`єктів, зобов`язані ,зокрема:постійно контролюватиексплуатаційний станусіх елементівдорожніх об`єктівта негайноусувати виявленіпошкодження чиінші перешкодив дорожньомурусі,а занеможливості цезробити -невідкладно позначитиїх дорожнімизнаками,сигнальними,огороджувальними інаправляючими пристроямивідповідно додіючих нормативівабо припинити(обмежити)рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (п. 11 розділу ІІ Правил).

Власники та користувачі земельних ділянок, а також власники (користувачі) тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, інженерних комунікацій та споруд, що розташовані в межах смуги відведення автомобільних доріг загального користування або «червоних ліній» вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, зобов`язані , зокрема, утримувати в належному стані зелені насадження, охоронні зони інженерних комунікацій, тротуари, обладнані стоянки автомобілів, трамвайне полотно та інші елементи дорожніх об`єктів (п. 25 розділу ІV Правил).

У відповідностідо ст.13Закону України«Про автомобільнідороги» органуправління автомобільнимидорогами загальногокористування відповідає,зокрема,за: станавтомобільних дорігзагального користуваннявідповідно додіючих нормта фінансування; якістьробіт зпроектування,будівництва,реконструкції,ремонту таутримання автомобільнихдоріг загальногокористування; відшкодуваннязбитків користувачамавтомобільних дорігзагального користуванняу порядку,визначеному законом; санітарнийта екологічнийстан автомобільнихдоріг загальногокористування таїх смугвідведення; забезпечення проведення аудиту або перевірки безпеки автомобільних доріг згідно з вимогами цього Закону, інших актів законодавства України, національних стандартів України, а також вжиття необхідних заходів за результатами проведення аудиту або перевірки безпеки автомобільних доріг.

При цьому під смугою відведення необхідно розуміти земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення автомобільної дороги (ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Згідно ізст.9Закону України«Про дорожнійрух» докомпетенції власниківавтомобільних доріг,вулиць тазалізничних переїздівабо уповноваженихними органіву сферідорожнього рухуналежить,зокрема: компенсаціявитрат власникамтранспортних засобів,якщо дорожньо-транспортніпригоди сталисяз причиннезадовільного експлуатаційногоутримання автомобільнихдоріг,вулиць тазалізничних переїздів,за рішеннямисудових органів; забезпеченнябезпечних,економічних такомфортних умовдорожнього руху; проведення робіт по створенню і утриманню придорожніх зелених насаджень та інше.

Таким чином, автомобільна дорога Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород відноситься до сфери управління Агентства відновлення та перебуває на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області, яка відповідає за утримання та збереження в належному стані зелених насаджень.

Згідно ізч.3ст.14Закону України«Про дорожнійрух» учасникидорожнього рухумають право,зокрема,на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про дорожній рух» власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Зобов`язання провідшкодування шкоди-це правовідношення,в силуякого однасторона (потерпілий)має правовимагати відшкодуваннязавданої шкоди,а іншасторона (боржник)зобов`язана відшкодуватизавдану шкодув повномурозмірі.У відповідностідо п.3ч.2ст.11ЦК України,підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В ході розгляду справи вина відповідача у спричиненні позивачці майнової шкоди встановлена.

За загальним правилом та з огляду на положення ст. 1192 ЦК Українирозмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 2683/24-21 від 16.09.2024, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Renault Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження, що мало місце 28.08.2024 під час падіння дерева на автодорозі Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород згідно схеми місця ДТП, яка сталася 28.08.2024 біля с. Онитківці, на час огляду транспортного засобу 06.09.2024 складає величину 90325, 11 гривень. (а.с. 19-33)

Суд звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 110 ЦПК України,висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89цього Кодексу.

Клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи від учасників справи не надходили.

Судом встановлено, що вищевказаний висновок складено експертом, який обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; у висновку вказано: де, коли і ким його складено; на якій підставі була проведена експертиза; питання, які були поставлені експертові; наведено обґрунтовані та чіткі відповіді на поставлені питання; які матеріали експерт використав тощо. Також із висновку чітко вбачається, що експертом було особисто проведено огляд об`єкта дослідження.

Отже, дослідивши висновок транспортно-товарознавчої експертизи № 2683/24-21 від 16.09.2024, суд вважає його повним, обґрунтованим і таким, що не викликає сумніву у його правильності, а отже даний висновок експерта є належним і допустимим доказом у даній справі.

Відповідачем не спростовано будь-якими належними та допустимими доказами визначений експертизою, проведеною на замовлення ОСОБА_1 , розмір майнової шкоди.

У ході розгляду справи судом не встановлено, що шкоди було завдано внаслідок випадку або непереборної сили.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до переконання у доведеність протиправної бездіяльності відповідача, який своєчасно не вжив заходів для виявлення та видалення із смуги відведення автомобільної дороги аварійного дерева, що спричинило завдану матеріальну шкоду позивачці. Водій транспортного засобу на момент ДТП не мав технічної можливості запобігти пригоді, оскільки мав помірковані сподівання на безпечність дороги, як такої, та не знав і не міг знати про аварійність дерева, а отже не міг передбачити раптового падіння дерева на автомобіль.

Також судом прийнято до уваги, що в разі наявності між відповідачем та третьою особою договору щодо експлуатаційного утримання автомобільної дороги, яка перебуває на балансі саме відповідача, дана обставина жодним чином не впливає на право користувачів такої автомобільної дороги на безпеку руху та на відшкодування матеріальної шкоди у разі її спричинення суб`єктом цивільно-правової відповідальності. На переконання суду, такі взаємовідносини між відповідачем та третьою особою можуть бути предметом окремого спору, оскільки саме на балансоутримувача, яким у даному випадку є Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області, чинним законодавством України покладається обов`язок з компенсації шкоди власникам транспортних засобів, якщо ДТП сталася з причин незадовільного утримання автомобільної дороги.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ізч.1і ч.2ст.77ЦПК Україниналежними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно доч.1 ч.3ст.83ЦПК Українисторони таінші учасникисправи подаютьдокази усправі безпосередньодо суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 10.10.2024 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно доч.2і ч.3ст.12ЦПК Україниучасники справимають рівніправа щодоздійснення всіхпроцесуальних правта обов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зп.2,п.4,п.6 п.7ч.2ст.43ЦПК Україниучасники справизобов`язані: сприятисвоєчасному,всебічному,повному таоб`єктивному встановленнювсіх обставинсправи; подаватиусі наявніу нихдокази впорядку тастроки,встановлені закономабо судом,не приховуватидокази; виконуватипроцесуальні діїу встановленізаконом абосудом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення адвоката позички та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, дослідивши письмові пояснення, викладені, в даному випадку, адвокатом позивачки у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивачки шляхом стягнення на її користь із Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 28.08.2024 на автодорозі Т-02-12 Вінниця-Шпиків-Комаргород біля с. Онитківці Вінницького району Тиврівської ОТГ внаслідок падіння дерева на автомобіль марки «Renault Scenic», 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 90325, 11 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачкою судового збору за подачу позову в сумі 1211, 20 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.10.2024. (а.с. 42)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211, 20 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати пов`язані із проведенням експертизи.

Як вбачається із платіжної інструкції від 06.09.2024 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 було сплачено 2271, 84 гривень за проведення транспортно-товарознавчої експертизи. (а.с. 34)

Дані витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивачки, адже і платником, і замовником експертизи був саме ОСОБА_1 .

Водночас, судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (ч. 12 ст. 141 ЦПК України).

Судом прийнято до уваги, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 підтримував заявлені позивачкою позовні вимоги і в ході розгляду справи заявив про відшкодування на його користь із відповідача понесених ним витрат на проведення експертизи, яка була ним замовлена саме з метою пред`явлення вимог до відповідача про відшкодування завданої шкоди, яка й була предметом спору у даній справі.

Таким чином, враховуючи положення п. 1 ч. 2 і ч. 12 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати пов`язані із проведенням експертизи в сумі 2271, 84 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 24.09.2024 між позивачкою та адвокатом Усовим Ю.В. було укладено договір про надання правничої допомоги б/н, на підставі якого видано ордер. (а.с. 39, 41)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Усов Ю.В. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 269 від 25.09.1995.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правничої допомоги б/н від 24.09.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що гонорар адвоката за даним договором становить 25000, 00 гривень (розділ 3 договору).

Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу клієнта, складення процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, який визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

На підтвердження виконання умов договору про надання правничої допомоги б/н від 24.09.2024 позивачкою суду надано платіжну інструкцію від 26.09.2024 про сплату адвокату гонорару в сумі 25000, 00 гривень. Водночас, із даного платіжного документа вбачається, що оплату послуг адвоката було здійснено ОСОБА_1 , який є чоловіком позивачки і у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. (а.с. 12, 40) Суду не повідомлено, що даний платіж було здійснено ОСОБА_1 за дорученням позивачки. Водночас, судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотаньвідповідача про зменшення витрат позивачки, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на її складність. Крім того, оцінка дій адвоката Усова Ю.В. вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є занадто значними.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом позивачки, зокрема на участь у судових засіданнях було витрачено загалом 1 год. 52 хв. (07.11.2024 з 14 год. 34 хв. до 14 год. 38 хв. 4 хв.; 03.12.2024 з 15 год. 11 хв. до 15 год. 55 хв. 44 хв.; 09.01.2025 з 11 год. 09 хв. до 12 год. 13 хв. 1 год. 04 хв.). При цьому судом враховано, що участь у судових засіданнях являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до кожного з цих засідань, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судових засіданнях.

Також судом враховано поведінку сторін під час розгляду справи, дії сторін щодо досудового врегулювання спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, фінансовий стан обох сторін; сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачкою до відшкодування не перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.

При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачкою сумі (25000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 15 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачкою.

До ухвалення рішення у справі учасниками справи не повідомлено суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених ними інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Учасниками справи не було зроблено заяву про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення у відповідності до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених інших судових витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про дорожній рух», Законом України «Про автомобільні дороги», Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правилами користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.031994 № 198, ст.ст. 3, 11, 12, 15, 16, 22, 509, 1166, 1192 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 110, 133, 141, 229, 235, 238, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути із Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди 90325, 11 гривень.

Стягнути із Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1211, 20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000, 00 гривень.

Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за ОСОБА_2 .

Стягнути із Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані із проведенням експертизи в сумі 2271, 84 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Служба відновленнята розвиткуінфраструктури уВінницькій області: ЄДРПОУ 25845655; місцезнаходження: 21036, м. Вінниця, вул. Антона Листопада, буд. 2-А.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено 17.01.2025.

Суддя