Постанова

від 18.12.2024 по справі 753/4196/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/4196/24 Головуючий у 1 інстанції: Осіпенко Л.М.

Провадження №22-ц/824/15288/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року в справі ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Міст Експрес» про відшкодовування матеріальних збитків та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» про відшкодовування матеріальних збитків та моральної шкоди.

5 липня 2024 року від представника ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» суду першої інстанції надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до Сихівського районного суду міста Львова згідно правил виключної підсудності, а саме ч.4 ст. 30 ЦПК України.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року клопотання ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» про направлення за підсудністю справи задоволено. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» про відшкодовування матеріальних збитків та моральної шкоди передано на розгляд Сихівському районному суду м. Львова (код ЄДРПОУ 37444208, адреса: 79000 Львівська обл., м. Львів, вул. Чоловського, 2) за підсудністю.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідно до ч. 4 ст. 30 ЦПК України позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред`являються за місцем знаходження перевізника. Відправлення позивача MGRAE003283705YQ, з приводу якого виник спір, пересилались з Китаю в Україну саме як міжнародне поштове відправлення. Виходячи з предмету позову, він підлягає розгляду судом за правилом виключної підсудності, а тому вирішив передати цивільну справу до Сихівського районного суду м. Львова.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 1 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року. Щодо передачі цивільної справи на розгляд Сихівському районному суду м. Львова за підсудністю та розглядати дану справу відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання споживача (позивача).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач виконував доставку товару як частину єдиного комплексного договору купівлі-продажу з доставкою, де умови щодо доставки є невід`ємною складовою частиною цього договору. Виконання цієї умови не створює окремих договірних відносин, які б підпадали під виключну підсудність.

Вказує, що здійснюючи покупку товару, він керувався умовами договору купівлі-продажу з продавцем, які включали доставку товару до кінцевого споживача. Позивач не мав впливу на вибір доставщика і не міг передбачити, що у випадку порушення договору доставки справа буде за місцем реєстрації доставщика.

Вважає, що вимоги про визнання майна приватною власністю одного з подружжя залишаються на розгляді у Голосіївському районному суді міста Києва.

Окремо позивач зазначає, що порушення умов договору доставки стосувалося не процесу перевезення товару, а його видачі у відділенні відповідача. Відповідач повідомив, що товар було доставлено у відділення та видано покупцю, але ця інформація була недостовірною.

Цей факт порушення умов договору підтверджує, що спірні правовідносини виникли саме у відділенні відповідача, а не під час перевезення товару.

Відповідач надав продавцю недостовірну інформацію про те, що товар був отриманий покупцем. Це порушення умов договору доставки та введення в оману, яке сталося саме у відділенні відповідача.

19 вересня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес», в якому відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За правилом п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п.п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 4 ст. 30 ЦПК дійшов до висновку, що відправлення позивача MGRAE003283705YQ, з приводу якого виник спір, пересилались з Китаю в Україну саме як міжнародне поштове відправлення. Виходячи з предмету позову, він підлягає розгляду судом за правилом виключної підсудності, а тому вирішив передати цивільну справу до Сихівського районного суду м. Львова.

Колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для застосування правил виключної підсудності.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Згідно зі ст. 125 Основного Закону України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, а також компетенцію судів однієї ланки і виду судочинства за територіальністю.

За змістом норм параграфа 3 Глави 2 ЦПК України правила територіальної юрисдикції розмежовують підсудність справ між судам цивільного судочинства однієї ланки за територіальною ознакою.

За загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).

Зокрема, згідно з ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Стосовно застосованої судом першої інстанції у цій справі виключної підсудності, то згідно з ч. 4 ст. 30 ЦПК України позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред`являються за місцезнаходженням перевізника.

Тлумачення норм ст. 27, ст. 28, ст. 30 ЦПК України у їх взаємозв`язку свідчить, що правила підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача чи за вибором позивача не поширюються на позови, які підлягають пред`явленню за правилами виключної підсудності.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.05.2019 у справі № 161/19658/18.

Отже, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали загалом правильно вказав, що правила виключної підсудності, встановлені ст. 30 ЦПК України, становлять виняток серед загальних правил, встановлених іншими статтями параграфа 3 Глави 2 ЦПК України.

Разом з тим, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

А тому, вирішуючи питання про передачу справи на розгляд іншому суду, суд має дослідити питання підсудності справи, яка перебуває у його провадженні, зокрема встановити обставини, склад яких визначається нормою відповідної статті параграфа 3 Глави 2 ЦПК України, що регулює правила підсудності справ. Лише у випадку, коли суд встановить, що справа йому не підсудна, він має передати її до належного суду за підсудністю.

Схожий висновок щодо визначення підсудності справи викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від20.01.2021 у справі № 127/30671/18.

Суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали будь-якого обґрунтування того, що позов пред`явлено до відповідача, як перевізника вантажу, що виник з договору перевезення або поставки.

Однак у цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, поза увагою суду залишилися наведені позивачем підстави позову, а саме те, що порушення умов договору доставки стосувалося не процесу перевезення товару, а його видачі у відділенні відповідача. Відповідач повідомив, що товар було доставлено у відділення та видано покупцю, але ця інформація була недостовірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 704 ЦК України визначено: якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою про доставку товару покупцеві, продавець зобов`язаний у встановлений договором строк доставити товар за місцем, казаним покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не вказане, - за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця. Договір роздрібної купівлі-продажу з умовою про доставку товару покупцеві є виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності - особі, яка пред`явила квитанцію або інший документ, що засвідчує у палення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання. Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги купця.

Відносини з перевезення та транспортного експедирування регулюються різними нормами ЦК України (Глава 64 цього Кодексу Перевезення, а Глава 65 Транспортне експедирування). Крім того, правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні регулюються ще й Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі Закон № 1955-IV).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 908, ч. 1 ст. 909 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюються за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: вид укладеного між сторонами договору та його умови, які визначають обов`язки відповідача.

Суд не встановив, які ж саме послуги надавав відповідач позивачу: перевезення чи доставки, або ж поєднував ці види діяльності.

Суд також не визначив правовідносини сторін, які випливають з обставин цієї справи, а тому дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про виключну підсудність цієї справи з підстав, визначених ч. 4 ст. 30 ЦПК України.

Вказівка відповідача на те, що нібито позивач пред`явив до нього позов, як до перевізника, суперечить змісту позовної заяви, яку подав позивач.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив підстав, передбачених ч. 4 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, для зміни територіальної підсудності цієї справи.

Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виявилося у безпідставній передачі справи на розгляд іншому суду є обґрунтованими.

Висновок суду першої інстанції про те, що до визначення підсудності цієї справи слід застосовувати правила виключної підсудності, передбачені ч. 4 ст. 30 ЦПК України, є такий, що ґрунтується на неповному з`ясуванні судом обставин справи, а тому є необґрунтованим.

Оскільки допущене судом першої інстанції порушення призвело до постановлення помилкової ухвали, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий суддя Д.Р. Гаращенко

Судді Є.П. Євграфова

Т.О. Писана