Рішення

від 08.01.2025 по справі 635/5207/21

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/5207/21

Провадження № 2/545/47/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.01.2025 Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Стрюк Л.І.,

з участю секретаря Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у липні 2021 року до Харківського районного суду Харківської області з зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 01.12.2020 о 08:00 год на 16км+200м автодороги «Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта» під час керування автомобілем Volkswagen СС, при виконанні обгону, не впевнився в безпечності, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в зустрічному напрямку, що, у свою чергу, призвело до повторного зіткнення автомобіля Volkswagen СС д.н.з. НОМЕР_2 з його автомобілем Opel Astra, д.н.з НОМЕР_3 та автомобілем ЗАЗ 110307-42, д.н.з. НОМЕР_4 , у результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Харківського районного суду Харківської області від 28.01.2021 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено штраф у розмірі 340грн; постанова набрала чинності 09.02.2021. Страхову компанію було повідомлено про ДТП за участі застрахованого засобу та він звернувся до ТДВ «Міжнародна страхова компанія» з заявою про отримання страхового відшкодування, на яку йому надано відповідь, що комісія визнала зазначену подію страховим випадком і визначила страхове відшкодування у розмірі 116154,03 грн, яка так і не була йому виплачена. Оскільки ОСОБА_2 є особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, то розмір шкоди, яку він має відшкодувати, становить різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням.

Просив стягнути з ТДВ «Міжнародна страхова компанія» 116154,03грн страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; стягнути з ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду в розмірі 338227,51грн та судовий збір в сумі 908грн.

У зв`язку зі зміною територіальної підсудності судових справ, територіальна підсудність справ Харківського районного суду Харківської області визначена за Полтавським районним судом Полтавської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2022 справу розподілено судді ОСОБА_3 .

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду ОСОБА_4 №960 від 28.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя №986/0/15-23 від 19.10.2023 суддя ОСОБА_3 звільнена з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Полтавського районного суду Полтавської області №30/ос.с від 19.10.2023 суддю ОСОБА_3 відраховано зі штату суду 19.10.2023 у зв`язку із звільненням з посади судді у відставку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023 року справу розподілено на суддю Стрюк Л.І., ухвалою від 18.12.2023 справу прийнято до провадження та призначено до підготовчого засідання на 07.02.2024.

Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позов, у якому зазначив, що позовні вимоги в частині щодо стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди в сумі 338227,51 грн не визнає в повному обсязі, не погоджується із доводами позивача та заперечує проти задоволення позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю. Ha момент заподіяння шкоди цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ТДВ «Міжнародна страхова компанія» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за №201490610, відповідно до якого розмір страхової суми становить 260 000грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, та 130 000грн за шкоду, заподіяну майну. Оскільки згідно з висновком авто-товарознавчого дослідження вартість т/з після ДТП складає 19775,97грн, вартість транспортного засобу на момент ДТП - 135930 грн, вартість відновлювального ремонту - 437730,11грн, тому у зв`язку зі знищенням транспортного засобу його власник не може вимагати вартості його відновлювального ремонту. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що оскільки вартість відновлювального ремонту була значно вищою, ніж ринкова вартість транспортного засобу на момент ДТП, страховою в рахунок страхового відшкодування нарахована різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП в розмірі 116154,03грн, у зв`язку з чим позивач просить стягнути різницю вартості ремонтних робіт з відповідача як з винної особи, оскільки він не визнає того, що його автомобіль є фактично знищеним та має намір його відновити. Крім того, внаслідок ДТП була заподіяна шкода його здоров`ю забита рана голови; забій серця; забій грудної клітки, закрите пошкодження зв`язок в області Лісфранкового суглобу правої стопи, у зв`язку з чим позивач змушений був проходити численні обстеження та тривалий курс лікування, витрачено багато коштів, але документально підтвердженою є сума 6651,43грн, яку і просить стягнути з відповідача. Моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях та вимушеними змінами у його житті, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням майна, він оцінює в 10000грн та просить стягнути з ОСОБА_2 .

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник попередньо надав заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Данілюк О.В. у судове засідання не з`явився, попередньо надавши клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак у судове засіданні в режимі відеоконференції не з`явився, заяви про розгляд без його участі чи про відкладення справи не надав.

Представник відповідач ТДВ «Міжнародна страхова компанія», будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Встановлено, що ОСОБА_2 , 01 грудня 2020 року о 08 год 00 хв, на 16км+200м автодороги «Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта», під час керування автомобілем Volkswagen СС, при виконанні обгону не впевнився в безпечності, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в зустрічному напрямку, що, у свою чергу, призвело до повторного зіткнення автомобіля Volkswagen СС, д.н.з. НОМЕР_2 , з його автомобілем Opel Astra, д.н.з НОМЕР_3 , та автомобілем ЗАЗ 110307-42, д.н.з. НОМЕР_4 . У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно з постановою Харківського районного суду Харківської області від 28.01.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн (а.с.20).

Відповідно до полісу №201490610 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів автомобіля Volkswagen СС була застрахована в ТДВ «Міжнародна страхова компанія», ліміт страхового відшкодування за завдану шкоду майну - 130 000 грн; за завдану шкоду життю і здоров`ю - 260 000 грн; розмір франшизи -0; (а.с.23-24).

12.03.2021 за вих. номером 1466, 1475 ТДВ «Міжнародна страхова компанія» звернулися до ОСОБА_1 з листами про погодження розміру страхового відшкодування, зазначивши, що розмір страхової виплати, розрахований страховою компанією, відповідно до вимог ст.22,28,30,36 ЗУ «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правовою відповідальності власників наземних транспортних засобів, становить 116154,03грн та повідомлено, що зазначене відшкодування буде сплачене на зазначені позивачем реквізити (а.с.25-26).

Доказів відшкодування позивачу ТДВ «Міжнародна страхова компанія» погодженої страхової виплати в сумі 116154,03грн суду не надано.

Згідно із висновком експертного дослідження №ЕД-19/121-23/13647-АВ від 13.07.2023 вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Opel Astra, д.н.з НОМЕР_3 , внаслідок ДТП становить 126520грн (а.с.122-176).

З листа ТДВ «Міжнародна страхова компанія» №1466 від 12.03.2021 вбачається, що згідно з висновком автотоварознавчого дослідження вартість зазначеного т/з після ДТП 19775,97; вартість т/з на момент ДТП 135930 грн; вартість відновлювального ремонту 437730,11 грн (а.с.25).

Щодо позовних вимог до ТДВ «Міжнародна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування в сумі 116 154,03грн, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині з таких підстав.

Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, згідно з положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Згідно із ст. 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до абз.2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно із ст. 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортнапригода сталася01.12.2020, погодження про розмір страхового відшкодування в сумі 116154,03 позивач отримав від Товариства здодатковою відповідальністю"Міжнароднастрахова компанія" 12.03.2021.

Станом на 21.06.2021, тобто на час звернення позивача з позовом відповідач Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" перебувало на стадії припинення, а строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог, сплив 22.07.2021, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та ухвалою господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у справі № 922/2194/21 (Т.1 а.с.27-28 ).

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 21.08.2024 за №750258, ТДВ Міжнародна страхова компанія" перебуває у стадії припинення, строк для заявлення вимог кредиторів 22.02.2022(Т.2 а.с. 26-27)

Окрім того, ухвалою від 13.06.2023 господарський суд Харківської області у справі № 922/1726/23 відкрив провадження у справі про банкрутство ТДВ "Міжнародна страхова компанія"; ухвалою від 02.02.2024 за результатом проведення попереднього засідання судом визнані вимоги кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ст. 104 ЦК України).

Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, кожна вимога кредитора має бути розглянута та прийняте рішення, яке надсилається кредитору.

Згідно із ч. 8 ст. 111 ЦКУ країни ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до ст. 112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Таким чином, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами.

Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений статті 105 Цивільного кодексу України строк.

Виходячи із змісту ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

Разом з тим, як встановлено судом в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до ліквідаційної комісії з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду.

Виходячи із змісту ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зазначає, що з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства") Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Конвенцією визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Таким чином, як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

За наведених обставин та беручи до уваги те, що Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" перебуває у стані припинення та враховуючи відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд доходить висновку, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту в цій частині позовних вимог, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 924/478/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 910/24157/16.

У постанові від 20 січня 2020 року у справі № 922/416/19 Верховний Суд погодився з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 924/478/16, та не вбачав підстав для відступу від зазначених у ній висновків, додатково вказавши, що позивачем відповідно до вимог статті 112 Цивільного кодексу України та з урахуванням приписів частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.

Суд звертає увагу, що при цьому позивач не позбавлений права на відшкодування шкоди у порядку ч. 4 ст. 112 ЦК України або оскаржити у судовому порядку відмову у такому відшкодуванні через призму ч. 3 ст.112 Цивільного кодексу України.

Окрім того, Велика Палата ВС у постановах від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б виснувала, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи.

У постанові ВП ВС від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), вирішуючи виключну правову проблему щодо того, в якому суді підлягає розгляду майнова вимога особи, щодо якої суд відкрив провадження у справі про банкрутство, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення: у господарському суді у межах провадження у справі про банкрутство чи у суді адміністративному, Суд зазначив, що з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та низки немайнових вимог у межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції. Це зроблено задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) унаслідок такої процедури, що в підсумку призведе до закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

З огляду на те, що ТДВ "Міжнародна страхова компанія" перебуває у стані припинення, а отже, враховуючи відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу, що повинне вирішуватися у межах справи про банкрутство.

Отже, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо стягнення матеріальної шкоди з відповідача ОСОБА_5 у сумі 328227,51 грн суд зазначає таке.

Згідно зі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність володільця Volkswagen СС, д.н.з. НОМЕР_2 ( ОСОБА_2 ) по справі була застрахована у ТДВ «Міжнародна страхова компанія».

Відповідно до ст.28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Згідно ст.29 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, зокрема, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 643/4161/15-ц, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно не можливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

За такихобставин відсутніправові підставидля стягнення витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу у частині, що перевищує страхову суму, з ОСОБА_2 .

При цьому суд також враховує, що розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов`язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.

Згода чи незгода потерпілого передати залишки транспортного засобу винній у його пошкодженні особі, з огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Зазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18 та у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 205/1314/16-ц (провадження № 61-6829св20).

Також слід врахувати положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992р. №6, у якому роз`яснено, що коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

З матеріалів справи вбачається, що залишкова вартість пошкодженого автомобіля становить 19775,97, доказів передання його особі, яка відповідає за завдану шкоду, суду не надано.

Оскільки розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження транспортного засобу, який заявлений позивачем, не перевищує страхової суми за договором страхування, ОСОБА_2 не є належним відповідачем у цій частині позовних вимог, тому позов задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги щодо стягнення 6651, 43 грн витрат на лікування задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Як передбачено положеннями ст. 22 Законом № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Як вбачається з полісу №201490610 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів автомобіля Volkswagen СС була застрахована в ТДВ «Міжнародна страхова компанія», ліміт страхового відшкодування за завдану шкоду життю і здоров`ю становить 260 000 грн(а.с.23-24).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-VI порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Оскільки розмір шкоди, заподіяної здоров`ю позивача внаслідок ДТП, не перевищує страхової суми за договором страхування, ОСОБА_2 не є належним відповідачем у цій частині позовних вимог, відповідно, у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

При вирішенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000грн відповідачем ОСОБА_2 суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Обов`язок доказування наявності моральної шкоди покладається на позивача.

Суд вважає доведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок пошкодження належного йому майна, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових матеріальних затрат та спричиняє йому душевні страждання та емоційний дискомфорт.

Разом з тим, з урахуванням обставин справи, суті позовних вимог, негативних наслідків, що настали в результаті дій відповідача ОСОБА_2 , суд вважає, що розумним та обґрунтованим є розмір моральної шкоди у 5 000 грн, який підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_2 .

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог.

Так, при подачі позову до суду позивачем сплачений судовий збір на загальну суму 4543,81грн (908грн+3635,81грн).

Позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_2 на загальну суду 338227,50 грн; позовні вимоги задоволені на суму 5 000грн, що становить 1,47% від заявленої суми.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з відповідача ОСОБА_2 пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 66,79грн (4543,81*1,47%:100%=66,79грн)

Керуючись ст.ст.12,13,141,259,263-265,352 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, та судовий збір у розмірі 66,79грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня йогопроголошенняшляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Л. І. Стрюк