Постанова

від 15.01.2025 по справі 440/10002/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 р.Справа № 440/10002/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Клочко К.І., м. Полтава, по справі № 440/10002/24

за позовом Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області

до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Кременчуцької районної військової адміністрації звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Градизької селищної ради Кременчуцького району в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просив:

- визнати протиправною бездіяльність Градизької селищної ради в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 61147;

- зобов`язати Градизьку селищну раду вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 61147 у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 року позов прокурора залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначену ухвалу від 25.10.2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вказана ухвала суду першої інстанції постановлена при невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України, ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади, з порушенням норм процесуального права , зокрема ст. ст. 9, 53, 54, 240 ,242 КАС України. Крім того зазначає, що відповідно до п. 16 ч. 2 ст. 17-1, ч. 15 ст. 32, ст. ст. 65,66 КЦЗ України, п. 12 Порядку №138, пунктів 1, 3 ,4 ,7 Положення №1052 ДСНС є органом, який уповноважений діяти від імені держави у сфері цивільного захисту населення, невід`ємною частиною якого є реалізація його повноважень щодо здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовності до використання за призначенням, оскільки останні є важливим елементом національної безпеки України та необхідною складовою її обороноздатності. Таким чином, до повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій належить захист публічного інтересу у сфері цивільного захисту населення. Отже, ГУ ДСНС України у Полтавській області є органом, який уповноважений діяти від імені держави на здійснення нагляду за додержанням вимог законодавства щодо утримання захисних споруд на території Полтавської області. Проте, ГУ ДСНС України у Полтавській області не вживало заходів задля зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності шляхом звернення до суду із відповідним позовом. Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 820/4717/16 (постанова від 15.05.2019) у подібних правовідносинах, у прокурора наявне право на звернення до суду з такими позовами в інтересах держави в особі територіального органу ДСНС. Таким чином, оскільки ГУ ДСНС України у Полтавській області не здійснювало заходів щодо звернення з позовом до суду з вимогою про зобов`язання привести у стан готовності захисну споруду, прокурор набув повноважень на представництво держави у цих правовідносинах. А повноваження другого позивача Кременчуцької РВА Полтавської області у спірних правовідносинах в цілому залишені поза увагою суду першої інстанції.

Вказав, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо недопустимості обмеження центральних органів виконавчої влади у виборі способів захисту інтересів держави з метою реалізації своїх повноважень, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20.

Крім того, в апеляційній скарзі керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області просив до участі у справі залучити Харківську обласну прокуратури та розгляд справи здійснювати за участю представника обласної прокуратури. Зазначає, що з метою забезпечення належної організації діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді Генеральним прокурором прийнято наказ від 21.08.2020 №389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді». Положеннями п. 11.2 наказу №389 передбачено, що підрозділам представництва в суді та іншим підрозділам регіональних (обласних) прокуратур відповідно до їхньої компетенції забезпечувати участь у розгляді справ у місцевих господарських та адміністративних, апеляційних судах за їх місцезнаходженням, місцевих загальних судах у справах за власними позовами (заявами).

Градизькою селищною радою Кременчуцького району в Полтавській області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, зазначає, що відсутні підстави для залучення до участі у справі Харківської обласної прокуратури.

Керівником Глобинської окружної прокуратури Полтавської області подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу та зазначено, що у зв`язку з положеннями галузевого наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 №389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» Глобинською окружною прокуратурою зазначено про повідомлення Харківської обласної прокуратури про дату та час розгляду даної справи.

Від Градизької селищної ради Кременчуцького району в Полтавській області надійшли заперечення на відповідь на відзив та відповідач вважає, що відповідно до пункту 11.2 наказу Офісу Генерального прокурора №389 від 21.08.2020 Харківська обласна прокуратура має право приймати участь у розгляді справ в судах за власними позовами (заявами), а тому відсутні підстави для залучення Харківської обласної прокуратури у даній справі.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та зазначає.

Щодо залучення до участі у справі Харківської обласної прокуратури.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно з ч. 1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

В той же час, керівником Глобинської окружної прокуратури Полтавської області не зазначено в якості якого саме учасника справи має бути залучено Харківську обласну прокуратуру та не наведено жодних обґрунтованих підстав для такої участі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в залученні Харківської обласної прокуратури слід відмовити.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 Кодексу цивільного захисту України). Враховуючи те, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Полтавській області на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, то, відповідно, у прокурора в особі ГУ ДСНС у Полтавській області також не має прав на звернення до суду з такими вимогами.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно звернення прокурора до суду в інтересах держави, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ключовим питанням у цій справі є наявність або відсутність у керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Кременчуцької районної військової адміністрації про зобов`язання власника/балансоутримувача привести в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №61147.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 - 5 ст. 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону № 1697-VІІ наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що право на представництво прокурор набуває, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює захисту або здійснює неналежно, а також у разі відсутності такого органу.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі № 826/3492/18.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів, проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Судом встановлено, що право на звернення до суду з цим позовом керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області обґрунтовує бездіяльністю ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Кременчуцької районної військової адміністрації, яка полягає у невжитті належних заходів щодо зобов`язання Градизської селищної ради Кременчуцького району в Полтавській області, як балансоутримувача, привести в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктами владних повноважень, які мали би бути позивачами у цій справі, є ГУ ДСНС у Полтавській області, Кременчуцька районна військова адміністрація, але через їх бездіяльність інтереси держави не захищаються, у зв`язку із чим з цим позовом звертається саме прокурор.

Колегія суддів зазначає, що у визначених прокурором суб`єктів владних повноважень відсутні повноваження на звернення до суду з такими позовами, з огляду на наступне.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо повноважень ГУ ДСНС у Полтавській області для звернення до суду у спосіб, обраний прокурором.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) цей Кодекс регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

За визначенням наведеним у ч. 1 ст. 8 Кодексу цивільного захисту України забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем.

Перелік повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту встановлений положеннями статті 17 Кодексу цивільного захисту України.

Так, відповідно до ч. 1 вказаної статті центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, зокрема: забезпечує формування державної політики з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (п. 2); реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (п. 16).

Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені частиною ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України, зокрема: реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 16); звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом (пункт 48); перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти (пункт 51).

Перелік повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту передбачено ст. 18 Кодексу цивільного захисту України, зокрема:

організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління (пункт 10); організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, та захисних споруд цивільного захисту державної власності, що перебувають на балансі суб`єктів господарювання приватної форми власності (пункт 11); організація проведення технічної інвентаризації фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління (пункт 12).

Перелік повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту визначено положеннями статті 19 Кодексу цивільного захисту України, зокрема: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту (пункт 22); визначення потреби фонду захисних споруд цивільного захисту (пункт 23); планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення (пункт 24); здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту (пункт 27).

Відповідно до п. п. 15, 16 ч. 1 ст. 20 Кодексу цивільного захисту України до завдань і обов`язків суб`єктів господарювання у сфері цивільного захисту належить, зокрема, забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту; здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні).

Згідно з ч. 8 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Разом з цим, аналіз ст. ст. 17, 17-1, 18, 32 Кодексу цивільного захисту України дозволяє дійти висновку, що саме до сфери управління органів ДСНС належить організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання.

Також, ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями забезпечує здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням (п. 12 Порядку № 138).

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09.07.2018 № 579 (далі - Наказ № 579).

Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (пункт 1 розділу ІІ Наказу № 579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу № 579).

Відповідно до п. 1 «Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій», затвердженого постановою КМ України від 16.12.2015 № 1052 (далі - Положення № 1052) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно із п. 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Відповідно до п. 4 Положення № 1052, визначено, що ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням;

- здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об`єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту;

- організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання;

- складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

- застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Законом України від 21.04.2021 № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» із Кодексу цивільного захисту України виключено ст. 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Разом з тим, вказаним законом Кодекс цивільного захисту України доповнено ст. 17-1 повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Отже, законодавством передбачено при застосуванні ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд тощо та з інших підстав, визначених законом (пункт 48 Кодексу цивільного захисту).

Разом з цим, прокурором у позовній заяві не наведено закону, який би визначав право звернення органів ДСНС до суду з позовом про зобов`язання підконтрольної установи вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №61147.

У свою чергу, ані Кодекс цивільного захисту населення України, ані інший Закон України не передбачає повноважень ГУ ДСНС в Полтавській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України після внесення до неї змін Законом № 2655-ІХ, який набрав чинності 29.10.2022, не містить такого способу захисту інтересів держави при зверненні до адміністративного суду центрального органу державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як зобов`язання балансоутримувача вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття, посилання апелянта на наявність права звернення до суду ГУ ДСНС в Полтавській області за вказаною нормою права є неприйнятним.

Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі Кременчуцької районної військової адміністрації.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 68/2022 Про утворення військових адміністрацій на виконання Закону України Про правовий режим воєнного стану для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про правовий режим воєнного стану визначено повноваження військових адміністрацій.

Згідно з п.8 ч.3 ст. 15 Закону України Про правовий режим воєнного стану районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.

Колегія суддів зазначає, що ст. 15 Закону України Про правовий режим воєнного стану визначено вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, серед яких відсутнє право відповідного суб`єкта владних повноважень на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що прокурором у цій позовній заяві визначено органи, в особі яких він звернувся до суду з цим позовом (та які є позивачами), які не мають права на звернення до суду з ним.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.08.2023 року у справі №260/4120/22, від 11.08.2023 року у справі №560/10015/22, від 29.08.2023 року у справі №160/9125/22, від 05.09.2023 року у справі № 260/4044/22, від 21.02.2024 року у справі № 580/4578/22, від 14.11.2024 року у справі № 160/14510/22.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

Щодо посилання прокурора на правові позиції, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, колегія суддів зазначає, що у цих постановах Верховний Суд не досліджував наявність у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави в особі ДСНС та органів місцевого самоврядування у сфері техногенної та пожежної безпеки та не висловлював відповідну правову позицію з цього приводу. Таким чином, покликання на вищевказані постанови, як на позицію Верховного Суду щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області є помилковими.

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 820/4717/16 надавалася правова оцінка можливості розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Водночас, судом касаційної інстанції не перевірялось та не досліджувалось питання стосовно доцільності та необхідності звернення до суду керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області через призму наявності у такого органу повноважень на подання до суду позову про зобов`язання балансоутримувача та/або власника вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту.

Крім того, у згаданих постановах спірні правовідносини виникли до внесення Законом України від 21 квітня 2021 року №2228-IX до Кодексу цивільного захисту України змін щодо повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Також безпідставним є покликання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо недопустимості обмеження центральних органів виконавчої влади у виборі способів захисту інтересів держави з метою реалізації своїх повноважень, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, оскільки дані постанови таких висновків не містять.

Колегія суддів зазначає, що керівник прокуратури, вказавши орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не зазначив причини, які перешкоджають зазначеному уповноваженому органу держави виконувати покладені на нього функції державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки відповідно до вимог чинного законодавства.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що у спірних правовідносинах органи ДСНС та місцевого самоврядування не мали об`єктивної можливості у законодавчо встановленому порядку звернутися до суду з відповідним позовом про застосування заходів реагування для усунення виявлених порушень, а прокурор в межах своєї компетенції реагував щодо вказаних суб`єктів.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі № 440/10002/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. МакаренкоСудді С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 16.01.2025 року