Рішення

від 17.01.2025 по справі 420/31878/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/31878/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Толбухіна,19, м.Ізмаїл, 68600) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 25 вересня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та вплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2021 року по 25 вересня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) проходив військову службу у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та на цей час Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.. За період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення. 25 вересня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 на розрахунковий рахунок Позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67318,29 грн.. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації. Оскільки остаточний розрахунок відповідач провів не в день звільнення, то наявні підстави для відповідальності, визначеної ст.ст.116,117 КЗпП України. Крім того, враховуючи наявність факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту оскільки такі правовідносини врегульовані зазначеними вище Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.09.2024 року день зарахування грошових коштів на рахунок позивача), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Крім того, нарахування та виплата компенсації втрат доходів може бути окремим предметом спору, тож не може розглядатись судом одночасно з вирішенням питання щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Наказом 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 25.01.2022 року №08 ОСОБА_1 з 27 січня 2022 року виключений з кадрів ДСНС України та занятий з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 від 29 квітня 2024 року зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

25 вересня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 на розрахунковий рахунок Позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67318,29 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Щодо позовних вимог в частині не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Згідно з пунктом 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Згідно ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, ст.116 КЗпП України покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, тобто виплатити всі суми, що йому належать у зв`язку із звільненням. У разі невиплати зазначених сум наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність, яка полягає в обов`язку роботодавця сплатити працівникові його середній заробіток з дня, наступного за днем звільнення, по день повного розрахунку з ним.

Статтею 117 КЗпП України охоплюється два випадки затримки розрахунку: коли роботодавець свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником (частина перша); коли остаточний розрахунок не проводиться через спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми (частина друга).

У другому випадку підставою для покладення на підприємство, установу, організацію обов`язку сплатити колишньому працівникові середній заробіток є ухвалення органом, що розглядав спір про належні до виплати суми, рішення на користь колишнього працівника.

При цьому як і в першому випадку середній заробіток виплачується за весь період затримки, у тому числі за час розгляду спору між колишнім працівником і підприємством, установою, організацією.

Особливістю цієї справи є те, що після звільнення з кадрів ДСНС України та занятий з усіх видів забезпечення згідно наказу 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 25.01.2022 року №08 у позивача не виникло претензій до відповідача щодо складових та розміру належних йому при звільненні сум.

Відповідний спір позивач ініціював лише у вересні 2023 року (згідно з рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 від 29 квітня 2024 року), тобто через 1 рік і 9 місяців після звільнення, звернувшись до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 27.01.2022 включно.

25 вересня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 на розрахунковий рахунок Позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67318,29 грн.

Як наслідок, у цьому позові позивач вимагає компенсувати йому середній заробіток як за роки, протягом яких він не ставив перед відповідачем питання про неповний розрахунок, так і за період з дня ініціювання спору по день фактичного розрахунку за наслідками розгляду його заяви про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з підприємства, установи, організації середнього заробітку відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України за вказаних особливостей.

У постанові від 04.12.2019 р. у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

У справі № 825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.11.2022 р. у справі № 380/693/20.

У даній справі позивача було виключено з кадрів ДСНС України та занятий з усіх видів забезпечення з 27 січня 2022 року, а з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 27.01.2022 року включно позивач звернувся до відповідача лише в вересні 2023 року, тобто через 1 рік і 9 місяців.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах № 825/742/16, № 380/693/20, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.

Тому позовні вимоги в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення) не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної її виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі ст.ст.1-3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Згідно пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту ст.1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 р. у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20.

Судом встановлено, що фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 27.01.2022 року відбулася лише 25 вересня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 на розрахунковий рахунок Позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67318,29 грн., тобто з порушенням строків її виплати.

Суд зазначає, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 р. у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

З огляду на викладене, позивач має право на виплату компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Під час розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 р. у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошової компенсації не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 25.09.2024 р. є протиправною, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 25.09.2024 р.

Виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 р. у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм ст.7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 р. у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 р. у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 р. у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 р. у справі № 460/786/20.

У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Толбухіна,19, м.Ізмаїл, 68600) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення за період, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 25.09.2024 р.

Зобов`язати 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Толбухіна,19, м.Ізмаїл, 68600, код ЄДРПОУ 38326722) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 25.09.2024 р.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко