Рішення
від 16.01.2025 по справі 910/15805/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2025Справа № 910/15805/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (вул. Юності, 39, с. Павлів, Львівська обл., Червоноградський р-н, 80250)

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5,м. Київ, 03150)

про стягнення 26 412,75 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 26 412,75 грн. вартості нестачі вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім збитків в загальній сумі 26 412,75 грн. внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагону за накладною № 46225736 (досильна № 40607384) цілісності майна (вантажу), які підлягають стягненню з відповідача на підставі ст.ст. 110, 114, 115 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/15805/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/15805/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/15805/23 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 17.10.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Єжи Гедройця, 5,м. Київ, 03150, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/15805/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 20.10.2023 року поштового відправлення №0600053600244.

Судом встановлено, що 01.11.2023 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №НЮ-1/1/475 від 24.10.2023 року, з доказами направлення на адресу позивача, в якому АТ «Українська залізниця» заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що заходи щодо запобігання втрат вантажу вантажовідправником вжито не було. Разом з тим, вагон у технічному та комерційному відношенні справний, про що складено відповідний акт, а отже, вина залізниці відсутня.

Додатково відповідач з посиланням на ч. 2 п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, згідно яких при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах для вантажів, завантажених у вологому стані, а також враховуючи зміст специфікації № 14 від 17.05.2022 року, в якій зазначено вологість вантажу - 13,5%, наголошує на необхідності врахування 2% норми природніх втрат, у зв`язку з чим недостача вантажу у вагоні № 53054169 становить 1044 кг, що, за твердженням відповідача, свідчить про невірний розрахунок позовних вимог. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, 13.11.2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшли пояснення на відзив на позовну заяву № 961 від 06.11.2023 року, з доказами їх надсилання на адресу відповідача, відповідно до яких позивач зазначає, що у спірному перевезенні як вантажовідправником, так і залізницею під час завантаження та після завантаження не було зроблено жодних письмових зауважень щодо непридатності вагонів (в комерційному та технічному відношенні) для перевезення вантажу, а також зауважень до якості здійсненого відправником завантаження. В пункті 20 накладної зазначено, що вантаж розміщено й закріплено згідно з п.3.1. гл.14 Додатку №3 до СМГС, з чим відповідач погодився, прийнявши вантаж до перевезення без зауважень.

Крім того, позивач зазначає, що згідно чинним законодавством та Статутом залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу.

Також позивач наголошує, що для мінерального палива, яким є кам`яне вугілля, п. 27 Правил видачі вантажів установлено норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто у розмірі 1% маси, зазначеної в перевізних документах. Окрім цього, інформація про визначення рівня вологості вантажу на момент відвантаження, виявлення недостачі (під час складання Комерційного акту) чи на момент передачі вантажу одержувачу відсутня.

Отже, з огляду на зазначене, а також те, що відповідач не оспорює наявність недостачі вантажу, позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі. Пояснення судом долучені до матеріалів справи

В подальшому, 29.11.2023 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло два ідентичних за змістом клопотання б/н від 29.11.2023 про долучення доказів, з доказами направлення на адресу відповідача, а саме щодо витрат позивача на правову допомогу, в якому останній просить стягнути з відповідача на його користь витрати на сплату судового збору в сумі 2 684,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 17 100,00 грн. Клопотання з додатками долучені судом до матеріалів справи.

Також, 11.12.2023 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло заперечення б/н від 11.12.2023 року щодо розподілу судових витрат, з доказами направлення на адресу позивача, в яких відповідач вказує, що адвокатом не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Крім того, за твердженнями відповідача, витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі є завищеними, належним чином не обґрунтованими та неспівмірними, відтак відповідач просить суд у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час розгляду справи по суті до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на пояснення позивача та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, суд здійснював розгляд даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Д.Тредінг» (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (позивач у справі, покупець за договором) укладено Договір постачання №1-1-2022/013 від 17.05.2022 року (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого на умовах, викладених у розділах цього договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію, надалі "вугілля", за марочним складом, ціною та в кількості, наведеним у відповідних специфікаціях до цього договору.

Об`єми та строки (періоди) постачання вугілля узгоджуються сторонами шляхом підписання відповідних специфікацій до цього Договору (п. 1.2. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору вугілля постачається на умовах «СРТ», згідно Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року, з урахуванням умов, положень та застережень, які є у цьому Договорі (базисні умови постачання), якщо інші умови поставки не будуть погоджені сторонами додатково у відповідній специфікації до цього Договору; реквізити станцій призначення зазначаються у специфікаціях до Договору; термін постачання вугілля (його частини) визначається окремо у кожній специфікації.

Вугілля постачається партіями, залізничним транспортом у справних полувагонах навалом. Мінімальна партія відвантаження - 1 (один) полувагон (п. 2.3 Договору).

За умовами п. 3.1. Договору ціна (базова договірна ціна) вугілля встановлена на базисних умовах постачання, передбачених цим Договором та зазначається сторонами у відповідних специфікаціях до цього Договору. Фактична договірна ціна вугілля, яке постачається за цим Договором, буде розрахована за фактом приймання вугілля, з урахуванням положень цього Договору та приплат/скидок, обумовлених у специфікаціях (п. 3.2. Договору).

Як свідчать матеріали справи, 04.04.2023 року сторонами Договору погоджено та підписано Специфікацію № 14, відповідно до якої ТОВ «Д.Трейдінг» зобов`язалось поставити, а позивач прийняти і оплатити вугілля, зокрема: вугілля кам`яне ДГ (13-25) в кількості 4000,00 тон +/-10% за базовою ціною 7875,00 грн./тонна без ПДВ на загальну суму 37 800 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6 300 000,00 грн. Строк поставки з 04.04.2023 року по 30.04.2023 року. Вантажоодержувач - ТОВ «Радехівський цукор» (код вантажоодержувача 5003), станції призначення вантажоодержувача: залізнична станція «Козова» (код: 362404). Вантажовідправник - ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", станція вантажовідправника - залізнична станція "Ароматна" (код: 454606) та/або ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦОФ", станція вантажовідправника - залізнична станція "Курахівка" (код: 481209).

Так, згідно наявного в матеріалах справи підписаного сторонами Договору Акту приймання-передачі вугільної продукції № 1204-11 від 12.04.2023 року до Договору № 1-1-2022/013 від 17.05.2022 року вбачається, що 12.04.2023 року постачальником передано (відвантажено), а покупцем прийнято вугілля кам`яне, ДГ (13-25) загальною кількістю 382,40 тонн, фактична вартість - 7875,00 грн. тонна без ПДВ, загальною вартістю 3 616 680,00 грн. з ПДВ, за залізничною накладною № 46225736, в тому числі у вагоні № 53054169 55,50 тонн.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, у період квітня 2024 року вантажовідправником - ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» зі станції відправлення Ароматна, Придніпровської залізниці на станцію призначення Козова, Львівської залізниці, за залізничною накладною № 46225736 (досильна № 40607384) на адресу вантажоодержувача - ТОВ «Радехівський цукор» було здійснено відправку вантажу (вугілля кам`яного марки газове).

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту «а» статті 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно статей 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентують Правила експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерство інфраструктури України від 29.01.2015 року №17, відповідно до пункту 1.1 яких Правила є обов`язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.

Пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Судом за матеріалами справи встановлено, що вантажовідправником ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на станцію призначення Козова, Львівської залізниці, вантажоодержувач - ТОВ «Радехівський цукор» згідно залізничної накладної № 46225736 від 12.04.2023 року, копія якої наявна в матеріалах справи, здійснено відправлення 7 вагонів (№62311881, №62523667, №61077665, №53054169, №63812853, №6965330, №53171278), з вантажем масою 382 400 кг (вантаж навалом; вугілля кам`яне марки газове; у твердому стані; вугілля загружено вище рівня бортів з «шапкою»; поверхня вантажу маркована вапном білого кольору), вантаж розміщено й закріплено згідно з п.3.1 гл. 14 Додатка 3 до СМГС.

Окрім цього вагон № 53054169 був затриманий відповідачем та досилався окремо від основної партії товару згідно досильної накладної № 40607384, про що в графі 49 «відмітки залізниці» залізничної накладної № 46225736 від 12.04.2023 року та відомості вагонів до вказаної накладної внесено відповідні відмітки «Акт від 09.07.2023 № 293 про Відчеп по ком.неспр. Дос. Накл. 40607384».

Згідно досильної накладної № 40607384 направлявся вантаж масою 55 500 кг (вантаж навалом; вугілля кам`яне марки газове; у твердому стані; вугілля загружено вище рівня бортів з «шапкою»; поверхня вантажу маркована вапном білого кольору), вантаж розміщено й закріплено згідно з п.3.1 гл. 14 Додатка 3 до СМГС.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.

При цьому згідно частини 1 статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.

Наразі, правильність внесених відомостей до вказаних залізничних накладних підтверджена підписом представника відправника.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий відповідачем до перевезення без зауважень та заперечень.

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку, що наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» як вантажовідправником та відповідачем як перевізником договірних зобов`язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Отже, оскільки спірні вагони прийняті залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу статті 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача.

Частиною 2 статті 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Як встановлено судом, після прибуття вагонів на станцію призначення Козова Львівської залізниці, було здійснено перевірку стану вантажу у вищезазначених вагонах, під час якого виявлено, що маса вантажу у вагоні № 53054169 (накладна № 46225736 (досильна № 40607384)) не відповідає масі, вказаній у залізничній накладній, про що складено відповідний комерційний акт №362404/13 від 28.04.2023 року форми ГУ-22, підписаний начальником станції ОСОБА_2, комерційним агентом ОСОБА_3 та інженером ОСОБА_4, оригінал якого наданий позивачем.

Так, згідно комерційного акту №362404/13 від 28.04.2023 року на станції Козова Львівської залізниці було проведено перевірку стану вантажу та при комісійному зважуванні вагона № 53054169 24.04.2023 року на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах У1921-15 (остання повірка 11.04.2023) виявилося брутто 74450кг, тара з документа 22400кг, нетто 52050кг, що менше ваги зазначеної в перевізному документі на 3450кг. При перевірці виявлено навантаження на рівні бортів. На поверхні вантажу є воронкоподібне заглиблення ліворуч за ходом поїзда над 2-3-4 люками довжиною 3600мм, глибиною 1000мм, шириною 4000мм, поверхня вантажу промаркована вапном білого кольору, в місці поглиблення вапняний розчин не пошкоджено. Щілини між кришками люків та проміжними балками 2-3 люків ліворуч шириною 40мм, довжиною 1500мм закладено ганчір`ям, інші люки щільно закриті. При зважуванні вагона після вивантаження, проведеного 28.04.2023 року виявлено, що тара вагона становить 22250 кг, брутто 74450 кг, нетто 52200 кг, що на 3300 кг менше ваги зазначеної в перевізному документі. Вагон у технічному стані виявився справним.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

Відповідно до статті 26 зазначеного Закону обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (далі - Правила складання актів), зокрема, п. 1, при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниця, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти та акти загальної форми.

Крім того, у необхідних випадках можуть складатися акти про технічний стан вагона або контейнера, акти розкриття вагона або контейнера для митного, прикордонного та інших видів контролю, акти про порушення вагона або контейнера та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу.

Комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно з пунктом 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акту та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, складений 28.04.2023 року Комерційний акт №362404/13 за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855, та, у свою чергу, за умови встановлення фактів технічної справності спірного вагону, а також наявності заглиблень над люками, тобто ознак втрати вантажу під час перевезення, належним чином підтверджує факт невідповідності маси, зазначеної у спірній залізничній накладній, фактичній масі вантажу, який перевозився у вказаному вагону.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

За приписами статті 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 130 Статуту визначено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Окремо суд звертає увагу на те, що в даному випадку досудове врегулювання спору не є обов`язковим виходячи зі змісту правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами ГПК України.

Відповідно до статті 925 Цивільного кодексу України, статті 315 Господарського кодексу України, статті 130 Статуту пред`явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред`явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред`явлення претензії до звернення з позовом до залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць, вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд.

Наразі, доказів звернення позивача до АТ «Українська залізниця» з метою досудового врегулювання даного спору матеріали справи не містять.

Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов`язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у залізничній накладній № 46225736 (досильна № 40607384), що призвело до втрати частини цього вантажу, позивачу як вантажоодержувачу завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 26 412,75 грн. (2,795 тонн (маса нестачі за мінусом природних втрат 1% - 0,505 тонн) *9450,00 грн.), які позивач просить суд стягнути у позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Наразі, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження сплати завданих позивачу фактичних збитків в розмірі, заявленому до стягнення позивачем, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд зазначає, що відповідно до статті 130 Статуту залізниць передбачено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Тобто, виходячи зі змісту статті 130 Статуту залізниць право вимагати відшкодування збитків внаслідок втрати частини вантажу під час його перевезення залізницею належить саме одержувачу, яким згідно зі спірною залізничною накладною № 46225736 (досильна № 40607384) зазначено ТОВ «Радехівський цукор» (станція призначення - Козова, Львівська залізниця), відправник - ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (станція відправлення - Ароматна, Придніпровська залізниця).

Таким чином, право на пред`явлення позову про стягнення збитків, а саме вартості втраченого вантажу, належить саме одержувачу вантажу згідно зазначеної вище накладної - ТОВ «Радехівський цукор».

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Натомість, заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві посилається на зміст Комерційних актів: від 17.04.2023 року №41006/76 станції Знам`янка Одеської залізниці та від 28.04.2023 року №362404/13 станції Козова Львівської залізниці, а також відсутність вини залізниці у втраті вантажу, а також наголошує на те, що заходи щодо запобігання втрат вантажу вантажовідправником не було вжито.

Наразі, за змістом наданого відповідачем Комерційного акту від 17.04.2023 року №41006/76 станції Знам`янка Одеської залізниці, вбачається, що вагон № 53054169 відчеплено на ваги та перевірку. Під час контрольного зважування вагону було виявлено, що фактично навантаження на рівні бортів, на поверхні вантажу наявне воронкоподібне заглиблення ліворуч за ходом поїзда над 2-3-4 люками довжиною 3600 мм, глибиною 1000 мм, шириною 4000 мм, поверхня вантажу промаркована вапном білого кольору, в місці поглиблення вапняний розчин не пошкоджено. Щілини між кришками люків та проміжними балками 2-3 люків ліворуч шириною 40 мм, довжиною 1500 мм. Маються старі сліди просипання вантажу на проміжних балках вагону. Щілини між кришками люків та проміжними балками 2-3 люків ліворуч шириною 40 мм, довжиною 1500 мм закладено ганчір`ям, інші люки щільно закриті. У вагоні глухі торцеві люки. При зважуванні вагона з розчепкою 17.04.2023 року на тензометричних статичних вагах СВ-150000В2 ст. Знам`янка Од. (держповірка ваг 01.09.2021 року) працівником станції ОСОБА_1 в присутності Заст. нач. станц. залізничної Бабіченко В.В. виявлено, що брутто 74650 кг, тара з документа 22400 кг, нетто 52250 кг, що на 3250 кг менше ваги, зазначеної в перевізному документі.

Поряд із цим, у Комерційному акті від 17.04.2023 року №41006/76 та Комерційному акті від 28.04.2023 року №362404/13 у Розділі А «Відомості про вагон, пломби (ЗПП) та відмітки в накладній» зазначено, що вагон у технічному стані виявився справним.

Крім того, в наявному в матеріалах справи складеному на станції Знам`янка Одеської залізниці Акті про технічний стан вагона (АРМ ПКО/АРМ КА) (форма ГУ-106) №81 від 14.04.2023 року зазначено, що вагон № 53054169 технічно справний, а також в графі Висновок про можливість втрати, псування вантажу вказано «нещільне прилягання кришок 2,3 люків зліва за ходом. Маються зазори між кришками люків проміжними балками шириною 40 мм довжиною 1500 мм. Нещільне прилягання старого походження покрите іржею. Втрата вантажу можлива. вантажовідправник зазори до навантаження бачити міг, але заходів до усунення не прийняв».

Відповідно до частини 1 статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Разом з тим, згідно до статті 110, 113 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що недостача виникла з вини відправника.

Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

У відповідності до частини 3 статті 32 Статуту відправник зобов`язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.

Пунктом 5 Правил перевезення вантажу у вагонах відкритого типу передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов`язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов`язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

При цьому, матеріали справи не містять доказів недотримання відправником Правил перевезення вантажів, зважаючи на відсутність на станції відправлення будь-яких зауважень з боку залізниці до стану вагонів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.

Господарський суд зазначає, що обов`язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Так, пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення передбачено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

В свою чергу, аналізуючи зміст правовідносин сторін у даній справі, в контексті узагальненої судової практики подібних судових спорів щодо застосування законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту суд наголошує, що незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), відтак у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні; згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження; отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер); у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу; прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера; у такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю; якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника; для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.

Отже, саме відправник, який завантажує продукцію у вагони, має перевірити технічний стан останніх, і в разі встановлення їх несправності, відмовитися від використання таких вагонів, адже здійснення відправником спірного завантаження у технічно несправні вагони свідчить про безпідставність покладення вини за втрату вантажу на залізницю.

Суд зазначає з урахуванням приписів Статуту, Правил складання актів та Правил користування вагонами та контейнерами, що будь-які обставини щодо матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються насамперед комерційними актами, а крім того можуть засвідчуватися актами загальної форми та актами про пошкодження вагона, які складають станції залізниць, відтак покладати відповідальність на вантажовідправника за втрату вантажу у зв`язку з його завантаженням у вагон не придатний для перевезення, було б можливим у разі складання, як комерційного акту, так і акту про пошкодження вагону на станції відправника.

Як встановлено судом та зазначалось вище, відповідно до залізничної накладної № 46225736 вантаж завантажено у вагони відправником кам`яного вугілля - ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», станція призначення - Козова львівської залізниці, одержувачем вантажу є позивач, та відправлено 12.04.2023 року (графа 56 залізничної накладної).

Проте, комерційні акти про нестачу вантажу №41006/76 та від 28.04.2023 року №362404/13 про нестачу вантажу залізницею складено 17.04.2023 року на станції Знам`янка Одеської залізниці та 28.04.2023 року на станції Козова Львівської залізниці відповідно. Тобто нестачу вантажу вперше встановлено на 6 день його транспортування.

При цьому у вказаних комерційних актах зафіксовано, що вагон № 53054169 в технічному відношенні справний, що свідчить про завантаження вантажу у справний вагон.

Однак, в подальшому при складанні комерційних актів у вказаному вагоні виявлено щілини ліворуч між кришками люків та проміжними балками 2-3 люків, які ущільнені за допомогою ганчір`я, а також в акті від 17.04.2023 року зазначено відсутність просипання вантажу на час прибуття та зважування.

З урахуванням змісту Акту про технічний стан вагону форми ГУ-106 №81 вказано дату його складання 14.04.2023 року, але також вказано дати початку - 12.04.2023 року та дату завершення 28.04.2023 року, суд зазначає, що обставини справи вказують на те, що юридичні факти нестачі вантажу та зазору кришок 2, 3 люків у вагоні № 53054169 не було виявлено в момент прийняття вантажу для його транспортування залізницею 12.03.2023 року, та, окрім цього, фактичні обставини свідчать про вжиття відправником заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення.

З огляду на викладене, відповідно до залізничної накладної № 46225736 (досильна № 40607384) вантаж завантажено у спірний вагон вантажовідправником за відсутності пред`явлення залізницею на станції відправлення жодних зауважень до стану вагону, що свідчить про те, що відправником були виконані вищезазначені вимоги Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу.

Факт нестачі за спірним перевезенням належним чином підтверджений відповідним комерційним актом, наявним в матеріалах справи, про що судом зазначалось вище.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів (залізничних накладних) правильної маси вантажу спірних вагонів, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв`язку з чим підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

З огляду на зазначене судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у спірних вагонах, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, що свідчить про доведеність позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).

Так, абзацом першим статті 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно з частиною 2 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Судом за матеріалами справи встановлено, що на підтвердження кількості та вартості втраченого вантажу позивачем долучено до позовної заяви залізничну накладну № 46225736 (досильна № 40607384), відповідно до якої маса вантажу у вагоні №53054169 становить 55 500 кг, а вартість однієї тони вугілля відповідно до Специфікації № 14 від 04.04.2023 року до Договору №1-1-2022/013 від 17.05.2022 року, Акту приймання-передачі вугільної продукції №1204-11 від 12.04.2023 року та Рахунку на оплату №0404-6 від 04.04.2023 року до нього становить 9 450,00 грн. з ПДВ.

Також в матеріалах справи наявні належні докази оплати позивачем як покупцем виставленого продавцем рахунку на оплату №0404-6 від 04.04.2023 року, а саме копії відповідних платіжних інструкцій.

В свою чергу, заперечень щодо вартості втраченого вантажу та наданих позивачем на її підтвердження доказів або наявності інших доказів такої вартості відповідачем суду не надано.

Окрім того суд звертає увагу на той факт, що інформація про вартість 1 тони вугілля надана постачальником та останнім у Специфікації та акті приймання - передачі вугільної продукції зазначені реквізити вантажовідправника, які відповідають даним спірної залізничної накладної № 46225736, а також враховує положення ст. 113 Статуту, відповідно до якої до претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред`явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Разом з тим, як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.03.2021року у справі №910/5038/20, у роз`ясненні президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 року №04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" наведено невичерпний перелік документів відправника, якими може підтверджуватися вартість втраченого під час перевезення залізницею вантажу, про що свідчить вставне слово "зокрема".

Так, відповідно до п. 2.7 роз`яснення вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Отже, за висновками суду, надані позивачем докази - Специфікація № 14 від 04.04.2023 року, Рахунок на оплату №0404-6 від 04.04.2023 року та Акт приймання-передачі вугільної продукції №1204-11 від 12.04.2023 щодо вартості 1 тонни кам`яного вугілля марки ДГ (13-25) відповідають ознакам належності доказу за змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України та узгоджуються з приписами ст. 115 Статуту залізниць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 916/4345/14 та від 10.08.2018 року у справі №910/22324/16.

Враховуючи положення частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, статті 314 Господарського кодексу України, а також статті 115 Статуту залізниць України суд зазначає, що вартість вантажу як бази для вирахування суми збитків, що підлягають відшкодуванню перевізником, позивачем доведена наявними в матеріалах справи доказами відповідно до вимог законодавства.

В свою чергу, заперечуючи проти розміру недостачі вантажу відповідач у відзиві надає їх розрахунок з урахуванням 2% норм природних втрат, вказуючи на невірність розрахунку виходячи з 1%, та зазначає, що норма природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто - 1 044 кг (52 200 кг х 2%). Отже, недостача вантажу становить 2 256,00 кг (55 500,00 кг - 1 044 кг).

Разом з тим, відповідно до абзацу п`ятого пункту 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Згідно пункту 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Так, згідно пункту 27 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:

2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі;

овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м`ясо свіже;

1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;

1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі;

0,5 % маси всіх інших вантажів.

Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Судом встановлено за матеріалами справи, що вантажовідправник передав відповідачу для перевезення вугілля кам`яне, яке відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), Митного тарифу України, встановленого Законом України №584-VII від 19.09.2013 (Група 27 Палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні) та розділу 1 ДСТУ 4082-2002 "Паливо тверде. Ситовий метод визначання гранулометричного складу", затвердженого наказом Держстандарту України №163 від 19.03.2002 року, є мінеральним паливом.

Один із основних показників якості вугілля кам`яного є волога.

У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до специфікації № 14, вологість вантажу становить 13,5%.

Разом з тим, суд зазначає, що у Специфікації № 14 від 04.04.2023 року зазначено граничне значення вологості вугілля, оскільки відповідно до пункту 5.1 Договору постачання №1-1-2022/013 від 17.05.2022 року, якість вугілля, що відвантажується за цим Договором, повинна відповідати показникам якості ТУ, встановленим для виробника вугільної продукції та не перевищувати граничні якісні показники, вказаних до відповідних сертифікаціях до цього Договору.

Пунктом 5.2 Договору постачання №1-1-2022/013 від 17.05.2022 року передбачено, що якість вугілля підтверджується посвідченням (сертифікатом) якості, виданим вуглехімічною лабораторією Виробника (Вантажовідправника).

Як встановлено судом, в графі 20 залізничної накладної № 46225739 зазначено про перевезення вугілля кам`яного марки Г-газове у твердому стані, а тому для вугілля кам`яного, відносно якого у перевізних документах немає відмітки про відвантаження у вологому стані, п.27 Правил видачі вантажів встановлює норму недостачі при перевезенні 1%.

Аналогічна правова позиція про те, що розрахунок вартості недостачі вантажу здійснюється з врахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу (кам`яного вугілля) відповідно до п.27 Правил видачі вантажів, та безпосередньо залежить від характеристики (властивості) вантажу, зазначеній в залізничній накладній, викладена в постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року у справі №910/5038/20.

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів, що вантаж перевозився у вологому стані, зокрема, про таку характеристику вантажу не зазначено у залізничній накладній, вантаж перебував у твердому стані та відомості про те, що спірний вантаж був відправлений вантажовідправником вантажоодержувачу у вологому стані - відсутні, наведеним в сукупності спростовуються твердження відповідача про вологість вугілля, яке перевозилось у спірному вагоні, в розмірі 13,5%.

Відповідно до розділу 1 ДСТУ 4082-2002 цей стандарт поширюється на антрацит, кам`яне та буре вугілля, горючі сланці, а також на продукти їх перероблення (в подальшому - паливо) і встановлює метод визначання грануло-метричного складу палива.

Отже, з урахуванням визначення національними стандартами України кам`яного вугілля як твердого мінерального палива, при видачі вантажу з кам`яним вугіллям застосовується норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто), яка становить 1 % маси вантажу, що зазначена в перевізних документах, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відтак, з урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи те, що втраченим вантажем за залізничною накладною № 46225736 (досильна № 40607384) було вугілля кам`яне, позивачем при розрахунку розміру збитків обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1% від маси вантажу.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку вартості втраченого вантажу з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто 1%, згідно якого вартість нестачі вантажу у вагоні № 53054169 становить 26 412,75 грн.: 50,5 т (маса нетто у вагоні) х 1 % (норма природної втрати та граничного розходження визначення маси) = 0,505 т; 3,3 т (маса недостачі вантажу за комерційним актом) - 0,505 т (норма природної втрати) = 2,795 т; 2,795 т х 9450,00 грн (вартість 1 тонни) = 26 412,75 грн. збитків, та за його результатами встановлено арифметичну правильність розрахунку та відповідність нормам чинного законодавства.

Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу за залізничною накладною № 46225736 (досильна № 40607384) вагон № 53054169 з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 26 412,75 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов`язань за договорами перевезення в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, зазначеного у залізничних накладних, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також доказів на підтвердження того, що недостача доставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 26 412,75 грн. вартості нестачі вантажу в повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 17 100,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, як зазначалось судом вище, у позовній заяві у відповідності до статті 162 ГПК України позивачем викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., які позивач просив суд покласти на відповідача, а також зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу буде документально підтверджено у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.

При цьому, поданим через систему «Електронний суд» клопотанням від 29.11.2023 року уповноважений представник позивача надав додаткові докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та просив стягнути з відповідача окрім судового збору витрати на правову допомогу в розмірі 17100,00 грн.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про неспівмірність розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору №317НП/20 про надання підприємству правової допомоги від 01.01.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Галицька правнича група» (адвокатське об`єднання); копію Додаткової угоди №2 від 01.10.2021 року; копію Додаткової угоди №3 від 30.12.2021року; копію додаткової угоди №4 від 30.12.2022; копію Протоколу доручення №317НП/20/3 від 25.09.2023 року до Договору; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1726 від 11.08.2010 року на ім`я Боровець Миколи Степановича; ордер ВС №1230395 від 06.10.2023 виданий АО «Галицька правнича група» на ім`я Боровець Миколи Степановича; копію Рахунку на оплату №383 від 31.10.2023р. на суму 2 250,00 грн.; копію платіжної інструкції №1С18865 від 12.10.2023 року на суму 8 100,00 грн.; копію Рахунку на оплату №328 від 30.09.2023 року на суму 8 100,00 грн.; копію Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №142 від 30.09.2023р.; копію Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №336 від 31.10.2023р.; копію Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №142 від 30.09.2023р.; копію Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №336 від 31.10.2023р.; копію платіжної інструкції №1С21373 від 07.11.2023р. на суму 2 250,00 грн.; копію Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №735 від 21.11.2023р.; копію Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №735 від 21.11.2023р.; копію платіжної інструкції №1С23404 від 24.11.2023р. на суму 6 750,00 грн.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/15805/23, склала 17 100,00 грн.

Разом з тим, у запереченнях щодо розподілу судових витрат відповідач вказує, що сума у розмірі 17 100,00 грн. є неспівмірною, витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та належним чином не обґрунтовані, отже, просить суд відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Так, згідно з пунктами 1.1, 2.1 Договору № 317НП/20 про надання підприємству правової допомоги від 01.01.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Галицька правнича група» (адвокатське об`єднання) (далі - Договір правової допомоги), адвокатська фірма бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу для забезпечення господарської діяльності позивача. Правова допомога за цим Договором полягає в захисті інтересів Клієнта перед третіми особами, у т.ч. здійснювати представницькі повноваження в усіх судах судової системи України. Адвокатська фірма бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу згідно умов цього договору на підставі Заявок та/або на підставі Протоколів.

Пунктом 11.1 Договору правової допомоги сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року.

Додатковою угодою № 3 від 30.12.2021 року сторони домовилися внести зміни у п. 11.1 та викласти його у наступній редакції: "11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022", а також Додатковою угодою № 4 від 30.12.2022 року сторони домовилися внести зміни у п. 11.1 та викласти його у наступній редакції: " 11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023".

Як вбачається з Протоколу доручення №317НП/20/3 від 25.09.2023 до Договору правової допомоги, у справі за позовом ТОВ «Радехівський цукор» до АТ «Українська залізниця» щодо стягнення збитків завданих частковою втратою (недостачею) вантажу (вугілля) по накладній № 46225736 (вагон №53054169) одна година надання послуг (правничої допомоги) (вивчення, аналіз доказів у справі; вивчення, аналіз законодавства та судової практики; визначення судової перспективи та стратегії у судовій справі; формування додатків до юридичних та процесуальних документів; виготовлення позовної заяви; виготовлення інших процесуальних документів у судовій справі, що передбачені процесуальним кодексом; представництво у судовому засіданні; виготовлення юридичних документів у судовій справі (адвокатський запит, заява, вимога тощо); усна/письмова консультація довірителя; робота з доказовою базою після порушення провадження у справі (отримання доказів, дослідження доказів, подання доказів до суду); представництво інтересів довірителя перед третіми особами) вартує - 900,00 грн. Компенсація витрат, в тому числі, транспортних витрат/відряджень - по факту понесення витрат. Орієнтовна кількість годин сторонами визначена - по факту виконання.

Довіритель зобов`язаний здійснити оплату винагороди (гонорару) по факту закінчення адвокатською фірмою виконання робіт (надання послуг) чи їх окремих етапів згідно цього протоколу, кількість та вартість яких погоджена сторонами в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) (п. 5 Доручення № 317НП/20/3 від 25.09.2023 року).

У відповідності до абз. 4 п. 4.1 Договору про правову допомогу протягом звітного місяця, адвокатська фірма надає довірителю у доступній формі та загальнодоступними джерелами комунікації узагальнений письмовий звіт про виконану роботу з надання правової допомоги на підставі заявок довірителя та виконану роботу під час представництва на підставі протоколів доручення.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №142 від 30.09.2023 року та рахунку на оплату № 328 від 30.09.2023 року загальна вартість робіт - ПД №317НП/20/3 (до АТ «Укрзалізниця» (накл. 46225736 ваг. 53054169) склала 8 100,00 грн., сплата якої позивачем підтверджується платіжною інструкцією №1С18865 від 12.10.2023 року на суму 8 100,00 грн.

Згідно Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №142 від 30.09.2023 року загальні витрати часу склали 9 годин, а саме: вивчення, аналіз доказів до порушення провадження у справі, вивчення, аналіз законодавства та судової практики, визначення судової перспективи та стратегії у судовій справі - 3,50 год.; виготовлення позовної заяви, виготовлення та завірення додатків до позовної заяви, примірників до позовної заяви з додатками для інших учасників справи - 5,50 год.

Також за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №336 від 31.10.2023 року та рахунку на оплату № 336 від 31.10.2023 року загальна вартість робіт ПД №317НП/20/3 (до АТ «Укрзалізниця» (накл. 46225736 ваг. 53054169) склала 2 250,00 грн., сплата якої позивачем підтверджується платіжною інструкцією №1С21373 від 07.11.2023 на суму 2 250,00 грн.

За змістом Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №336 від 31.10.2023 року загальні витрати часу склали 2,50 годин, а саме: виготовлення інших документів, передбачених процесуальним законодавством/виготовлення письмового пояснення на відзив на позовну заяву, виготовлення та завірення додатків, примірників заяви з додатками для інших учасників справи.

