Рішення

від 03.09.2024 по справі 760/756/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/756/23

Провадження №2/760/4916/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості з заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Литвиненко С.С. звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача не виплачену заробітну плату в розмірі 58500 грн та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач ОСОБА_1 з 16.06.2021 року прийнята на роботу в Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд» прибиральницею службових приміщень по переводу з БМУ - 3 «АТ «Київметробуд» на підставі наказу №43 о/с від 15 червня 2001 року. 01 листопада 2022 ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Однак, у день звільнення ОСОБА_1 в порушення вимог ст.116 КЗпП України, не виплачені належні їй суми заборгованості по заробітній платі. Остання виплата заробітної плати відбулась 09 лютого 2022 року. А тому, заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року становить 58500 грн. Крім того, покликається на те, що через невиплату позивачу грошових коштів, належних їй при звільненні, остання зазнала щоденних душевних та фізичних страждань. Оскільки з лютого 2022 року відповідач не виплатив їй заробітну плату, на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона вимушена була залишатися у зоні бойових дій в с. Колонщина Бучанського району Київської області, оскільки не мала коштів для евакуації у більш безпечний регіон. Моральну шкоду оцінює в 100000 грн та просить стягнути з відповідача на її користь.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено перше судове засідання. Відстрочено позивачу ОСОБА_1 сплату судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди до ухвалення судового рішення по справі. Витребувано від Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд» розрахунок нарахованих та не виплачених сум заробітної плати ОСОБА_1 за період з лютого 2022 року та при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

11 квітня 2023 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шелест Ю.В. надійшла заява про заміну відповідача, в якій вона просить замінити первісного відповідача Управління реконструкції та будівництва Акціонерного товариства «Київметробуд» на належного відповідача Акціонерне товариство «Київметробуд», оскільки первісний відповідач є відокремленим підрозділом належного відповідача.

Ухвалою суду від 05 травня 2023 року було замінено первісного відповідача Управління реконструкції та будівництва Акціонерного товариства «Київметробуд» на належного відповідача Акціонерне товариство «Київметробуд».

15 липня 2024 року від представника АТ «Київметробуд» - Колесник С.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивачем не доведено завдання їй моральної школи, не надано доказів, що дійсно підтверджують погіршення її морально-психологічного стану здоров`я. Крім того, позивачем не вірно розраховано належні їй до виплати суми після звільнення, а тому вимоги про стягнення суми 158500 грн, яка складається з заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі 58500 грн та моральної шкоди - 100000 грн, є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, зазначає. що згідно розрахункових листків за 2022 рік із нарахованого доходу позивача утримано ПДФО в сумі 2334,29 грн та військовий збір в сумі 194,52 грн, тобто сума до виплати складає 10439,44 грн, що підтверджується довідкою №УРБ00000001 від 10 липня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.2022 року по 31.10.2022 року виплачено 5635 грн.

Позивач у судове засідання, призначене на 03 вересня 2024 року не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16 червня 2021 року була прийнята на роботу на посаду прибиральниці службових приміщень по переводу з БМУ-3 АТ «Київметробуд» згідно наказу №43 о/с, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Відповідно до наказу № 15 про призупинення дії трудового договору з працівниками від 24 березня 2022 року дію трудового договору із ОСОБА_1 було призупинено.

Як стверджує позивач, 01 листопада 2022 року її було звільнено за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.

Дана обставина не оспорюється відповідачем та підтверджується довідкою про нарахований ОСОБА_1 дохід за період з січня 2022 року по лютий 2022 року.

Позивач стверджує, що при звільненні її з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останньою.

Звернувшись до суду з указаним позовом до АТ «Київметробуд», позивач просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 58500 грн.

Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та надав до суду довідку №УРБ00000001 від 10 липня 2024 року та довідку №УРБ00000002 від 10 липня 2024 року.

Відповідно до довідки про доходи №УРБ00000001 від 10 липня 2024 року за період з січня 2022 року по лютий 2022 року ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 12968,25 грн, утримання - 2528,81 грн, до виплати - 10439,44 грн.

Згідно довідки про доходи №УРБ00000002 від 10 липня 2024 року за період з січня 2022 року по лютий 2022 року ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 12968,25 грн, сума ПДФО - 2334,29 грн, військовий збір - 194,52 грн, виплачено - 5635 грн.

Таким чином, невиплачена сума заробітної плати за вирахуванням утримання становить 4804,44 грн.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи, що відповідач не виконав свій обов`язок, щодо виплати звільненому працівнику ОСОБА_1 усіх сум, що їй належали при звільненні, та не спростовано відповідачем, АТ «Київметробуд» необхідно стягнути на користь позивача 4804,44 грн заборгованості з виплати заробітної плати.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 180/683/13 від 25 липня 2018 року роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому зазначена сума середнього заробітку є тією сумою коштів, з якої в подальшому відповідач здійснює утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Як встановлено судом із довідки про доходи №УРБ00000001 від 10 липня 2024 року за період з січня 2022 року по лютий 2022 року ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 12968,25 грн, утримання - 2528,81 грн, до виплати - 10439,44 грн.

Згідно довідки про доходи №УРБ00000002 від 10 липня 2024 року за період з січня 2022 року по лютий 2022 року ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 12968,25 грн, сума ПДФО - 2334,29 грн, військовий збір - 194,52 грн, виплачено - 5635 грн.

Враховуючи викладене, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість із виплати заробітної плати у сумі 4804,44 грн, з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Позивачем також заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 100000 грн. В обґрунтування позовної вимоги ОСОБА_1 покликається на те, що через невиплату позивачу грошових коштів, належних їй при звільненні, остання зазнала щоденних душевних та фізичних страждань. Оскільки з лютого 2022 року відповідач не виплатив їй заробітну плату, на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона вимушена була залишатися у зоні бойових дій в с. Колонщина Бучанського району Київської області, оскільки не мала коштів для евакуації у більш безпечний регіон, а також була позбавлена можливості для задоволення життєвих потреб, у тому числі нормального харчування. Моральну шкоду оцінює в 100000 грн та просить стягнути з відповідача на її користь.

До позовної заяви додано довідку, видану Макарівською селищною радою від 03.08.2022 року №270, з якої вбачається, що ОСОБА_1 на момент окупації проживала та була зареєстрована за адресою с. Колонщина Бучанського району Київської області.

Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України,особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами,іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз`яснень, що містяться у пункті 9 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи характер правопорушення, який спричинений невиплатою відповідачем належних позивачу сум при звільненні у лютому 2022 року, внаслідок чого на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну позивач була позбавлена можливості задовольнити свої життєві потреби, а також не мала коштів для евакуації у більш безпечний регіон з Бучанського району Київської області, суд прийшов до висновку, що позивачу завдано моральних страждань, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя. А тому необхідно стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Відповідно до частини 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно д п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Крім того, ухвалою від 20 лютого 2023 року позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди до ухвалення судового рішення по справі.

Відтак, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1073,60 грн судового збору.

Керуючись ст.10, 12, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості з заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь ОСОБА_1 4804 (чотири тисячі вісімсот чотири) гривні 44 копійок заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору та 10000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди..

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь держави 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Сторони у справі :

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Акціонерне товариство «Київметробуд», адреса місцезнаходження: 03065, м. Київ, вул. Світлогірська, буд.2/25, ЄДРПОУ 01387432.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова