Рішення

від 16.01.2025 по справі 945/706/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/706/24

Провадження № 2-о/945/20/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Кінек Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний нотаріус Миколаївського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області про встановлення факту належності на праві власності земельних ділянок згідно державного акту,-

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника адвоката Єнову Л.М. із заявою про встановлення факту належності на праві власності земельних ділянок згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, заінтересована особа приватний нотаріус Миколаївського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Заяву обґрунтовує тим, що 20 червня 2003 року, ОСОБА_1 , Миколаївським районним відділом земельних ресурсів, було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія МК № 068532, площею 9,48 га., яка розташована в межах території Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Земельна ділянка складається з двох ділянок: Ділянка 1 площею 4,93 га. присвоєно кадастровий номер 4824282700:11:000:0209 та Ділянка 2 площею 4,55 га. присвоєно кадастровий номер 4824282700:10:000:0105. В оригіналі державного акту вбачається, що одна із цифр кадастрових номерів підправлена ручкою, через поганий відбиток цифри при роздрукуванні документу. Маючи такий допис чи наведення в оригіналі Державного акту, заявник у січні 2024 року, зіштовхнувся з тією проблемою, що не міг отримати від орендаря, у якою перебувають ці земельні ділянки в оренді,орендну плату. Орендар, поставив під сумнів дійсність Державного акту в цілому та почав вимагати від ОСОБА_1 надання йому Витягу з Державного реєстру речових прав в підтвердження права власності на неї. Півтора місяці заявник не міг зареєструвати вказаний Державний акт у реєстратора та отримати відповідний Витяг. Реєстратори не брали на реєстрацію оригінал Державного акту який має наведення, але і не надавали письмової відмови щодо неможливості зареєструвати даний документ. Згідно кадастрових номерів (з урахуванням тієї цифри яка наведена ручкою) 4824282700:11:000:0209 та 4824282700:10:000:0105, згідно відомостей про право власності та інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку повністю підтверджується наявність права власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки саме за Державним актом Серія МК № 068532 від 20.06.2003року. Звернувшись із запитом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було надано відповідь, що у власності ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка за кадастровим номером 4824282700:11:000:0209 та 4824282700:10:000:0105, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія МК №068532 від 20.06.2003року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. Надати будь-які копії документів із землеустрою з Державного фонду, управління надати не змогло. 04.03.2024року заявник все ж таки отримав від державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Витяги з Державного реєстру речових прав, в якому підставою для реєстрації: права власності вказує Державний акт на право власності на земельну ділянку серія МК №068532 від 20.06.2003року, вданий: Миколаївським районним відділом земельних ресурсів. Будь-яких приміток, відносно наведень у Державного акту,реєстратор не вказав. Головним документом,що підтверджує право власності на земельну ділянку так і залишився оригінал Державного акту,який існує, не втрачений.12.03.2024року, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Філіпенко О.Г. для укладання угоди з продажу земельної ділянки,однак він не зміг розпорядитися своїм майном,оскільки для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які мають підчистки або дописи закреслені слова чи інші незастережні виправлення. У своєму роз`ясненні нотаріус рекомендує звернутися до суду з метою встановлення права власності на земельні ділянки,однак заявник вважає, що його право власності на земельні ділянки з даними кадастровими номерами зареєстровано про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав від 04.03.2024 року. Нажаль, на сьогодні, дану помилку виправити в Державному акту заявника, шляхом отримання нового Державного акту неможливо, оскільки з 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку які були видані раніше, зараз не видаються та не замінюються. Тому на сьогодні єдиним варіантом для заявника є встановлення факту належності йому на праві власності земельних ділянок за кадастровими номерами 1324282700:11:000:0209 та 4824282700:10:000:0105, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія МК № 068532 від 20.06.2003 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Войнарівського М.М.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12.04.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України - справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України.

Заявник ОСОБА_1 та його представник адвокат Єнова Л.М. в судове засідання не з`явилися, при цьому представником подано до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, заяву підтримує та просить її задовольнити.

Представник заінтересованої особи Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з`явився.

Заінтересована особа приватний нотаріус Миколаївського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна в судове засідання не з`явилася, при цьому подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Заперечень щодо заявлених вимог до суду не подано.

У зв`язку з неявкою сторін фіксація технічними засобами відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалася.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст. 293 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1-4 ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.

Нормами процесуального законодавства не передбачено права суду за власною ініціативою залучати до участі у справі заінтересованих осіб.

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Матеріали справи свідчать про те, що у якості заінтересованої особи до участі у справі залучено приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Філіпенко О.Г.

Як вбачається з листа «роз`яснення стосовно посвідчення договору купівлі-продажу» №15/01-16 від 12.03.2024року, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу заявнику рекомендовано звернутися до судових органів з метою встановлення права власності на земельні ділянки,оскільки у поданих заявником ОСОБА_1 державних актах є незастережні виправлення у кадастрових номерах земельних ділянок.

Суд зазначає, що лист приватного нотаріуса не є постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Суд зауважує, що за загальним правилом, орган нотаріату не може бути зацікавленою особою по справах даної категорії, оскільки до його компетенції належить посвідчення певних юридичних фактів, і він не має власного суб`єктивного законного інтересу до результату розгляду справи та ухваленого рішення, а тому рішення суду не може вплинути на його права чи обов`язки.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо);-чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Відповідно доположень постанови Пленуму Верховного Суду України«Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти - це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.

Метою встановлення заявленого факту є реалізація заявником права розпоряджатися належним йому майном.

За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім`я, по батькові, місце чи час народження не відповідають записам у правовстановлюючому документі, якщо хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1ст. 315 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

В своїх вимогах заявник вимагає встановити факт належності йому на праві власності земельних ділянок згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Разом із тим, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 8 ч.1. ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Відповідно до відповіді № 965128 від 12.12.2024року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 4824282700:11:000:0209 площею 4,9296га 29.02.2024 було зареєстровано реєстратором Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановським С.І., номер запису про право власності 53956970; підстави право власності державний акт на право власності на земельну ділянку серія МК №068532 виданий Миколаївським районним відділом земельних ресурсів 20.06.2003.

Відповідно до відповіді № 965166 від 12.12.2024року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 4824282700:10:000:0105,площею 4,5496га 29.02.2024 було зареєстровано реєстратором Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановським С.І., номер запису про право власності 53957479; підстави право власності державний акт на право власності на земельну серія МК №068532 виданий Миколаївським районним відділом земельних ресурсів 20.06.2003.

Аналогічна інформація міститься і у витягах з Державного реєстру речових прав № 368261792 від 04.03.2024 та № 368266325 від 04.03.2024, доданих заявником до заяви.

Таким чином, станом на момент звернення заявника до суду в Державному реєстрі була наявна інформація про належність йому на праві власності земельних ділянок із кадастровими номерами 4824282700:11:000:0209 та 4824282700:10:000:0105 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 068532, виданого Миколаївським районним відділом земельних ресурсів 20.06.2003.

Факт наявності у Державному акті на право власності на земельну ділянку виправлень у кадастровому номері не скасовує наявності у заявника права на земельну ділянку та не може стати на заваді вчиненню ним правочину щодо цих об`єктів права власності.

Це зокрема, випливає із змісту пункту 3 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, де зазначається що «у разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша та друга статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом(частина третя статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в повному обсязі.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 293, 315, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи приватний нотаріус Миколаївського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна (вул. Пушкінська, 33, м.Миколаїв) та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (вул.Одеське шосе, 88, м.Миколаїв) про встановлення факту належності на праві власності земельних ділянок згідно державного акту- відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду ; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.М.Войнарівський