Окрім цього згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 735 від 21.11.2023 року загальна вартість робіт ПД №317НП/20/3 (до АТ «Укрзалізниця» (накл. 46225736 ваг. 53054169) склала 6 750,00 грн., сплата якої позивачем підтверджується платіжною інструкцією №1С23404 від 24.11.2023 на суму 6 750,00 грн.

Відповідно до Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №735 від 21.11.2023 року загальні витрати часу склали 7,50 годин, а саме: виготовлення інших процесуальних документів у судовій справі, що передбачені процесуальним кодексом: заяви, клопотання, пояснення, тощо та додатків до них/ клопотання про долучення доказів з додатками.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

При цьому судом взято до уваги, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 17 100,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі Звітів до Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Судом враховано, що за змістом Звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 30.09.2023 року адвокатом на вивчення, аналіз доказів до порушення провадження у справі, вивчення, аналіз законодавства та судової практики, визначення судової перспективи та стратегії у судовій справі витрачено 3,5 години, проте жодної судової практики у позовній заяві позивачем не наведено.

Окрім цього, судом не можуть бути прийняті до уваги Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 30.09.2023 року на суму 1800,00 грн. та звіт до вказаного акту про надані адвокатом Боровець М.С. позивачу послуги, оскільки такі документи про надані позивачу послуги складені до видачі адвокату ордеру на надання правничої допомоги - серії ВС № 1230395 від 06.10.2023 року.

Також судом враховано, що Адвокатським об`єднанням "Галицька правнича група", з яким позивачем укладено Договір № 317НП/20 про надання підприємству правової допомоги від 01.01.2021 року, вже здійснювалось представництво позивача в аналогічних справах (№ 910/517/23, 910/3915/23, № 910/2284/23, 910/3876/23, 910/16925/23) у зв`язку з чим у суду виникли обґрунтовані підстави вважати, що представником позивача вже здійснювався, зокрема, вивчення, аналіз законодавства та судової практики, визначення судової перспективи та стратегії у судовій справі, та здійснювалась підготовка аналогічних позовних заяв.

З наведених вище підстав перебування ряду аналогічних спорів в провадженні Господарського суду міста Києва суд зазначає про завищення часу, витраченого адвокатом на підготовку та написання пояснень на відзив на позовну заяву - 2,50 години.

Також за висновками суду завищеним є час 7,50 годин, який згідно звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 735 від 21.11.2023 року адвокатом витрачено на виготовлення інших процесуальних документів у судовій справі, з яких в матеріалах останньої наявне тільки клопотання б/н від 29.11.2023 про долучення доказів об`ємом 2,5 сторінки, зміст якого переважно складається з переліку додатків, наданих з метою підтвердження витрат позивача на правову допомогу.

Додатково суд зауважує, що всі надані позивачем звіти до Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) містять інформацію про надання послуг адвокатами Боровець М.С. та Слободян В.С., в той час як матеріалами справи підтверджуються обставини здійснення представництва позивача у справі № 910/15085/23 виключно адвокатом Боровець М.С., доказів на підтвердження повноважень адвоката Слободян В.С. на представництво інтересів позивача у даній справі суду не надано.

В контексті вищенаведеного суд зазначає, що з урахуванням матеріалів справи, предмету позову та фактичних обставин справи, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві та поясненнях доводів та обґрунтувань, предмет доказування у даній справі №910/15805/23 охоплює незначну кількість доказів, фактів та обставин, обсяг яких є обмеженим, що, в свою чергу, не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим, до того ж Адвокатським об`єднанням «Галицька правнича група» вже здійснювалось представництво позивача в аналогічних справах за участі тих самих сторін.

При цьому судом враховано обставини складення позивачем позовної заяви на 9 аркушах, подання позивачем пояснень обсягом 4 аркуші та клопотання про долучення доказів на 2,5 аркуші, на виготовлення яких адвокату сумарно знадобилось 10 годин, в той час, як попередньо ним було витрачено 9 годин на, зокрема, вивчення, аналіз доказів, вивчення судової практики та виготовлення позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані позивачем докази, враховуючи заперечення відповідача щодо розподілу судових витрат, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, враховуючи обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником позивача документів, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат відповідача до 5 000,00 грн. від попередньо заявленої суми 17 100,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (вул. Юності, 39, с. Павлів, Львівська обл., Червоноградський р-н, 80250, код ЄДРПОУ 36153189) 26 412 (двадцять шість тисяч чотириста дванадцять) грн. 75 коп. вартості втраченого вантажу, 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу адвоката та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 16 січня 2025 року.

Суддя А.М. Селівон

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення16.01.2025
Оприлюднено20.01.2025
Номер документу124503318
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі перевезення, транспортного експедирування, з них залізницею, з них втрата, пошкодження, псування вантажу

Судовий реєстр по справі —910/15805/23

Рішення від 16.01.2025

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 17.10.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні