Постанова

від 17.01.2025 по справі 380/24916/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24916/23 пров. № А/857/15195/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулик А. Г.), ухвалене у порядку письмового провадження в м.Львові 20 травня 2024 року у справі № 380/24916/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

24.10.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (далі Товариство) звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900559/2 від 22.06.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року позов задоволено.

18.04.2024 представник Товариства подав до суду заяву про стягнення судових витрат, у якій просив: - стягнути з Львівської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю СІКЕР витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.; - стягнути з Львівської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю СІКЕР витрати на здійснення перекладу та засвідчення документів у розмірі 1840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн 00 коп.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року заяву представника позивача про стягнення судових витрат задоволено частково: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства витрати на здійснення перекладу документів у розмірі 1840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн 00 коп. У задоволенні решти заяви представника Товариства відмовлено повністю.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Суд першої інстанції вказав, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Суд першої інстанції зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 2500,00 грн та стягнути такі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Суд першої інстанції також вказав, що відсутність перекладу документів на державну мову, якою провадиться судочинство, виключає можливість дослідження їх як доказів, надання їм оцінки, що у свою чергу впливає на законність та обґрунтованість прийняття рішення у справі. Суд першої інстанції зауважив, що перешкоди для віднесення витрат на здійснення перекладу документів, до витрат, пов`язаних із розглядом справи, відсутні.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року в частині задоволених вимог заяви та прийняти постанову суду, якою зменшити задоволену до відшкодування позивачу суму витрат на правничу допомогу, а в частині стягнення витрат на переклад документів відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Апеляційну скаргу мотивовано тим що скаржник вказує, що надання консультації з вивченням документів наданих клієнтом не є видом правничої допомоги в розумінні Закону України «Про адвокатську діяльність». Скаржник вказує, що така послуга як юридичний аналіз документів є складовою частиною послуги підготовка позовної заяви та штучно виділена для збільшення розміру вартості правової допомоги. Скаржник зауважує, що адвокат здійснює представництво Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» у декількох ідентичних справах, отже для вивчення, аналізу доказів до порушення провадження у судовій справі йому не потрібно було багато часу. Скаржник звертає увагу, що адміністративна справа є типовою і щодо такої категорії справ існує безліч правових висновків Верховного Суду. Скаржник також зазначає, що залучення перекладача до участі в адміністративному судочинстві здійснюється виключно ухвалою суду на підставі клопотання учасників справи або з ініціативи суду. Скаржник вважає, що витрати на переклад документів без залучення перекладача не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи, а тому підстави для стягнення витрат, пов`язаних із користуванням послуг перекладача відсутні.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною у справі. При цьому, складність справи є не єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що правова допомога позивачу надавалася на підставі договору про надання правової допомоги від 21.09.2023, укладеного із адвокатським об`єднанням «Паславський, Каралюс і Партнери».

Згідно з Додатком №1 від 21.09.2023 до Договору про надання правової допомоги №1/09 від 21.09.2023 на виконання вимог вказаного договору адвокатське об`єднання надало позивачу такі види правничої допомоги: - вивчення документів клієнта, проведення аналізу норм та положень законодавства та надання консультації клієнту (2000,00 грн); - складання адміністративного позовної заяви з додатками (4000,00 грн).

Згідно з актом здавання-приймання виконаної роботи від 28.09.2023 зазначені роботи передані позивачеві у повному обсязі.

Адвокатське об`єднання «Паславський, Каралюс і Партнери» виставило позивачу рахунок на оплату №Б/Н від 28.09.2023 на загальну суму 6000,00грн.

Факт оплати наданих послуг підтверджується платіжною інструкцією № 546 від 29.09.2023.

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 КАС України).

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 2500,00 грн. є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, митним органом не спростовано правомірність стягнення судом першої інстанції на користь позивача судових витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн., не доведено, що надані послуги були необґрунтованими, не доцільними, не спростовано вплив наданих послуг на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона.

Щодо стягнення витрат, понесених за переклад документів, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Слід зазначити, що аналіз ст.139 КАС України дає можливість дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першочергово має з`ясувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача на підтвердження стягнення витрат понесених за переклад документів долучив рахунок-фактуру №336/11/23 від 06.11.2023 року та акт виконаних робіт від 08.11.2023.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в акті виконаних робіт є покликання на рахунок, згідно якого виконані послуги з перекладу. Водночас, згідно з рахунку-фактури №336/11/23 від 06.11.2023 року, такий рахунок дійсний до сплати до 08.11.2023, проте платіжну інструкцію про сплату зазначених послуг позивачем не долучено.

Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19, за якими склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, хоч понесені позивачем витрати на послуги перекладача у розмірі 1840,00 грн., пов`язані з виконанням вимог ухвали суду від 30.10.2023 року про усунення недоліків позовної заяви щодо надання позивачем належним чином засвідчений переклад на українську мову долучених до позовної заяви документів, складених іноземною мовою, проте, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2020 у справі №160/7049/19, квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу чи касового чеку позивачем не долучено, а відтак обов`язку щодо доведення понесення таких витрат позивачем не виконано.

За таких обставин, суд першої інстанції необгрунтовано задовольнив заяву про стягнення судових витрат пов`язаних в частині витрат із залученням перекладача.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частина друга згаданої статті визначає, що такі дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Враховуючи, що позивач не довів понесення витрати на здійснення перекладу та засвідчення документів у розмірі 1840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн 00 коп., а відтак в задоволенні таких слід відмовити.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що при винесені оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення витрат на здійснення перекладу документів, а відтак в цій частині рішення підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги в іншій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність додаткового рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 252, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнити частково.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 380/24916/23 скасувати в частині стягнення з Львівської митниці витрат на здійснення перекладу документів в розмірі 1840,00 грн. та в цій частині в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» від 18.04.2023 - відмовити.

В решті додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 380/24916/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко