Постанова

від 17.01.2025 по справі 480/2604/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 р. Справа № 480/2604/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського апеляційного суду на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2024, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/2604/24

за позовом ОСОБА_1

до Сумського апеляційного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Сумського апеляційного суду (далі відповідач, апелянт), в якій просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за 2021, 2022, 2023, 2024 роки із зазначенням посадового окладу, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2021 у розмірі 2270 грн, на 01.01.2022 у розмірі - 2481 грн, на 01.01.2023 у розмірі 2684 грн, на 01.01.2024 у розмірі - 2920 грн;

- зобов`язати відповідача видати йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 року - 2920 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 позов задоволено.

Визнано протиправними дії відпоідача щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням всіх її складових, обрахованих відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого з 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, з 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, з 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн.

Зобов`язано відповідача видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2021 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", що складає 2270,00 грн.

Зобов`язано відповідача видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2022 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", що складає 2481,00 грн.

Зобов`язано відповідача видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2023 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абз. 4 ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік", що складає 2684,00 грн.

Зобов`язано відповідача видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01 січня 2024 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", що складає 3028,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Сумського апеляційного суду суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Сумський апеляційний суд подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість, неповне з`ясування судом всіх обставин та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що Сумський апеляційний суд не діяв свавільно, а відповідно до вимог ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які неконституційними не визнавалися, а тому покладає обов`язок на всі органи державної влади задіяні у бюджетному процесі на суворому дотриманні бюджетної дисципліни.

Це своїм наслідком мало те, що Державна судова адміністрація України під час участі у формуванні бюджетних декларацій та бюджету на 2021 - 2024 роки зобов`язана була виконувати нормативно-правові акти Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України і використовувати прожитковий мінімум 2102 грн, а не такий прожитковий мінімум про який зазначав позивач.

Таким чином, посадовий оклад працюючого судді апеляційного суду складає 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, тобто 115610 грн.

Вище вказана сума складається з 2102 грн помноженої на 50 прожиткових мінімумів і помножена на 1.1 - регіональний коефіціент.

Згідно із ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній з 01.01.2017, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Оскільки працюючі судді Сумського апеляційного суду не отримують суддівську винагороду у прожиткових мінімумах вказаних позивачем 2270 грн, 2481 грн, 2684 грн, 2920 грн, тому його вимоги про протиправність дій є повністю необґрунтованими, адже такі дії суду першої інстанції порушують баланс правового статусу працюючого судді та судді у відставці, вбік останніх.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 є суддею у відставці Сумського апеляційного суду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 07.03.2024, на яку відповідач листом від 19.03.2024 №01-10/18/2024 (а.с. 9-10) повідомив про відсутність підстав для видачі довідок про суддівську винагороду, з застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн, оскільки для визначення базового розміру посадового окладу працюючого судді застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Позивач не погоджується із діями відповідача щодо відмови у видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням всіх її складових, обрахованих відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого з 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на 01.01.2022 (2481,00 грн), на 01.01.2023 (2684,00 грн), 01.01.2024 (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) на підставі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на підставі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на підставі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на підставі ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік є неправомірною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Частиною 1 ст. 142 Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 142 Закону № 1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIIрізних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

На виконання висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, частина четверта ст. 142 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIII викладена в наступній редакції: "У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум, зокрема, працездатних осіб з 1 січня становить 2270 гривень, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2920 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Так, спірним питанням у даній справі є застосування для розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року у розмірі 2102 грн.

Однією із гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Даний висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрали чинності з 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.».

Отже, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Частиною 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому, Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

У свою чергу, положеннями зазначеного Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При закріпленні у ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносились.

Одночасно слід враховувати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Разом з тим, закони про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 та 2024 фактично містять змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів, з огляду на що Закони України про державний бюджет не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, зокрема відносин, щодо яких діють спеціальні норми.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, посилання відповідача на необхідність застосування для розрахунку посадового окладу судді, іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, є безпідставними.

При цьому, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 - 2270 грн., 01.01.2022 - 2481 грн., 01.01.2023 2684 грн., 01.01.2024 2920 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, а саме - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. є неправомірною.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи зміну розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в силу ст. 135 Закону № 1402-VIII наявні підстави для отримання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024 виходячи з розміру суддівської винагороди, визначеної із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2021 - 2270 грн., 01.01.2022 - 2481 грн., 01.01.2023 2684 грн., 01.01.2024 2920 грн. відповідно.

Доводи апелянта, щодо правомірної відмови у видачі довідок та відсутності протиправних дій колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вище зазначених правових норм та обставин справи.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 242, 243, 310, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумського апеляційного суду - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 4 липня 2024 року по справі № 480/2604/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін