Рішення

від 17.01.2025 по справі 140/12803/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12803/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокатом Якименко Зінаїдою Степанівною в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) подано адміністративний позов до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2024 року №0508737-2403-0303-UA07020190000043658.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС у Волинській області 27 квітня 2024 року винесено податкове повідомлення-рішення №0508737-2403-0303-UA07020190000043658 за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості 18010300 за податковий період 2023 року в сумі 52487,80 грн.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із таким рішенням, звернулась до Державної податкової служби України зі скаргою, у якій просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, однак рішенням від 25 вересня 2024 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Вказує, що у 2023 році у власності позивача наявний об`єкт нерухомого майна, а саме: приміщення складу загальною площею 1566,8 кв. м., яке вона отримала у власність за договором дарування від 15 червня 2021 року.

У відповідності до пункту 3.1. Статуту членами Господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, родичі, які об`єдналися для ведення Господарства, визнають і дотримуються положень цього Статуту.

Зазначає, що усі члени і засновники ФГ «Нива» є родичами, а саме: засновник і голова ФГ «Нива» ОСОБА_2 є її чоловіком, а засновник ОСОБА_3 брат ОСОБА_4 .

Приміщення складу використовується ФГ «Нива», яке створене 12 липня 2005 року. Основний вид діяльності 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Фермерське господарство є сільськогосподарським товаровиробником. Засновниками ФГ «Нива» є: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (чоловік Позивача), ОСОБА_3 (брат чоловіка Позивача). Членами фермерського господарства є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . До того моменту включення позивача до складу засновників ФГ «Нива», вона була його членом.

Уважає, що нежитлова будівля, зокрема приміщення складу належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, оскільки використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності сільськогосподарським товаровиробником, тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-7).

У відзиві на позовну заяву від 29 листопада 2024 року представник відповідача позовні вимоги заперечила та у їх задоволенні просила відмовити.

В обґрунтування цієї позиції вказала, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, фізична особа ОСОБА_1 є власником приміщення складу, загальною площею 1566,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , речове право припинено 06 червня 2024 року.

Вказує, що згідно з даними інформаційних систем позивач не є зареєстрованої фізичною особою-підприємцем, а отже не є сільськогосподарським товаровиробником. Право власності на об`єкта даного нерухомого майна було зареєстровано за ОСОБА_1 як фізичною особою 15 червня 2021 року. При цьому, даний об`єкт не був переданий ФГ «Нива» у володіння, користування чи розпорядження у 2023 році.

Таким чином уважає, що дана будівля/споруда не належала сільськогосподарському товаровиробнику (ФГ «Нива») на період нарахування податку (2023 рік), а знаходились у приватній власності ОСОБА_1 .

Доводи позивача, що вона є засновником цього фермерського господарства та бере активну участь у сільськогосподарському товаристві не звільняє її від грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно.

Таким чином, позивач не може претендувати на отримання податкової пільги відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України за період нарахування податку (2023 рік). У зв`язку з цим просить в задоволенні позову відмовити (арк. спр. 44-46).

На адресу суду 04 грудня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання підтримала позицію, викладену у позову та додала, що фізична особа також може визнаватись сільськогосподарським товаровиробником і тоді, коли фермер використовує належне йому майно в сільськогосподарській діяльності належного йому підприємства, таке майно не підлягає оподаткуванню. Нежитлова будівля, що належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником (арк. спр. 55-57).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (акт. спр. 41).

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у 2023 році була власником нерухомого майна, а саме приміщення складу, загальною площею 1566,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , речове право припинено 06 червня 2024 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 серпня 2024 року, договором дарування від 15 червня 2021 року та не заперечується сторонами (арк. спр. 17-18, 50).

Також позивач у 2023 році була учасником ФГ «Нива», що підтверджується статутом ФГ «Нива» у редакції, затвердженій рішенням від 31 липня 2019 року №1 та редакції, затвердженій протоколом від 21 березня 2023 року №б/н (арк. спр. 68-82).

Основними видами діяльності ФГ «Нива» (за кодами КВЕД) є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 10.81 Виробництво цукру; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 02.40 Надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; 01.63 Післяурожайна діяльність; 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 10.73 Виробництво макаронних виробів і подібних борошняних виробів; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 10.62 Виробництво крохмалів і крохмальних продуктів (арк. спр. 26).

ГУ ДПС у Волинській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України 22 квітня 2024 року прийняло оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме №0508737-2403-0303-UA07020190000043658 на суму 52 487,80 грн (арк. спр. 12).

ОСОБА_1 , не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням звернулася із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (далі ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктами 266.3.1-266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У ПК України поняття сільськогосподарський товаровиробник вживається в такому значенні - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленоі сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України ).

Сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією (стаття 1 Закону України від 18 січня 2001 року №2238-111 «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»).

Крім цього, до виробників сільськогосподарської продукції відносять сільськогосподарських товаровиробників, фізичних осіб (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, (стаття 1 Закону України від 23 вересня 2008 року № 575-VI «Про сільськогосподарський перепис»).

Суд погоджується з доводами позивача з приводу того, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником та не повиннна платити податок на нерухоме майно з огляду на наступне.

Як уже було встановлено судом, у 2023 році ОСОБА_1 була учасником, а з 24 квітня 2024 року і засновником ФГ «Нива», яке зареєстроване як юридична особа 12 липня 2005 року. Видами діяльності ФГ «Нива» (за кодами КВЕД) є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тваринтощо.

На підтвердження прийняті участі в здійсненні сільськогосподарської діяльності ФГ «Нива» позивачка надала наступні документи: договір оренди землі від 01 лютого 2022 року (площею 0,4384 га) з цільовим призначенням «для іншого сільськогосподарського призначення», акт приймання-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2022 року, витяг з Державного реєстру речових прав (арк. спр. 20-23), відомість про наявність земельних ділянок від 27 листопада 2023 року із якої убачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 0721184400:12:000:0596 знаходиться на праві власності ОСОБА_1 та використовується ФГ «Нива» у своїй господарській діяльності (арк. спр. 90-91), а також наказ ФГ «Нива» про зберігання сільськогосподарської продукції у 2022-2023 роках, відповідно до якого забезпечено зберігання сільськогосподарської продукції, а саме пшениці (орієнтована кількість 500т), насіння ріпаку орієнтована кількість 300т) у приміщення, серед яких зазначається і приміщення складу загальною площею 1566,8 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 33); відомість про залишки сільськогосподарської продукції на складах ФГ «Нива» від 30 грудня 2022 року, відповідно до якої, станом на 30 грудня 2022 року залишки продукції, яка зберігається на складах становить, серед іншого, 280000 кг пшениці та 0 кг насіння ріпаку у приміщенні складу по адресу: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 (арк. спр. 84) та відомість про залишки сільськогосподарської продукції на складах ФГ «Нива» від 30 червня 2023 року, відповідно до якої, станом на 30 червня 2023 року залишки продукції, яка зберігається на складах становить, серед іншого, 0 кг пшениці та 0 кг насіння ріпаку у приміщенні складу по адресу: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 (арк. спр. 83).

В подальшому, протоколом загальних зборів №1 від 24 квітня 2024 року затверджено нову редакцію статуту ФГ «Нива», згідно з пунктом 6.1. якого частки засновників у складеному капіталі розподіляється наступним чином: ОСОБА_5 грошовий внесок на суму 105600,00 грн (33%); ОСОБА_1 майновий внесок: приміщення складу за адресою: АДРЕСА_1 54400,00 (17%); ОСОБА_3 грошовий та майновий на загальну суму 160000,00 грн, що включає і приміщення зерносховища за адресою: АДРЕСА_2 25000,00 грн (50%) (арк. спр. 27-32).

У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, який оформлений 08 жовтня 2024 року, в ФГ «Нива» наявний керівник ОСОБА_5 та засновники: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (арк. спр. 24-25).

Актом приймання передачі та грошової оцінки майна від 16 травня 2024 року здійснено передачу складеного капіталу ФГ «Нива» наведене вже вище приміщення складу загальною площею 1566,8 кв. м. (арк. спр. 34).

Отже наведене, на переконання суду, безумовно підтверджує факт використання приміщення складу, загальною площею 1566,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 у сільськогосподарській діяльності ФГ «Нива», учасником якого вона виступала.

Відповідно до підпункту 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункті 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункті 14.1.235 пункті 14.1 статті 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.76 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року №457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.

Тобто, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17 лютого 2020 року №820/3556/17, від 10 квітня 2020 року № 823/1751/17, від 24 квітня 2020 року №540/2206/19 від 17 лютого 2021 року № 820/3707/17 та від 22 квітня 2021 року № 822/3289/17.

Суд звертає увагу, що до 01 січня 2019 року абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України вказував, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Поряд із цим на користь висновку, що нормою абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

В подальшому, Законом України від 23 лютого 2024 року №3603-ІХ, абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, затвердженого і введеного в дію Наказом Міністерства економіки України від 16 травня 2023 року№3573, клас Нежитлові сільськогосподарські будівлі (1271) включає: будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Відтак, перелік будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, визначений наведеною нормою, не є вичерпним та містить лише одне виключення.

Водночас, приміщення складу, яке належало позивачці на праві власності відноситься до класу код 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», підкласу код 1271.9, «Будівлі сільськогосподарського призначення, інші» (на даний момент, у зв`язку зі змінами, до класу код 1271 «Нежитлові сільськогосподарські будівлі»), що відповідачем не заперечується.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Як встановлено судом, нежитлова будівля, яка належить позивачу на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесена до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.

Суд зазначає, що норми податкового законодавства не покладають на платника податку обов`язок отримати від Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві» експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об`єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000. Проте, такі дії платника могли б спростити процес податкового адміністрування податку на нерухомість.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень положеннями часини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача.

Податковий орган у рамках спірних правовідносин не заперечив, що будівля, яка належала позивачу на праві власності, є сільськогосподарським об`єктом. Також і зворотного доведено відповідачем не було.

Слід зауважити, що встановлена абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що спірні об`єкти нерухомого майна, а саме: приміщення складу, з огляду на їх використання у сільськогосподарській діяльності ФГ «Нива», відносяться до будівель сільськогосподарського призначення та фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника.

Доказів використання зазначеного нерухомого майна не за цільовим призначенням відповідачем суду не надано.

Отже, вказана нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень абзацу «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 04 грудня 2018 року у справі № 649/593/16-а, від 24 квітня 2020 року у справі № 540/2206/19, у яких судами застосовано абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у подібних правовідносинах.

Також суд констатує, що позивач була учасником ФГ «Нива», яке є сільськогосподарським виробником, видами економічної діяльності якого є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 10.81 Виробництво цукру; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 02.40 Надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; 01.63 Післяурожайна діяльність; 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 10.73 Виробництво макаронних виробів і подібних борошняних виробів; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 10.62 Виробництво крохмалів і крохмальних продуктів, що підтверджується довідкою з ЄДР.

Як зазначалось судом вище, фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Вказане спростовує висновок суду позицію контролюючого органу про не підтвердження факту безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №400/2283/20.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства та судової практики, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об`єктів нерухомості (майстерні та ремонтної майстерні). Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно, необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок), який сплачений згідно із платіжною інструкцією від 28 жовтня 2024 року №0.0.3973274824.1 (арк. спр. 8) та зарахований до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджується відповідною випискою (арк. спр. 86).

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обумовленої суми гонорару на правову допомогу адвоката представником позивача надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1115505 від 31 жовтня 2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1060 (арк. спр. 9, 36).

Разом з цим, представником позивача не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

Так, відповідно до статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 268).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність представником позивача витрат, які він просить стягнути, оскільки останнім не надано доказів фактичного понесення таких витрат.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в стягненні витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 27 квітня 2024 року форми "Ф" №0508737-2403-0303-UA07020190000043658.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович